Інтернаціоналізм як фактор впливу в процесі історичної еволюції системи політичних цінностей російської держави (закінчення)

В історії російської держави наймогутнішою інтернаціональною хвилею, яка руйнує систему політичних цінностей, є нинішні процеси де­мократизації, які відбуваються під голосними і красивими гаслами і які найчастіше послаблюють принципи національної державності Росії, розграбовують національні природні ресурси, погіршують соціально-економічний стан її гро­мадян, і посилюють керованість російської дер­жави ззовні.

Нині в усьому світі домінують тенденції інтер­національного характеру, які яскраво представлені західною ліберально-демократичною моделлю суспільного устрою. Загальна глобальна тен­денція, властива західній цивілізації, — прагнення створити «one world» — єдиний світ, керований з одного центру — США, з чітким контролем роз­поділу сировинних, енергетичних і людських ре­сурсів, із системою глобального контролю як над народами в цілому, так і над кожною окремо взя­тою людиною. Принципами, на яких будується «one world», є «споживання» одних народів інши­ми, прагнення нав'язати «незахідним» народам свою, ліберальну систему цінностей, у якій основ­ним показником є рівень споживання [1]. Західне суспільство дуже часто називають «суспільством споживання», коли «права» і «воля» людини є правами і волею «споживати» інших людей, свою державу, планету. Закономірно, що держава, яка базується на таких принципах, намагається жити за рахунок інших країн і народів, вибудовуючи для цього відповідні політичні, військові і фінансово-економічні структури.

Як уже зазначалось, ідеологією ліберальної демократії наповнені всі плани західних стра­тегів із створення «єдиного світу» і встановлен­ня «нового світового порядку» на планеті. І ці плани — це, по суті, нівелювання і розмивання національно-державних кордонів, створення єдиної наддержави і центра управління людством із можливістю доступу до нього тіль­ки «обраним». Більшій частині людства в цих планах підготована роль обслуги для «золотого мільярда» населення західних країн. Засобом досягнення своїх цілей для демократичного лібералізму служить нівелювання національ­них, расових особливостей і відмінностей між народами, навіть відмінностей між статями — створення такої «сірої маси» із заданим набо­ром цінностей і життєвих установок. Тому нині, після катастрофи світової системи соціалізму, демократичну ідеологію, без сумніву, можна назвати наймогутнішою хвилею інтер­національного характеру в сучасному політич­ному світі, яка впливає, зокрема, і на політичне життя в Росії.

Саме досягнення світової влади є загальною метою для демократії, комунізму і масонства. І якщо проаналізувати факти, то можна знайти подібність не тільки з метою. Наприклад, за­гальновідомо, що вище керівництво в країнах СНД — вихідці з комуністичної партноменкла-тури. Головний фахівець-соціолог Центру регіонального аналізу і прогнозування Російсь­кої академії державної служби при Президенті РФ І. В. Куколєв зазначає [2], що в СРСР існу­вав реально правлячий клас — партійно-ра­дянська номенклатура [3]. І сенс перебудови по­лягає в конвертації політичного капіталу в капітал економічний. Політичні еліти почали змінюватися першими і досить швидко запов­нили дві нові ніші: нової політичної і нової еко­номічної еліти. Політична номенклатура перша опанувала механізми приватизації держвлас-ності й у результаті цілої низки послідовних дій (продуманих і спланованих [4]) створила знач­ну частину нової фінансової еліти, підприємницької еліти і почасти заповнила нові політичні інститути. Клас правлячих у СРСР політиків перетворився на клас власників Росії. Як зазначив О. С. Панарін [5], унаслідок пе­реділу власності колишнього СРСР склалася модель номенклатурного капіталізму, і в політи-ко-економічній еліті виділилися три головні складові:

• колишня партійно-комсомольська номенк­латура;
• офіцерський корпус КДБ;
• торговельна верхівка і ділки тіньової еко­номіки.

В основі приватизації лежав процес конверту­вання влади у власність. Тому, чим вищим влад­ним статусом володіла та чи інша група ко­лишнього правлячого класу, тим більшу частку національного багатства вона привласнила. Далі відбулася легітимізація власності за допо­могою консолідації капіталу й утворення фінансово-промислових груп (ФПГ) і концернів, які представляли інтереси певних «кланів» у соціально-економічному житті Росії. Ці утво­рення і стали визначати економічний і політич­ний курс країни: через проведення у владні структури своїх представників, формування груп тиску, використання засобів масової інформації для популяризації потрібних пог­лядів і закріплення їх у масовій свідомості то­що.

Таким чином, існує висока міра наступності комуністичної і «нової» демократичної еліти у Росії та інших країнах СНД.

Раніше вже зазначалося, що біля витоків ко­мунізму стояли масонські діячі, які використо­вували комуністичні ідеали — масонські (і навіть свою символіку). Ідея створення світової масонської наддержави перевтілилася на ідею «світової революції» для встановлення диктату­ри пролетаріату. Нині на Заході — оплоті демок­ратії, постійно обговорюють необхідність вста­новлення «нового світового порядку», що, по суті, є концентрацією влади у світовому масш­табі у певних руках, тобто встановлення світо­вого панування. І вище російське керівництво своєю орієнтацією на Захід, яке проводить відповідну політику, фактично погоджується з цим. Хто у світі реалізує цю політику?

Ні для кого не секрет, що політику й еко­номіку Заходу визначають найбільші концерни, фінансові групи і транснаціональні корпорації. А точніше ті люди, які володіють і керують ни­ми. Наприклад, загальновідомо, що світова фінансова система будується на американській валюті — доларі, а будь-якими фінансовими операціями з доларом, наприклад, емісія та ін., займається Федеральна резервна система США. Але мало хто знає, що Федеральна резе­рвна система з початку ХХ століття — приватна організація [6], яка належить банківським структурам, а зрештою — приватним особам. Фактично, можна сказати, що існує вузьке коло людей, які визначають (або майже визначають, майже — якщо взяти до уваги фінансову і політичну незалежність Китаю і низки арабсь­ких країн) не тільки американську фінансову систему, а й світову. Така фінансова структура проектується і на інші галузі світової еко­номіки. Реально «демократичним» Заходом ке­рують конкретні люди, у чиїх руках фінансово-економічні і політичні ресурси.

Нині уже говорять про «світовий уряд», який через як легальні, так і таємні організації нама­гається встановити «новий світовий порядок». Такі легальні структури загальновідомі. Насам­перед це ООН, яку створювали нібито для за­хисту держав від зовнішніх зазіхань і тверджен­ня справедливості у світі, а перетворили на міжнародну маріонеткову організацію, яка ви­користовує у своїй політиці подвійні стандарти. Створені також фінансові структури світового рівня для ефективного поневолювання народів: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Всесвітній банк та інші фінансові інститути, які обплутали бор­гами всі сировинні держави. Наприклад, країни Південної Америки, Азії й Африки, в яких бага­то сировини, не розрахуються з ними навіть у найближчі піввіку. Не вистачає валюти, щоб оп­латити тільки відсотки. А це далеко не бідні країни: Бразилія, Мексика, Аргентина, Перу, Нігерія, Індонезія, Малайзія...

Які завдання «демократичного Заходу» щодо Росії? Хто реалізує ці завдання?

Якщо звернутися до досліджень у цьому нап­рямку, можна побачити таке.

На порядку денному стоїть програма розчле­новування Росії і передачі частини російських територій іноземним державам: Калінінградсь-кої області — Німеччині, частини Ленінградської області і Карелії — Фінляндії, частини Псковсь­кої області — Естонії, низки далекосхідних те­риторій — Японії, більшої частини Сибіру — США [7].

Обговорюється навіть питання про можливу окупацію Росії під приводом контролю «світо­вого співтовариства» над її ядерними арсенала­ми.

Як пише О. Платонов [7, c. 23–24], першим кроком до здійснення цих планів стали розроб­ки ідеї Європи без кордонів або Великої Євро­пи. У червні 1992 року під «дахом» Ради Євро­пи і під патронажем її генерального секретаря Катрін Лалюм'єр був проведений колоквіум «Соціальні права громадянина Європи», який відбувався під девізом «Європа без кордонів». Згідно програми, організаторами заходу були масонські ложі Великий Схід Франції, Велика Ложа Франції, Велика Ложа Туреччини, Вели­ка Символічна Ложа Іспанії, Велика Ложа Італії, Велика Символічна Ложа Мемфіс і Міцраім та інші масонські організації.

За рік було скликано ще одну масонську нара­ду майже в тому ж складі.

У межах цього руху була заснована комісія «Велика Європа», в яку ввійшли відомі євро­пейські масони: тоді ще мер Парижа Жак Ши­рак, голова Ліберального інтернаціоналу граф О. Ламбсдорф, його заступник У. Шоттлі, ко­лишній Прем'єр-міністр Бельгії У. Мартенс, ко­лишній міністр оборони Великобританії Д. Петті та ін. Росію в комісії представляли такі відомі функціонери, як А. Чубайс, Е. Амбарцу-мов, Г. Сідорова (радник Козирєва), Г. Бурбуліс, К. Боровий, А. Собчак та ін. Ус я «комуністич­на» еліта під чуйним керівництвом світових ма­сонських організацій стала «демократичною». А як уже зазначалось, масонство стоїть у дже­рел і комунізму, і демократії. Чи трансформува­лася влада в Росії? Чи не ті «хазяї» країни керу­ють «стихійними» ринковими процесами і виз­начають політику Росії на зближення з «бра­терським» демократичним Заходом?

У результаті роботи комісії 21 грудня 1993 року була прийнята хартія «Велика Європа» [8]. Уважний розгляд цього документа дозво­ляє побачити за звичними міркуваннями про свободу, демократію і мир реальні цілі щодо Росії. Насамперед ставиться мета позбавити її національної своєрідності шляхом втягування в сферу «прихильності європейським принци­пам свободи і демократії», головним з яких проголошується далекий для Росії принцип індивідуалізму. Західні принципи, пропоновані російському народу як зразок, насправді є ви­раженням духовної деградації, яку ми можемо чітко спостерігати в західних країнах. Досить згадати мистецтво, модне на Заході.

Для встановлення демократичної системи в різних країнах у хід іде широка розмаїтість методів: від ідеологічної пропаганди до (як, нап­риклад, свідчать події в Югославії) воєнних операцій. Ус е це робиться під гаслами верхове­нства закону, дотримання прав людини і не­обхідності встановлення справедливої політич­ної системи. Це стосується і встановлення де­мократії в Росії.

Щоб реально оцінити і проаналізувати пра­цездатність та ефективність демократичної сис­теми, необхідно насамперед розглянути не ви­сунуті цією системою гасла, а факти, реальні процеси і події, які відбуваються в цій системі. Необхідно спробувати відповісти на питання: які цілі «міжнародного демократичного співтовариства» щодо Росії, за допомогою яких ме­тодів там проводяться демократичні перетво­рення і наскільки вони відповідають принци­пам людської етики, наскільки відповідають де­мократичні гасла реальному стану справ у російській демократичній системі («влада на­роду» і корупція, ріст злочинності, демог­рафічні показники тощо)?

У сучасному світі еталоном демократії є США. Із часу горбачовської «перебудови» російські офіційні політики і ЗМІ всіляко на­магалися замінити «надуманий» образ ворога, у ролі якого виступали США та інші країни імперіалізму, новим образом друга. Стратегічна орієнтація на Захід не змінилася і з приходом президента В. Путіна. Ось вислови деяких провідних діячів Америки щодо Росії [9, c. 320].

М. Кіссінджер (держсекретар США): «Для мене бажаніший в Росії хаос і громадянська війна, ніж тенденції возз'єднання її в єдину, міцну, централізовану державу».

Провідний американський політолог З. Бже-зинський: «Росія буде роздроблена і взята під опіку». В одній із статей [10], З. Бжезинський орієнтується на думку про необхідність децент­ралізації Росії для її успішного економічного роз­витку, виступає за «конфедеративну Росію», яка складається з «конфедеративних утворень» — європейської Росії, Сибірської Республіки і Да­лекосхідної Республіки. Важко кваліфікувати це інакше, ніж заклик до «м'якого» розчленовуван­ня Росії. Ці вислови ілюструють аж ніяк не дружнє ставлення демократичного Заходу до неї. Швидше в них простежується, з одного боку, страх і бажання усунути Росію як самостійну і дієздатну державу, з іншого боку — бажання ба­чити її як джерело сировинних ресурсів.

Цитата А. Даллеса (колишнього директора ЦРУ): «Таке поняття, як російський народ, має зникнути взагалі».

Прем'єр-міністр Великобританії М. Тетчер свого часу сказала, що на території Росії виправдане проживання 25–30 млн — стільки не­обхідно для видобутку нафти, газу, руди кольо­рових і чорних металів, лісу й інших природ­них ресурсів [11].

Доречно також навести витримки з таких нормативних документів:

Директива Ради національної безпеки США 20/1 від 18.08.1948 року

«Наші основні цілі щодо Росії зводяться до двох:

а)  знизити до мінімуму міць і вплив Москви;

б)  провести корінні зміни в теорії і практиці зовнішньої політики, яких дотримується уряд Росії…»

Закон Конгресу США «PL 86-90» від 17 жовтня 1959 року

Відповідно до цього закону, США прямо пов'язували стратегічні перспективи своєї національної безпеки з необхідністю розвалу Росії на кілька десятків так званих незалежних держав. І саме Росією називався в цих докумен­тах тоді ще Радянський Союз. Очевидно, що для США не важко експлуатувати майже без­коштовно населення і сировинні ресурси таких дрібних, але незалежних держав, а в разі потре­би — домогтися бажаного за допомогою прямої військової агресії без ризику отримати відповідний удар.

У наступні роки згаданий закон «PL 86-90» отримав тактичне забезпечення і розвиток у вигляді всіляких директив, доктрин і програм.

Доктрина «Звільнення»

Вона розроблена 1989 року спеціальним дослідницьким центром «Фонд «Спадщина» на замовлення адміністрації президента Буша. Її суть полягала в технологіях розвалу СРСР і наступному управлінні процесами, які відбува­ються в Росії.

Директива президента Буша з питань національної безпеки, яка з'явилася 1991 року. Відповідно до цієї директиви, всі регіони світу мають розглядатися як область національних інтересів США на період до 2005 року.

Доктрина «Геополітичного плюралізму в пострадянському просторі»

Вона з'явилася 1991 року і полягає у силово­му розчленовуванні Радянського Союзу (і по­дальшому розчленовуванні Росії) з наступної колонізації пострадянського простору.

Паризька хартія

Ця секретна програма була прийнята 1992 року представниками країн «сімки». Відповідно до цієї програми, кількість населення Росії необхідно скоротити до 2005 року на 30 млн чоловік.

1992 року населення Росії скоротилося на 205 тис. осіб.