Палестинські біженці й Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 194
перший секретар Посольства Палестини в Україні
Проблема палестинських біженців від самого виникнення посіла центральне місце у світовій політиці й дипломатії. У цілому ж вона стала ключовим моментом палестинського питання й віссю палестино-ізраїльського конфлікту. Це титульний пункт усіх офіційних і неофіційних переговорів і домовленостей, які були між Палестиною й Ізраїлем. Ігнорування прав палестинських біженців — це зневажливе й неcерйозне ставлення Ізраїлю до міжнародних норм, законів і верховенства права. Цей процес триває вже 56 років. Ізраїль ігнорує абсолютно всі закони, починаючи з пункту резолюції № 181, яка узаконює існування цієї країни, і закінчуючи останніми рішеннями міжнародної законності й установ міжнародного права. Мало того, Ізраїль дедалі частіше й частіше вдається до вбивств, замахів, нападів, арештів і конфіскацій земель, збільшення поселень і будівництва расистської стіни (стіни апартеїду), яка ізолює Ізраїль від усього людського й зводить нанівець працю міжнародного співтовариства.
11 грудня 1948 року була прийнята резолюція № 194, що узаконила права біженців. Ця резолюція є найважливішою серед інших, прийнятих Генеральною Асамблеєю (ГА), Радою Безпеки ООН, європейським співтовариством, оскільки саме вона встановила основні й невід'ємні права біженців, а саме: право на повернення, право одержати назад своє майно, право на компенсацію. У цій резолюції також сказано про створення Міжнародної Узгоджуваль-ної комісії ООН для остаточного врегулювання всіх поточних питань. Вона містить у собі деякі рекомендації посередника графа Бернадота, який підтвердив, що нові права не були створені. Просто ООН повинна найближчим часом підтримати право арабських біженців на повернення на свої землі, які перебувають під юрисдикцією євреїв. Він також додав, що право на повернення — найкращий спосіб врегулювання проблеми масового вигнання палес-тинців і припинення величезних порушень основних людських прав. Посередник Бернадот підсумував: «Основні принципи справедливості будуть порушені, якщо право безневинних жертв боротьби (палестинців) на повернення до своїх вогнищ не буде визнано... Особливо, якщо враховувати, що євреї зі всіх країн світу продовжують іммігрувати в Палестину». Через таку позицію граф був убитий у Єрусалимі сіоністськими угрупованнями. Резолюція № 194 (підпункт №1 абзац 11) була прийнята для того, щоб затвердити право на повернення, повернення майна, компенсацію. У ній також йдеться про необхідність надати кожному палестинському біженцеві право вільного вибору: або повернутися, або залишатися в країні, яка його прийняла, або виїхати в третю країну. Все ж залишається в силі право на повернення свого майна й одержання необхідної компенсації за моральні і матеріальні збитки.
Резолюція ГА ООН № 194 також говорить про те, що біженці, які не вибрали право на повернення, мають право на одержання громадянства в якій-небудь країні й на одержання компенсації за збитки. У підпункті № 2 абзацу 11 записано, що в зазначеному вище випадку, Узгоджувальна комісія ООН повинна виїхати в палестину для того, щоб спростити процедуру виконання всіх рішень, прийнятих щодо виплати компенсації. Ці рішення повинні мати таку вихідну послідовність: повернення, повернення майна, компенсація, економічна й соціальна реабілітація. Підпункт № 1 абзацу 11 резолюції № 194 чітко говорить про право на повернення. У ньому зазначено, що Генеральна Асамблея ООН ухвалила рішення, за яким треба обов'язково дозволити повернення найближчим часом тим палестинцям, які хочуть повернутися й мирно жити зі своїми сусідами, а також про необхідність виплати компенсацій за втрачене або знищене майно тим, хто вирішив не повертатися. Компенсація повинна бути виплачена урядами й владою, причетними до конфіскації й завдання збитків відповідно до принципів міжнародного права й законодавства.
Генеральна Асамблея зобов’язала Узгоджувальну комісію полегшити процедуру повернення біженців і надати їм громадянство, а також реабілітувати їх соціально й економічно, виплатити компенсації. Згідно із цими інструкціями, комісія повинна підтримувати зв'язок з Верховним комісаром ООН у справах біженців, а з його допомогою й з іншими спеціальними й відповідними об'єднаннями й агентствами ООН» (Резолюція ГА ООН № 194).
Право біженців на добровільний вибір — це міцна основа їх міжнародного захисту. Воно розраховане на кожну людину, яка прагне миру й шукає справедливого вирішення цієї проблеми. Резолюція № 194 підтверджує вільне й добровільне право біженців на повернення. Слід зазначити, що після цієї резолюції, появилося багато інших міжнародних рішень, домовленостей і декларацій. Наприклад, резолюція № 302 від 1949 року про створення Близькосхідного агентства ООН для допомоги палестинським біженцям і організації роботи, Женевська домовленість (1949), Домовленість про права біженців (1951), а також одна із найголовніших резолюцій про невід'ємні права палестинського народу № 3236 (1974). У документах Генеральна Асамблея ООН виражає свою стурбованість тим, що так і не вдалося знайти справедливе рішення проблем палестинських біженців. У цій резолюції ГА ООН визнала, що саме така проблема наражає на небезпеку міжнародний спокій і безпеку. Вона підтверджує невід'ємне право палестинського народу на самовизначення без зовнішнього втручання, право на незалежність і національний суверенітет, право на повернення до своїх вогнищ і до свого майна, звідки він був переміщений і вигнаний. ООН також підтверджує законність боротьби за здобуття цих прав.
Можна сказати, що всі мирні домовленості минулих років є прецедентами. На них можна опиратися як на механізми і методи імплементації та впровадження цих прав, а також уповноважити ними багато міжнародних організацій, наприклад, Комітет ООН з імплементації міжнародних документів, Міжнародний суд, Європейський суд з прав людини. Необхідно згадати, що право на повернення і у Всесвітній декларації прав людини, і в спеціальній домовленості про цивільні і політичні права було основою мирного вирішення конфліктів у Руанді й Грузії.
Є ще один дуже важливий момент, на який необхідно звернути увагу. У жодних домовленостях або ініціативах не можна змішувати право біженців на повернення на територію незалежної суверенної держави Палестина з визнаними кордонами й право біженців на повернення до своїх вогнищ. Оскільки повернення в державу Палестина — це рішення, яке слід внести в конституцію держави. Держава Палестина має на це повне право. Водночас право на повернення в державу Палестина не є заміною права на повернення до своїх вогнищ.
Практика минулих років із імплементації рішень і резолюцій міжнародної законності щодо добровільного повернення біженців до своїх вогнищ має прецеденти, з яких, у законодавчому плані, ми можемо мати користь. Ці прецеденти вважають діючими законодавчими фактами. Наприклад, повернення біженців за домовленостями у Боснії (1994), Дай-тонська мирна домовленість (14.12.1995), яка була прийнята для вирішення конфлікту, який вибухнув через розпад Югославії. У сьомому доповненні до цієї домовленості підтверджується право біженців на повернення на свої споконвічні землі, право на повернення майна і на компенсацію. Потрібно також змінити всі закони, у яких йдеться про різні види ворожнечі й дискримінації, прийняття закону про захист меншостей, захист тих, які повернулися на свою Батьківщину (домовленість у Хорватії — 1995).
Ми, у свою чергу, не повинні відступати від резолюцій ООН або від якогось іншого права, зокрема права біженців, щоб не створювати законодавчого прецеденту. Це відповідальність не тільки перед нашими палестинськими поколіннями, а й перед усім світом і всіма націями. Це особливо важливо після 11 вересня 2001 року, коли ми потрапили у тимчасово невизначену епоху, коли актуальні терміни: тероризм, ядерна небезпека, демократія, які нині означають війни й вигнання.
Резолюція № 194 говорить про гуманітарний, законодавчий і політичний захист палестинських біженців. Місія політичного захисту була покладена на Узгоджувальну комісію ООН, яка разом із Верховним комісаром ООН у справах біженців повинна приймати програми повного захисту біженців, бути гарантом їхніх прав, про які йдеться у міжнародних законах, а також, за дорученням біженців, представляти їх у судових процесах, піднятих проти урядів. Не можна допустити, щоб це питання людської трагедії перетворилося з політичного в гуманітарне, яким, у такому випадку, буде займатися тільки Близькосхідне агентство ООН для допомоги палестинським біженцям.
Ця резолюція була прийнята після проголошення Всесвітньої декларації прав людини (10.12.1948), вона є основою волі, справедливості, миру у світі й була прийнята після волаючого ігнорування й зневаги прав людини. Всесвітня декларація підтверджує права біженців, які є частиною прав людини, а також гуманними правами, які треба приймати і дотримуватися.
Право біженців на компенсацію за матеріальні і моральні збитки, за нанесену моральну травму є основними завданнями, які стоять перед Ізраїлем. Моральна травма, якої зазнали палестинські біженці, коли втратили свою батьківщину — це значно більше, ніж грошова вартість їхнього майна. Психологічна травма також величезна, особливо після вигнання, проживання в нелюдських умовах упродовж більш ніж півстоліття. Саме тому право на компенсацію за ці збитки будуть актуальними доти, поки існують самі причини. Це право як індивідуальне, так і загальне. Ми не повинні поступатися у правах біженців хоча б через те, що вони страждають у гуманітарному, політичному й економічному аспектах упродовж тривалого часу. Також необхідно забезпечити їм право звернутися в суд і порушити справу проти садистського ізраїльського керівництва й судити його у військовому трибуналі за військові вбивства, арешти й замахи, здійснені проти палестинського народу. Що стосується Ізраїлю, то він дотепер продовжує шантажувати світ неправдоподібними розповідями про Голокост, одержує величезні грошові компенсації, вимагає до себе особливої уваги, інакше пролунає звинувачення в антисемітизмі, звинувачення, яке день у день повторюють сіоністські засоби масової інформації, підтримувані американським імперіалізмом.
Спокій, яким наповнена суверенна й незалежна держава Палестина із кордонами 4 червня 1967 року зі столицею Єрусалимом, заснований правом біженців на повернення відповідно до міжнародних резолюцій. Нині ми повинні спрямувати нашу енергію на те, щоб впорядкувати палестинську оселю й працювати над тим, щоб наш народ прийняв рішення на своїй землі. Також ми повинні сприяти діяльності національних громадських організацій для зміцнення їхніх відносин із всесвітніми цивільними громадськими організаціями. Виконуючи резолюції й рішення міжнародного співтовариства, варто показати світові наші позитивні сторони. А Ізраїль і його екстремістське керівництво — це єдина перешкода для справедливого й всеосяжного миру.
Джерела
- Резолюція ГА ООН № 3236, прийнята на 29 сесії ООН 22 листопада 1974 року.
- Резолюція № 302, абзаци 20 і 5, від 8 грудня 1949 року про створення Агентства ООН з питань порятунку палестинських біженців на Близькому Сході.
- Мирна домовленість від 14 грудня 1995 року. — Дайтон.
- Всесвітня декларація прав людини від 10 грудня 1948 року.
- Резолюція ГА ООН № 194.
- Резолюція ГА ООН № 181.