ЗА­ПОВІДНА «АС­КАНІЯ - НО­ВА»

Во­ло­ди­мир ГЕТЬ­МАН,
го­лов­ний спеціаліст відділу дер­жав­но­го уп­равління та конт­ро­лю ПЗФ Дер­жав­ної служ­би за­повідної спра­ви, м. Київ

Біос­фер­ний за­повідник "Ас­канія Но­ва" ім. Ф. Е. Фальц Фей­на роз­та­шо­ва­ний у Чап­линсь­ко­му районі Хер­сонсь­кої об­ласті на площі 33 307,6 га. Це 0,05% те­ри­торії сте­по­вої зо­ни, яка, у свою чер­гу, ста­но­вить 40% те­ри­торії Ук­раїни. 15 лю­то­го 1985 р. ЮНЕС­КО ви­да­но сер­тифікат на вклю­чен­ня за­повідни­ка до світо­вої ме­режі біос­фер­них ре­зер­ватів. Ука­зом Пре­зи­ден­та Ук­раїни від 26 лис­то­па­да 1993 р. зат­ве­рд­же­но ста­тус біос­фер­но­го за­повідни­ка "Ас­канія Но­ва", який ство­ре­но для збе­ре­жен­ня єди­но­го в Європі тип­ча­ко­во ко­ви­ло­во­го сте­пу.

Ця суттєво транс­фор­мо­ва­на лю­ди­ною те­ри­торія Ук­раїни на­ле­жить Над­чор­но­мор'ю. До її скла­ду вхо­дить та­кож сте­по­вий рівнин­ний простір між річка­ми Дніпром і Мо­лоч­ною   при­ваб­ли­вий для гос­по­дар­ників (тут па­ну­ва­ла так зва­на "пше­нич­на га­ряч­ка" у другій по­ло­вині ХІХ ст., а ще раніше про­жи­ва­ли німецькі ко­лоністи ме­ноліти). Це істо­рич­но і при­род­но зна­чу­щий регіон. Історію ць­о­го краю пов'язу­ють з ча­са­ми Арат­ти, Оріяни, Ольвії, Ар­танії. Це землі, де про­жи­ва­ли пле­ме­на царсь­ких скіфів, про­хо­ди­ли сар­ма­ти, го­ти, гу­ни, ава­ри, пе­ченіги, по­ловці.

За сло­ва­ми відо­мо­го публіцис­та, прог­ре­сив­но­го кри­ти­ка, зас­нов­ни­ка вітчиз­ня­ної то­поніміки М. Надєждіна, "Північне При­чор­но­мор'я сміли­во вит­ри­має су­пер­ни­цт­во з найбільш кла­сич­ни­ми країна­ми зем­ної кулі і в де­я­ких відно­шен­нях ут­ри­має за со­бою першість. Північна око­ли­ця Чор­но­морсь­ко­го ба­сей­ну, цей ве­ли­чез­ний пус­тель­ний простір… на­поєний пам'ят­тю всіх віків, ви­топ­та­ний сліда­ми всіх на­родів".

Історія за­повідни­ка роз­по­ча­ла­ся у 1883 1898 рр., ко­ли відо­мий німець­кий зем­лев­лас­ник Фрідріх Еду­ар­до­вич Фальц Фейн ви­лу­чивв із ви­ко­рис­тан­ня 1528 де­ся­тин своїх па­со­вищ­них угідь. Охо­ро­ну ділян­ки ціли­ни в уро­чищі Кролі він зап­ро­ва­див після закінчен­ня універ­си­те­ту. Че­рез це уро­чи­ще раніше про­ля­гав Чу­маць­кий шлях, то­му, за про­по­зицією відо­мо­го вче­но­го бо­таніка Й. К. Па­чось­ко­го Фрідріх Фальц Фейн 1898 ро­ку за­повідає нові ділян­ки. Цю да­ту де­які дослідни­ки вва­жа­ють по­чат­ком зас­ну­ван­ня пер­шо­го за­повідни­ка в Російській імперії.

"Райсь­ким са­дом" на­зи­ва­ли "Ас­канію Но­ву" ще до Жовт­не­вої ре­во­люції 1917 ро­ку. Навіть сам цар Ми­ко­ла ІІ заїжджав (квітень 1914 р.) по­ба­чи­ти цей "рай". Він наз­вав Ас­канію "кар­ти­ною із Біблії".

У ли­холіття ре­во­люції і гро­ма­дянсь­кої війни для охо­ро­ни зо­опар­ку і за­повідної ділян­ки сте­пу "Ас­канії Но­ва" ту­ди бу­ло відряд­же­но коміса­ра­ми спер­шу Й. К. Па­чось­ко­го, а зго­дом   відо­мо­го уче­но­го мандрівни­ка, близь­ко­го то­ва­ри­ша Фрідріха Фальц Фей­на ге­не­рал майо­ра П. К. Коз­ло­ва.

1 квітня 1919 р. керівник біль­шо­виць­ко­го уря­ду Ук­раїни Х. Ра­ковсь­кий підпи­сує дек­рет "Про ого­ло­шен­ня був­шо­го помістя Фальц Фей­на "Ас­канія Но­ва" на­род­ним за­повідним пар­ком". Ціка­во, що до підпи­сан­ня ць­о­го дек­ре­ту ота­ман М. Гри­гор'єв і начш­та­бу бри­га­ди Ю. Тю­тю­ни­ка надісла­ли Х. Ра­ковсь­ко­му те­лег­ра­му, у якій во­ни інфор­му­ють: "Ас­канія Но­ва розг­ра­бо­ва­на... постріляні ле­беді... як­що та­ке без­за­кон­ня про­дов­жу­ва­ти­меть­ся, то я зму­ше­ний бу­ду у зай­ня­тих пунк­тах ство­рю­ва­ти війсь­ко­ву вла­ду, а не вла­ду хлоп­чиків". У відповідь Х. Ра­ковсь­кий із В. За­тонсь­ким над­си­ла­ють П. Коз­ло­ву та ота­ма­ну Гри­гор'єву те­лег­ра­му про прий­ня­тий дек­рет що­до за­повідан­ня Ас­канії. А 8 лю­то­го 1921 р. Х. Ра­ковсь­кий підпи­сує но­вий дек­рет   що­до ого­ло­шен­ня "Ас­канії Но­ва" дер­жав­ним сте­по­вим за­повідни­ком УРСР.

У 20 х ро­ках ми­ну­ло­го століття (ча­си ук­раїнізації) в Ас­канії не­ро­зо­ра­ної ціли­ни (її найбіль­шо­го скар­бу) бу­ло 29 800 га (нині   11 054 га). Утім, 19 трав­ня 1927 р. у зат­ве­рд­же­но­му ук­раїнсь­ким уря­дом по­ло­женні про за­повідник (під но­вою наз­вою "Чаплі") не­ро­зо­ра­ною ціли­ною "на­за­вж­ди" бу­ло ого­ло­ше­но 32 тис. га.

У ве­ресні 1929 р. тодішній ди­рек­тор за­повідни­ка В. В. Стан­чинсь­кий на І Все­російсь­ко­му при­ро­до­охо­рон­но­му з'їзді вис­ту­пив з про­по­зицією про ре­ор­ганізацію "Ас­канії Но­ва". Не­за­ба­ром цю ідею бу­ло ре­алізо­ва­но   у 1931 р. ство­ре­но Сте­по­вий інсти­тут. Зго­дом ста­ло зро­зуміло, що В. В. Стан­чинсь­кий зро­бив для за­повідни­ка "вед­ме­жу пос­лу­гу". Зміни оз­на­ча­ли фак­тич­но йо­го ліквідацію (далі він став Інсти­ту­том тва­рин­ни­цт­ва "Ас­канія Но­ва"). Ми­не чи­ма­ло ча­су, перш ніж 13 квітня 1983 р. пос­та­но­вою Пре­зидії Півден­но­го відділен­ня ВАСГНІЛ цей інсти­тут ре­ор­ганізо­ва­но в біос­фер­ний за­повідник.

ДОВІДКА. Згідно зі стат­тя­ми 17 18 За­ко­ну Ук­раїни "Про при­род­но за­повідний фонд Ук­раїни" біос­ферні за­повідни­ки є при­ро­до­охо­рон­ни­ми, на­у­ко­во дослідни­ми ус­та­но­ва­ми міжна­род­но­го зна­чен­ня, що ство­рю­ють­ся зад­ля збе­ре­жен­ня в при­род­но­му стані най­ти­повіших при­род­них комп­лексів біос­фе­ри. Во­ни ство­рю­ють­ся на базі при­род­них за­повідників, національ­них при­род­них парків, інших ка­те­горій те­ри­торій та об'єктів при­род­но за­повідно­го фон­ду і на­ле­жать до всесвітньої ме­режі біос­фер­них ре­зер­ватів.

У біос­фер­но­му за­повідни­ку з ме­тою вста­нов­лен­ня ди­фе­ренційо­ва­но­го ре­жи­му охо­ро­ни, відтво­рен­ня і ви­ко­рис­тан­ня йо­го те­ри­торії виділя­ють­ся функціональні зо­ни: за­повідна, бу­фер­на (приз­на­че­на для за­побіган­ня не­га­тив­но­го впли­ву на за­повідну зо­ну гос­по­дарсь­кої діяль­ності на при­лег­лих те­ри­торіях), зо­на ант­ро­по­ген­них ланд­шафтів, а та­кож зо­на ре­гуль­о­ва­но­го за­повідно­го ре­жи­му. Це відрізняє йо­го від при­род­но­го за­повідни­ка, де жод­но­го зо­ну­ван­ня не здійсне­но,   тут од­на зо­на   за­повідна.

Пер­вин­но за­повіда­не уро­чи­ще Кролі   це нині бу­фер­на зо­на за­повідни­ка. При­га­дую, як ко­лись із ди­рек­то­ром "Ас­канії Но­ва" Вікто­ром Се­ме­но­ви­чем Гав­ри­лен­ком на йо­го "Ниві" че­рез ріллю (са­ме та­ке уро­чи­ще Кролі сь­о­годні, бо не вхо­дить до зе­мель постійно­го ко­рис­ту­ван­ня за­повідни­ка, а на­ле­жить аг­рофірмі) до­ве­ло­ся йо­го пе­реїжджа­ти, щоб по­ба­чи­ти, де ко­лись ішли чу­ма­ки зі своїми ма­жа­ра­ми і де сто­я­ла кри­ни­ця, з якої во­ни пи­ли во­ду і, мож­ли­во, са­ме тут співа­ли чу­маць­ких пісень, відпо­чи­ва­ю­чи уве­чері.

Біос­ферні за­повідни­ки нині на­бу­ли особ­ли­во­го ста­ту­су зав­дя­ки тій важ­ливій ролі, яку во­ни відігра­ють у роз­вит­ку на­у­ко­во пізна­валь­ної фор­ми рек­ре­ації   ту­риз­му. В їх бу­ферній зоні мож­ли­ва об­ме­же­на екс­курсійна діяльність. Зо­на ант­ро­по­ген­них ланд­шафтів (тра­диційно­го при­ро­до­ко­рис­ту­ван­ня) охоп­лює те­ри­торії, де здійсню­ють ак­тив­ну рек­ре­аційно гос­по­дарсь­ку діяльність під обов'яз­ко­вим еко­логічним конт­ро­лем працівників за­повідни­ка.

Діяльність біос­фер­них за­повідників ко­ор­ди­нує ЮНЕС­КО (ООН). За рішен­ня­ми цієї ор­ганізації (у ме­жах прог­ра­ми "Лю­ди­на і біос­фе­ра") біос­ферні за­повідни­ки Ук­раїни вклю­чені до світо­вої ме­режі біос­фер­них ре­зер­ватів.

Ліво­бе­реж­жя При­чор­но­морсь­кої ни­зо­ви­ни, де роз­та­шо­ва­ний біос­фер­ний за­повідник "Ас­канія Но­ва",   май­же плос­ка рівни­на, це те­ра­са, ви­роб­ле­на давнім (не­о­ге­но­вим) мо­рем. Після відсту­пу, по­нині, мо­ре "не при­хо­ди­ло", а нас­тав три­ва­лий кон­ти­нен­таль­ний період, ко­ли по­верх морсь­ких відкладів сфор­му­вав­ся товс­тий пласт (до 20 м) ле­су. Унікаль­на по­ро­да   лес: ніжна на до­тик, по­рис­та, жов­то па­ле­во­го коль­о­ру, ут­во­рює вер­ти­кальні стінки внаслідок роз­ми­ван­ня (на півночі Ки­таю є ціле Ле­со­ве пла­то). Як ця по­ро­да ут­во­рю­ва­ла­ся сотні ти­сяч років? Про її по­ход­жен­ня існує чи­ма­ло гіпо­тез і те­орій (ео­ло­ва, або вітро­ва, вод­но ль­о­до­ви­ко­ва та ін.), три­ва­лий час то­чать­ся на­у­кові су­пе­реч­ки.

На лесі після ль­о­до­ви­ко­во­го періоду (300 тис. років то­му найбіль­ший ль­о­до­вик ся­гав від Скан­ди­навії до нинішнь­о­го Дніпро­пет­ровсь­ка) ут­во­ри­лись най­ро­дючіші у світі грун­ти   чор­но­зе­ми (до се­ми відсотків гу­му­су, а бу­ло ко­лись і цілих де­сять). Їх вив­чав в Ук­раїні бать­ко грун­тоз­на­в­ства   В. В. До­ку­чаєв. Він і дав їм та­ку слов'янсь­ку наз­ву.

Чор­но­зе­ми зай­ма­ють біль­ше по­ло­ви­ни те­ри­торії Ук­раїни (степ, лісос­теп). Сте­по­вий за­повідник "Ас­канія Но­ва" роз­та­шо­ва­ний на південній межі чор­но­зем­ної зо­ни, там, де су­хий по­ли­но­во зла­ко­вий (півден­ний) степ пе­ре­хо­дить у тем­но каш­та­нові грун­ти (87,7% те­ри­торії за­повідни­ка).

Як­що уваж­но при­ди­ви­ти­ся до "плос­кої" по­верхні Ас­канійсь­ко­го сте­пу, то мож­на віднай­ти там і сте­пові блюд­ця (не­ве­ликі заг­ли­би­ни до 5 м, ут­во­рені су­фозією   вер­ти­каль­ним про­ми­ван­ням і просідан­ням), і по­ди (найбільші блюд­ця, нап­рик­лад, Ве­ли­кий Ча­пельсь­кий під), і ви­тяг­нуті з північно­го схо­ду на півден­ний захід сла­бо ви­ра­жені у рельєфі бал­ки, або ло­щи­ни.

Най­го­ловніше для "Ас­канії Но­ва", особ­ли­во у літню спе­ку,   во­да. По­ве­рх­не­вих вод­них по­токів тут не­ма, є підземні. Зо­на ак­тив­но­го во­до­обміну має по­тужність до 150 Вт. Пер­ший во­до­нос­ний го­ри­зонт найбільш міне­ралізо­ва­ної во­ди (для гос­по­дарсь­ких пот­реб) роз­та­шо­ва­ний на гли­бині 25 м. Пит­на во­да над­хо­дить че­рез 40 80 мет­рові ар­тезіанські сверд­ло­ви­ни.

План "Ас­канія Но­ва" схо­жий на фан­тас­тич­ний космічний літаль­ний апа­рат, який за­вис над сте­па­ми Ук­раїни. За­повідний степ скла­даєть­ся з трь­ох час­тин: "Північної", "Півден­ної" (з ділян­ка­ми "Ста­ра" та "Ус­пенівка") і Ве­ли­ко­го Ча­пельсь­ко­го по­ду. "Північну" і "Півден­ну" ділян­ки ділить ("прорізає") ав­то­до­ро­га за­галь­но­го ко­рис­ту­ван­ня Ас­канія   Чка­ло­во, яка є "ру­ди­мен­том" у за­повідни­ку. Ці, єдині в Європі, аб­со­лют­но за­повідні ділян­ки збе­ре­же­но­го від плу­га пер­вин­но­го тип­ча­ко­во ко­ви­ло­во­го сте­пу ра­зом ста­нов­лять 11054 га.

Ділян­ка "Ста­ра" (520 га) як "за­повідне яд­ро" є най­давнішою у світі (за ча­сом за­повідан­ня) сте­по­вою те­ри­торією. Її фло­ру, фа­у­ну і грун­ти вив­ча­ють із 1902 р. За більш як сторічне пе­ре­бу­ван­ня у за­повідно­му ре­жимі "Ста­ра" все ще не вийш­ла за межі віднов­лю­валь­них (вто­рин­них) сук­цесій (тоб­то де­му­тації). Нині 30 % її те­ри­торії ще вкриті ко­ре­не­вищ­ни­ми зла­ка­ми та осо­ка­ми.

На аб­со­лют­но за­повідно­му ре­жимі із 1927 р. ут­ри­муєть­ся ділян­ка "Ус­пенівсь­кий степ". На решті площі (нині во­на аб­со­лют­но за­повідна) ви­па­са­ла­ся ху­до­ба і здійсню­вав­ся сінокіс. Із 1966 р. ціли­на "Північної" та "Півден­ної" діля­нок пе­ре­бу­ває в аб­со­лют­но за­повідно­му ре­жимі.

У Ве­ли­ко­му Ча­пельсь­ко­му поді (2376,4 га, 20% за­повідної ціли­ни), що на північний захід від "Північної" та "Півден­ної" діля­нок, у за­го­нах ут­ри­му­ють ди­ких ко­пит­них зо­опар­ку. Ця унікаль­на деп­ресія, гли­би­на якої ста­но­вить май­же 9 м, періодич­но за­пов­нюєть­ся та­лою во­дою. У найг­либшій час­тині зрос­та­ють гідрофіти, зок­ре­ма ду­же рідкісний в Ук­раїні зіркоплідник час­ту­хо­вид­ний, або зірчас­тий (Damasonium alisma). Тут кон­це­нт­рич­на (кру­га­ми) зміна рос­лин­них уг­ру­по­вань зни­зу вго­ру від дни­ща по­ду. У верхній час­тині схилів рос­туть ти­пові зо­нальні ви­ди, ха­рак­терні для пла­корів (від лат. plakos   рівни­на).

Ве­ли­кий Ча­пельсь­кий під   вод­но бо­лот­не угіддя міжна­род­но­го зна­чен­ня (згідно з Рам­сарсь­кою кон­венцією, Іран, 1971).

У ди­ко­му сте­пу зрос­тає 478 видів рос­лин, що ство­рює не­пов­тор­ний бу­кет за­пахів і зо­ро­во­го різно­барв'я. Пе­ре­ва­жа­ють ба­га­торічни­ки. До Чер­во­ної кни­ги Ук­раїни за­не­се­но 13 видів. Се­ред них ка­ра­га­на скіфсь­ка (Caragana scythica)   напівкущ із жов­ти­ми квітка­ми і ко­люч­ка­ми. Як­що спро­бу­ва­ти пролізти че­рез нь­о­го, то обов'яз­ко­во под­ря­паєшся, звідси влуч­на на­род­на наз­ва   де­ре­за.

Враз­ли­ва до ви­па­сан­ня ко­ви­ла ук­раїнсь­ка (Stipa ucrainica), по­ши­ре­на пе­ре­важ­но на півдні При­чор­но­мор'я. А ко­ви­ла Лессінга, або ко­ви­лок (Stipa lessingiana), рос­те ма­ло не на по­ло­вині Ук­раїни   весь ма­те­ри­ко­вий південь і півден­ний схід. В "Ас­канії Но­ва" ця рос­ли­на, що містить ба­га­то кальцію, на­дає пе­ре­ва­гу місцям, пе­ре­ри­тим хов­ра­ха­ми та інши­ми ве­ли­ки­ми зем­ле­ри­я­ми.

Ко­ви­ла во­ло­сис­та, або тир­са (Stipa capillata)   це спра­вж­ня ук­раїнсь­ка ко­ви­ла. Нап­рикінці спе­кот­но­го лип­ня, ко­ли більшість сте­по­вих рос­лин вже по­сох­ли, во­на зацвітає ме­талічним блис­ком ос­тюків ("ас­пек­тує" в ланд­шафті). Це єди­на в нас ко­ви­ла, ос­тюк якої не пірчас­тий, а во­ло­со­вид­ний. Ви­ки­да­ю­чи суцвіття, оз­доб­лені дов­ги­ми во­ло­ся­ни­ми ос­тю­ка­ми, тир­са (до 1 м зав­виш­ки) на­дає сте­пу блідо зе­ле­но­го коль­о­ру. Сам ос­тюк ко­ви­ли во­ло­сис­тої   до 23 см зав­до­вж­ки. За до­по­мо­гою цих ос­тюків дос­тиг­ле насіння тир­си розвіюєть­ся по сте­пу. Ціка­ве прис­то­су­ван­ня ко­ви­ли во­ло­сис­тої до розм­но­жен­ня: ко­ли ос­тюк су­хий, то він скру­че­ний, а зво­ло­жив­шись (від до­щу чи ро­си), розк­ру­чуєть­ся і ви­пус­кає зернівку в зем­лю.

Се­ред чер­во­нок­ниж­них в ас­канійсь­ко­му сте­пу квіту­ють на­весні тюль­па­ни Шрен­ка (Tulipa schrencii)   квітки чер­воні, іноді жовті або білу­ваті, скіфсь­кий ен­демік (Tulipa scythica), який біль­ше ніде в Ук­раїні не рос­те (квітки блідо жовті), а та­кож ряб­чик ша­хо­вий, або ве­ли­кий (Fritillaria meleagris)   квітка бу­ру­ва­то пур­пу­ро­ва, з білу­ва­тим ша­хо­вим ма­люн­ком, зви­сає, як дзво­ник.

Во­лош­ка Талієва (Centauria talievii)   струн­ка, май­же метр зав­виш­ки, з ко­ши­ка­ми квітів ли­мон­но­го коль­о­ру.

У липні   серпні на со­лон­цю­ва­тих ділян­ках сте­пу по­оди­но­ко ви­сочіє пур­пу­ро­ви­ми зон­ти­ка­ми ци­бу­ля Ре­ге­ля (Allium regelianum). У червні липні цвіте менш яск­ра­ва, з кре­му­ва­ти­ми або ліло­ви­ми лис­точ­ка­ми оцвіти­ни ци­бу­ля скіфсь­ка (Allium scythicum).

Орніто­фа­у­на за­повідни­ка предс­тав­ле­на 272 ви­да­ми. Так, у йо­го бу­ферній зоні ос­таннім ча­сом меш­ка­ло по­над 1000 осо­бин дрохф. Ціка­во сте­жи­ти за осіннім пе­рель­о­том птахів, які зу­пи­ня­ють­ся (і навіть зи­му­ють) у Ве­ли­ко­му Ча­пельсь­ко­му поді. Віктор Се­ме­но­вич, ди­рек­тор за­повідни­ка, де­мо­н­стру­вав мені віде­о­кад­ри: фан­тас­тич­ний, ба­га­то­ти­сяч­ний пта­ши­ний ґелґіт ла­ви­ною, тем­ною грізною хма­рою ви­сить і з кри­ком, шу­мом опус­каєть­ся над Ча­пельсь­ким по­дом.

Та­ка ди­чи­на і мис­ливців (точніше, бра­коньєрів) при­ма­нює на те­ри­торію за­повідни­ка. Служ­ба дер­жав­ної охо­ро­ни при­род­но за­повідної ус­та­но­ви бо­реть­ся з цим га­неб­ним яви­щем. На­чаль­ник цієї служ­би В. І. Здо­ро­вець (офіцер міліції у відставці) по­ка­зу­вав простріля­ний інфор­маційно охо­рон­ний анш­лаг зі сліда­ми від ав­то­мат­ної чер­ги.

Денд­ро­логічний парк "Ас­канія Но­ва" за 115 років існу­ван­ня на­був ве­ли­ко­го зна­чен­ня як осе­ре­док збе­ре­жен­ня рідкісних та ма­ло­по­ши­ре­них де­рев­них рос­лин на крайнь­о­му півдні сте­по­вої зо­ни Ук­раїни, це місце еко­логічно­го просвітницт­ва со­тень ти­сяч відвіду­вачів.

Денд­ро­парк скла­даєть­ся з трь­ох різновіко­вих ма­сивів: ста­ро­го бо­танічно­го пар­ку, лісос­те­по­во­го рідколісся з дібро­ва­ми, но­во­го пар­ку. Ці пар­кові ма­си­ви відрізня­ють­ся ви­до­вим скла­дом на­сад­жень, струк­ту­рою де­ре­вос­танів, пла­ну­валь­ним вирішен­ням своїх ком­по­зиційних центрів. Об'єднує їх од­не   во­ни гар­монійно впи­су­ють­ся в нав­ко­лишній сте­по­вий ланд­шафт і ство­рю­ють вра­жен­ня при­род­них на­сад­жень.

Ста­рий бо­танічний парк   зра­зок ланд­ша­фт­но­го пар­ку віль­но­го пла­ну­ван­ня з де­я­ки­ми еле­мен­та­ми ре­гу­ляр­ності. Ділян­ка пар­ку, при­лег­ла до бу­дин­ку ко­лишньої еко­номії, бу­ла роз­бу­до­ва­на в ре­гу­ляр­но­му стилі. Інша час­ти­на пар­ко­во­го ан­са­мб­лю виріше­на в ланд­ша­фт­но­му стилі. Йо­му при­та­ман­не чер­гу­ван­ня ланд­шафтів лісо­во­го і пар­ко­во­го типів, відкри­тих і зак­ри­тих прос­торів, маль­ов­ни­чих га­ля­вин, де­рев­них ма­сивів, груп і по­оди­но­ких де­рев та кущів на фоні вод­ної по­верхні ста­ву та іри­гаційної ме­режі відкри­то­го ари­ко­во­го ти­пу.

Ком­по­зиційним цент­ром пар­ку є майс­тер­но ство­ре­ний по­се­ред на­сад­жень став із не­ве­лич­ким острівцем і сусідня з ним га­ля­ви­на з розрідже­ни­ми гру­па­ми хвой­них. На бе­ре­гах став­ка ви­сад­жені де­ре­ва з конт­ра­ст­ни­ми кро­на­ми: по­никлі вер­би, пірамідальні ду­би, стрункі сос­ни. Не зва­жа­ю­чи на по­над віко­вий період існу­ван­ня, ста­рий бо­танічний парк зберігає чис­то­ту та за­вер­шеність сво­го ху­дожнь­о­го об­ра­зу, ство­ре­но­го порівня­но ску­пи­ми архітек­тур­но пла­ну­валь­ни­ми за­со­ба­ми і до­сить нез­нач­ним асор­ти­мен­том де­рев­них рос­лин, що ви­ко­рис­то­ву­ва­ли­ся у фор­му­ванні йо­го ланд­шафтів.

Де­які ділян­ки лісос­те­по­во­го рідколісся помітно відрізня­ють­ся од­на від од­ної. Йо­го ком­по­зиційною ос­но­вою є Ве­ли­ка сте­по­ва га­ля­ви­на. Тут на за­лиш­ку цілин­но­го сте­пу, пло­ща яко­го ста­но­вить май­же 7 га, по­ряд зі ста­рим бо­танічним пар­ком, ще ко­ли ство­рю­вав­ся ос­танній, бу­ли вміло розміщені гру­пи та де­ре­ва віднос­но по­су­хостійких порід   сос­на Пал­ла­са та ялівці. Во­ни, за за­ду­мом творців пар­ку, ма­ли уо­соб­лю­ва­ти пос­ту­по­вий пе­рехід від лісу (пар­ку) до сте­пу. Для по­си­лен­ня ць­о­го вра­жен­ня на півден­но­му краю га­ля­ви­ни бу­ли ство­рені ме­ре­живні ча­гар­ни­кові за­рості з та­ма­рик­су, амор­фи, а та­кож розріджені на­сад­жен­ня гле­дичії три­ко­люч­ко­вої.

Но­вий парк зак­ла­де­но в ланд­ша­фт­но­му стилі в гар­монійно­му поєднанні де­рев­них на­сад­жень з га­ля­ви­на­ми, сис­те­мою озер, гірок та інши­ми еле­мен­та­ми са­до­во пар­ко­вих ком­по­зицій. Йо­го те­ри­торія вміщує цілий кас­кад ставків, ве­ли­чезні га­ля­ви­ни, ру­кот­ворні па­гор­би, з вер­шин яких мож­на ба­чи­ти весь парк. Про дав­ню історію Таврії на­га­ду­ють по­ло­вецькі пам'ят­ки   за­гад­кові кам'яні ста­туї.

У зо­ологічно­му пар­ку "Ас­канії Но­ва" (пло­ща 61,6 га) по­над 4 тис. осо­би­ни 118 видів, підвидів, форм та порід тва­рин. Йо­го ко­лекція   найбіль­ше в Ук­раїні дже­ре­лом по­пов­нен­ня ди­ки­ми тва­ри­на­ми вітчиз­ня­них зо­опарків, інших при­ро­до­охо­рон­них ус­та­нов.

Ос­нов­не місце ут­ри­ман­ня во­доп­лав­них птахів   чо­ти­ри ве­ликі во­дой­ми, які по­чи­на­ли бу­ду­ва­ти 1892 ро­ку. З них по нег­ли­бокій ка­наві відбу­ваєть­ся на­пов­нен­ня во­дой­ми, роз­та­шо­ва­ної у Ве­ли­ко­му Ча­пельсь­ко­му поді.

І денд­ро­парк, і зо­опарк "Ас­канії Но­ва" вхо­дять до скла­ду бу­фер­ної зо­ни за­повідни­ка, що не відповідає За­ко­ну Ук­раїни "Про при­род­но за­повідний фонд Ук­раїни". Струк­ту­ра за­повідни­ка скла­ла­ся істо­рич­но, з ча­су йо­го зас­ну­ван­ня Ф. Фальц Фей­ном. Нині не­обхідний про­ект За­ко­ну Ук­раїни "Про біос­фер­ний за­повідник "Ас­канія Но­ва" ім. Ф. Е. Фальц Фей­на". У світі є схожі прик­ла­ди (приміром, у Сло­вач­чині   За­кон "Про Тат­рансь­кий національ­ний парк").

На жаль, досі не­має про­ек­ту та­ко­го За­ко­ну. Біос­фер­ний за­повідник "Ас­канія Но­ва" пе­ре­бу­ває у віданні Ук­раїнсь­кої ака­демії аг­рар­них на­ук (УА­АН). У за­повідній справі дер­жа­ви ма­ло не суціль­ний без­лад унаслідок підпо­ряд­ку­ван­ня при­род­но за­повідних ус­та­нов різним відомствам, ор­ганізаціям. Уже не­од­но­ра­зо­во йшла мо­ва про те, щоб невідклад­но роз­по­ча­ти ро­бо­ту з ор­ганізації єди­но­го дер­жав­но­го ор­га­ну уп­равління за­повідною спра­вою, підпо­ряд­ку­ва­ти йо­му всі відповідні ус­та­но­ви. Тоб­то про ство­рен­ня дер­жав­ної струк­ту­ри, яка б неслв відповідальність, зок­ре­ма що­до за­ко­нот­вор­чої діяль­ності.

У біос­фер­но­му за­повідни­ку "Ас­канія Но­ва" ак­тив­но прак­ти­куєть­ся на­у­ко­во пізна­валь­на рек­ре­ація, зок­ре­ма в денд­ро­логічно­му та зо­ологічно­му пар­ках. Мак­си­маль­на кількість відвіду­вачів   190 тис. (річна нор­ма 100 тис.). За­га­лом ту­рис­тич­ний потік до за­повідни­ка нині зріс із 15 тис. (у се­ре­дині 90 х років) до 75 тис. відвіду­вачів на рік.

За­повідник, крім іншо­го, про­по­нує еко­ту­рис­тичні пос­лу­ги, екс­курсії зо­ологічним і денд­ро­логічним пар­ка­ми, мікро­ав­то­бу­сом або кінним екіпа­жем ("брич­кою", або "та­чан­кою бать­ка Мах­на") у Ве­ли­кий Ча­пельсь­кий під до та­бунів ди­ких тва­рин чи в за­повідний степ еко­логічною стеж­кою. Тут ор­ганізо­ву­ють те­ма­тичні екс­курсії з на­у­ко­ви­ми співробітни­ка­ми у степ, зоо  і денд­ро­пар­ки.

Екс­курсії у за­повідний степ ор­ганізо­ву­ють тіль­ки для вче­них, фахівців, сту­дентів, що цілком вип­рав­да­но.

На за­вер­шен­ня роз­повіді хо­чу поділи­ти­ся вра­жен­ня­ми від служ­бо­во­го відряд­жен­ня до "Ас­канії Но­ва". Зав­дя­ки ста­ран­ням сумлінних працівників за­повідни­ка на йо­го те­ри­торії   по­ря­док. Особ­ли­во це сто­суєть­ся зо­опар­ку, де чис­то, тва­ри­ни дог­ля­нуті. При­га­дую, тіль­ки но в Ас­канії світає   іду до зо­опар­ку. Там вже пра­цю­ють лю­ди: при­би­ра­ють у вольєрах, го­ду­ють тва­рин.

Три­ває рес­тав­рація ко­лишньої са­ди­би Ф. Фальц Фей­на.

У за­повідни­ку мож­на бу­ло по­ба­чи­ти чи­ма­ло ціка­во­го. Якось од­но­го дня на моє про­хан­ня завіду­вач ла­бо­ра­торією моніто­рин­гу і за­повідно­го сте­пу Не­ля Юхимівна Дро­го­бич ор­ганізу­ва­ла екс­курсію у степ. Вийш­ли до схід сон­ця. Ти­хо, мерт­вий вранішній спокій, ніде ані ше­лес­не.

По­ча­ло світа­ти. Ось і ме­жа ціли­ни, про­ора­на ще Фальц Фей­ном сто років то­му. За нею   первісний, справжній тип­ча­ко­во ко­ви­ло­вий степ. Ко­лись   "ди­ке по­ле", по­ло­вець­ка, скіфсь­ка зем­ля...

Уваж­но слу­хаю роз­повідь і вод­но­час спос­терігаю за лінією обрію. Ба­чу, як з за неї з'яви­ла­ся ве­ли­ка чер­во­на діжа   пов­но­що­ка, яск­ра­ва. Нев­довзі визрів уповні не­ве­ли­кий кур­ган з "ба­бою" на­горі. Пос­ту­по­во, за час ко­ли ми наб­ли­жа­ли­ся до цієї кам'яної ста­туї, во­на пос­та­ва­ла жінкою, одяг­не­ною в то­го­час­ний одяг, з ви­раз­ни­ми ри­са­ми об­лич­чя і пог­ля­дом, звер­ну­тим у да­лечінь віків.

Обе­реж­но сту­па­ю­чи сте­пом, який про­ки­дав­ся від лас­ка­вих про­менів вранішнь­о­го сон­ця, го­во­ри­ли про рос­линні асоціації, фор­мації, сук­цесії. Дов­ко­ла нас був ди­кий рос­лин­ний світ: ко­ви­ла пірчас­та або ко­ви­ла Іоан­на (Stipa pennata), ко­ви­ла Лессінга, тир­са, тип­чак. Ціка­вою вийш­ла роз­мо­ва про стабільність функціону­ван­ня при­род­них еко­сис­тем су­хо­го тип­ча­ко­во ко­ви­ло­во­го ас­канійсь­ко­го сте­пу, про на­ко­пи­чен­ня йо­го морт­ма­си (су­хо­го вой­ло­ку) за відсут­ності у ць­о­му краї тра­воїдних: сай­гаків, тар­панів, та­бунів ди­ких первісних ко­ней, які ко­лись віль­но пас­ли­ся на цих прос­то­рах.

Нас­туп­но­го дня, ще вдосвіта, пішов у степ без ніко­го. На по­чат­ку бу­ло якось мо­то­рош­но, нез­вич­но   сам на сам вночі, на­о­динці з ди­кою при­ро­дою. На­чеб­то йду тою са­мою стеж­кою, що вчо­ра. Сон­це все не схо­дить. Нев­довзі на обрії ви­ри­ну­ли лісос­му­ги. Врешті, підійшов до "скіфсь­ко­го" кур­га­ну. Обе­реж­но наб­ли­жа­юсь до пра­давнь­о­го кам'яно­го ідо­ла. Йо­го очи­ма на ме­не див­лять­ся пе­ре­терті на по­рох жор­на­ми історії по­се­ленці цих степів: ала­ни, лю­ди ям­ної і ка­та­ко­мб­ної куль­тур, індо арії пра­давньої Арат­ти. І от на­решті з'яв­ляєть­ся сон­це. Ду­хи Землі і Всесвіту зійшли­ся на кур­гані!

Воісти­ну, я відчув, що та­ке ду­хов­ний кон­такт з непізна­ним світом за­повідно­го сте­пу, де відбу­ваєть­ся пе­ревтілен­ня ма­теріаль­но­го єства лю­ди­ни в йо­го про­ти­леж­ну субс­танцію   вічність. Тіль­ки Бо­гу зро­зуміла ди­ка при­ро­да.