![]() ![]() |
|
![]() |
РУБРИКИ |
№ 1/2009 | |
архів номерів
Сборник типовых проектов пожарной сигнализации www.argus.org.ru.
![]() |
Як Україні стати острівцем стабільності та процвітанняОлексій ЮЛДАШЕВ, кандидат юридичних наук, професор МАУП Найхарактерніші явища світової фінансово економічної кризи дедалі тісніше охоплюють і Україну: скорочуються надходження до державного бюджету, зростає дефіцит пенсійного фонду, зупиняється виробництво, заморожується будівництво, закривають підприємства, не виплачують зарплат. Відбуваються масові звільнення, зафіксовано сплеск злочинності, людей охоплює страх перед майбутнім. Все ж потрібної переоцінки моделей діяльності і мислення в нашій країні так і не відбулося. Олігархи і влада (а їх розподіл вельми умовний) діють "як завжди": продовжують боротьбу за владу, за збагачення за всяку ціну, підсилюючи кризові проблеми, стимулюючи розвал економіки країни, соціальний вибух. Наголосимо: нині практично все, що відбувається в нашій державі для подолання кризи, потенційно не спроможне її подолати. Наприклад, якщо брати за зразок антикризових дій план Полсона, слід пам'ятати, що, по перше, сам автор плану американський міністр фінансів згодом практично відмовився від своїх пропозицій; по друге, державну допомогу банкам, інвестиційним фондам було передбачено надавати у вигляді термінових лімітованих кредитів, прозоро і лише з дозволу Конгресу, а також під гарантії контрольних пакетів одержувачів кредитів. Причому обов'язковим є й ефективний (із позицій суспільства) державний контроль за використанням одержаних кредитів. Як результат очікують оздоровлення балансів банків, після чого вони знову зможуть надавати достатньо кредитів для підтримки економічного зростання. Одночасно узято курс на зменшення податків, зниження ставок за кредитами у виробництво та в іпотеку, що має зробити їх доступнішими і тим самим забезпечити стабілізацію виробництва і здешевлення житла. Після приходу нового глави Білого дому США Б. Обами заплановано дати в реальний сектор 800 млрд доларів, а серед основних пунктів антикризової програми звернення до споживача "купуй американське". Пропонований слоган було успішно використано в період Великої кризи 30 х років минулого століття. Абсолютно інша ситуація в нашій країні, де триває так званий "підкилимовий дерибан", а про прозорість та національні інтереси і говорити не доводиться. Наприкінці минулого року колишній міністр фінансів, відповідаючи на запитання про результати і ефективність використання першого траншу МВФ, заявив, що за ці проблеми несе відповідальність Національний банк України (?!). Можливість отримати під час кризи державні гроші заохочує, з одного боку, все більше таких, що "потребують держпідтримки" (бери мерщій, поки дають), а з іншої створює велику спокусу для безвідповідальної влади "вхопити" більше собі і своїм спонсорам. Отже, боротьба з кризою по українськи, за певним задумом, повинна стати додатковою рясною роздачею бюджетних і позикових коштів заможним олігархам, тобто, призвести до ще більшого збагачення останніх. Зазнати втрат від кризи, затягувати пояси, розплачуватися за кредити доведеться народу України. СПРАВЖНЯ ЛОГІКА ВИХОДУ З КРИЗИ Ефективних засобів боротьби з фінансовою кризою ні влада, ні опозиція, по суті, не пропонують. Щоправда, дехто говорить і про податок на розкіш, введення податку на нерухомість, земельні ділянки, заборону зміни цільового призначення земельних ділянок, пропонують також зменшити чисельність парламентаріїв, витрати на утримання кабміну і президентського секретаріату, а дехто дозволив собі навіть боязкий натяк на нечесну "приватизацію" багатьох об'єктів і ненаполегливі заклики до перегляду отих підкилимових дерибанів. Такі конструктиви (а вони частково увійшли і в проекти деяких антикризових програм) були запропоновані в моїх статтях, опублікованих у 2007 2008 рр. у журналі "Персонал", "Робочій газеті", "Юридичному віснику України" та ін. У виступах депутати часто послуговуються також моїми пропозиціями щодо встановлення в законодавчому порядку питомої ваги зарплати в ціні кожного виробу, випущеного в промисловості; регламентації мінімальних погодинних розцінок для некваліфікованих робіт; створення суспільства, заснованого на знаннях, так званого К суспільства (Knowledge society) тощо. Маємо значні резерви для виходу з кризи, яких бракує багатьом розвиненим країнам світу, де такі резерви давно використано, що посприяло їхній сучасній стабільній ситуації. Ми ж можемо не тільки вийти з кризи, а й підвищити рівень прибутковості кожного пересічного громадянина у 20 25 разів! Для цього потрібно змінити мислення і моделі діяльності, перейти до антикризової логіки дій. Системоутворюючими їх ознаками (принципами) повинні стати пріоритетність національних інтересів як усередині країни (соціальна справедливість), так і в міжнародній політиці, а також такі категорії, як доцільність, раціоналізм, економія, ощадливість тощо. Нове антикризове мислення і діяльність мають бути віддзеркаленими у відповідних моделях дій політичній, економічній, юридичній. Безсумнівно, ці моделі повинні бути взаємопов'язані і детерміновані. Первісною є політична модель, яка має бути представлена конкретними і конструктивними політичними програмами, спрямованими на реалізацію названих принципів; економічна, представлена насамперед антикризовими бюджетами країни, які повинні випливати з політичної програми; і, нарешті, юридична, представлена законодавством, спрямованим на реалізацію відповідних політичних і економічних моделей. Політичне й економічне мислення, антикризовий бюджет повинні дбати про соціальну справедливість й економію. Багаті мають нарешті чесно поділитися з бідними. І не варто нам "популярно" роз'яснювати, що банки це всього лише інструмент для того, щоб узяти в одних і дати іншим. У нашій країні гіпертрофована ще й третя їхня функція залишити собі. Про це чомусь мовчать і банкіри, і політики, що лобіюють їхні інтереси. А саме ця функція й повинна бути оптимізована на засадах максимізації інтересів суспільства, потреб соціальної держави, як це відбувається не тільки у скандинавських, соціалістичних за духом, країнах, а й, наприклад, у Німеччині. Не може бути банківський бізнес найвигіднішим, таким, що дає надприбутки. У нашій країні щодо прибутковості банківський бізнес чи не другий після корупційного політичного. Ну, в якій ще країні тіньова вартість ліцензій на банківські операції або, наприклад, хабар за скромне крісло начальника департаменту (не кажучи вже про міністерські і губернаторські посади) становить десятки тисяч купюр валюти, що значно подорожчала? Україну можна назвати державою ненаситних олігархів. Через, можливо, національні особливості, що полягають у гонитві за понадприбутками (бізнес із прибутком у розмірі 5 7% вважають збитковим, лише прибуток у розмірі 300% розцінюють як нормальний). Ніхто не дбає про суспільне виробництво, важливо якомога більше вкрасти у свого народу, досягти успіху у власному споживанні. За цими показниками з “новими” українцями або росіянами не зрівнятися не те що із західним мільярдером, а й римським нероном. Ніде у світі не зводять і не скуповують у такій кількості за народні, по суті, гроші заморські палаци, яхти, майбахи, ще й без жодного податку. Мало того, вітчизняні нувориші без найменшого докору совісті користуються ще й усіма бюджетними пільгами у платі за користування житлом, комунальними послугами тощо. Тих, хто може за себе платити, не можна дотувати державним коштом. Можновладцям також давно пора перестати розкошувати. Потрібний якісно інший держапарат, результативний і ефективний для суспільства, замість бюрократичного і корупційного в усіх його гілках. Таке завдання поки що, очевидно, нерозв'язне. Але за наявності політичної волі це можна легко зробити. Як саме, скажемо нижче. На цих принципах повинен будуватися бюджет країни, особливо, антикризовий. Основною функцією будь якого бюджету є справедливий перерозподіл фінансових потоків. Антикризовий бюджет має бути найсправедливішим. І нарешті щодо законодавчої моделі. Неправильно (щодо юридичної форми) те, що кожна політсила прагне представити своє бачення антикризових заходів у вигляді "пакету нових законопроектів". Йдеться про регулювання політичних і економічних відносин, які регламентовані відповідно Конституцією, Господарським кодексом України (його можна назвати економічною конституцією), що охороняє не тільки приватні, а й загальнонаціональні інтереси, Кримінальним кодексом та іншими законодавчими актами, включаючи Закон від 11 вересня 2003 р. "Про основи державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Тому слід, передусім, вносити необхідні зміни до чинного законодавства, а не плодити нове. Основні ідеї таких змін випливають із чотирьох резервів. Про них мова далі. НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ (ПОВНА АБО ЧАСТКОВА) БАНКІВ ТА ІНШИХ КОМЕРЦІЙНИХ СТРУКТУР Пропоную: 1. Припинити безконтрольну (з боку суспільства), а тому безперспективну (знову ж таки, з позицій суспільних інтересів) "держпідтримку" комерційних структур, зокрема банків; 2. Системно надавати державну допомогу. Необхідно фінансово підтримати не тільки фінансові установи і підприємства, а й (це основне) споживача фінансових послуг і виробництва ту частку населення, яка потребує соціальної допомоги. Без цього підтримка господарюючих суб'єктів виявиться неефективною, може нічого не дати. Де ж взяти грошей? Вирішити цю проблему просто, причому без залучення бюджетних коштів. Але спочатку про перше завдання. Припинити безвідповідальну, а нерідко і злочинну роздачу грошових коштів під приводом кризи, стримати жадібні наміри розбагатілої верхівки суспільства нескладно. Для цього, по перше, рефінансувати банки, надавати держпідтримку реальному сектору, використовувати бюджетні, а тим більше позикові кошти треба абсолютно прозоро і лише з дозволу Верховної Ради, після розгляду цього питання на відкритому пленарному засіданні. По друге, ці кошти слід надавати тільки у формі кредитів і під гарантії контрольних пакетів, а цільове використання грошей строго контролювати. У разі неповернення кредиту банки, інші підприємницькі структури повинні переходити, у відповідній своїй частині, у власність держави, як в інших країнах, наприклад, у Латвії. Щось схоже було закріплено ухвалою НБУ, зокрема, передбачалося, що у заставу під річні кредити рефінансування на підставі програм фінансового оздоровлення повинні надавати, крім іншого, акції/паї власників банків, які володіють принаймні 5% статутного капіталу. Причому оперативну підтримку рефінансуванням строком до одного року банки могли отримати лише в разі надання Нацбанку як запоруки акцій/паїв власників банків у розмірі щонайменше 51% статутного капіталу кредитно фінансової установи. Проте ці положення, найочевидніше, на практиці не застосувалися і відмінені. Серед причин відсутність у законодавстві відповідного механізму. Тому вкрай необхідно в нинішніх кризових умовах внести відповідні зміни, доповнення до Господарського кодексу України. Наслідком використання цього резерву має стати також зростання питомої ваги державної власності в Україні. До неї повинні відійти (відповідна частка) усі нині приватні об'єкти підприємства, банки, що не повернули державі надану їм в умовах кризи або раніше фінансову допомогу. Ті ж наслідки (передача у власність держави) мають діяти і в разі неповернення кредитів, які раніше (до кризи) брали комерсанти під державні гарантії. За розрахунками деяких депутатів, з 107 млрд доларів зовнішнього боргу до отримання нового кредиту 14,5 млрд доларів це власне державний борг, а близько 90 млрд доларів комерційні борги банків, корпоративних структур, компаній. Держава могла б націоналізувати ці структури (за встановлюваними державою номінальними розцінками) в частині, відповідній кількості неповернених грошей, які було запозиченно. Під такі придбані комерційні об'єкти держава могла б випустити акції, одну частку яких було б продано для повернення кредитів, раніше отриманих від МВФ, а інша становила б резерв для надання подальшої справедливої соціальної допомоги. Такі пропозиції також могли б бути закріпленими у вигляді відповідних норм Господарського кодексу, мета якого, на відміну від Цивільного, лобіювати не тільки приватні, а Висловлюють думку про те, що, мовляв, нинішні власники, які вичавили всі соки з колись надприбуткових підприємств, переведуть в офшори і всі оборотні кошти, а після цього із задоволенням повернуть підприємства державі і звалять на неї всі соціальні наслідки кризи виплату зарплат, компенсацій працівникам підприємств в умовах зупинки виробництва тощо. Справді, така небезпека цілком реальна. Проте тут повинні діяти господарсько кримінальні норми, які передбачали б кримінальну і компенсаційну економічну відповідальність таких власників підприємств. Необхідно чітко відрегулювати і відповідальність олігархів за рейдерство, підрив економічних інтересів країни тощо. Ці норми треба терміново ввести як до Господарського, так і до Кримінального кодексів України. Це перше. Друге. Запобіганню таких негативних явищ сприятиме перехід підприємств із приватної до колективної власності, акціонування підприємств приватної власності і передача відповідних пакетів акцій членам трудових колективів, а також особам, які потребують соціальної підтримки. Загалом, внаслідок реалізації зазначеного резерву приріст доходів пересічних громадян вимірюватиметься вже не двадцяткою і навіть не сотнею гривень, які з'їдає інфляція, а значно вищими доходами. Тоді вдасться відновити державу Україна, якої поки практично немає, проте є держава Іванова, Петрова, Сидорова (замість цих прізвищ читай прізвища олігархів, що володіють Україною). І нарешті, вдасться зміцнити, підтримувати найголовніший ланцюг, що визначає швидкість всього каравану розвитку економіки. Це бюджетники, пенсіонери з малими пенсіями, безробітні. Підтримка цих споживачів дасть змогу вирішити соціально економічні проблеми суспільства. ДРУГИЙ РЕЗЕРВ У ПОДОЛАННІ КРИЗИ І ШЛЯХ ПЕРЕХОДУ ДО СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ Націоналізація важливих економічних об'єктів перший резерв виходу з кризи і забезпечення процвітання країни, а відновлення соціальної справедливості другий резерв. Йдеться про колективізацію економічних об'єктів. Чому наша робоча людина бідніша за свого західного колегу приблизно в 10 разів, а 70% українців, як заявила уповноважений Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова, живуть за межею бідності? Серед основних причин те, що левова частка (85%, як неодноразово заявляють самі ж політики) національних активів України свого часу були злочинно передані практично лище кільком сім'ям. Тому, грубо кажучи, решта всього населення країни може сподіватися сьогодні лише на 15 10% у сукупному доході країни, що залишилися поки незайманими. Причому населення повинне ділити цю частку з вельми дорогим, водночас значною мірою суспільно непотрібним, навіть інколи шкідливим державним апаратом, державною машиною, що включає не тільки чотири (разом із президентською) гілки влади, а й армію, в'язниці і багато іншого. 85 ма відсотками колись загальнонародних ресурсів розпоряджаються кілька приватних осіб (п'ять родин), чиї доходи (за неодноразовими повідомленнями в пресі) у рази перевищують бюджет країни. А ці кілька родин використовують надприбутки егоїстично, всупереч національним інтересам. Замість переоснащення, технічної і екологічної модернізації підприємств вони, як ми дізнаємося зі ЗМІ, переводять багато мільярдів за кордон, розкошують. Для відновлення соціальної справедливості доцільно перерозподілити вартість у вигляді відповідних часток (акцій), незаконно відданих державних об'єктів між нинішніми їхніми власниками, працівниками відповідних підприємств (трудовими колективами) і тою часткою населення, яка потребує державної підтримки. Це дасть такі результати: 1. Буде відновлено соціальну справедливість, кардинально вирішено проблему бідності, соціальної допомоги людям. Замість двадцятки або навіть одноразової тисячі гривень, люди зможуть отримувати дивіденди і, тим самим, істотно збільшити свої доходи. Значна частина населення перетвориться на акціонерів, капіталістів. 2. Така соціальна допомога не призведе до інфляції. Верстат не доведеться вмикати. Відпаде й потреба у "проїданні" коштів від приватизації, кредитних грошей. Відбудеться лише перерозподіл наявних фінансових потоків. Вони стануть замикатися не на кількох родинах, а охоплюватимуть все населення країни. 3. Люди отримають не рибу (точніше, риб'ячий хвіст), а вудку, тобто зможуть стати співвласниками підприємств. Відповідно буде заощаджено бюджет багато видів соціальної допомоги населенню держава могла б надавати не за рахунок бюджетних коштів, а акціями частини активів приватних підприємств, що перейшли до неї. 4. З'являться фондова біржа, біржа цінних паперів. Стане можливою активізація виробництва і споживання, що, у свою чергу, призведе до зростання попиту на товари і послуги, надходження в народне господарство додаткових нових інвестицій, а зрештою до зростання доходів. Можливі заперечення, якими "годують" нас колишні дерибанщики та іже з ними, такі: мовляв, великий бізнес платить великі податки, концентрація капіталу порятунок для України тощо. Але ці аргументи не витримують критики. По перше, олігархи, які є водночас і владою, нерідко звільняють себе від податків. По друге, витрати на споживчі активи, зокрема придбання будівель, яхт, включають у витрати. Колективні підприємства платитимуть більше. По третє, керувати підприємством будуть не гірше. Талановитих менеджерів у нас достатньо. Власники колективного підприємства (трудовий колектив, широкі верстви населення) будуть значно більше зацікавлені в технічному переоснащенні, модернізації виробництва, оскільки саме цим визначатиметься і стабільність його функціонування, і розмір отримуваного прибутку. Яхт, розкішної закордонної нерухомості значно поменшає, але населення ж загалом стане заможнішим, а держава Україна справді соціальною. Юридичними підставами для функціонування колективної власності міг би слугувати Господарський кодекс, що є єдиним у країні актом кодифікування, який визнає колективну власність. Недарма деякі вітчизняні космополіти давно вже намагаються його відмінити. РЕЗЕРВ ТРЕТІЙ І НЕ ОСТАННІЙ Створення ефективної державної влади може стати третім резервом виходу з кризи. Пропоноване урядом, опозицією скорочення міністерств і відомств на 20 25% це або некомпетентність, або черговий блеф. Не вирішимо проблем навіть від десятикратного його скорочення, пропонованого опозицією. Річ у тому, що необхідно вирішити два завдання: 1) скоротити витрати на утримання (особливо верхівки влади) і 2) поставити заслін розбазарюванню ресурсів, лобіюванню владою власних інтересів та інтересів своїх спонсорів; а також приватизації посадових повноважень, корупції у владі. Про це не говорить (і навіть достатньо конструктивно) нинішня опозиція. Щодо першого завдання. Сучасна вітчизняна бюрократія трансформувалася з радянської адміністративно розподільної системи. Проте якщо об'єктом останньої було все народне господарство країни, то нині понад 90% об'єктів економіки приватизовано, а отже вилучено з безпосереднього державного керівництва. Проте кількість управлінських структур не зменшилася, а їх штати зросли у кілька разів. Наприклад, колишній найпотужніший державний плановий комітет Ради міністрів (Держплан), що займався розробкою і організацією виконання (разом із міністерствами і відомствами) народногосподарських планів, які враховували все і вся, не був ліквідований у зв'язку з відміною згаданих планів, а перетворився в Мінекономіки. Тепер планів немає, а держплан (під іншою вивіскою міністерства) залишився. Його штат зріс у кілька разів (!). Попри численне Міністерство економіки, економіка країни слабка. Парадокс у тому, що невирішеність економічних проблем ніяк не впливає (не змінює) на структуру, функції міністерства, і зрештою нарешті зарплату його чиновників. Руйнується економіка не розвивається і навіть скорочується виробництво, зате зростають потворні її форми центри конвертації, "чорні" і "сірі" імпортери, посередницькі "прокладки" тощо, а чиновникам від економіки до цього байдуже. Закривається підприємство і нікому жодної справи, ніхто і не подумає поцікавитися, чому закривається. І знову цілковита байдужість. Ніхто з чиновників не несе за це жодної відповідальності. Мало того, чисельність апарату може ще й зростати. Теж саме можна сказати про діючі галузеві міністерства і відомства. Не виконуючи суспільно необхідні функції, ці органи, як стверджують деякі політики (і з цим важко не погодитися), значною мірою перетворюються на засіб фактичного розкрадання бюджету. Пропонуємо практично повну реорганізацію управлінського апарату, проектування якісно іншого, нового. Мета реорганізації приведення держапарату у відповідність до об'єктивних потреб управління. Бюрократична (непотрібна з позицій суспільства) частина апарату має бути зменшена, а зусилля чиновників слід чітко скерувати на виконання необхідних функцій. Одночасно має бути спроектовано мінімально достатнє фінансове забезпечення апарату, за європейськими стандартами. Без надмірних зусиль можна скоротити депутатський корпус. 450 цифра надумана, невиправдана. Це важкий тягар для платників податків. Усіх, хто натискає за командою свою і чужі кнопки, особливо тих, хто не приходить у залу засідань, слід звільнити і зобов'язати повернути народні гроші. Пропонуємо зменшити кількість народних обранців до 50 ти. Це може, на перший погляд, здатися крамольною ідеєю. Проте саме стільки депутатів реально працювало, і ніхто не скаржився на нестачу парламентаріїв. Інші 400 і є тим баластом, від якого слід звільнити суспільство. Друге завдання (подолання корупції, припинення розкрадань державних ресурсів, лобіювання владою інтересів своїх спонсорів) теж вирішується досить просто. Для цього потрібно: 1) забезпечити прозорість у діяльності кожної гілки влади, починаючи від президентської, законодавчої, виконавчої, місцевої і закінчуючи судовою; 2) ввести реальну відповідальність для всіх гілок влади; 3) активізувати механізми притягання до відповідальності кожного представника влади (незалежно від рівня). За результати своєї діяльності всі без винятку чиновники, депутати повинні нести політичну (імпічмент, позбавлення мандата, права посідати посади в органах влади), економічну (повернення всього отриманого від держави, включаючи заробітну плату за період вчинення злочинних дій, пільгове житло, позбавлення високих пенсій тощо) і юридичну (кримінальну) відповідальність. Положення про відповідальність влади повинні бути чітко прописані у відповідних статтях Конституції України. Встановлення такої відповідальності єдиний найважливіший напрям конституційної реформи. Всі інші зміни, що їх нав'язує влада від імені комісій, які вона створила, вже від лукавого. Слід запровадити механізми забезпечення колективної відповідальності органів влади. Зокрема, потрібно розробити правові норми, які передбачали б можливість визнати рішення будь якого органу влади таким, що не відповідає інтересам людей, незалежно від термінів давності. Висновки про відповідність рішення Верховної Ради, Кабміну або місцевої ради інтересам населення можна було б робити за результатами референдуму: повернення державі всього незаконно отриманого, притягнення винних (які голосували "за" або підписували відповідне рішення) до відповідальності (кримінальної, майнової) тощо. ПОЛІПШЕННЯ ДЕРЖАВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ Четвертий резерв поліпшення державного регулювання і управління. Попри значний ресурсний та інтелектуальний потенціал, зазнаємо збитків від бездарного державного менеджменту. Наприклад: країна посідає провідні місця у світі з експорту металу, мінеральних добрив, продаючи за кордон 90% виробленої продукції, а власна економіка, сільське господарство залишаються на голодному пайку. Чому? Тому що убогим українським аграріям хронічно бракує грошей на закупівлю добрив. На підтримку сільського господарства держава виділяє у десятки разів менше коштів, ніж йде на закупівлю продовольства. Причому дуже сумнівно, чи доходять взагалі виділені кошти до виробника. Ми імпортуємо чи не половину споживаних харчових продуктів, значна частина яких вельми шкідлива для здоров'я. Отже, самі собі вмисне завдаємо шкоди. Україна має величезний сільськогосподарський потенціал (30% усіх світових запасів чорноземів) і могла б, як це й було в добрі старі часи, годувати значну частину світу. Проте цей потенціал використовують навіть не на половину, нині маємо безліч покинутих сіл, так званих депресивних районів. І можна лише уявити, якою могла б стати наша країна нині, в умовах гострого планетарного браку продовольства, голоду, що насувається у світових масштабах, якби ефективно залучити весь вітчизняний сільськогосподарський потенціал. Необхідно змінити безгосподарське використання енергоресурсів. Бідна країна, що не має можливості віднайти кошти для впровадження енергозберігаючих технологій, вимушена платити за газ незрівнянно високу ціну: розплачуватися газовими трубами, стратегічними об'єктами підприємствами, як от Одеським припортовим заводом (монополіст на експортному ринку хімічної продукції, на загальнодержавному ринку спеціалізованих послуг з прийому, охолоджування і перевантаження аміаку). Парадоксально, що ми практично не використовуємо могутні інтелектуальні можливості свого народу, вважаємо за краще купувати за кордоном технічні рішення, вже втілені у товари, вироби. Концептуальні підходи до створення механізмів розвитку, мотивації інноваційної діяльності автор готовий запропонувати в межах четвертого резерву. Його реалізація дасть змогу істотно підвищити ефективність державного менеджменту. Добробут пересічного громадянина зросте ще в кілька разів. Нині можна не тільки уникнути наслідків світової кризи, а й перетворити Україну з держави для кількох багатіїв олігархів на державу для власного народу, зробити її найпривабливішою для "маленьких" українців країною. Запропоновані ідеї можна трансформувати в проект політичної програми, яка могла б бути представленою на політичному ринку набором конкретних рішень про вихід із кризи, розвиток країни та благополуччя пересічних громадян. Замість вибору певних осіб до влади необхідно перейти до вибору конкретних державних антикризових та інших програм, конче потрібних українському суспільству. А відповідні особи, разом з іншими претендентами на владу, могли б конкурувати між собою як виконавці цих проблем. |
передплатний індекс 09881 | про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту |