Перешкоди на шляху державотворення

Микола ГОЛОВАТИЙ,
проректор з наукової роботи МАУП, доктор політичних наук, професор

Се­ред ба­гать­ох гост­рих проб­лем, з яки­ми ук­раїнсь­ке суспільство пе­рейш­ло в нинішній рік, наз­ве­мо ті, що ви­да­ють­ся нам до­ле­нос­ни­ми для існу­ван­ня Ук­раїни як су­ве­рен­ної дер­жа­ви, і спро­буємо їх стис­ло про­а­налізу­ва­ти.

Цент­раль­ною є проб­ле­ма, пов'яза­на з невідповідністю ста­ту­су, ав­то­ри­те­ту не стіль­ки усіх гілок вла­ди, скіль­ки фор­маль­но­го політич­но­го лідерства (йдеть­ся про пер­ших осіб в Ук­раїні) тим зав­дан­ням, які на­ле­жа­ло і на­ле­жить далі вирішу­ва­ти, особ­ли­во в умо­вах то­таль­ної кри­зи. За усі ро­ки не­за­леж­ності політичні ліде­ри, гілки вла­ди в дер­жаві ма­ли різні рівні довіри, легітим­ності, од­нак їхній ав­то­ри­тет нап­рикінці 2008 ро­ку ви­я­вив­ся на неп­ри­пус­ти­мо низь­ко­му рівні. Поп­ри будь яку ви­хо­ваність і куль­ту­ру не­по­ва­гу до фор­маль­ної вла­ди, керівників дер­жа­ви вис­лов­лю­ють усі бажаючі відкри­то і по­де­ку­ди злісно. Ко­ли вес­ти мо­ву про міжна­родні виміри, то та­ке став­лен­ня за­га­лом є не­по­ва­гою до усь­о­го ук­раїнства.

У суспільстві скла­даєть­ся заг­роз­ли­ва си­ту­ація, ко­ли гро­ма­дя­ни мак­си­маль­но дис­танціюва­ли­ся від вла­ди, оби­ра­ю­чи індивіду­алізо­вані мо­делі жит­тя, а політи­ки, політичні си­ли ще дуж­че розд­му­ху­ють наст­рої про­тес­ту, і фак­тич­но усі, не­за­леж­но від політич­них упо­до­бань, го­тові очо­ли­ти будь які опо­зиційні си­ли. Не­має очіку­ва­ної но­вої, провідної, об'єдну­ю­чої політич­ної еліти. Та­кою є нинішня си­ту­ація у сфері політи­ки, де зневіра гро­ма­дян у по­ряд­ності вла­ди і політиків сяг­ну­ла кри­тич­ної межі.

В еко­номіці си­ту­ація не кра­ща, бо во­на є віддзер­ка­лен­ням політи­ки. Не­важ­ко прог­но­зу­ва­ти, що еко­номічна кри­за у 2009 році поз­на­чить­ся на соціаль­но еко­номічно­му стані біль­шості гро­ма­дян і особ­ли­во впли­не на соціаль­ну сфе­ру, тоб­то, не­га­тив­но поз­на­чить­ся на тих ка­те­горіях населення, які належать до групи ри­зи­ку. Мож­ли­ва ак­тивізація ма­ло­го бізне­су, оскіль­ки пе­ре­важ­на більшість гро­ма­дян змо­же ви­жи­ти ли­ше за ра­ху­нок до­ходів від дрібної торгівлі, дрібно­го ви­роб­ни­цт­ва, зрештою пе­ре­роз­поділу, вкот­ре, то­варів і пос­луг, як це бу­ло на початку не­за­леж­ності нашої держави.

У першій по­ло­вині 2009 ро­ку, згідно з прог­но­за­ми, до 30 40 відсотків зрос­те без­робіття, а от­же, гро­ма­дя­нам до­ве­деть­ся пра­цю­ва­ти будь де і час­то за сим­волічну пла­ту; змен­шить­ся кількість сту­дентів; ско­ро­тить­ся за­без­пе­чен­ня соціаль­ни­ми, куль­тур­ни­ми пос­лу­га­ми. Відтак, лю­ди, які пра­цю­ють у га­лузі освіти, на­у­ки, у сфері соціаль­них пос­луг, збідніють і по­пов­нять ла­ви без­робітних. Ля­кає не світо­ва еко­номічна кри­за, а те, що стра­тегії еко­номічно­го роз­вит­ку країни фак­тич­но не­має. Бо­роть­ба за вла­ду три­ває не зад­ля пе­ре­мо­ги і ре­алізації найк­ра­що­го кур­су соціаль­но еко­номічно­го роз­вит­ку дер­жа­ви, а за­ра­ди конт­ро­лю над бюд­же­том, фінан­со­ви­ми по­то­ками, енер­го­носіями і, врешті, вирішен­ня долі най­го­ловнішо­го си­ро­вин­но­го ре­сур­су Ук­раїни   землі. Зад­ля ць­о­го сильні світу ць­о­го го­тові "ску­пи­ти" пар­ла­мент, роз­поділи­ти де­пу­татські ман­да­ти, уря­дові по­са­ди між кла­но­во кор­по­ра­тив­ни­ми си­ла­ми так, як вигідно їм са­мим. Тут про до­лю на­ро­ду і не йдеть­ся. І це на тлі то­го, що, за де­я­ки­ми євро­пейсь­ки­ми рей­тин­га­ми, Ук­раїну, після Мол­до­ви і Ал­банії, вва­жа­ють сь­о­годні найбіднішою країною Євро­пи. А про не­обхідну для стабіль­но­го, ста­ло­го роз­вит­ку соціаль­ну стра­тифікацію ук­раїнсь­ко­го суспільства нічо­го й ка­за­ти: се­реднь­о­го кла­су май­же не­має, прірва між над­то ба­га­ти­ми і ве­ли­чез­ною кількістю бідних   найг­либ­ша з поміж най­нес­табільніших дер­жав світу. Це в си­ту­ації, ко­ли, на на­шу дум­ку, нас­тупні ро­ки бу­дуть ро­ка­ми бо­роть­би не ли­ше за впро­вад­жен­ня новітніх тех­но­логій, форм гос­по­да­рю­ван­ня, ор­ганізації ви­роб­ни­цт­ва, а й за чис­ту во­ду, повітря і зем­лю. Си­ту­ація в гос­по­дарсь­ко­му комп­лексі Ук­раїни, на жаль, підтве­рд­жує цю прог­нос­тич­ну дум­ку. На­ша дер­жа­ва, од­на з найбідніших країн світу, вод­но­час має най­ба­гат­ший у світі уряд. І ми очікуємо стабіль­но­го еко­номічно­го роз­вит­ку за та­ких умов?

Є дос­татньо підстав стве­рд­жу­ва­ти, що нинішній ук­раїнсь­кий політич­ний ре­жим є так зва­ним олігархічним ав­то­ри­та­риз­мом, який зад­ля при­хо­ван­ня своєї спра­вжньої суті апе­лює до "на­род­ності": і прав­ля­ча вла­да, і опо­зиція, і всі політичні си­ли апе­лю­ють і прик­ри­ва­ють­ся на­ро­дом, йо­го інте­ре­са­ми. Ак­тив­но про­па­гу­ють і по­ши­рю­ють об­раз "на­род­ної вла­ди", "на­род­но­го пра­ви­те­ля" то­що. До­да­мо до ць­о­го і та­ке. Бю­рок­ра­тич­ний ав­то­ри­та­ризм, зро­зуміло, апе­лює до "дер­жа­ви", при­хо­вує власні інте­ре­си са­ме нею, як, мов­ляв, най­ви­щою цінністю. Він ро­бить усе, щоб гро­мадсь­ко політич­не жит­тя ба­зу­ва­ло­ся на сим­во­лах дер­жав­ної вла­ди. Тоб­то національ­но істо­ричні сим­во­ли для та­ко­го ав­то­ри­та­риз­му є обов'яз­ко­вим інстру­мен­том маніпу­лю­ван­ня гро­мадсь­кою свідомістю. Але най­го­ловніше   сим­волічне зна­чен­ня і роль дер­жа­ви як втілен­ня нації, її історії, про­це­су дер­жа­вот­во­рен­ня екстра­по­лю­ють на на­яв­ну дер­жав­ну вла­ду. Об­раз вла­ди по­даєть­ся як не­обхідність для кож­но­го з нас. Це й сил­куєть­ся до­во­ди­ти влад­на про­па­ган­да усіма за­со­ба­ми.

У такій си­ту­ації,   еко­номічної та політич­ної кри­зи,   пос­тає пи­тан­ня, яку ж мо­дель по­ведінки об­ра­ти ук­раїнсь­ко­му за­га­лу, аби гідно підня­ти­ся врешті з колін: мо­дель ду­ба чи мо­дель тра­ви. Пер­ша заг­ро­жує тим, що мож­на різко вста­ти грудь­ми впе­ред і під силь­ним тис­ком зла­ма­ти­ся. Мо­дель тра­ви інша: при­хи­ли­ти­ся і впер­то ру­ха­ти­ся до по­зи­тив­но­го ви­хо­ду з кри­зи. Ба­га­то гро­ма­дян Ук­раїни та­кий вибір роб­лять щод­ня. Тре­ба ви­ва­же­но і праг­ма­тич­но вирішу­ва­ти і діяти. По­за­ду Май­дан, пост­май­данні ро­ки, уро­ки яких тре­ба аналізу­ва­ти свідо­мо, ду­ма­ю­чи, що дасть но­вий Май­дан. Ре­во­люції, як вчить історія, за­вер­шу­ють­ся да­ле­ко не на кра­щу до­лю прос­то­го лю­ду.

Тут гост­ро пос­тає проб­ле­ма роз­вит­ку ук­раїнсь­кої де­мок­ратії. Проб­ле­ма не прос­то в то­му, що фак­тич­но де­мок­ра­тичні про­це­си в Ук­раїні при­зу­пи­ни­ли свою хо­ду. Є два ве­ликі уро­ки з де­мок­ра­ти­зації на­шо­го жит­тя, які ми от­ри­ма­ли за ос­танній рік.

Пер­ший. Пе­рехід до де­мок­ратії не мо­же бу­ти і не по­ви­нен бу­ти схо­лас­тич­ним, без­ко­нт­роль­ним з бо­ку дер­жа­ви, її ор­ганів. Це вже ох­лок­ратія, або по­вер­нен­ня до дер­жав­ності, де аж ніяк не поціно­ву­ють­ся і не діють пра­во та за­кон. Ще древні філо­со­фи за­у­ва­жу­ва­ли, що спра­вж­ня де­мок­ратія є тоді, ко­ли суспільство має дос­ко­налі за­ко­ни і, вод­но­час, усі гро­ма­дя­ни зо­бов'язані дот­ри­му­ва­ти­ся ви­мог за­конів. За нинішньої си­ту­ації в Ук­раїні сподіва­ти­ся на фор­му­ван­ня пра­во­вої дер­жа­ви не до­во­дить­ся.

Дру­гий. Відсут­ня взаємодія ук­раїнсь­кої дер­жа­ви і гро­ма­дянсь­ко­го суспільства. І це в си­ту­ації, ко­ли усіх фор­маль­них оз­нак гро­ма­дянсь­ко­го суспільства в Ук­раїні біль­ше, ніж дос­татньо: по­над 150 політич­них партій, сотні гро­мадсь­ких об'єднань, ор­ганізацій, груп інте­ресів і тис­ку, профспілки, церк­ва то­що. А от на­леж­но­го діало­гу з дер­жа­вою не­має.

За ви­щевик­ла­де­них обс­та­вин маємо, на­сам­пе­ред, не впа­да­ти у відчай, а свідо­мо про­а­налізу­ва­ти стан справ у дер­жаві й ос­та­точ­но поз­бу­ти­ся тих ілюзій, які ма­ли впро­довж ос­тан­нь­о­го ча­су. Цих ілюзій декіль­ка.

Пер­ша ілюзія. Ніхто, окрім нас са­мих, на­шої вла­ди і дер­жа­ви не до­по­мо­же вре­гу­лю­ва­ти ста­тус і жит­тя на­шої країни на кра­ще. Кож­на дер­жа­ва, ко­жен на­род у су­час­но­му світі дбає на­сам­пе­ред ли­ше про се­бе, і цей егоїзм є спов­на вип­рав­да­ний яви­щем гло­балізації. Нині нові дер­жа­ви, які ли­шень ста­ли на шлях дер­жа­вот­во­рен­ня, пот­рап­ля­ють в особ­ли­ву скру­ту, заз­на­ють особ­ли­вих вип­ро­бу­вань. Гло­балізація не скіль­ки інтег­рує дер­жа­ви, скіль­ки їх роз'єднує, різко ділить на ба­гаті і жеб­рацькі, що пра­цю­ють на ба­га­тих. Ук­раїни це сто­суєть­ся без­по­се­редньо і ди­ви­ти­ся на цей про­цес слід об'єктив­но і чес­но.

Дру­га ілюзія. Шу­ка­ти вихід із над­то склад­них соціаль­но еко­номічних і політич­них не­га­раздів слід ли­ше свідо­мо, кри­тич­но, але спокійно аналізу­ю­чи, де ми при­пус­ти­ли­ся тих ра­ди­каль­них по­хи­бок, які й спри­чи­ни­ли нинішні суспільні не­га­раз­ди. Шу­ка­ти вин­но­го, крайнь­о­го мар­на спра­ва. Врешті, важ­ко знай­ти країну, де б у та­ких ди­намічних, над­то мінли­вих про­це­сах ство­рен­ня дер­жа­ви обійшло­ся без по­ми­лок. По­ли­ши­мо еко­номічні проб­ле­ми, як такі, що є справді ос­нов­ни­ми, доміну­ю­чи­ми, ре­альні соціальні ка­таклізми, які ще, на жаль, три­ва­ти­муть. Спро­буємо відповісти на за­пи­тан­ня: чо­му ми опи­ни­ли­ся фак­тич­но на межі існу­ван­ня як су­ве­рен­на дер­жа­ва? Слід пам'ята­ти, що не­має нині у світі сла­бо­роз­ви­ну­тих країн, але є сла­бо­ке­ро­вані, які й ста­ють сла­бо­роз­ви­ну­ти­ми, ко­ли не ма­ють гідно­го, про­фесійно­го керівницт­ва. Щоб вод­но­час не зви­ну­ва­чу­ва­ли ли­ше вла­ду у всіх бідах і смерт­них гріхах, вка­же­мо на декіль­ка об'єктив­них по­ми­лок, яких ми усі як на­род, мо­ло­да дер­жа­ва при­пус­ти­ли­ся, пе­ре­бу­ва­ю­чи у стані ро­ман­тич­ної ей­форії, особ­ли­во в пост­май­дан­ний час.

Пер­ша і ос­нов­на: відрод­жу­ю­чи де­мок­ратію, ми з ро­ку в рік ішли шля­хом ство­рен­ня ав­то­ри­тар­ної вла­ди і дер­жа­ви. А нині йде­мо до мо­нархії,   бійка за май­бутній пре­зи­де­нтсь­кий пост найя­ск­равіше свідчен­ня ць­о­го. От­же, сис­те­му вла­ди ми ніяк не ре­фор­му­ва­ли і не зміни­ли на кра­ще. Тут існу­ють ли­ше су­пе­реч­ки і те­о­ре­ти­зу­ван­ня.

Дру­га по­мил­ка похідна від пер­шої. Ми ли­ше тро­хи нав­чи­ли­ся пра­цю­ва­ти в умо­вах рин­ко­вої еко­номіки, що фор­муєть­ся, та ре­аль­ної кон­ку­ренції. Але влас­ної рин­ко­вої сис­те­ми гос­по­да­рю­ван­ня ще да­ле­ко не сфор­му­ва­ли. Звідси ко­ло­саль­на дисп­ро­порція між над­то ба­га­ти­ми і ве­ли­чез­ною кількістю бідно­ти. Щод­ня це про­вал­ля пог­либ­люєть­ся. До­дай­те до ць­о­го і те, що найбіль­ше ба­га­т­ство   при­родні ре­сур­си   роз­поділя­ють в Ук­раїні нині не за пот­ре­ба­ми дер­жа­ви і гро­ма­ди, а в умо­вах найг­либ­шої політич­ної кон­ку­ренції.

Тре­тя по­мил­ка, що обу­мов­лює ниж­че вка­зані і вже заз­на­чені,   кад­ро­ва. Су­часні керівни­ки усіх рівнів в Ук­раїні пра­цю­ють гірше, ніж ті, хто до них пра­цю­вав в умо­вах пла­но­вої еко­номіки, відо­мо­го партійно­го конт­ро­лю то­що. У ць­о­му сенсі слід виз­на­ти, що маємо справді здебіль­шо­го не­ком­пе­те­нт­них, національ­но несвідо­мих, безвід­повідаль­них провідників нації   най­ви­ще керівницт­во країни. Це гірко, але   прав­да. Не тре­ба плу­та­ти та­ких "провідників« з ре­аль­ною елітою нації, оскіль­ки в Ук­раїні ніко­ли не бра­ку­ва­ло лю­дей та­ла­но­ви­тих, муд­рих, спро­мож­них ду­хом і тілом слу­жи­ти гро­маді, на­ро­ду. Слу­жи­ти біль­ше, ніж са­мим собі. Йдеть­ся про ре­аль­ну політи­ко уп­равлінсь­ку ук­раїнсь­ку верству, яка об'єктив­но, фор­маль­но є прав­ля­чою кас­тою, а відтак має бу­ти підзвітна і відповідаль­на пе­ред на­ми за стан дер­жа­ви, існу­ван­ня якої ти­ся­чоліття­ми ви­бо­рю­вав і ви­бо­рює на­род.

Па­ра­док­саль­но і трагічно, од­нак маємо усвідо­ми­ти, що за усі ро­ки не­за­леж­ності нам так і не вда­ло­ся сфор­му­ва­ти, при­вес­ти до вла­ди і спо­ну­ка­ти до конструк­тив­ної дер­жа­вот­вор­чої діяль­ності національ­но свідо­му еліту, сфор­му­ва­ти справді про­фесійну національ­ну бю­рок­ратію. То ж чи вар­то нині бідка­ти­ся, чо­му ці си­ли від про­го­ло­шен­ня не­за­леж­ної Ук­раїни ви­я­ви­ли­ся несп­ро­мож­ни­ми сфор­му­ва­ти ме­ханізми прин­ци­по­во но­вої сис­те­ми гос­по­да­рю­ван­ня (рин­ко­вої), не усвідо­ми­ли і не нав­ча­ли­ся ос­нов­но­му, не розв'язан­ню ре­аль­них тру­до­вих, особ­ли­во ко­лек­тив­них конфліктів, а їх за­побіган­ню. Не роз­ро­би­ли ми й ме­ханізмів дер­жав­но­го уп­равління та­ки­ми конфлікта­ми. В умо­вах пе­рехідно­го періоду від пла­но­во роз­поділь­чої до рин­ко­вої еко­номіки це, влас­не, най­важ­ливіша функція дер­жа­ви, а от­же, її еліти, бю­рок­ратії. Тру­дові конфлікти, ри­зи­ки у ць­о­му є яви­ща­ми цілком за­ко­номірни­ми. Без них не­має і бу­ти не мо­же прог­ре­сив­но­го дер­жав­но­го пос­ту­пу.

Еко­номіка Ук­раїни сь­о­годні кла­но­во кор­по­ра­тив­на, дер­жа­ва на неї май­же не впли­ває. Са­ма ж дер­жа­ва не мо­же впли­ну­ти на кла­но­во кор­по­ра­тивні війни, бо найвпли­вовіші осо­би тих кланів і кор­по­рацій влас­не і пе­ре­бу­ва­ють при владі, фор­маль­но є «дер­жав­ни­ми« людь­ми. От­же, ко­ло за­ми­каєть­ся.

Це   в еко­номічній сфері. Що­до освіти і на­у­ки, то ук­раїнсь­ка еліта і бю­рок­ратія не спро­мог­ли­ся усвідо­ми­ти, що са­ме ці ца­ри­ни за­без­пе­чу­ють вихід країни на стра­тегічні нап­ря­ми роз­вит­ку в умо­вах гло­балізаційних, інфор­маційних про­цесів. Мож­нов­ладці пе­рей­ма­ли­ся і пе­рей­ма­ють­ся на­сам­пе­ред роз­поділом, пе­реділом влас­ності, її при­ва­ти­зацією, впли­вом на ре­гу­лю­ван­ня фінан­со­вих по­токів. Ні на­у­ка, ні освіта не ста­ли в Ук­раїні за та­ких обс­та­вин пріори­тет­ни­ми га­лу­зя­ми,   свідчен­ням ць­о­го, най­пер­ше, є їхнє дер­жав­не фінан­су­ван­ня та над­то слабкі ме­ханізми впли­ву на роз­ви­ток країни. За чо­ти­ри п'ятивідсот­ко­во­го фінан­су­ван­ня від дер­жав­но­го бюд­же­ту на­уці й освіті сподіва­ти­ся на інте­лек­ту­аль­ний, на­у­ко­во інфор­маційний, тех­но­логічний про­рив не до­во­дить­ся. Це слуш­но й то­му, що діти національ­ної еліти і бю­рок­ратії нав­ча­ють­ся до­сить час­то не в Ук­раїні.

Не найк­ра­ща си­ту­ація і в соціальній сфері. Ос­нов­не зав­дан­ня тут   пос­та­ви­ти лю­ди­ну в центр суспіль­но­го роз­вит­ку, зро­би­ти осо­бистість мак­си­маль­но соціаль­но за­хи­ще­ною. Дер­жа­ва (чи­тай дер­жав­на бю­рок­ратія) не ли­ше не спро­мог­ла­ся ць­о­го зро­би­ти,   во­на по­ли­ши­ла лю­ди­ну на са­мо­ви­жи­ван­ня, внаслідок чо­го нині в Ук­раїні жит­тя кож­ної осо­бис­тості мак­си­маль­но індивіду­алізо­ва­не. За цієї обс­та­ви­ни вес­ти мо­ву про національ­ну єдність проб­ле­ма­тич­но.

Про ду­хов­ну сфе­ру Ук­раїни (мо­ва, куль­ту­ра, релігія) мож­на ска­за­ти ли­ше од­не   во­на, замість об'єдну­ю­чої для національ­но­го дер­жа­вот­во­рен­ня, ста­ла ве­ли­ким дес­табілізу­ю­чим фак­то­ром, її скла­дові як ак­тивні конфлікто­ге­ни дав­но взя­ли на озб­роєння про­тидіючі політичні си­ли. І ста­ло­ся це зно­ву ж та­ки за обс­та­вин несп­ро­мож­ності ре­аль­ної, фор­маль­ної полі­тич­ної вла­ди (еліти, національ­ної бю­рок­ратії) вис­ту­пи­ти справді ор­ганізу­ю­чим фак­то­ром національ­но­го дер­жа­вот­во­рен­ня. Бо ж вла­да в новітній Ук­раїні так і не ста­ла по спра­вжнь­о­му на­род­ною, національ­ною.

Найбіль­ше змін відбу­ло­ся з іде­о­логією дер­жа­вот­во­рен­ня. Тут ніби­то все яс­но і зро­зуміло. Пер­ше: безіде­о­логічних дер­жав прос­то не існує. Дру­ге: іде­о­логія дер­жа­вот­во­рен­ня має ба­зу­ва­ти­ся на істо­рич­них, при­род­но ге­ог­рафічних особ­ли­вос­тях на­шої країни, на нашій мен­таль­ності. Іншо­го   не­має і не бу­де, бо все інше   штуч­не, не­ко­н­струк­тив­не. Існу­ють Німець­ка, Італійсь­ка, Фран­цузь­ка та інші дер­жа­ви з чіткою, ви­раз­ною національ­ною оз­на­кою. Так має пос­та­ти й Ук­раїнсь­ка дер­жа­ва. Не тре­ба орієнту­ва­ти­ся на США, оскіль­ки дер­жа­ви та­ко­го ти­пу штуч­но ут­во­рені, во­ни не ма­ють істо­ри­ко мен­таль­них за­сад. Будь яка фе­де­рація міцна тоді, ко­ли її скла­дові (суб'єкти) виз­на­ють єди­ну дер­жав­ниць­ку іде­о­логію і політи­ку. Іде­о­логією національ­но­го дер­жа­вот­во­рен­ня має ста­ти ук­раїнсь­кий кон­сер­ва­тизм. І спра­ва не в тім, що май­же сімнад­ця­тирічне міжіде­о­логічне по­невірян­ня на­ро­ду новітньої Ук­раїни не до­да­ло нам єдності, успіхів, щас­тя, а в тім, що без об­ран­ня цієї іде­о­логії на озб­роєння в дер­жав­но­му будівництві по­невіря­ти­ме­мо­ся по світах та у власній домівці й далі. Ні ко­му­но соціалістич­на, ні лібе­раль­на чи соціал де­мок­ра­тич­на, жод­на інша іде­о­логія нас ніко­ли не скон­соліду­ють, бо усі во­ни да­лекі від на­шої мо­ви, історії, куль­ту­ри, тра­дицій, врешті, мен­таль­ності, тоб­то усь­о­го то­го, що логічно ви­ок­рем­лює ук­раїнство з поміж інших на­родів. Кон­сер­ва­тизм має бу­ти пок­ла­де­ний на су­час­ний істо­рич­ний, світо­вий кон­текст, поз­бав­ле­ний тієї спро­ще­ної ша­ро­вар­щи­ни, якою нам інко­ли доріка­ють. Підва­ли­ною кон­сер­ва­тиз­му є і має за­ли­ша­ти­ся на­ша історія, куль­ту­ра, мо­ва, віра, ду­ховність, тра­диції.

Ре­цептів, по­рад ви­хо­ду із па­то­во­го для Ук­раїнсь­кої дер­жа­ви ста­ну є чи­ма­ло. Цей рік має ста­ти ро­ком лю­дей дії, політиків більш свідо­мих, відповідаль­них, національ­но орієнто­ва­них, а ще спро­мож­них зміни­ти си­ту­ацію в усіх сфе­рах суспіль­но­го жит­тя Ук­раїни на кра­ще. Маємо на увазі не так зва­ну «силь­ну» ру­ку, яка, мов­ляв, єди­на спро­мож­на ви­вес­ти Ук­раїнсь­ку дер­жа­ву із ве­ли­ких про­тиріч. Йти тим шля­хом дер­жа­вот­во­рен­ня, який об­ра­ла Росія, не ли­ше не ба­жа­но, а й ук­рай ри­зи­ко­ва­но,   так втра­ти­мо навіть ті нез­начні нап­раць­о­вані за півто­ра де­сят­ка років не­за­леж­ності ос­но­ви й еле­мен­ти де­мок­ратії.

Не­обхідне по­си­лен­ня відповідаль­ності, дис­ципліни в усіх еше­ло­нах вла­ди, у ви­ко­нав­чих служ­бах, тру­до­вих ко­лек­ти­вах, зміцнен­ня соціаль­ної дис­ципліни і відповідаль­ності кож­но­го гро­ма­дя­ни­на за стан справ у дер­жаві. Доціль­не вве­ден­ня відповідаль­ності за бездіяльність для тих, ко­му де­ле­гуємо пов­но­ва­жен­ня й во­лю. Це та­кож пов'яза­не із вже на­болілою проб­ле­мою де­пу­татсь­кої не­до­тор­ка­ності.

По­до­лан­ня еко­номічної кри­зи ви­ма­гає жорсткої мо­делі уп­равління еко­номікою, та й дер­жа­вою за­га­лом. До­ла­ю­чи еко­номічну кри­зу, маємо за­без­пе­чи­ти по­до­лан­ня сис­тем­ної кри­зи. Її підва­ли­ною є не­дос­ко­на­ла мо­дель політич­но­го уст­рою дер­жа­ви. Од­ни­ми ли­ше пар­ла­ме­нтсь­ки­ми, пре­зи­де­нтсь­ки­ми ви­бо­ра­ми вдос­ко­на­ли­ти мо­дель політич­но­го уст­рою не вдасть­ся. Тре­ба серйоз­но под­ба­ти про ре­фор­му­ван­ня усіх рівнів уп­равління в дер­жаві, особ­ли­во на рівні регіонів, оскіль­ки місце­ве са­мов­ря­ду­ван­ня як бу­ло, так і за­ли­шаєть­ся ма­ло­е­фек­тив­ним.