головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 11/2007 
Персонал № 11/2007
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Пшениця без куколю

Ігор КАГАНЕЦЬ

1. П'ятий елемент

Ідея написання цієї книги народилася внаслідок ознайомлення з найновішими результатами дослідження Туринської плащаниці і прагнення їх раціонального осмислення. Відомостей на цю тему більше ніж достатньо і в друкованих виданнях, і в інтернет-просторі. Згідно з усталеним поглядом, обґрунтованим науково і теологічно, Туринська плащаниця є матеріальним підтвердженням чотирьох канонічних євангелій і джерелом додаткової інформації, яка доповнює ці євангелія, — сьогодні з цим вже неможливо сперечатися. Проте якщо ви спробуєте простежити глибші зв'язки між Чотири-євангелієм і Плащаницею, то постанете перед фактом великої таємниці, яку можна виразити одним «простим» запитанням:

Навіщо Ісуса Хреста загорнули в Плащаницю?

Дивне запитання! — скажуть нам. Невже не зрозуміло — для ритуального поховання. В Євангелії чітко сказано, що після смерті Ісуса Хреста його тіло загорнули в чисте полотно і поклали у нову гробницю, висічену в скелі Йосипом Ариматейським. Для здійснення ритуалу Никодим приніс значну кількість 100 фунтів, тобто понад 30 літрів! надзвичайно дорогої запашної рідини з соку смирни і алое, яку зазвичай використовували для бальзамування. Потім Йосип завалив вхід до гробниці величезним каменем. А коли Хрестос воскрес, то поховальне полотно лишилося у гробниці. Послідовники Ісу-са Хреста зберегли його до нашого часу нині воно всесвітньо відоме як Туринська плащаниця, яка є об'єктом поклоніння і наукових досліджень. Хіба не так?

Так. За винятком однієї «дрібнички»: ПОХОВАННЯ ЯК ТАКОГО НЕ БУЛО. І не мало бути. Про це Ісус принаймні 10 разів говорив своїм учням, наприклад: «І почав навчати їх, що Синові людському треба багато страждати, і старші, первосвященики та книжники відкинуть Його і Його уб ’ють, і Він по трьох днях воскресне. Він говорив про це відкрито» (Мк. 8, 31; Мт. 16, 21; Лк. 9, 22)3. Зверніть увагу: Він говорив учням про своє триденне воскресіння не «між іншим», а цілеспрямовано НАВЧАВ їх, про що повідомляють всі чотири євангелісти. Іншими словами, згідно з Господнім планом, його перебування у гробниці не могло перевищувати трьох діб.

Але ж Його таки поховали у гробниці?

Йосип Ариматейський її спорудив начебто для себе, але зверніть увагу: «На тому місці, де Його розп'яли, був сад, і в саду — нова гробниця» (Ів. 19, 41). Тобто гробниця була поряд з місцем розп’яття — Голготою. А тепер поміркуйте: хто захоче влаштувати свій посмертний спочинок поряд з місцем страт і катувань, звідки періодично лунали зойки страждання та прокляття. Висновок: ця «гробниця», розташована у нетиповому для поховань місці, була призначена не для поховання, а для зберігання у недоторканості Ісусового тіла протягом трохи більше однієї доби — від вечора п'ятниці до недільного ранку. Ще одна важлива деталь: всі євангелісти звертають увагу на те, що вхід до «гробниці» закривав незвично великий камінь. У «Кодексі Бези» (євангельському списку IV ст., що зберігається в Кембриджській бібліотеці), речення «камінь був відвалений, був бо дуже великий» (Мк 16.4), уточнюється: «Камінь, що його не могли відкотити двадцять чоловік». За деякими оцінками, він міг важити приблизно 2 тонни. Отже, без спеціальних технічних засобів «гробницю» неможливо було відкрити, що є нетиповим для таких поховальних споруд.

Як же тоді Йосип спромігся закрити цим каменем вхід до гробниці?

Дослідники повідомляють, що камінь котився по спеціально зробленому похилому жолобу. Спочатку він був розташований на підвищенні і фіксувався клином. Йосип вибив цей клин, камінь під своєю вагою покотився по кам'яному жолобу і наглухо заблокував вхід.

Як бачимо, конструкція «гробниці» давала змогу легко її закрити, проте абсолютно не передбачала можливість її наступного відкривання. Така захищеність «гробниці» потрібна була для гарантованого збереження Ісусового тіла, адже якби ворогам вдалося його викрасти і розчленувати, то Воскресіння стало б фізично неможливим. Згаданий «непідйомний» камінь відкотив воскреслий Хрес-тос силою своєї віри, спроможної, як Він казав, пересувати гори (Мт. 17, 20). До речі, наявність нетипової гробниці у нетиповому місці додатково свідчить про те, що Воскресіння було не імпровізацією, а ретельно спланованою акцією.

Гаразд, гробниця була тимчасовою, але ж ритуальне поховання таки відбулося!

А що ви називаєте ритуальним похованням? Виразні сліди крові на Туринській плащаниці безперечно свідчать, що тіло не було ні набальзамоване, ні навіть обмите. Тільки не кажіть, що в учнів не було часу обмити тіло Господа через наближення юдейської суботи. По-перше, добре відомо, як Хрестос ставився до суботи — він її демонстративно ігнорував. По-друге, Йосип і Никодим за бажання могли б обмити тіло за кілька хвилин.

— Тоді навіщо Никодим приніс так багато бальзамічної рідини?

Дослідження Туринської плащаниці засвідчили, що вона була просякнута розчином алое і смирни. Велика кількість рідини (нагадаємо — понад 30 літрів) потрібна була саме для того, щоб повністю занурити у неї цю коштовну лляну тканину площею майже 5 квадратних метрів. Потім Плащаницю, з якої стікала запашна рідина, поклали на камінь. На одну половину тканини поклали Ісусове тіло (головою до центру полотна), яке накрили другою половиною.

Погляньте на зображення Плащаниці: на одній її половині зафіксувалося зображення тіла спереду, на другій — зі спини.

Ну то як, тепер збагнули, навіщо була потрібна просякнута запашною рідиною Плащаниця?

— Може, щоб якось допомогти Ісусові воскреснути?

Нелогічно. Судіть самі: воскресінню підлягало цілком мертве тіло, до того ж спотворене жорстоким бичуванням і розп’яттям. Під кінець римський воїн завдав уже мертвому тілу стандартний «контрольний удар» через правий бік у серце, щоб гарантувати смерть (Ів. 19, 34). Очевидним є те, що після цього Ісусове тіло було абсолютно несумісним із життям, і цьому твердому фактові не могли зарадити жодні обмивання чи бальзамування.

Церковна влада спочатку поставилася до Плащаниці стримано, оскільки допускала, що це картина живописця, яка не має жодної художньої цінності. На шматку полотна 436 на 110 см (вісім на два ліктя) було видно лише темні плями, що неясно позначали риси якогось обличчя і силует тіла. Ісусове зображення на Плащаниці було виявлене лише у 1898 р. завдяки відкриттю археолога і фотографа-любителя Секондо Піо. Він сфотографував полотно і, поглянувши на негативну фотопластину, був глибоко вражений — на ній проявилося позитивне зображення, що на диво нагадувало історичні ікони Ісуса Хреста. Наприклад, воно ПОВНІСТЮ збігається із зображенням славетної ікони Хреста-Пантократора з монастиря Святої Катерини (Синай, 550 p.). Наступний науковий аналіз засвідчив, що Плащаниця є не витвором мистецтва, а природним відбитком, що утворився в незрозумілий спосіб у вигляді негатива.

—       Дивно, що Хрестове зображення на Плащаниці визнали лише через 2 тисячоліття після його утворення.

А інакше й не могло бути, оскільки для зрозуміння сутності Плащаниці людям потрібно було володіти технологіями цифрової обробки і розпізнавання зображень, комп'ютерного сканування рентгенівським і ультрафіолетовим промінням, мікрофотографії в поляризованому світлі, тонкого хімічного і радіоактивного аналізу, аналізу ДНК і багатьма іншими. Без усього цього походження Плащаниці й досі залишалося б під сумнівом.

Наприклад, порівняно недавно вчені виявили на Плащаниці зображення монет, які були покладені на очі померлого Ісуса. Точно з'ясовано, що це відома нумізматам «лепта Пилата» — найдріб-ніша мідна монета, яка була викарбувана Понтієм Пилатом у 29/30 р. н. е. На монеті напис: TIBERI-OU CAICAROC — «Тиберій імператор». Це, до речі, ще одна нетипова «випадковість». Йосип Ариматейський був «заможним чоловіком» (Мт. 27, 57), а про фінансові можливості Никодима свідчить неймовірно велика кількість принесеної ним рідини для бальзамування (Ів. 19, 39). Обидва вони були таємними учнями Хрестовими (Ів. 19, 38-39), тож могли з поваги до свого Вчителя використати золоті або принаймні срібні монети. Проте вони використали саме «лепту Пилата», оскільки в інформаційному плані вона була найціннішою: точно вказувала на час події — не раніше 29 року н. е., а також місце — підвладну Пилатові територію Юдеї та Самарії.

—       Що все це означає?

Те, що Туринська плащаниця — це Хрестове послання СУЧАСНОМУ поколінню людей. Послання, яке безперечно підтверджує істинність Євангелія. ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ ВТІЛЕНОГО СИНА БОЖОГО ПЕРСОНАЛЬНО ДО КОЖНОГО З НАС.

Плащаниця — це фотографія Хрестового тіла У МОМЕНТ ЙОГО ВОСКРЕСІННЯ — із залишками його крові, рослинного пилку Палестини і навіть єрусалимського ґрунту. Ось чому Хрестове тіло не обмивали! Полотно Плащаниці було застосоване як «фото-пластина», на якій точно зафіксована реальність двохтисячолітньої давнини. А величезна кількість бальзамічної рідини повинна була захистити цю гіперфотографію від шкідливого впливу мікроорганізмів та інших загроз.

Зверніть також увагу на положення рук Ісуса.

Вони не покладені на груди або живіт, як зазвичай ховають померлих, а закривають низ живота — типова сором'язлива поза оголеного чоловіка. Це ще один доказ, що до фотографії ретельно підготувалися і продумали все: просякнуте захисною рідиною полотно («фотопластина»), тіло у відповідній позі, монета з інформацією про час і місце події.

А чим обґрунтоване твердження, що на Плащаниці зображено саме момент воскресіння?

Дослідники з'ясували, що зображення утворилося лише на внутрішній стороні тканини — внаслідок спалаху невідомої людям енергії, що тривав мільйонні частки секунди. Вона не пропалила полотно наскрізь, а лише трохи обпалила волокна з внутрішньої сторони — на глибину всього кілька мікронів, надавши їм при цьому золотистого забарвлення. Учені стверджують, що через 30-40 годин після смерті Ісуса його плоть незбагненним чином трансформувалася і легко пройшла крізь тканину, яка присохла до тіла разом зі згустками крові. Саме цей момент і зафіксовано на Плащаниці — коли тіло впродовж якоїсь миті перетворилося на енергетичний потік. Отим-то рельєфні зображення на верхньому і нижньому відбитку однаково чіткі, виразні, чисті — неначе тіло стало невагомим, інакше спинні м'язи виглядали б сплющеними під впливом земного тяжіння.

Навіть з цього, дуже скороченого викладу відомостей про Плащаницю випливає, що вона не лише підтверджує Чотириєвангеліє, а й доповнює його, проливаючи світло на деякі незрозумілі місця. Мало того, акцентуючи нашу увагу на феномені воскресіння, Плащаниця ставить перед нами ЗАВДАННЯ якомога активніше досліджувати приховані боголюдські можливості людини, продемонстровані Ісусом Хрестом. Через усе це в науковому світі Туринську плащаницю нерідко називають П'ятим Євангелієм, яке органічно доповнює чотири євангелія Доброї Новини.

Отже, тільки сучасна технологічна цивілізація здатна сприйняти Євангеліє як цілісність?

Справді, адже Чотириєвангеліє і Плащаниця разом творять цілісну інформаційну систему — Євангеліє Ісуса Хреста, причому Плащаниця є не лише його матеріальним підтвердженням, а й ключем до розуміння. Вона об'єднує в цілісність віру, науку, мистецтво і фізичну досконалість:

1)    віру, бо Хрестос воскрес силою своєї віри (як вищого прояву волі) і віри в Бога-Отця — Творця Всесвіту, Вишнього і Святого;

2)    мистецтво, бо Плащаниця була задумана як мистецьке фото, зроблене Хрестом і його асистентами Йосипом та Никодимом і відправлене на два тисячоліття в майбутнє для сприйняття сучасним людством і його оновлення;

3)    науку, бо визнання автентичності і нерукот-ворності Плащаниці відбулося передусім зусиллями науковців за допомогою логіко-раціонально-го мислення і високих технологій;

4) фізичну досконалість, оскільки продемонстроване Ісусом Хрестом поєднання божественного і тілесного вимагає високих психофізичних параметрів — чистої потужної психіки і здорового сильного тіла.

Згадані чотири складові є чотирма опорами істинної Релігії (від «ре-лига» — відновлення зв'язку) — живого потоку Культури (Традиції) задля поєднання в гармонійну цілісність чотирьох складових людини — божественного ядра, духу, психіки (душі) і плоті.

Чи не означає це, що сучасне людство є адресатом не лише Плащаниці, а й Чотириєван-гелія?

Саме так. Це нагадує ситуацію, якби першокласникам принесли підручник для старшого класу. Щороку вони розкриватимуть в ньому фрагменти нових знань, але осягнуть їх цілком лише тоді, коли будуть до цього готові. Так само і з Євангелієм, адже якщо Плащаниця, будучи ключем до Євангелія, адресована сучасній людині, то і Чотириєван-геліє призначене сучасній цивілізації, хоча користь від нього отримали всі попередні покоління, настільки, наскільки змогли його осягнути.

Наскільки суттєво сучасне усвідомлення Євангелія може відрізнятися від його усвідомлення в «молодших класах» хрестиянства?

Характерною особливістю «молодших класів» є дитяча довірливість і нерозуміння існування в цьому світі організованої, системної брехні, звідси — некритичність сприйняття неправдивої інформації і вразливість щодо фальсифікацій.

Про те, що раннє хрестиянство неминуче стане жертвою диявольської брехні, Ісус знав від самого початку, тому й лишив нам пророцтво у формі притчі про пшеницю і кукіль, яка є для нас попередженням і завданням.

«Ще одну притчу подав Він їм, кажучи: Царство Боже подібне до чоловіка, що був посіяв добре зерно на своїм полі. Та коли люди спали, прийшов його ворог і посіяв кукіль поміж пшеницю й пішов. Коли виросло збіжжя і вигнало колосся, тоді й кукіль появився. Прийшли слуги господаря і кажуть до нього: Пане, хіба не добре зерно ти посіяв на твоїм полі. Звідки взявся кукіль? Він відповів їм: Ворог-чоловік зробив це. Слуги йому кажуть: Хочеш, ми підемо його виполемо? Ні! — каже, щоб, виполюючи кукіль, ви часом не вирвали разом з ним пшениці. Лишіть, нехай росте до жнив одне й друге разом. А під час жнив я женцям скажу: зберіть перше кукіль та зв'яжіть його у снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню» (Мт. 13, 24-30).

У чому ж полягають попередження і завдання, записані у цій притчі?

Попередження в тому, що від початку проповіді Євангелія (як тільки «чоловік посіяв добре зерно») з'явиться організація людей («ворог-чо-ловік»), яка у пшеницю Божого слова таємно («коли люди спали», уночі) посіє брехню («кукіль», тобто бур'ян). Хрестові послідовники мають бути готовими до того, що отруйні плоди цього бур'яну вставок і фальсифікацій проявляться не відразу. Але навіть коли люди їх побачать, то спочатку не матимуть можливості надійно відрізнити правду від брехні. Проте настане час Жнив, коли за Божим наказом хрестияни очистять Євангеліє від ворожих вставок, відкриють для себе істинні знання і розчистять собі шлях до Царства Божого. Це і є тим завданням, яке Ісус Хрестос поставив майбутнім поколінням людей. Прочитання сучасним людством послання Туринської плащаниці вказує на те, що Жнива Господні розпочалися, а ми є женцями на Його ниві. Але перед тим, як почати Божу справу відділення пшениці від куколю, необхідно вияснити особистість «ворога-чоловіка», обставини і спосіб здійснення ним інформаційного злочину, його мотивацію і подальші спроби приховати сліди своєї ганебної справи.

2. Історія інформаційного злочину

В євангельські часи Єрусалим був центром паломництва, який притягував до себе велику кількість людей, особливо на релігійні свята. Юдейська владна верхівка, об'єднана в Синедріон (головний орган юдейського самоврядування), створила своєрідну релігійну монополію, оскільки категорично стверджувала, що справжнє очищення людини може здійснюватися лише в Єрусалимському храмі. Відомо, що саме тому виникла гостра ворожнеча між юдеями і самар'янами, які стверджували, що у них в Самарії є свої святі місця, нічим не гірші, ніж у юдеїв.

— Але чому юдейська верхівка так наполягала на релігійній унікальності Єрусалима?

Відповідь на диво проста: бо це давало владу над свідомістю людей і чималі прибутки. Наприклад, прочани були зобов'язані здійснювати щедрі пожертви на Храм. Мало того, грошові пожертви можна було робити лише внутрішніми, срібними «храмовими грошима», які обмінювалися за тим курсом, який установлювало саме ж керівництво Храму (тому було так багато обмінних пунктів валюти). Так само безпосередньо в Храмі, як повідомляє Євангеліє, можна було придбати жертовних волів, овець і голубів (Ів. 2, 14). Окрім того, в Єрусалимі функціонувала прибуткова інфраструктура, що обслуговувала маси прочан, пропонуючи їм житло, харчування, сувеніри, послуги і багато іншого. В основу бурхливої діяльності єрусалимського бізнес-центру було покладено псевдорелігійну монополію, яка трималася на ретельно культивованих уявленнях про унікальність Єрусалимського храму. Якщо говорити сучасною мовою, то ритуальне очищення в Храмі було оголошено «канонічним», натомість всі інші релігійні центри трактувалися як неправильні, несправжні та неблагодатні, одне слово — «нека-нонічні».

І ось у цей час з'являється Іван Предтеча, який здійснює очищення людей шляхом ритуального омивання в Йордані — приблизно за 30 км від Єрусалима на місці переправи (броду) через річку поблизу поселення Витавара, яке помилково називають Витанією Зайорданською. Ця територія разом з долиною Йордану політично належала до Переї і була підвладна тетрархові Галілеї Іроду Антипі. А тепер уявіть собі: Іван здійснює ритуал очищення (оновлення, покаяння) безкоштовно, його проповідь сильна і щира, до нього йдуть тисячі прочан з усього навколишнього краю. Відповідно, відчутно зменшується потік прочан і грошей до Єрусалима. Синедріон негайно реагує: спочатку до Івана приходять фарисеї-вивідувачі: «Юдеї з Єрусалима були до нього послали священиків і левітів, спитати його: хто ти?... Були ж посланці з фарисеїв» (Ів. 1, 19-28). На Івана чиниться тиск, тож він перебирається подалі від Єрусалима і здійснює проповідь та очищення-омивання на території Десятимістя, в Еноні, що неподалік Скі-фополя: «Іван теж омивав — в Еноні біля Солимо. І приходили туди і омивалися. Ще бо не вкинули були Івана у темницю. І от знялася суперечка між учнями Івана та юдеями про очищення» (Ів. 3, 23-25). Очевидно, згадані юдеї прийшли до Івана не для покаяння, а для нападок щодо «неканонічнос-ті» його очищення, звідси й «суперечка про очищення» (неможливо уявити, щоб люди, які щиро прийшли до Івана очищатися, завели з ним про це суперечку). Врешті-решт Івана ув'язнили (Мт. 4, 12) і умертвили. Його вбивць назвав Ісус Хрестос — це ті ж самі, які потім вбили втіленого Сина Божого, тобто первосвященики і фарисеї: «Він відповів їм: Ілля приходить й підготовлює все. Але я вам кажу, що Ілля вже прийшов був, та вони його не пізнали і вчинили над ним сваволю. Так і Син людський має від них постраждати. І зрозуміли тоді учні, що Він їм говорив про Івана Омивателя» (Мт. 17, 11-13).

Після ув'язнення Івана Предтечі Ісус Хрестос негайно висвячує 12 апостолів і починає проповідь, що супроводжується великою кількістю зцілень та інших чудес. За Ним постійно йдуть багатотисячні натовпи, що прагнуть Слова Божого і зцілень: наприклад, євангелія повідомляють про те, як Хрестос з апостолами нагодував натовпи з п'яти і чотирьох тисяч чоловіків, не рахуючи жінок і дітей.

Очевидно, що з цієї причини людський і грошовий потік до Єрусалима дедалі зменшується — люди йдуть за Ісусом, який дає їм реальне духовне і фізичне зцілення, розкриваючи при цьому лицемірство єрусалимської верхівки. Остаточний удар по її «канонічності» здійснюється в самому Єрусалимі, коли Хрестос виганяє з Храму продавців і міняйлів зі словами: «Візьміть геть оце звідси і не робіть дому Божого торговельним домом» (Ів. 2, 16), «Написано: дім мій — дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбійників» (Лк. 19, 46). Тобто те, що єрусалимська верхівка пропагувала як унікальний осередок святості, Хрестос назвав справжнім іменем — «печера розбійників». Це спричинило люту ненависть первосвящеників і фарисеїв, та вони нічого з Ним не могли зробити — Він «щодня приходив до Храму, де проповідував Слово Боже і зцілював людей: «За дня Ісус навчав у храмі, а по ночах виходив і перебував на горі, що зветься Оливною. Зранку ж увесь народ приходив до Нього в храм, щоб слухати Його» (Лк. 21, 37-38). Факт величезної кількості зцілень безперечно засвідчував істинність Хрестової проповіді, адже найголовніший критерій істини — це добрі плоди.

Ситуація максимально загострилася через те, що наближався Пейсах — найбільше юдейське свято, на яке мали прийти десятки тисяч прочан. Хоча рішення про вбивство Ісуса було прийняте ще до Його приходу в Єрусалим, тепер первосвященикам треба діяти швидко і рішуче. Тож напередодні Пейсаху вони поквапливо здійснюють схоплення, засудження і страту Ісуса Хреста.

Здавалося б, після цього діяльність псевдорелі-гійного бізнес-центру успішно відновлено і можна заспокоїтись. Але Хрестос воскресає, і проповідь Доброї Новини триває з іще більшою силою, у ще більших масштабах. Водночас Боже слово поширюється не лише усно, а й письмово — звідкись взялися чотири літературно довершені тексти — євангелія, що розповідають про вчення і діяння Хреста, ці тексти читаються, переписуються і масово поширюються.

Єрусалимська верхівка зрозуміла, що зупинити новий релігійно-світоглядний рух неможливо, так само неможливо зупинити і поширення євангелій: вилучати їх було надзвичайно важко через зростаючу кількість рукописних копій, а критикувати — безглуздо, оскільки критика з уст первосвящеників і фарисеїв буде лише підігрівати інтерес до Доброї Новини.

Але «якщо рух не можна зупинити, то його треба очолити» — для цього в Єрусалимі була створена юдохрістиянська секта, спонсорована Синедріоном. Юдохрістияни представляли Ісуса Хреста як пророкованого юдейського Месію, який начеб-то прийшов до свого обраного народу, але юдеї, мовляв, Його не впізнали і не прийняли, натомість прийняли «язичники», тобто неєвреї.

Широке просування такої «інтерпретації» подій було неможливим через наявність чотирьох євангелій, які стверджували абсолютно іншу версію втілення, діянь і воскресіння Сина Божого. Люди переписували євангелія і трепетно ставилися до кожної букви Святого Письма, тому просто взяти і спотворити його було надзвичайно важко — і це добре розуміли вороги Хрестові. Вони усвідомлювали, що поширення ними нових, відмінних від оригіналів текстів нічого не дасть, адже підробки будуть звірені з правдивими оригіналами та ідентифіковані як фальшивки. Так само неефективно було б поширювати «обрізані» варіанти євангелій, тобто з видаленими ключовими ідеями: в цьому випадку їх би просто звірили з повними версіями і додали відсутні фрагменти.

Існував лише один спосіб зупинити Добру Новину заглушити її.

Тому єрусалимська верхівка ухвалила таємне рішення створити і масово розтиражувати «доповнене» видання, — мовляв, всі інші версії є неповними. Розрахунок був простий: якщо до рук читача потраплять два тексти євангелія — коротший оригінал і довший фальсифікат, то цей читач вирішить, що в коротшому варіанті з якихось причин втрачена частина інформації, тому постарається доповнити цей оригінал відсутніми в ньому фальшивими фрагментами. А для того, щоб ширший варіант був сприйнятий з довірою, він повинен був уміщувати в собі оригінальний текст з мінімальними спотвореннями.

Рішення про видання «повних версій» чотирьох євангелій було реалізоване негайно, з великою енергією і рішучістю — так, як це буває при реалізації важливих державних рішень. Тексти з численними вставками тиражувалися і просувалися, натомість первинні тексти доповнювалися при переписуванні, вилучалися як «неповні» і обмінювалися на «нові, справжні та повновартісні».

Можна чітко визначити час здійснення цієї найбільшої в історії людства містифікації — вона відбулася від моменту виходу в світ Чотириєвангелія (30-ті роки) до руйнування Єрусалима, тобто до 70 року н. е. Річ у тім, що євангелія подають пророцтво Ісуса Хреста про руйнування Єрусалима і Храму (Мт. 24, 1-35, Мк. 13, 1-31, Лк. 21, 5-33). З '.іпогляду правовірного юдея ця подія була рівнозначна вселенській катастрофі і кінцю світа, тому в ці Хрестові пророцтва було вставлено такі пасса-жі, як «негайно по тих днях скорботних сонце затьмиться, місяць не дасть більше свого блиску, зорі падатимуть з неба і захитаються небесні сили» (Мт. 24, 29), «дні ті будуть таким лихом, якого не було від початку світу, який Бог сотворив, аж понині, і ніколи більше не буде. І якби Господь не вкоротив тих днів, ніхто б не врятувався» (Мк. 13, 19-20), «будуть великі землетруси, по різних місцях будуть пошесті й голод, жахливі явища, і з неба великі знаки будуть» (Лк. 21, 11). Добре відомо, що при руйнуванні Єрусалима не було ні «великих землетрусів», ні «знаків з неба», зорі не падали і сили небесні не хиталися. Тож якби фальсифікація євангелій здійснювалася після руйнування Єрусалима, то до них би не потрапили такі катастрофічні фантазії.

Отже, фальсифікація євангелій відбулася фактично відразу ж після того, як вони почали масово поширюватися. Все сталося так, як передбачив Ісус Хрестос у притчі про пшеницю і кукіль.

3. Церква і євангельські тексти

Проблема вставок усвідомлювалася Хрестовою Церквою з перших віків свого існування, що відбилося в назвах наявних у неї євангельських текстів: «Євангеліє за Матвієм» (тобто на основі «Євангелія Матвія»), «Євангеліє за Марком» і так далі. Церква знала, що має справу не з оригіналами євангелій, а з доповненими і переробленими копіями.

Як повідомляє одне з найавторитетніших джерел — «Тлумачна Біблія» з коментарями під редакцією професора Олександра Павловича Лопу-хіна, оригінали всіх новозавітних книг загинули, проте з них були зняті копії. Найважливіші рукописи (Синайський, Александрійський, Ватикан-ський кодекси та інші) датуються 4–5 ст. н. е. «Важливість новозавітного тексту, його переписування для застосування в церквах та інтерес читачів до його змісту були причиною того, що в давні часи багато що в цьому тексті змінювалося, на що скаржились у свій час, наприклад, Діонісій Корінфський, св. Іриней, Климент Александрійський та інші. Зміни вносилися до тексту і навмисно, і ненароком... Текст новозавітний міг дуже рано, ще впродовж 2–4 століть, бути цілком зіпсованим, якби Церква не подбала про його збереження... Особливо старанно займався відновленням правильного тексту Оріген», а після нього — його учні Пієрій і Памфил» (Толковая Библия. Комментарий на все книги Святого Писання. Том 2. — Минск: Харвест, 2001. С. 560).

Сучасна біблійна наука доводить необхідність здійснювати аналіз давніх рукописних текстів як за зовнішніми ознаками (датування, ареал поширення тощо), так і за внутрішніми (особливості мови автора, логічність викладу). Корисно навести деякі правила критики тексту, — продовжує «Тлумачна Біблія», — випрацювані західною біблійною наукою, наприклад:

1. Коротший виклад є первиннішим, ніж розлогіший, оскільки давній переписувач навряд чи насмілився б його скорочувати.

2.   Важче прочитання вважається древнішим, ніж легше (переписувачі намагалися спростити текст).

3. Фрагменти, що не мають сенсу, треба відхиляти, хоча б за ними і стояли інші рукописи. Тут маються на увазі думки, які виразно суперечать іншим думкам автора і спрямованості всієї його праці.

Для пояснення незрозумілих місць «Тлумачна Біблія» рекомендує користуватися церковним пе-реданням, як воно дається в тлумаченнях Отців та вчителів Церкви. Проте передання не розв'язує всіх проблем, про що недвозначно висловився ігумен Веніамін Новік: «Було б великою методологічною помилкою робити висновок про богословську повноту у творах святих Отців, яка нібито містить усі відповіді на всі можливі запитання, включно з майбутніми».

Отже, православна «Тлумачна Біблія» вказує на наявність в євангельських текстах як ненавмисних перекручень, так і зловмисних вставок. Схоже ставлення знаходимо в інших дослідженнях Євангелія, серед яких ще одне авторитетне джерело — католицький «Новий Завіт з коментарем» під ред. о. доктора Мирослава-Івана кардинала Люба-чівського (Львів: Стрім, 1994). Як православні, так і католицькі дослідники сходяться на тому, що сучасний текст Євангелія містить як незначні перекручення, так і великі вставки. Показовим прикладом є великий заключний фрагмент Євангелія від Марка 16, 9-20. Як повідомляє «Новий Завіт з коментарем», «цього розділу немає між: найдавнішими текстами. Він є зведенням, яке виникло у 2 сторіччі з інших Євангелій, переданих описів про появи і повчання Воскреслого. У старому латинському рукописі замість нього знаходиться наступне доповнення: і вони звістили все, що їм було доручено, для оточення Петра. Опісля Ісус сам переслав через них від сходу аж до заходу непроми-наючу вістку про вічне спасіння. Амінь. Деякі тексти мають також обидва доповнення» (С. 143). Про це ж читаємо в «Тлумачній Біблії»: «Євсевій Кесарійський говорить, що Євангеліє від Марка у майже всіх списках закінчувалось 16. 8. Майже те ж саме свідчать блаженний Ієронім, Григорій Ніс-ський та деякі інші» (С. 762). Водночас «Тлумачна Біблія» наводить аргументи на користь автентичності Мк. 16, 9-20 (там само).

Отже, Церква усвідомлює наявність проблеми і продовжує дослідження задля виявлення первинних текстів Євангелія і очищення їх від «куколю». Останнім часом велику допомогу в цій праці надають комп'ютерні технології, зокрема, можливість швидкого пошуку інформації через Інтернет. Створено спеціальні програми для аналізу Святого Письма, переведено в електронну форму різні варіанти перекладів Євангелія, розроблено комп'ютерні словники давньогрецької (гелленської) мови. Наприклад, велику допомогу дослідникам надає видана на лазерному диску електронна християнська бібліотека «Бібліологія 1.0», створена за участю Одеської богословської семінарії. Цей збірник містить сучасні переклади Біблії, гелленські тексти Нового Завіту, біблійну енциклопедію Брокгауза, бібліознавчі коментарі, підручники, проповіді, давньогрецько-російський електронний словник Дворецького, довідкові матеріали та багато іншого. Завдяки такій інтелектуально-технологічній підтримці сучасні дослідники Святого Письма володіють значно більшими можливостями порівняно зі своїми попередниками ХХ століття, не кажучи вже про дослідників Середньовіччя чи перших віків християнства.

Застосування цього нового дослідницького інструментарію закономірно призводить до нових відкриттів, в чому ми незабаром зможемо наочно переконатися. Проте технології — не єдиний чинник, що відкриває перед нами нові перспективи пізнання і застосування Хрестового вчення. Не менш важливими для дослідників є значно краще, ніж у недалекому минулому, розуміння історичного контексту євангельських подій, а також застосування психоінформаційного підходу до аналізу як людських стосунків, так і цивілізацій-них процесів.

Нагадаємо, що психоінформатика це синтетична наукова дисципліна, яка досліджує народження, розвиток, перетворення і взаємодію пси-хоінформаційних систем людей, організацій, народів, рас. Визначальною особливістю таких систем є інформаційна взаємодія з навколишнім світом (інформаційний метаболізм) і наявність психіки (душі). Головними чинниками ефективності психоінформатики є системний підхід (зокрема опора на системні принципи), наявність чіткої типології психоінформаційних систем та засобів моделювання їхньої взаємодії. Це дає змогу прогнозувати розвиток і взаємодію систем, зокрема, виявляти потенційно сумісні чи конфліктні системи. Основи психоінформатики викладені в спеціальній літературі, а її прикладні аспекти (персональна сумісність, гармонійне подружжя, профорієнтація) розглядаються на інтернет-сайті «Народний Оглядач» http: // observer. sd. org. ua в рубриці «Клуб знайомств Перехід-IV». Тому в цій книзі ми обмежимось викладом лише деяких відкриттів, що здійснені за допомогою психоінформатики і мають прямий стосунок до дослідження Слова Божого.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту