головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 11/2007 
Персонал № 11/2007
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Що гальмує систему урядового контролю економіки України?

Павло ПЕТРЕНКО,
почесний академік Міжнародної Кадрової Академії, радник голови Рахункової палати України

Аналіз взятих державою зобов'язань щодо виконання міжнародних правових норм (імплементації), які стосуються функціонування в Україні системи державного фінансового контролю засвідчив, що ми стали свідками того, як за останнє десятиріччя представницька (законодавча) та виконавча влада так і не спромоглися побудувати такої системи. Так, низка законів, постанов і розпоряджень, які повинні відповідати Закону України від 21.11.02 № 228 «Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», виконанню Плану дій Україна — ЄС, домовленостям із Світовим банком тощо, суперечливі між собою і не відповідають міжнародним правовим документам. Це стосується насамперед законів «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», «Про аудиторську діяльність» (із змінами і доповненнями, внесеними дев'ятьма законами), «Про внесення змін до законодавчих актів України щодо запобігання фінансовим правопорушенням, забезпечення ефективного використання бюджетних коштів, державного і комунального майна», Бюджетного кодексу України, «Про аудиторську діяльність». Системи державного фінансового контролю фактично не існує, а панує некомпетентність та підлабузництво до різних політичних сил і владних структур.

Кабінет Міністрів України та Державна контрольно-ревізійна служба в Україні (ГоловКРУ), яка є суто урядовим органом контролю, керуючись чинними законодавчими актами, затвердили велику кількість нормативних і методичних документів і постанов щодо ГоловКРУ.

Невпорядкованість у термінології системи контролю стала особливо відчутна за останні 2–3 роки, коли Верховною Радою України було прийнято понад 15 законів, Кабінетом Міністрів України за 2001–2007 рр. — понад 13 постанов, які стосуються діяльності урядового державного фінансового контролю і Рахункової палати України. Рахункова палата України є спеціальним органом конституційної компетенції і незалежним від будь-якої гілки влади органом фінансового контролю.

Державний фінансовий контроль буде неефективним, бо від правильного розуміння термінології залежить чіткість мети,  завдань і обов'язків, а також ступінь результативності контрольно-ревізійної і експертно-аналітичної діяльності органів фінансового контролю будь-якої гілки влади. Тому не дивно, що внаслідок термінологічної плутанини в законодавчі та нормативні документи увійшли слова і словосполучення, які одне поняття називають різними термінами.

Внаслідок неефективної термінології, нерозуміння специфіки зовнішнього і внутрішнього державного фінансового контролю ГоловКРУ були надані повноваження, які суперечать міжнародним правовим нормам, українському законодавству і Закону України «Про Рахункову палату».

Автори зазначених нормативно-правових актів не врахували, що органи державного фінансового контролю є лише формою прояву його суті. Залишилося поза увагою основне питання — вплив фінансів на зміст і специфіку організації системи державного фінансового контролю, її структуру і параметри.

Відповідно до статті 1 Закону України від 26.01.93 № 2939 «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» (із змінами і доповненнями): «Державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах». Проте, відповідно до статті 4 цього Закону, контрольні управління в Республіці Крим, областях і містах підпорядковуються ГоловКРУ, а це означає, що Державну контрольно-ревізійну службу в Україні одноосібно представляє ГоловК-РУ як найвища урядова контрольно-ревізійна служба. Пунктом 5 цього Закону приписано, що ГоловКРУ «очолює заступник Міністра фінансів України, начальник управління, який призначається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра фінансів України».

Крім того, у статті 2 цього Закону зазначено, що державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного аудиту, а «порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України».

У прикінцевій частині цієї статті зазначено, що «Державний фінансовий аудит проводиться також Рахунковою палатою у порядку та у спосіб, що визначені законом». Проте Закону України «Про здійснення Рахунковою палатою фінансового аудиту» не існує, а це означає, що Рахункова палата не може здійснювати державний фінансовий аудит, оскільки це законодавчо для неї не визначено. Законодавчо також не визначено, що ж таке державний фінансовий аудит.

Отже, зазначена стаття встановлює, що державний фінансовий аудит здійснює Рахункова палата, відповідно до Порядку затвердженого спеціальним законом, та ГоловКРУ — відповідно до Порядку затвердженого нормативним актом уряду. Ця ситуація вносить плутанину, а такий підхід до законотворення є правовим нігілізмом.

Що ж таке державний фінансовий аудит. «Держаний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю». Тут сплутано поняття «державний фінансовий аудит» і «державний фінансовий контроль». Державний фінансовий контроль не є різновидом державного фінансового аудиту. Фінансовий аудит, аудит ефективності і аудит бюджету — це не види, а методи державного фінансового контролю, які широко використовуються контрольними органами законодавчої (представницької) і виконавчої влади провідних країн. Проте, у вітчизняній економічній літературі цей метод державного фінансового контролю не згаданий.

Відсутність чіткого визначення державного фінансового контролю, змішування понять — причина того, що досі в державі не створено належної правової і методологічної бази державного фінансового контролю.

Легітимність поняття «державний фінансовий контроль» і «державний фінансовий аудит» не підтверджено і в Бюджетному кодексі України — основний законодавчий акт, який регулює всі бюджетні правовідносини. Статті 19, 26, 109–115 кодексу тільки визнають легітимність фінансового контролю і не вносять ніякої ясності в питання фінансового простору (зовнішнього і внутрішнього) державного фінансового контролю. Механізм і зміст здійснення цих видів контролю в кодексі не розкрито.

Пунктом 4 статті 26 Бюджетного кодексу України визначено, що «Зовнішній контроль та аудит фінансової та господарської діяльності бюджетних установ здійснюється Рахунковою палатою — в частині контролю за використанням коштів Державного бюджету України, Головним контрольно-ревізійним управлінням України — відповідно до його повноважень, визначених законом». Таке формулювання не витримує критики. Зобов'язуючи Рахункову палату і ГоловКРУ здійснювати «зовнішній контроль та фінансовий аудит», закон ставить знак рівності між цими термінами. Це не правильно, адже «зовнішній фінансовий контроль» — це вид контролю, а «фінансовий аудит» — це метод контролю. Закон, зобов'язуючи ГоловКРУ здійснювати спеціальний вид фінансового контролю — зовнішній фінансовий контроль, автоматично визнає ГоловКРУ органом зовнішнього державного фінансового контролю, тобто найвищим органом державного фінансового контролю.

Нинішня ситуація у сфері внутрішнього контролю потребує не вдосконалення, а відродження внутрішнього контролю, оскільки саме внутрішній контроль є основою державного фінансового контролю.

Отже, необхідно з'ясувати, що ж таке державний фінансовий контроль, державний фінансовий аудит, аудит бюджету, внутрішній і зовнішній державний фінансовий контроль, аудит ефективності, аудит адміністративної діяльності, комплексний аудит, аудит донорських проектів, економічність і результативність, перевірка, акт, вид, форма, метод і методологія тощо. Без цього не можна визначити концепцію державного фінансового контролю, а тим більше прийняти повноцінний закон про державний фінансовий контроль. А це найважливіша умова формування цілісної системи державного фінансового контролю.

Аудит фінансів та бюджету як методи державного фінансового контролю завдяки високій ефективності почали широко впроваджувати у діяльність вищих органів фінансового контролю багатьох розвинених країн після прийняття в 1977 р. Лімської декларації керівних принципів аудиту держаних фінансів. Її принципи сформовані на засадах державного фінансового контролю і визначають, що він здійснюється у формі внутрішнього фінансового аудиту й у формі зовнішнього фінансового аудиту бюджетних установ. Внутрішній фінансовий аудит здійснюють органи виконавчої влади в процесі формування проекту бюджету, виконання затвердженого бюджету і складання звіту про виконаний бюджет. Зовнішній державний фінансовий аудит здійснює законодавча (представницька) влада і незалежний орган державного фінансового контролю спеціальної конституційної компетенції (в Україні — Рахункова палата), який дає можливість визначити ступінь достовірності інформації виконавчої влади про виконання бюджету за звітний період і включає в себе аудит звітності*, аудит відповідності** і аудит ефективності*** використання державних коштів і державної власності.

Аналіз статті 98 Конституції України, статей 1, 3, ч. 4 ст. 6 і ст. 21 Закону України «Про Рахункову палату» дає підстави зробити висновок, що, хоча Рахункову палату і не визначено найвищим органом фінансового контролю, фактично вона є таким органом, бо здійснює зовнішній державний фінансовий контроль незалежно від будь-яких органів держави.

У нашому законодавстві легітимність поняття «державний фінансовий контроль» і «державний фінансовий аудит» не підтверджено Бюджетним кодексом України — основним законодавчим актом, який регулює всі бюджетні правовідносини в нашій державі. Статті 19, 26, 109–115 кодексу тільки визнають легітимність фінансового контролю і не вносять ясності в питання фінансового простору (зовнішнього і внутрішнього) державного фінансового контролю. Механізм здійснення державного зовнішнього і внутрішнього фінансового контролю в кодексі не розкритий, а його зміст не визначений. Пунктом 1 статті 26 Бюджетного кодексу України визначено, що «Внутрішній фінансовий контроль, який здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу (тобто за методологією ГоловКРУ. — П. П.), повинен забезпечувати:

1) постійну оцінку достатності та відповідності діяльності бюджетної установи вимогам внутрішнього фінансового контролю;

2) оцінку діяльності на відповідність результатів встановленим завданням та планам».

Тут існує смислова тавтологія: внутрішній фінансовий контроль повинен забезпечувати вимоги внутрішнього фінансового контролю, а терміни «достатність» і «відповідність» безпідставно запозичені із теорії і практики аудиту адміністративної діяльності, або аудиту ефективності, який не передбачає внутрішнього фінансового контролю. У деяких країнах використовується термін аудит відповідності витраченим грошам, в інших — аудит результативності або достатності. Впровадження аудиту ефективності було пов'язано з розвитком раціоналізму, тобто вірою в раціональну поведінку організацій і можливість оцінювання їхньої діяльності. До того ж, діяльність будь-якої установи не обмежується лише «вимогами внутрішнього фінансового контролю», вона багатогранна, — від фінансової діяльності до управлінської діяльності тощо. Належно оцінити цю роботу може лише зовнішній (незалежний) фінансовий контроль.

«3) інформування безпосередньо керівника бюджетної установи про результати кожної перевірки (оцінки, розслідування, вивчення чи ревізії), проведеної підрозділом внутрішнього фінансового контролю». На жаль, терміни оцінка, розслідування, вивчення не тлумачить жоден Закон України. Не відомо також, що ж таке «підрозділ внутрішнього фінансового контролю»: чи це структурний підрозділ безпосередньо бюджетної установи, чи ГоловКРУ. Аналізуючи цю статтю, можна дійти висновку, що всі приписи стосуються підрозділу об'єкта, який підлягає фінансовій перевірці. Не зазначено, що ГоловКРУ здійснює державний внутрішній фінансовий контроль, навпаки, урядовому контролю приписуються функції зовнішнього фінансового контролю.

Наділяючи ГоловКРУ повноваженнями здійснювати зовнішній контроль, законодавець зобов'язаний був визначити і пов'язану з ним сукупність засобів фінансового контролю, фінансового аудиту і аудиту ефективності* (організаційну структуру, методи, процедури тощо).

У країнах Європейського Союзу урядові контрольно-ревізійні органи (служби), які, як правило, функціонують у складі міністерств, здійснюють внутрішній контроль. Найчастіше це міністерства фінансів (Німеччина, Канада, Японія, Польща, Угорщина, Росія та ін.). У Росії контрольно-ревізійне управління Мінфіну з метою відновлення фінансової контрольної вертикалі реорганізовано в Департамент державного фінансового контролю і аудиту, який успадкував завдання і функції управління колишнього контрольно-ревізійного управління**.

Заключні положення зазначеного пункту Бюджетного кодексу України передбачають, що «зовнішній контроль та фінансовий аудит» ГоловКРУ має право здійснювати лише за умови, коли порядок їх проведення буде визначено спеціальним законом. Закону, який би визначав ГоловКРУ зовнішнім органом контролю (тобто надавав би йому функції найвищого органу державного фінансового контролю держави) не існує й існувати не може. Причин тут багато, основні — вимога міжнародних фінансових організацій, які надають Україні кредити та інвестиції, привести державний фінансовий контроль у відповідність до Європейських норм і виконувати взяті Україною зобов'язання щодо Плану дій Україна — ЄС. Тому контроль за ефективним використанням таких кредитів та інвестицій повинен здійснювати орган зовнішнього фінансового контролю — Рахункова палата України.

Внутрішній фінансовий контроль — це контроль, який здійснюється розпорядником бюджетних коштів, а зовнішній аудит фінансово-господарської діяльності бюджетних установ здійснюється і Рахунковою палатою України, і ГоловКРУ.

Законодавець засадами класифікації внутрішнього і зовнішнього державного фінансового контролю зробив сутнісні його складові, а необхідно — основоположні принципи розподілу влади, визначені Конституцією України, — це представницька (законодавча), виконавча і судова. Такий підхід є найважливішим принципом організації системи державного фінансового контролю, реалізація якого дасть змогу уникнути дублювання і паралелізму в діяльності контрольних органів державного фінансового контролю відповідно до конституційного розподілу влади.

У Бюджетному кодексі України ніде не зазначено, хто ж здійснює внутрішній контроль за витрачанням бюджетних коштів. У Бюджетному кодексі Російської Федерації у статті 268 зафіксовано, що «Мінфін Росії здійснює внутрішній контроль за використанням бюджетних коштів». Так визначена головна роль Міністерства фінансів Російської Федерації як у структурі виконавчої влади загалом, так і в системі органів внутрішнього контролю зокрема.

В Бюджетному кодексі України статтею 111 визначено, що «Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інакше не передбачено законодавством України». Не зрозуміло, чи мова йде про внутрішній, чи про зовнішній контроль.

Проблема відновлення, відродження внутрішнього державного фінансового контролю актуальна не тільки для України. У розвинених країнах на певному етапі відбулася переорієнтація державного фінансового контролю в сторону зовнішнього фінансового контролю. У 1992 р. INTOSAI прийняла рекомендації за стандартами внутрішнього контролю. XVII конгрес INTOSAI (Сеул, 2001) визнав, що виникла гостра необхідність обновити рекомендації 1992 року з урахуванням нових концепцій та вимог до внутрішнього контролю. Нові рекомендації INTOSAI за стандартами внутрішнього контролю для державного сектору були розглянуті на 51-му засіданні Керуючої ради (Будапешт, 2003) і схвалені на засіданні комітету в Брюсселі у лютому 2004 р.

Викладений матеріал дає підстави стверджувати, що, якщо ГоловКРУ здійснюватиме зовнішній аудит, то, отже, в державі існує два незалежні вищі органи фінансового контролю (ВОФК).

Сьогодні існує два легітимні Положення про ГловКРУ затверджені Указом Президента України від 28.11.2000 № 1265 «Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України» та Кабінетом Міністрів України від 27.06.07 № 884 «Про затвердження Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України». Тобто до 27.06.07 ГоловКРУ керувалося Положенням, котре було затверджене Президентом України, а після цієї дати — двома положеннями.

Статтею 4 Закону України про «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» визначено, що ГоловКРУ «діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується Міністерству фінансів України». Кабінет Міністрів України зобов'язаний був у Положенні про міністерство забезпечити нормативні приписи стосовно функціональної підпорядкованості ГоловК-РУ, визначити посадовців, відповідальних за його діяльність, розробити Положення про Го-ловКРУ та, відповідно до статті 7 Закону, затвердити його. Все ж у Положенні про Міністерство фінансів України, яке затверджене Указом Президента України від 26.08.99 № 1081 є лише загальний припис (п. 3), де визначаються його основні завдання щодо фінансового контролю: «Забезпечення ефективного використання бюджетних коштів та здійснення в межах своєї компетенції державного фінансового контролю». Який підрозділ міністерства і як повинен здійснюватися цей контроль — не сказано. Лише в пункті 9, де мова йде про Міністра фінансів України, зазначено, що міністр погоджує призначення на посаду і звільнення з посади керівника Голов-КРУ.

Щодо підпорядкованості ГоловКРУ, то в пункті 13 Положення зазначено: «Через Мінфін України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України діяльність... Головного контрольно-ревізійного управління», і далі, що «Мінфіну України підпорядковуються... Головне контрольно-ревізійне управління України». Тут маємо правовий і управлінський нігілізм.

На таких корумпованих принципах управління діяльністю ГоловКРУ уряд спрямовує і координує роботу не ГоловКРУ, а Міністра фінансів України, який відіграє роль весільного генерала. Міністр не тільки очолює Міністерство, а й ГоловКРУ, і відповідає за його діяльність. Виникає інше питання, а які функції виконує Голова ГоловКРУ?

Кабінет Міністрів України постановою від 27.06.07 № 884 затвердив нове Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України. Аналіз цього Положення свідчить, що уряд продовжує процес розвалу державного фінансового контролю. Згідно з цим Положенням, Міністр фінансів України особисто відповідає за реалізацію політики уряду у сфері державного фінансового контролю, він несе персональну відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за реалізацію покладених на Голов-КРУ завдань і виконання ним своїх функціональних обов'язків. Проте в ситуації, коли взагалі не визначені порядок і зміст «спрямування і координації Кабінетом Міністрів України» діяльності Го-ловКРУ через Міністра фінансів України, останній взагалі не може відповідати про все, що відбувається в цьому державному органі фінансового контролю.

ГоловКРУ, відповідно до покладених на нього основних завдань, здійснює не тільки державний фінансовий контроль, а й державний фінансовий аудит, здійснює контроль за цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів тощо (п. 4). У Положенні поняття державний фінансовий контроль і державний фінансовий аудит безпідставно ототожнені.

В Україні термін «аудит» широко вживається з 1990-х років і зазвичай пов'язаний з діяльністю комерційних організацій. В Законі України від 22.04.93 № 3125 «Про аудиторську діяльність» зазначено, що «аудиторська діяльність — підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту... — перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність». В українських нормативно-правових актах іншого тлумачення терміна «аудит» і «аудиторська діяльність» немає.

Хоча законодавством визначено аудиторську діяльність як підприємницьку, з мовчазної «згоди» Верховної Ради України уряд приймає постанови про здійснення ГоловКРУ аудиторської діяльності. Так, постановами Кабінету Міністрів України від 10.08.04 № 1017 було затверджено «Порядок проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм», постановою від 25.03.06 № 361 затверджено «Порядок проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання». Уряд прагне взяти на себе функції відповідального та координуючого органу, котрий забезпечує функціонування єдиної державної системи фінансового контролю.

Проблема організації та координації діяльності фінансового контролю найважливіша в цілісній системі державного фінансового контролю. Важливість координації діяльності та взаємодії контрольних органів важко переоцінити. Така координація необхідна як для забезпечення системності контролю, так і для організаційного впорядкування контрольної діяльності загалом та роботи окремих ланок системи фінансового контролю зокрема.

Державний фінансовий аудит повинні здійснювати лише спеціальні (незалежні) державні органи, а таким державним незалежним органом спеціальної конституційної компетенції є Рахункова палата України.

Об'єктом державного фінансового аудиту є не тільки фінансові кошти і майно держави, їх облік і обіг, а й експертиза проектів нормативних правових актів, експертиза фінансових та інших результатів, досягнутих під час виконання бюджету, а також оцінка прогнозів і напрямів розвитку як певних галузей економіки і регіонів, так і країни загалом. Об'єкт державного аудиту має не відомчий, а загальнодержавний характер. Саме об'єкт державного аудиту визначає його основну мету, — надання парламентаріям і громадянам незалежної цілісної інформації про те, як виконавча влада управляє країною і захищає її інтереси, які цілі вона перед собою ставить і досягає. Об'єкт державного фінансового контролю входить до складу об'єкта державного аудиту. Відлучення від цього Рахункової палати суперечить міжнародній практиці і здоровому глузду. Так нівелюється статус, місце і значення Рахункової палати в системі державного фінансового контролю.

Ситуація склалася вкрай конфліктна, оскільки в заходах з виконання Плану дій Україна — ЄС, в Україні до кінця 2007 р. мають бути здійснені суттєві зрушення щодо посилення прозорості в управлінні державними фінансами, що передбачає прийняття та імплементацію нового закону «Про Рахункову палату України», який визначить роль і функції Рахункової палати, відповідно до визнаних міжнародних стандартів зовнішнього аудиту (INTOSAI).

Зважаючи на вищевикладене, та з метою забезпечення виконання Плану дій Україна — ЄС (2007–2008), необхідно:

1)   при Верховній Раді України створити робочу групу із розробки Концепції про єдину систему державного фінансового контролю;

2)   здійснити аналіз нормативно-правових актів, що стосуються діяльності ГоловКРУ та відмінити незаконні положення, які конфліктують з міжнародними правовими нормами, та згідно з цими правками внести зміни в Положення про Голов-КРУ від 27.06.07 № 884;

3)   скасувати затверджену урядом Стратегію розвитку системи державного фінансового контролю, що здійснюється органами виконавчої влади* та Концепцію розвитку державного внутрішнього контролю, схвалену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.05.05 № 158-р.

* Аудит звітності — внаслідок його здійснення орган державного фінансового контролю повинен надати підтвердження парламенту і суспільству про те, що виконавча влада належно здійснює ведення рахунків і облік документації при використанні бюджетних коштів і надає достовірну фінансову інформацію про виконання бюджету.

** Аудит відповідності — це аналіз фінансової діяльності суб'єкту відомчої структури витрат бюджету щодо виконання поточного бюджету з метою визначення його відповідності вимогам законодавчих і інших нормативно-правових актів. Результатом аудиту відповідності є відповідь на питання про законне і цільове використання бюджетних коштів у звітному фінансовому році, тобто відповідність показників виконаного урядом бюджету показникам закону про бюджет, затвердженого парламентом.

*** Аудит ефективності — це оцінка ефективності управління фінансовими потоками і державною власністю, а також ефективністю податкового адміністрування. Це оцінка ефективності і результативності фінансово-господарської діяльності розпорядників бюджетних коштів.

* Фінансовий контроль (аудит) є найважливішим складником системи ефективного управління у фінансово-господарській діяльності. Вищі органи фінансового контролю концентрують свою діяльність на фінансовому аудиті річних звітів міністерств і відомств, а також уряду при виконанні ним бюджету, який активно доповнюється аудитом, спрямованим на встановлення ефективності, результативності і економічності фінансово-господарської діяльності державних органів. ГоловКРУ як внутрішній орган державного фінансового контролю перевіряє правильність рахунків, фінансових операцій, дотримання чинних нормативних актів, функціонування бухгалтерського обліку та фінансової системи так, щоб зменшити ризик шахрайства, помилок, нерентабельності чи марнотратства.

** Див.: Постанову Уряду Російської Федерації від 6 березня 1998 р. № 276 «Про Департамент державного фінансового контролю і аудиту Міністерства фінансів Російської Федерації».

* Постанова КМУ від 24.07.2003 р. № 1156 «Про затвердження стратегії розвитку системи державного фінансового контролю, що здійснюється органами виконавчої влади».



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту