головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 7/2005 
Персонал № 7/2005
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Мобільність студентів та професорсько- викладацького складу як фактор підвищення конкурентоспроможності вищої освіти України в європейському просторі

Людмила ГУРЧ,
кандидат економічних наук, доцент, заступник директора Українсько-Арабського інституту міжнародних відносин ім. Аверроеса МАУП
ХХІ століття характеризується розвитком глоба­лізації та інтеграції у сферах економіки та бізне­су. Поглиблюються міжнародні відносини, зок­рема у сфері освіти. Процес міжнародного обмі­ну «носіями» знань отримав назву міжнародної академічної мобільності. Попри бурхливий роз­виток інформаційних технологій зв'язку, основ­ним способом «постачання» знань через кордон є переміщення студентів та викладачів. Перед вищою освітою постали нові завдання — підготовка професійних кадрів, які зуміють ефек­тивно працювати в умовах глобального ринку. Нині важлива модернізація вищої школи, яка спрямована на підвищення якості, ефективності освіти.

Велика увага приділяється формуванню єдиного світового освітнього простору через зближення підходів різних країн до організації освіти і процесів навчання своїх громадян, а також через визнання документів про освіту країнами світу. Саме відкритий освітній простір сприятиме мобільності студентів та професорсько-викладацького складу.

Реалізації цієї ідеї сприяє Болонський процес. Наведемо декілька поло­жень Болонської декларації:

•    студенти Європи мають потребу і право на навчання для здобуття ступенів, що визнаються в Європі, а не тільки в країнах (регіоні), де їх здобуто;

•    головною відповідальністю навчальних закладів та установ європей­ської вищої школи є гарантування того, що вони роблять усе можливе для надання однаково високого рівня кваліфікації своїм студентам [3, с. 77].

Для досягнення цілей Болонської декларації (підвищення конкурен­тоспроможності європейської системи вищої освіти; підвищення мобіль­ності студентів і, як наслідок, робочої сили у межах європейського прос­тору) були означені такі завдання:

1)   створення системи кваліфікаційних ступенів вищої освіти (дворів­нева система «бакалавр-магістр»);

2)   створення системи накопичення та переведення залікових одиниць або «кредитів», які даватимуть змогу продовжувати навчання в іншій країні;

3)   співробітництво в галузі управління якістю;

4)   створення європейського стандарту вищої освіти;

5)   мобільність студентів, викладачів, дослідників [9, с. 72].

Відмінність у національних системах вищої освіти може стати справ­жньою перешкодою економічній глобалізації, а перехід до інформаційної економіки призводить до розширення специфічних вимог (комунікація, відповідальність, уміння працювати в команді, адаптованість) до майбут­ніх випускників університетів.

Розглянемо поняття «мобільність», «академічна мобільність». Існує ба­гато трактувань цього поняття (табл. 1).

Академічна мобільність студента в Україні — це можливість упродовж періоду навчання провчитись один або більше семестрів в іншому вищому навчальному закладі, де готують фахівців з цієї ж спеціальності із зараху­ванням дисциплін (кредитів) та періодів навчання; ефективніше розвива­ти інтелектуальний потенціал, оскільки студент може самостійно обирати навчальний заклад, курси, предмети.


Відрядження студентів на навчання в інші країни — явище не нове. Більшість європейських країн багато років мають приплив студентів із своїх колишніх ко­лоній. Значна частина молоді з країн Латинської Америки прагне здобути диплом в університетах США та Канади. У період холодної війни вищими навчальними закладами Радянського Союзу і Схід­ної Європи цікавилися студенти держав зі схожою ідеологією. За останні 40 років кількість студентів, які перетинали кордон для здобуття вищої освіти, перевищила темпи поширення самої вищої освіти. За даними ЮНЕСКО, рівень міжнародної мобіль­ності студентів збільшився за останні 25 років на 300%. На думку експертів, до 2010 року кількість студентів, які навчаються за кордоном, становитиме 2,8 млн, а до 2025 року — 4,9 млн.

Таблиця 1

№ п/п

Трактування поняття «академічна мобільність»

Джерело

1

а)  важлива складова процесу інтег­рації вищих навчальних закладів у міжнародний освітній простір;

б) період навчання студента в кра­їні, громадянином якої він не є

[2]

2

Виїзд певної кількості студентів для навчання за кордон

[10]

3

Важлива якісна особливість євро­пейського простору, що передбачає обмін людьми між вищими навчаль­ними закладами та між державами

[4]

4

Це можливість обрання найкращих варіантів навчання задля підготов­ки сучасного фахівця

[3]


Мобільність студентів стимулюють різноманітні державні і регіональні програми. Багато країн уклада­ють двосторонні і багатосторонні договори в цій сфе­рі. Найвідоміша європейська програма — «Еразм» (з 1995-го — «Сократ»). У програмі «Еразм» (розпо­чата 1987 р. для створення загального ринку в Європі) наведені схеми мобільності «Комет», «Лінгва» та ін., мета яких: створити європейську модель вищої осві­ти. Студентський обмін трактують як засіб розвитку загальноєвропейського рівня спеціалістів і кваліфіко­ваних працівників [10].

Мобільність викладача в Україні — це поширення та запозичення досвіду в іншому навчальному закла­ді [6].

Хоча мобільність викладацького складу дослідже­на не так добре, як мобільність студентів, її можна вважати другою за важливістю формою глобалізації вищої освіти. Традиційно міжнародна мобільність професорсько-викладацького складу обумовлена дослідженнями і науковою роботою, але в деяких регіонах і певних напрямах освіти, наприклад, менедж­мент і ділове адміністрування, існують спеціальні схеми регіонального і міжнародного тренінгу для мо­лодих дослідників і викладачів.

На мобільність професорсько-викладацького складу сильно впливають географічні відмінності. На одному полюсі розташовані країни з високим рів­нем наукової еміграції внаслідок цілеспрямованого залучення наукового персоналу для розширення системи вищої освіти (наприклад, Гонконг), а на ін­шому — країни з низьким рівнем інтернаціоналізації професорсько-викладацького складу (це країни з ви­соким рівнем національної однорідності, що вико­ристовують лише одну мову у навчанні, тому важко знайти спеціалістів, які володіють іноземними мовами). США і Великобританія є найбільшими експор­терами наукових трудових ресурсів, але водночас ка­федри їх університетів дуже привабливі для зару­біжних спеціалістів. У цьому можна переконатися, якщо звернути увагу на склад висококваліфікованих працівників наукових кафедр, серед яких немало представників зарубіжних країн [10].

Важливим напрямком міжнародної діяльності Академії є розвиток взаємовигідного співробітниц­тва і встановлення партнерських зв'язків із навчаль­ними закладами зарубіжних країн. Найтісніші зв'язки в МАУП із країнами Сходу, насамперед з арабськи­ми. Нині в стінах МАУП навчаються студенти з ба­гатьох арабських та інших країн. З 2003 року в Ака­демії функціонує Українсько-Арабський інститут міжнародних відносин ім. Аверроеса.

Із метою подальшого розвитку двостороннього співробітництва у сфері освіти на початку минулого року Президент Академії Георгій Васильович Щокін здійснив поїздку до Сирії, Лівану та Єгипту, де зус­трівся з Генеральним секретарем Ліги арабських кра­їн Амр Муссою, а також представниками вищих нав­чальних закладів та організацій, які скеровують студентів на навчання до України. Нині Сирія розгля­дає пропозицію про визнання дипломів МАУП та створення на їх базі Академії Українсько-Сирійського центру.

Велика увага в Академії приділяється організації навчання іноземних громадян. З 2001 року функціо­нує Міжнародний підготовчий інститут (МПІ) ім. А. Акаєва, котрий займається довузівською підготов­кою іноземних громадян. До структури МПІ нале­жать деканат по роботі з іноземцями, підготовче від­ділення, кафедри гуманітарних та природничих дис­циплін, відділ реєстрації та обліку іноземних студен­тів.

За чотири роки функціонування інституту кіль­кість студентського контингенту помітно зросла (табл. 2). Нині в Академії навчається молодь із 24-х країн світу.

Необхідно зазначити, що після закінчення МПІ іноземні студенти здобувають сертифікат державно­го зразка, що дає їм змогу продовжувати своє нав­чання як у МАУП, так і в іншому навчальному зак­ладі України.

Мобільність в Україні

Важливим кроком розвитку мобільності в нашій країні є побудова системи національної мобільності, яка дасть можливість здобути високий та якісний ос­вітній і науковий рівні при поміркованих витратах. Обговорення різноманітних аспектів розвитку наці­ональної мобільності потрібне для напрацювання рекомендацій щодо формулювання завдань, ство­рення організаційно-правових механізмів та визна­чення джерел фінансування розвитку національної мобільності професорсько-викладацького складу та студентів в Україні, зокрема, напрацювання проектів нормативних документів із цих питань.

Щоб досягти такого стану, коли можливість віль­ного вибору місця і часу навчання стане для студен­та об'єктивною реальністю, потрібно всім національ­ним системам пройти дуже складний шлях. Для цьо­го слід зіставити національні і міжнародні класифі­катори професій, їх функціональні параметри, кри­терії оцінки освітньо-кваліфікаційного рівня, одноз­начність підходів до нормативної і варіативної скла­дової змісту підготовки у кожному напрямку і спеці­альності, тотожність навчальних планів за обсягами і характером практичної підготовки, адекватність в організації технології проведення, структурі засобів державної діагностики знань студентів на одних і тих самих освітньо-кваліфікаційних рівнях, створен­ня міжнародної нормативно-правової бази здійснен­ня цього руху, вирішення проблем оплати за навчання. Висока якість освіти, як відомо з практики управ­ління у вищій школі західних країн, досягається за умови глибокої індивідуалізації навчання, коли яд­ром навчального плану студента є обов'язкові дис­ципліни, а далі він сам створює його варіативну частину, яка відображає спеціалізацію підготовки відпо­відно до структурно-логічної схеми [3, с. 79].

Необхідні такі структурні перетворення: модерні­зація системи контролю якості освіти, використання європейських стандартів якості, узгодження дворів­невої системи з європейською моделлю, запровад­ження загальноєвропейських кредитних заліків і термінів навчання, участь у європейській мережі га­рантування якості у вищій освіті (система ENQA), запровадження вченого ступеня доктора філософії.

Однією з вимог Болонської декларації є забезпе­чення якості освіти та розробка порівняльних крите­ріїв та методів оцінювання якості знань, запровад­ження кредитної системи. Пропонується запровади­ти у всіх національних системах освіти облік трудо­місткості навчальної роботи в кредитах. За основу слід брати Європейську кредитну трансферну систе­му (ECTS), зробивши її накопичувальною, здатною діяти в межах концепції «навчання впродовж усього життя».

Європейську систему ECTS запропонували 1989 року в структурі ERASMUS для розвитку мобіль­ності студентів університетів. Ця програма допома­гає визначити термін навчання за кордоном, підви­щує якість і кількість студентської мобільності в Європі. Нещодавно ECTS почала застосовувати на­копичувальну систему, яка виконується на рівні навчальної установи, регіональному, національно­му та європейському рівнях. ECTS засновано на конвенції про 60 кредитів за 1 академічний рік. Об­сяг робіт студента за повний робочий час навчаль­ної програми в Європі становить переважно 36–40 тижнів на рік, коли один кредит становить 24–30 робочих годин. Обсяг визначається часом, за який пересічний студент отримує необхідний результат навчання.

Повний обсяг робіт, потрібний для закінчення пер­шого рівня циклу, становить три–чотири роки (240 кредитів). Студентський обсяг робіт в ECTS враховує час перебування на лекціях, семінарах, час для самос­тійних робіт, підготовки до іспитів, їх складання то­що. Кредити поширюються на всі компоненти нав­чальної програми (модулі, курси, дисертаційні робо­ти) [5].

На виконання рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 24 квітня 2003 року розпочато пе­дагогічний експеримент щодо запровадження кре­дитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ–IV рівнів акредитації.

Із 1 вересня 2004/2005 навчального року у педаго­гічному експерименті беруть участь 104 вищі нав­чальні заклади ІІІ–IV рівнів акредитації. В експери­менті задіяно понад 120 тис. студентів (5189 акаде­мічних груп), які навчаються за 75 напрямами підго­товки [8].

Для досягнення мети експерименту та перевірки його результатів за координацією Міністерства осві­ти і науки України у ВНЗ постійно діють навчальні семінари з науково-педагогічними працівниками, проводиться робота щодо створення методичних ма­теріалів з адаптації навчальних планів і робочих нав­чальних програм дисциплін до положень Болонського процесу.

На початок 2004/2005 навчального року у вищих навчальних закладах розроблено тимчасові положен­ня про КМСОНП (кредитно-модульна система орга­нізації навчального процесу), підготовлено програми навчання (експериментальні навчальні плани), які, крім основних складових навчального плану, містять інформацію про обсяг навчальної дисципліни у кре­дитах ECTS, адаптовано шкалу оцінювання знань сту­дентів навчальних закладів до шкали ECTS.

Поширюється застосування модульних технологій поточного та підсумкового контролю знань, впровад­ження об'єктивного педагогічного контролю, зокре­ма тестових технологій.

Експеримент об'єктивно зумовив певне підвищен­ня статусу та ролі студента як суб'єкта освітньої ді­яльності завдяки його участі у формуванні індивіду­ального навчального плану, підвищенню його відпо­відальності за результатами навчання, самоорганіза­ції власної освіти (системність та систематичність індивідуальної і самостійної роботи), участі в управ­лінні навчальним процесом.

Перші результати педагогічного експерименту зас­відчили, що для досягнення його мети існує необхід­ність удосконалення запроваджених та напрацюван-ня нових підходів.

Існує потреба розширити педагогічний експери­мент задля забезпечення в повному обсязі гармоніза­ції вищої освіти в Україні зі змістом та організацією освітньої діяльності, які відповідають вимогам Бо­лонського процесу.

Перед Міністерством освіти і науки України та учасниками педагогічного експерименту постають завдання:

•    вдосконалювати навчально-методичне забезпе­чення кредитно-модульної системи організації навчального процесу;

•    вдосконалювати законодавчу базу України з пи­тань забезпечення гарантії якості вищої освіти, мобільності студентів, викладачів, науковців, випус­кників та можливості здобути вищу освіту і навча­тись упродовж всього життя;

•    продовжувати моніторинг педагогічного експе­рименту у вищих навчальних закладах з метою вияв­лення, узагальнення та поширення кращого досвіду;

•    спрямувати зусилля науково-педагогічних пра­цівників вищих навчальних закладів ІІІ–IV рівнів акредитації на підготовку навчально-методичного і програмного забезпечення, особливо на організаційно-методичне забезпечення самостійної роботи сту­дентів.

Нині ми вже можемо зазначити, що Міністерство освіти і науки України Наказом № 812 від 20.10.2004 р. «Про особливості впровадження кредитно-мо­дульної системи організації навчального процесу» в пункті 3 встановило, що:

•    розмір кредиту ECTS для напрямів підготовки (спеціальностей), з яких проводиться педагогічний експеримент, становить 36 академічних годин. Нор­мативна кількість залікових одиниць на один нав­чальний рік — 60 кредитів ECTS;

•    кількість кредитів ECTS на навчальну дисциплі­ну визначається діленням загального обсягу годин із навчальної дисципліни на ціну кредиту (з округлен­ням до 0,5 кредиту). Загальний обсяг годин із нав­чальної дисципліни повинен враховувати час на про­ведення лекцій, практичних, семінарських та лабора­торних занять, консультацій, практик, самостійної та індивідуальної роботи і контрольних заходів;

•    у навчальних та робочих планах експеримен­тальних напрямків підготовки (спеціальностей) до­дається додаткова графа «Кредити ECTS»;

•    в академічній довідці в графі «Години» через дріб зазначається кількість кредитів ECTS, а у графі «Оцінки» через дріб — оцінка за шкалою ECTS [8].

Також у Законі (пункт 5.1.) зазначено, що до кінця 2004/2005 навчального року має бути впорядкована термінологія кредитно-модульної системи організа­ції навчального процесу та створений тлумачний словник.

Шляхи вирішення та вдосконалення

Підготовка української вищої школи до академіч­ної мобільності може мати два етапи. Перший етап — переміщення студентства між ВНЗ України. Нині навіть при переведенні з одного навчального закладу до іншого в межах однієї спеціальності можливе ви­никнення суттєвої академічної різниці, хоча всі нав­чальні заклади країни діють згідно із затвердженими стандартами вищої освіти.

Другий етап — системне партнерство ВНЗ, де мо­більність є частиною відносин, на які впливають такі фактори:

•    місцерозташування ВНЗ (у різних конкурен­тних середовищах або в єдиному);

•    фінансова скоординованість навчання в різних навчальних закладах;

•    паритетність, особливо в обміні студентів, які нав­чаються на умовах державного замовлення [3, с. 80].

Необхідно відповісти на запитання: «Як надати можливість студентам України використати права щодо полегшення доступу мешканцям кожної краї­ни Європи і студентам навчальних закладів до освіт­ніх ресурсів та ринків праці інших країн» (Лісабон­ська конвенція, Сорбонська і Болонська декларації).

Зазначимо три принципи, які є найважливішими для виконання в нашій державі: мобільність членів освітянського простору, насамперед студентів, при­вабливість освітянських послуг та можливість пра­цевлаштування [4]. Об'єднує ці три принципи те, що вони не стосуються безпосередньо системи освіти, це — прерогатива держави. У вітчизняних умовах мо­жуть бути виконані під час соціоекономічного інтег­рування країни в європейський простір.

В Україні мобільності заважають системні невід­повідності, візовий режим, економічні характеристи­ки нашої країни, зрештою, різниця між рівнем життя в Україні та країнах ЄС. Але, коли йдеться про інтер­націоналізацію освіти — зусилля держави мають бу­ти ексклюзивними.

Привабливість ВНЗ для студентів — це комплек­сна компонента, яка враховує перспективу для кар'єри, якість та вартість навчання і проживання, доступність побутових послуг, відповідність до євро­пейських освітніх стандартів тощо.

Працевлаштування — це третій принцип забезпе­чення прав людини на транснаціональну освіту. Бо­лонська декларація підтвердила, що можливість влаштування на роботу — це основне питання для вищих навчальних закладів у всій Європі; це страте­гічна мета, яка не має альтернативи. Працевлашту­вання — це індикатор успіхів усього Болонського процесу в цілому. Він настільки важливий, що в дис­кусіях про доцільний термін навчання на будь-якому рівні учасники дійшли висновку, що навчатися, ви­користовуючи принцип «навчання через усе життя», потрібно доти, доки не знайдеш роботи.

Запровадження мобільності в Україні передбачає:

•    заснування в організаційно-функціональній структурі ВНЗ міжнародного офісу та бюро для ор­ганізації обміну студентами та викладачами;

•    створення банку даних про світові, європейські та національні університети і їх навчальні матеріали;

•    інтернаціоналізація та скоординованість нав­чальних планів;

•    впровадження кредитно-модульної системи ECTS;

•    розробка веб-сторінок, які б відображали проце­си, що відбуваються у створених консорціумах;

•    створення необхідної системи кураторства, яка допомогла б студентам та викладачам у практичній реалізації їхніх потреб щодо мобільності;

•    організація студентських служб для адаптації студентів у новому середовищі;

•    створення нової системи підвищення кваліфіка­ції та перепідготовки для професорсько-викладаць­кого складу, яка задовольняла б потреби ринкової економіки України для реалізації важливого загаль­ноєвропейського принципу «освіта через усе життя»;

•    упорядкувати систему наукових ступенів в Укра­їні, яка відповідала б міжнародним стандартам. Згідно з Берлінським комюніке 2003 року, нам було б вигідно до наявної системи «кандидата та доктора наук» додати науковий ступінь «доктора філософії» [4]. Для багатьох науковців були б зняті перешкоди у мобільності на європейському науковому й освітянському просторах. Традиційна ж система наукових ступенів була б, як і раніше, затребувана на внутрішньому ринку праці до того часу, поки доля як першої, так і другої систем остаточно не вирішиться у майбутньому;

Міністерство освіти і науки має упорядкувати термінологію мобільності студентів та професор­сько-викладацького складу в Україні, та створити відповідний тлумачний словник.

Висновок

У вищу освіту європейського простору можуть увійти держави, які повністю сприяють студентсько­му самовиявленню, яке забезпечує золота тріада — мобільність, привабливість, працевлаштування.

Орієнтація на Болонський процес не має призво­дити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Навпаки, її стан потрібно глибоко осмисли­ти, порівнявши з європейськими критеріями і стандартами, та визначити можливості вдоскона­лення на новому етапі. При цьому еволюцію систе­ми освіти не слід відокремлювати від інших сфер суспільства. Вона має розвиватися у гармонійному взаємозв'язку з суспільством у цілому, беручи на себе роль його провідника.

На сучасному етапі концепцію реформування ви­щої освіти слід докорінно переглянути, а також необ­хідно створити програму послідовного її зближення з європейським освітнім і науковим простором.

Уряд України має прийняти політичне рішення, яке б сприяло проведенню зазначених реформ та бу­ло б покладено в основу зовнішньої політики держа­ви, спрямованої на інтеграцію вітчизняної системи вищої освіти в європейський простір.

Ми вступаємо до Болонського процесу. На цьому шляху важливо аби наші перетворення не виявились поверховими, косметичними і не звелися лише до конференцій і обговорень. Вони мають досягти ба­жаної мети: дати молоді змогу, співпрацюючи з Єв­ропою, розбудувати Україну і зробити нас громадя­нами європейського континенту. Українська вища освіта має глибокі та славетні традиції. Спираючись на власний та запозичуючи закордонний досвід, не­обхідно впроваджувати раціональне своє.

Отже, академічна мобільність стає невід'ємною складовою сучасної освіти і зростатиме надалі. Для України досягнення ефективної міжнародної акаде­мічної мобільності в контексті Болонського процесу реальне лише за умови створення продуктивної сис­теми національної мобільності, нормативно-право­вої бази, організаційно-економічного механізму, визначення джерел фінансування та готовності до партнерства.


Література

1. Белов В. А. Проблемы формирования и реализа­ции концепции международной академичной мобильности в России // http: www.prof.msu.ru

2. Бринёв С. Н., Чуянов Р. А. Академическая мобиль­ность студентов как фактор развития процесса интернационализации образования // http: www.prof.msu.ru

3. Гуляєва Н. М. Мобільність викладачів і студентів: проблеми та орієнтири // Матеріали VI щорічної міжнародної конференції «Розбудова менеджмент-освіти в Україні» (17–19 лютого 2005 року м. Дніпропетровськ). — К.: Навч.-метод. центр «Консорціум із удос­коналення менеджмент-освіти в Україні», 2005. — С. 76–81.

4. Згуровський М. З. Болонський процес — структур­на реформа вищої освіти на європейському просторі // http: www.idn.polynet.lviv.ua

5. Карпенко М. М. Пріоритети розвитку вищої освіти в Україні в руслі загальноєвропейських тенденцій // http: www.niurr.gov.ua

6. Секційне засідання «Мобільність професорсько-викладацького складу та студентів в Україні. Переваги обміну ідеями та досвідом» / Матеріали VI щорічної міжнародної конференції «Розбудова менеджмент-освіти в Україні». — Дніпропетровськ, 2005.

7. Менеджмент та бізнес-освіта України в глобально­му конкурентному середовищі // Матеріали VI щорічної міжнародної конференції «Розбудова менеджмент-ос-віти в Україні» (17–19 лютого 2005 року, м. Дніпропет­ровськ). — К.: Навч.-метод. центр «Консорціум із удоско­налення менеджмент-освіти в Україні», 2005. — С. 186.

8. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу. Документи і матеріали. Травень–грудень 2004 р. — Ч. ІІ / Упорядники: М. Ф. Степ-ко, Я. Я. Болюбаш, В. Д. Шинкарук, В. В. Грубіянко, І. І. Ба­бин — Тернопіль: Вид-во ім. В. Гнатюка, 2005. — С. 188.

9. Савченко О. І., Несторенко Р. О. Створення міжна­родних та національних університетських консорціумів як запорука успішного розвитку бізнес-освіти // Мате­ріали VI щорічної міжнародної конференції «Розбудо­ва менеджмент-освіти в Україні» (17–19 лютого 2005 ро­ку, м. Дніпропетровськ). — К.: Навч.-метод. центр «Кон­сорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Украї­ні», 2005. — С. 71–76.

10.  Сагинова О. В. Интернационализация высшего образования как фактор конкурентоспособности // http: www.marketologi.ru

11.  Старенька И. Болонский процесс. Перспективы внедрения в Украине // http: www.health-ua.com

12.  Ященко Л. А. Трансформации системы высшего (университетского) образования Украины в постсоветский период // http: www.charko.narod.ru



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту