головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 4/2007 
Персонал № 4/2007
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Наслідки глобалізації для розбудови України

Світлана САВЛУК,
докторант Українсько-Арабського інституту міжнародних відносин ім. Авероесса МАУП
ХХ століття стало епохою глибинних, революційних трансформацій, пов’язаних з руйнацією або й виродженням не тільки традиційних, а й модерних соціальних структур, та формуванням нового глобального універсуму, в якому (з першого погляду — еклектично) поєднуються риси різних цивілізаційних укладів. Поліфонія глобальних трансформацій змушує не просто осмислювати їх логіку, а й порушувати та вирішувати питання щодо можливості суб’єктів історії — людини і суспільства — впливати на їх розгортання, конструювати майбутнє заради сво­го виживання та розвитку.

Глобалізм (як теорія, ідеологія і стратегія) вивчають тривалий час. Згадаймо хоча б таких його дослідників як О. Панарін, О. Гал-кін [4; 3]. Зокрема, для О. Галкіна глобалізм — це тип осмислення нинішнього етапу руху до універсалізації людської спільноти і, відповідно, система цінностей життя [3].

Важливо усвідомити, і це має стати точкою відліку: сучасна цивілізація перебуває в стані кризи. Це певною мірою стосується й України. І чим раніше це буде усвідомлено, тим успішнішими будуть спроби виробити нову, адекватну реальності картину держави та світу. Ця криза має глобальний, планетарний характер.

Глобалізація поки що не є інструментом формування дійсно єдиного світу, де панує етнічна толерантність, співпраця й співіснування різноманітних етносів та культур, про що заявляють її адепти. Вона уособлює експансію і зовсім не прагне бути засобом взаємодії різних культур і традицій. Здійснюється агресивне насаджування методів ринкового фундамен-талізму «відсталим» суспільствам. Навіть в економічному аспекті вона не зближує, а субординує регіони і країни світу, не долає, а закріплює периферійний характер певних країн. Інтерес до їхніх культур і традицій має відверто етнографічний характер.

Загалом можна виділити чотири причини політичного «шоку», спричиненого глобалізацією, який охопив Центральну Європу, Францію, Австрію, Швейцарію, Італію і особливо Німеччину.

По-перше, країни і суспільства з первинною економічною самосвідомістю — «націоналізм німецької марки», «експортуюча нація» — відчувають себе особливо пригніченими і такими, що зазнають небезпеки внаслідок глобалізації, що насувається, цього дітища світового ринку.

По-друге, соціальні держави, як-от Франція та Німеччина, на відміну від США та Великобританії, належать до країн, які програють внаслідок процесу глобалізації. Вони потрапили у скрутне становище через соціальну політику в епоху економічного глобалізму: розвиток економіки виходить з-під національно-державного контролю, а соціальні наслідки цього процесу — безробіття, міграція, убогість — накопичуються в системі національної соціальної держави.

По-третє, глобалізація до підвалин потрясає саму ідентифікацію гомогенного, закритого, національно-державного простору, що замикається сам у собі і називається Федеративна Республіка Німеччина. Великобританія навпаки, була світовою імперією, і глобалізація для неї — приємний спогад про минуле [5].

Хоча Німеччина також давно вже є глобальним простором, в якому зіштовхуються культури світу та їх протиріччя, але ця реальність дотепер була затемнена пануючим уявленням про себе як про гомогенну націю, значною мірою. Все це стає зрозумілим у процесі дебатів про глобалізацію, яка означає, передусім, денаціоналізацію — ерозію, але і можливу трансформацію національної держави в державу транснаціональну.

Багато фахівців трактують глобалізацію як процес концентрації і централізації — капіталу, влади, інформації, знань, багатства, рішень тощо, забуваючи, що та ж динаміка спричинює і децентралізацію.

Україна як національна держава в процесі глобалізації може ізолювати себе зсередини. Але з таким самим успіхом вона може проявити активність у зовнішній сфері і заново визначати і формувати свою політику в глобальних масштабах переплетень, діалогів і конфліктів. Це ж стосується і акторів дій на всіх рівнях і проміжних ступенях соціального життя — від профсоюзів, церков і споживацьких асоціацій до конкретних осіб.

Які загальні механізми і основні наслідки глобалізації?

Суб'єктами цього процесу сьогодні є ТНК і глобальна еліта, яка їх очолює, всі інші об'єкти глобалізації, з тією різницею, що держави «золотого мільярда» самі є водночас і суб'єктом, і об'єктом глобалізаційного процесу.

Аналізуючи вектори сучасних міжнародних процесів, розвиток економіки, можна передбачити, що ТНК і глобальна еліта спершу за допомогою міжнародних організацій, держав-глобалізаторів підпорядкують собі нації-держави (зокрема, через скуповування їх економік), а потім і найбільші держави світу — США, Японію, Китай, Францію, Великобританію.


Отже, втрачається безпека розвитку націй-держав, вони «розмиваються», світ перетворюється в корпоративну імперію. Національні економіки в такій системі, як і національні кордони, руйнуються, нації-держави перетворюються в сегменти глобального ринку, де без обмежень панують ТНК.

Найпотужнішим є, звичайно, економічний вектор глобалізації, крім того, цей процес поширюється і в геополітичну, соціальну, екологічну, інформаційну, культурну сферу.

До позитивів глобалізму в Україні можна зарахувати можливість глобального регулювання екологічної ситуації в державі, забезпечення суспільства від глобальних загроз різного характеру, які непереборні для кожної окремої держави і навіть наддержави (скажімо, планетарні катастрофи), можливість «підтягнути» в економічному плані країну до рівня високо розвинених, світова координація боротьби зі СНІДом, наркоманією, тероризмом тощо.

Щоправда, вирівнювання економічного розвитку — це тільки задекларований «позитив», на практиці відбувається збільшення економічної прірви між країнами внаслідок глобалізації.

Які ж для України негативи глобалізму, його загрози?

По-перше, це вже згадане збільшення розриву в рівнях економічного і соціального розвитку між Україною та країнами «золотого мільярда» — за оцінками ООН, різниця між ВВП багатих і бідних країн становила у 1960 р. — 1:30, у 1990 р. — 1:60, у 1999 р. — 1:90. Отже, цей процес прискорюється.

По-друге, зростання безробіття, бідності, безпритульності, а також техногенне перевантаження і деградація довкілля.

По-третє, економічне і політичне послаблення України, пригнічення внутрішнього національного ринку, національної економіки, що призведе до практичного усунення України з конкурентного середовища.

По-четверте, зростання рівня тіньової економіки, її розростання до рівня глобально-світової і вихід з-під контролю України як нації-держави. Загальна криміналізація економічної діяльності, зростання корупції.

По-п'яте, конфлікт між вимогами глобалізації та соціально-культурними і економічними традиціями нашої держави (наприклад, глобальна еліта вимагає від України вільного продажу землі іноземцям, що протиприродно для господаря-укра-їнця).

Слід зазначити, що глобалізм не є суб'єктивним процесом, витвором «світового уряду» чи ТНК. Це об'єктивний процес всесвітньої інтеграції, новий етап розвитку людства. Все ж, сучасний глобалізм має насильницький характер щодо України, для нього характерний неоімперіалізм та неоколоніалізм.

Глобалізація в принципі не може перемогти — світ не може позбутися зворотного вектора розвитку — диференціації. Остання є силою, яка генерує конкуренцію націй, народів, релігій, культур, економік, технологій тощо, тобто створює рушій розвитку — конкурентне поле цивілізації.

Світ — це «велика гойдалка», за глобалізаційним «відхиленням» настає фаза диференціації, яка може відбуватися і одночасно з глобалізацією, збалансовуючи її.

Особистість, яка перебуває в полі глобалізаційних процесів, поступово змінює свої значущі риси, якості, стає більш мобільною, інтегрованою у мультикультурний світовий, зокрема інформаційний простір, релігійно, культурно, політично більш толерантною.

Водночас, із зміною ціннісних орієнтацій особистості відбувається збільшення контрастності в напрямі маргіналізації-елі-тизації суспільства, посилення космополітичних тенденцій. Агресивний глобалізм спричиняє появу нових особистостей, які повністю сприйняли технократичні, меркантильні цінності, — далекі від гуманістичних, — що створює небезпеку для цивілізації загалом.

Для України основною вимогою сьогодення є спрямування глобалізму не лише на осмислення світових проблем і процесів, а, передусім, на наукове забезпечення управління сучасним світовим розвитком. Суперечливість і турбулентність цього розвитку вимагає активного пошуку стабілізуючих, врівноважуючих механізмів управління надскладними глобальними відносинами і процесами в інтересах виживання людства.

Вже зрозуміло, що розвиток українського суспільства підпорядкований загальним закономірностям розвитку сучасної світової системи, головною серед яких є тенденція глобалізації. Саме тому в умовах надзвичайного зростання зовнішніх впливів на економічне, соціальне, культурне і політичне життя українського суспільства проблема впливу на розвиток глобальних процесів стає центральним питанням виживання. Вплив нової реальності, що виникає під тиском глобалізації, має потужний, навіть шокуючий політичний ефект, оскільки вимагає визначити ставлення до засад і динаміки глобалізації та виробити стратегію поведінки відповідно до її парадоксів і викликів.

Отже, маємо надзвичайно складну ситуацію, коли разом з інтенсивними процесами світової інтеграції, формуванням глобальних економічних, політичних, екологічних та культурних асоціацій, відбувається не менш активний процес фрагменти-зації світу, зростання національної самосвідомості, посилення культурної диференціації, відродження етнічно-національних цінностей України.

Бурхливий розвиток цивілізації (освоєння космосу, інформаційна революція, виникнення мікропроцесорної технології тощо) і, разом з тим, передчуття екологічної, а то й антропологічної кризи стимулюють усвідомлення єдності людства як планетарної спільноти.

Україна не повинна стояти осторонь від загальносвітових процесів. У цьому аспекті явище глобалізації набуває очевидного сенсу як об'єктивний процес реорганізації соціуму в планетарному масштабі.

Література

1. Андерсен Б. Воображаемые сообщества. — М., 2001.

2. Білорус О.Г. Глобалізація та національна стратегія України. — К., 2001.

3. Галкин А. А. О глобализации без иллюзий // Глобализация. Конфликт или диалог цивилизаций? — М., 2002.

4. Панарин А. Искушение глобализмом. — М., 2002.

5. Федотов А.П. Глобалистика как новая наука о современном мире. — М., 2002.

6. Шепелєв М. Політико-цивілізаційний підхід до аналізу глобалізаційних феноменів // Соціальна психологія. — 2004. — № 4 (6). — C. 123–138.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту