Єрусалимський синдром
Острів Буян
Я прожив значну частину свого життя в Ізраїлі, цій маленькій близькосхідній державі. Спочатку вона була на периферії, і я писав і боровся з реакцією, що зростала, з місцевим расизмом, з ожилою ненавистю до гоїв. Наші місцеві проблеми аж до недавнього часу мало кого хвилювали, однак нещодавно Ізраїль опинився в центрі світових подій. З причин, що ми обговоримо, виникло сплетіння компрадорських сил у Росії, імперсько-капіталістичних сил в Америці, їхніх союзників у Європі і прихильників апартеїду в Палестині. Тому моя особиста ділянка фронту — боротьба з апартеїдом у Палестині — стала одночасно передовою боротьби з російськими компрадорами та з американським імперіалізмом у його новій модній формі мондіалізму. Це сплетіння сил — незвичайний історичний вузол; розрубавши його, ми покінчимо із сучасним жорстоким капіталізмом.
Палестина — це острів Буян, де в скриньці зберігається яйце, а в ньому — життя Кощія Безсмертного — того самого капіталізму, з яким ми боролися.
З'явився і метод якомога безболісної і безкровної ліквідації Кощія — установлення демократії в Палестині. Перетворення держави апартеїду на країну рівності і демократії виб'є ґрунт з-під ніг супротивника.
Але на острові Буяні зберігається і запорука духовного життя світу. Росії і Заходу. Адже зв'язок Росії і Палестини є нерозривним. З Палестини прийшло православ'я, яке й нині поєднує Москву і Єрусалим. Частина населення Назарета і Вифлеєма сповідує ту ж віру, що Рязань і Кострома. Москва — спадкоємиця Візантії, Третій Рим — несе важливу історичну місію захисниці православ'я, захисниці всіх православних, де б вони не жили. Про це пам'ятали російські люди в XIX столітті, коли вони складалися по карбованцю і будували у Святій землі храми і школи. Про це пам'ятали і радянські російські люди, що захищали палестинців від ізраїльського повзучого геноциду. Відтоді кожен другий палестинський лікар і кожен другий палестинський священик говорять російською мовою.
Прибічники апартеїду в Палестині поставили перед собою містичне завдання: обрубати коріння християнства. Тому вони беруть в облогу храм Різдва, руйнують стародавні візантійські церкви, спалюють Євангеліє, висилають віруючих християн. Вони організували масовий вихід росіян єврейського походження з Радянського Союзу до Ізраїлю. Організатори збиралися убити одним каменем двох зайців: підірвати Радянський Союз панічною втечею інтелігенції й одночасно зміцнити свою владу у Святій землі. Але їхній розрахунок може вийти їм боком. Недарма спустілі було після вигнання палес-тинців православні храми Лідди і Яффи знову повні вірних, чимало колишніх росіян знайшли місток, що веде їх до Святої землі духу. Історія не закінчилася, і «на чверть колишній наш народ» може ще відіграти позитивну роль у Палестині, якщо усвідомлює своє братерство з палестинським народом.
Загублений світ
Ось вам кілька запитань «на засипку». Скільки людей живе в Ізраїлі? 6 мільйонів, з них 80% євреїв? Ні, дорогий читачу. В Ізраїлі живуть понад 9 мільйонів чоловік. З них євреїв трохи більше від половини. Але євреїв цей результат не влаштовує. Ми хочемо 80% євреїв. Тому ми не рахуватимемо 3 мільйонів гоїв. І одержуємо потрібний результат — у нас єврейська країна. З тим же успіхом можна було б отримати єврейську країну й у будь-якому іншому місці — досить не рахувати гоїв.
Ці 3 мільйони гоїв живуть в Ізраїлі, праворуч і ліворуч від них живуть євреї, яких рахують. А гоїв — ні, і край. Тому в нас — єврейська демократія. Почекайте, скажете ви. У них є автономія. Ми знаємо, що таке автономія — була Єврейська АО у Біробіджані, десятки інших автономій. Але чи знаєте ви, що мешканці цієї «автономії» не мають права голосу? Що вони не мають права виїхати зі своєї «автономії»? Такого становища не знали ні албанці в автономному Косово, ні вірмени в автономному Карабаху. Па-лестинцям можна тільки мріяти і заздрити їм. Така автономія, як у палестинців, звичайно називається просто — «зона». Але за палестинців НАТО не заступиться. Уже п'ятдесят років існує проблема палестинських біженців, але їх ніхто не думає повертати додому. Варто було американському президентові сказати ненароком, що палестинці можуть жити там, де хочуть, як на нього насіло єврейське лобі — і не заспокоїлося, поки він не відрікся від своїх слів. Ще б пак — адже власність біженців опинилася не в сербів, а в євреїв.
Ось іще запитання: які права є в Палестинської автономії? У неї одне право, воно ж обов'язок — виконувати вказівки єврейського уряду і підтримувати порядок. Яких прав у неї немає? Автономна влада не може навіть викопати колодязь без відповідного дозволу єврейських начальників. Вона не може імпортувати й експортувати нічого без згоди єврейської влади. Вона зобов'язана купувати ізраїльські товари за ізраїльськими цінами. Вона вправі — як премію — гарувати за копійки на ізраїльських фермах і на заводах, багато з яких розташовано на так званих автономних територіях.
Розумієте, як це добре і просто? Ви будуєте завод на територіях, палестинці працюють на вас, але в той же час завод екстериторіальний, а палестинців немає навіть у списках місцевого населення. Це, звичайно, старий єврейський задум. «Одного разу у п'ятницю ребе їхав до Одеси. Він затримався в дорозі, уже наставала субота, але ребе помолився, і Господь створив чудо — усюди була субота, а там, де їхав ребе, була п'ятниця».
Ця притча, виявилося, була пророчою. Усюди, де перебуває єврей, — там Ізраїль, громадянські права, нормальна зарплата, соціальні права. А де його немає — там уже дикість, «третій світ», убогість, катівні і голод. І, за логікою божевільні, так і має бути. Тому в єврейському поселенні Елі, між двома палестинськими селами до півдня від Наблуса, відкрили новий плавальний басейн олімпійського розміру. У той самий час в околишніх селах у гоїв немає води — ані в басейні, ані в крані. Є села, де уже вісім місяців немає води. У селян не тільки загинув врожай — вони не миються тижнями. Питну воду приносять із собою в пластикових пляшках. Рука на водорозбірному клапані — єврейська рука. Як співали свого часу, «якщо в крані немає води...».
Або, наприклад, проблеми з візами. Ви, можливо, знаєте, що ізраїльська влада не дає іноді приїхати панові Нечипоренку на історичну батьківщину покійного єврейського діда його дорогої покійної тещі. Але чи знаєте ви, що десятки й сотні палестинців не можуть навіть відвідати своїх дружин і дітей, тому що ті живуть за межами «смуги осілості», так званої зеленої риси? Діди не можуть побачити своїх онуків, які живуть на відстані п'яти кілометрів, тому що їх розділяє кордон, прозорий для євреїв, але непроникний для гоїв. Чи знаєте ви, що сотні гоїв сиділи і сидять в ізраїльських в'язницях роками без суду і слідства, без обвинувачення й адвокатів? Що нещодавно вийшов на волю один з них, що просидів без суду і слідства шість років? Що там залишилося ще чимало людей, які просидять стільки, скільки треба контррозвідці?
Скільки галасу зчинено у світі через арешт 13 євреїв в Ірані! Але чи знаєте ви, що в ізраїльських в'язницях перебувають десятки викрадених ліванців, яких узагалі ні в чому не обвинувачують? Їх було викрадено майже два десятиліття тому, щоб змусити Ліван знайти і віддати останки давно загиблого ізраїльського льотчика, якого збили під час бомбування мирних сіл. Чи знаєте ви, що в Ізраїлі щодня і щогодини катують людей, пардон, гоїв? Що катування тривають тижнями і місяцями і нерідко закінчуються смертю?
Чи знаєте ви, що ізраїльські лікарі підписують кожен протокол тортур і затверджують їх застосування? Чи знаєте ви, що ізраїльські судді не втручаються і не припиняють катування в'язнів? Чи знаєте ви, що сотні тисяч палестинців позбавилися свого майна, конфіскованого єврейською владою за п'ятим пунктом у 1948-му, 1967-му і в наші дні? Чи знаєте ви, що, поки ви розмірковуєте про єврейське золото у швейцарських банках, єврейська влада й далі щодня конфісковує власність гоїв?
Чи знаєте ви, що християни Вифлеєма не можуть навіть піти помолитися до Храму Воскресіння в Єрусалимі? Що російські жінки, що вийшли заміж за палестинців Вифлеєма, роками не одержують дозволу єврейської влади на паломництво до Єрусалима? Що мусульмани Рамалли не можуть відвідати святу для них мечеть Аль-Акса в Єрусалимі?
Чи знаєте ви, що єврей одержує в сім разів більше води, ніж гой? Що його дохід перевищує гойський уп'ятеро? Що в об'єднаному Єрусалимі, де всі доходи заробляються завдяки гоям, усі витрати йдуть тільки на користь євреям? Що палестинці не можуть навіть поїхати викупатися в морі? Коли нові іммігранти стали приїжджати до Ізраїлю, вони найчастіше порівнювали нашу країну з однією з теплих середньоазіатських або закавказьких республік. Але вони лестили нам — ми живемо в загубленому світі, у далекому заповіднику, позабутому часом. Після демократизації Південної Африки Ізраїль залишився єдиною чорною крапкою на карті світу — останнім прихистком расизму й апартеїду.
Щоразу, коли я проїжджаю повз черговий КПП на шосе, коли мене обшукують на вході в магазин, коли мене допитують в аеропорті, у мене виникає відчуття мандрівника на машині часу. Ні, я країни іншої не знаю, та й немає таких країн. Вони були, інші країни. Адже єврейська держава в Палестині виникла наприкінці 20-х років (хоча формальну незалежність здобула тільки в 1948 році). Воно — ровесник інших блискучих утворень свого часу, і насамперед — націонал-соціалістської Німеччини. Багато чудових задумів тих часів було реалізовано в нас. У них конфіскували майно євреїв, у нас конфіскували майно гоїв. У них вигнали євреїв — у нас вигнали гоїв. У них звільняли з роботи євреїв — у нас не брали на роботу гоїв. Донині немає гоїв — суддів Верховного суду; гоїв у керівництві великих компаній, навіть інженерів Електричної компанії — і то немає. Замість концтаборів ми створили табори біженців. Наш ШАБАК навряд чи поступиться їхному гестапо. Убивства політичних опонентів, викрадення за рубежем, нічні арешти й обшуки — у нас усе це збереглося щодо гоїв.
Але час минає. Якби Німеччина не вплуталася у світову війну, вона теж проіснувала б до наших днів і напевно зм'якшилася б. Дахау закрився б (а Освен-цім — породження війни — і зовсім не виник би). Ту -ди приїжджали б рок-групи, телевізор показував би американські фільми. З'явилися б «постнаціонал-со-ціалісти». Так і в нас. Ми живемо в умовах м'якого, загниваючого, декадентського націонал-соціалізму. Але він усе ще живучий.
Кажуть, що Назим Хікмет просив, помираючи, надіслати йому «книжку зі щасливим кінцем». На жаль, я не передбачаю щасливого кінця. Сіоністські партії як і раніше сперечаються між собою: вигнати палестинців до пустелі чи загнати до резервації. Про рівноправність говорять тільки абсолютні екстремісти далеко за межами політичної карти країни.
Напрогресивніші сіоністські сили не вимагають припинення апартеїду. Узагалі ж палестинцям розраховувати нема на що. Після укладення «миру» вони залишаться у своїй зоні і як і раніше позиратимуть через колючий дріт на колишні свої землі і на гладінь забороненого для них моря. Найкращий мирний план, і той перебуває на рівні південноафриканських бантустанів, псевдоавтономних утворень часів апартеїду.
Але світова громадськість не «купилася» на бан-тустани і далі вимагає виконання простого принципу рівноправності: «одна людина — один голос». Тому згодом у Південній Африці виникла — ні, не утопія, а звичайна держава з її звичайними недоліками. Але проти бурів воювали чудові кубинські солдати, що розтрощили їхні танкові корпуси в пустелях Намібії. Проти нас — сумирні палестинські селяни з каменюччям замість зброї. У бурів не було значних союзників. В Ізраїлю є суперсоюзник — світове єврейство. Ми їм потрібні, щоб було куди утекти, усім цим максвеллам, березовським, лернерам з їхніми краденими мільйонами. Для цього вони щодня вичавлюють гроші з росіян, американців, англійців і перепа-совують нам. Ми одержуємо мільярди доларів, відібраних у пенсіонерів Москви й у бідняків Нью-Йорка. Ми витрачаємо їх на багатотисячну армію, на найновішу зброю, на устаткування для тортур, на кулі для палестинських дітей. Залишається і на прожиття. Інакше ми б давно опинилися на мілині. А так ми залишилися в тихій заводі історії.
Світова преса — у руках нашого суперсоюзника. Що б ми не робили — хоч тушонку з палестинців — «Нью-Йорк таймс» нас обілить. Ус і викриття спишуться на антисемітизм. Інакше кажучи, немає зовнішнього фактора, здатного вплинути на наше становище, за винятком прямого втручання Господа Бога, якому може остогиднути, або прямого влучання ракети з ядерною боєголовкою. Хіба що набридне народу Америки витрачати гроші на наш сльозоточивий газ. Але і миру, нормального миру, нормального життя в Ізраїлі немає й не буде.
КПП, армія, ШАБАК — це залишиться з нами назавжди, до кінця. Чи є вихід? Є, але він зі сфери фантастики: дати рівні права гоям. Дати їм право голосу, зовсім як євреям. Дати їм право пересування, зовсім як євреям. Дати їм право на власність, зовсім як євреям. Зрештою гої одного разу дали рівні права євреям на свою голову. І тоді зникнуть проблеми. Не потрібно буде об'їзних шосе. Хоче єврей жити в Хев-роні — ну і нехай. Хоче палестинець жити в Тель-Авіві — на здоров'я. І армія спільна, і парламент один, і країна одна. Хочеш — молися Христу, хочеш — Іє-гові, хочеш — Аллахові, а то й просто не молися. Раєм не станемо, але жити стане приємніше.
З'явився шанс для цього. У межах так званої «алії з СНД» ізраїльськими громадянами стали сотні тисяч колишніх радянських людей, слабко пов'язаних з іудаїзмом. Це не секрет і не прорахунок. Ці люди були імпортовані з благословення «Натіву», ідеологічно витриманого спецвідділу ізраїльської розвідки, санкціонованого на вищому рівні. Ізраїльська влада йшла дорогою, торованою ще вавилонянами й ассирійцями, — вигнання місцевого населення, що вросло корінням в рідні гори, і імпорт переселенців, позбавлених місцевих зв'язків і амбіцій, поневолі лояльних до влади. Тому в країну було привезені тисячі українців, росіян, таїландців, румунів і китайців.
Адже чистокровні ашкеназькі євреї — нащадки першопоселенців — згідні працювати тільки на керівних посадах або в сфері оборони і безпеки. Важко тримати країну на адвокатах, офіцерах розвідки, фахівцях з реклами. Отут і знадобилися нові іммігранти. Згодом вони зрозуміють, якщо ще не зрозуміли, що їм і їхнім дітям закрито шлях нагору. Єврейське релігійне право вважає дітей від змішаних шлюбів дітьми повій, з безліччю обмежень. Більш точно — єврейське право не визнає взагалі шлюбу з гоєм, тому що в гоїв, за Талмудом, немає ані шлюбу, ані майна, ані душі, як у тварин. На минулих виборах нутряне розуміння цього факту штовхнуло багатьох вихідців з Росії голосувати за антиклерикальні партії.
Але, правду кажучи, наші «харедім» (ортодокси) — нешкідлива група населення. Цей релікт, що залишився на узбіччі, стиснувся б до скромних розмірів, якби до них не висували вимоги сіоністські влади залишатися на багато років у ієшива під страхом мобілізації до армії. Ортодоксам з їхніми багатодітними родинами все одно належиться допомога держави, і в цьому немає нічого поганого. Один політ нашого славного літака F-16 з вантажем бомб до Лівану коштує більше, ніж уся допомога самотнім матерям і багатодітним родинам.
Несіоністські релігійні євреї приїхали до Святої землі раніше від сіоністів (серед них був і прапрадід автора цієї статті) і стали самі жертвою сіоністської концепції. Так, їхні будинки в Хевроні та Єрусалимі було конфісковано й передано сіоністам-поселенцям. Їх ліпше не пригноблювати, не гнати до армії й дати потроху вийти з гетто, коли вони цього самі захочуть. За усього неприйняття талмудичних законів — а вони, по-моєму, належать до найчорнішого різновиду людиноненависницького клерикалізму — я вважаю, що ор-тодокси-«харедім» мають право жити за ними у Єрусалимі і Бней-Браку, як вони живуть у Брукліні, Парижі і Києві. Інша справа — іудаїзм слід позбавити всіх привілеїв. Так само я підтримав би право єврея жити серед палестинців — будь то в Хевроні, Яффі, Наблусі, Ариелі чи останньому селі, але без привілеїв, на рівних правах — так, як живуть євреї серед усіх народів світу від Москви і Нью-Йорка до Дамаска і Каїра.
Перетворення Палестини/Ізраїлю на нормальну країну можливе в межах єдиної і неподільної Палестини. Але навряд чи це відбудеться без чергової військової поразки.
Клінічне божевілля
Привид ходить по планеті, привид обранства євреїв. Ця примара спантеличує людей. У гострій формі набуває вигляду клінічного божевілля, і тоді вона називається «ієрусалимський синдром». Людина відчуває себе Месією, заявляє про це біля Стіни плачу, і його швидко відвозять розторопні санітари уздовж Садів Сахарова до божевільні «Кфар Шауль». Є і менш очевидні, але більш вірулентні форми. Людина живе, працює, але пише в газету «Вести» статтю про те, що не можна, мовляв, рівняти гоя і єврея. На цю форму душевної хвороби страждає значна частина ізраїльського населення. Недуга дозволяє ведучому ізраїльського телебачення говорити, що єврейську дитину «убивають (нірцах) мерзенні убивці», а гойська «умирає (не-хераг) у зіткненні з армією». Вона дозволяє обурюватися вибухом автобуса в Хедері і захоплюватися бомбуванням Гази. Вона дозволяє ховати російських алімів (іммігрантів) за муром цвинтаря і відбирати поля і гаї в палестинців. Хвороба ця дійшла до того пункту, коли в нас з нею залишилася тільки одна розбіжність, і то щодо земельного питання. Або вона нас поховає, або ми її.
Серед тих, хто активно вірував в ідею обраності євреїв був молодий віденський художник, людина вразлива і сприйнятлива до впливів, одноліток Музіля й Кафки. У своїй книзі 20-х років («Становлення молодого Адольфа») він писав: «Коли я замислювався про історичну діяльність єврейського народу, мене охоплювало хвилювання: а що як, з якоїсь незрозумілої для смертних причини, Провидіння безповоротно вирішило, що перемога має дістатися цій маленькій нації? Може, вони успадкують землю?» Мабуть, важко точніше виразити сутність ідеї обраності. Це міг би сказати і його старший сучасник ребе Кук — головний рабин сіоністського поселення в Палестині початку століття, або одноліток Шнеєрсон — любавицький ребе, нещодавно померлий духовний глава сотень тисяч хасидів «Хабаду». Майбутнє вони уявляли однаково — світове панування, коли в кожного єврея буде по 10 гоїв-рабів, а особливо завзяті народи будуть зведені до рангу Амалека й знищені разом з їхніми дружинами. Р. Кук писав: «Відмінність душі єврея з її міццю, устремліннями, внутрішнім світом від душі будь-якого гоя набагато більша й глибше, аніж відмінність душі гоя від душі тварини, тому що між останніми розходження кількісне, а між першими — якісне. Будь-яка справа, навіть найкраща, зроблена гоєм, тільки підсилює сатану, будь-який учинок єврея, навіть злочин, сприяє Богові».
Вчення любавицьких хасидів викладено в книзі «Танія»: «Кліпот (субстанції зла і грубої матерії) нижчого прошарку є повні скверни і злі без жодного променя добра. Від них походять душі всіх гоїв і душі всіх нечистих і некошерних тварин. Душа єврея — як свіча Бога, її полум'я тягнеться догори. Але душі гоїв походять від сатани, і тому вони називаються «мерцями».
Думка ця не зникла: у газеті «Гаарец» (21 листопада 2000 р.) вміщено оголошення групи рабинів. Ра-бини повідомляють про тотожність палестинців і взагалі арабів, «Ізмаїла» — «Амалекові», що означає в перекладі таке: «Наш релігійний обов'язок, такий самий, як освячення вина в суботу, улаштувати їм не джихад, але такий голокост, який і Гітлеру не снився, перебити всіх, включаючи жінок і дітей, і домашню худоба, до останньої кішки і собаки». У газеті «Вести» р. Лайтман оголошує: «Єврейський народ завжди був головною дійовою особою в драмі людської історії, а Творець не змінює акторів, узятих на головні ролі. Нашу богообраність не відмінити». У газеті «Завтра» р. Шмулевич говорить: «Єврей — програмне забезпечення світу. Прибрати до рук цей «софт» — означає, захопити владу над усім світом».
(Ідеологи «обраності» виготовили також «версії для гоїв», де вони затверджують, що розходження між іудеєм і гоєм не означає вищості іудея. З наведених вище цитат вам стане зрозуміло, що вони мають на увазі насправді. Назвати гоя виплодком сатани, у якому немає нічого доброго, це, звичайно, комплімент).
«Тора вчить відповідати чотирьом синам», — говоримо ми на Паску. Мудрому, злісному, невинному і такому, що вміє ставити запитання ми відповідаємо по-різному у великодню ніч. Так і я відповім по-різному різним євреям на запитання: чи не обраний ми народ?
Що говорить злісний єврей? Він із захватом упивається кожним словом у мові каббалістів, р. Кука і р. Шнеєрсона. Скажемо йому: молодого віденського художника звали Адольф Гітлер, а цитована книжка — «Майн кампф». Якщо ти переконаєш людство в істинності свого вчення про єврейську вищість, у тому, що євреям призначено бути панами, а гоям — рабами, у тому, що сьогодення палестинців — це майбуття всіх гоїв, що доля Гази спіткає Москву і Париж, ти отримаєш відповідь Гітлера, а саме: «Я зроблю все можливе, щоб зупинити цю чуму». Це єдино можлива відповідь істотам, що відмовляють іншим навіть у спільному людському походженні. Якщо пацюк вважає себе божественним і стверджує, що йому призначено успадковувати землю, на це можна відповісти тільки дихлофосом. Сили євреїв — з мільярдами доларів Гусинського і Бронфмана, з міністерськими посадами в США і Росії, із третім у світі ядерним потенціалом Ізраїлю — не допоможуть, якщо людство повірить твоїм словам. Наше щастя, що тебе не чути.
Невинний кліпає очима й говорить: «А що як і справді ми — обраний народ?» Дай відповідь йому: а Наполеоном ти себе не вважаєш? Людині, що вірить у те, що Бог його обрав для панування, місце тільки в божевільні, поки він не почне адекватніше оцінювати своє місце у світі. Подивися навколо, на своїх знайомих, на пасажирів автобуса, у якому їдеш на роботу, подивися на свого бакалійника, на своїх обранців у парламенті, на ізраїльських письменників, на наших гігантів духу на кшталт «Блідолицього слідопита» і «Камерного квінтету» (Популярні ізраїльські групи стенд-ап комеді. Стенд-ап комеді (амер.) — виступи естрадних артистів розмовного жанру), на брудні манжети наших духовних лідерів, на квартирного маклера, який щойно обдурив тебе. Подивися на реальних євреїв навколо тебе — і спаде омана. Звичайнісінькі люди населяють Ізраїль і єврейські громади за рубежем. Тебе було зачато в той самий спосіб, що й інші мільярди людей, і закінчиш так само, як і вони.
Тому, хто не вміє запитати, відповімо: спокусник посилає людям страшне випробування — спокусу гординею. Якщо ти — геній духу, великий математик, шахіст, поет, ти можеш загордитися, і це напевно зіпсує твій характер і відносини з близькими. Якщо тобі чимось пишатися, ти можеш почати пишатися своїм походженням. Пам'ятай, що гординя — це сатанинська спокуса. Велич Авраама, Мойсея, Езри, Гіллеля і Христа була в їхній покірливості і смиренності. Власними досягненнями теж гріх пишатися, тим більше походженням або національною належністю, що ти одержав від народження.
В оповіданні Марка Твена «Людина, яка спокусила Геттисберг» описується маленьке святенницьке містечко на Середньому Заході, упевнене у своїй чесноті. Хитрий і злісний спокусник підбиває його добропорядних городян збрехати, аби одержати двадцять тисяч доларів, і вони ловляться на його гачок. Так гине добре ім'я міста, а долари виявляються фальшивими. Той же злий спокусник підбив нас, скромних синів скромних рахівників і книголюбів, приміряти шапку якщо не Мономаха, то Чорномора. Шапки виявляться фальшивими, а добре ім'я загине навіки.
Каббалісти і талмудисти спокушають нас повірити, що ми — від Бога, а інші люди — від сатани. Якщо одна сила прагне до світового панування і поневолення всіх народів, а інша — до братерства звільненого людства, яка з них — Бог, а яка — чорт? Вони самі добре розуміють, що штовхають євреїв у сатанізм, у сповідування культу сатани, якого вони кличуть своїм богом. Але ми відречемося від сатани з його перевагами і приймемо Господа, що хоче добра всім людям — палестинцям, росіянам, німцям і юдеям. У нас є простий критерій: Бог — за братерство людей, сатана — за панів і рабів.
А мудрому синові ми пояснимо докладно, відкіля взялася дивна ідея єврейського обранства. Вона заснована на грі слів і збігах. Народ, або етнос, — не те ж саме, що етнонім — назва народу.
Сам етнонім «єврей» — новітнього походження. Наші скромні прадіди, іди (звідси і «жиди») жили до минулого століття, забившись у вузьку щілину між двома великими цивілізаціями — російською православною і європейською. Основні заняття — посередник, лихвар, контрабандист, шинкар, орендар, шахрай, швець і кравець. Як і наші сусіди-ци-гани, наші предки були «злодії в законі», підтримували свою внутрішню солідарність, а всіх сторонніх вважали «лохами» і «фраєрами», яких треба «чистити». Наші предки були ще той даруночок. Не в нас одних. У нинішніх фіджийців дідусі були канібали, капітана Кука з'їли. Предки рейнських баронів жили грабунком, тортурами й убивствами. Дідусі американців торгували рабами і винищували індіанців.
(Закінчення буде)