Системний підхід — основа управління діяльністю підприємств

Системний підхід — це філософія управління,
метод виживання на ринку, метод перетворення складного в просте,
сходження від абстрактного до конкретного [5, с. 58].

Становлення ринкових відносин в Україні потребує глибокого вивчення нових теоретичних положень та розробки практичних підходів до управління діяльністю підприємств. Для ефективного управління підприємством необхідно використовувати такі методи: абстрактно-логічний, балансовий, кореляційний, моделювання та інші. Під час розробки організації управління підприємством широко використовують функціональний та системний підхо- ди, які дають змогу обґрунтувати функції та структуру органів управління.

Теоретичні питання з цієї проблематики в межах загальної теорії управління ґрунтовно розроблені в працях таких зарубіжних учених: Н. Андерсона, Н. Гованні, Я. Гордона, Е. Гуммесона, Д. Джобберта, Ф. Котлера, Т. Левіна, Л. Маттссо-на та багатьох ін. Вагомий внесок у дослідження проблем управління діяльністю зробили такі вітчизняні економісти: Г. А. Дмитренко, Г. Т. Куликов, Є. С. Сич, В. Г. Шинкаренко, В. А. Ткаченко та ін. Теоретичні підходи у працях названих учених ґрунтуються на досвіді розвинених країн із сформованою ринковою економікою, тому не містять узагальнень теорії маркетингових комунікацій в умовах трансформаційного періоду економіки, аналізу механізму управління ними з урахуванням сучасних тенденцій розвитку ринку.

Завдання пропонованої розвідки — провести аналіз складу інформаційних потоків, структури та основних функцій органів управління діяльністю підприємств на загальнодержавному, регіональному та локальному рівнях; узагальнити досвід управління підприємствами та визначити підходи до формування і функціонування органів управління.

Результати дослідження дадуть змогу підвищити керованість підприємством на всіх рівнях, усунути дублювання і паралелізм у роботі органів управління, зменшити чисельність управлінського персоналу, створити чітку систему управління підприємством.

Розвиток будь-якої системи, зокрема і економічної, багато в чому залежить від управління. Управління потребують як хатні господарства, так і економіка країни загалом. Щоб управління було ефективним, воно повинне ґрунтуватися на наукових підходах: системному, логічному, комплексному, глобальному, інтеграційному, відтворю-вально-еволюційному, структурному, директивному, ситуаційному [6, с. 58–94].

Зупинимося детальніше на системному підході, що передбачає дотримання основних законів системи, а саме [6, с. 50–57]:

1.  Композиції, тобто узгодження спільної і приватної мети.

2.  Пропорційності, що визначає високу якість товару на всіх стадіях виробничого процесу. Внутрішня пропорційність повинна поєднуватись із зовнішньою пропорційністю, тобто відповідним рівнем розвитку елементів зовнішнього середовища.

3.  Зважання на «вузьке місце», де особлива увага приділяється найбільш слабкому елементу системи.

4.  Онтогенезу, що враховує послідовність стадій життєвого циклу підприємства (товару).

5.  Інтеграції, що спрямовують систему на високий рівень організації і що дають змогу одержати синергетичний ефект.

6.  Інформованості, що виділяє інформаційне забезпечення як головну умову конкурентоспроможності.

7.   Стійкості, що висуває вимоги до побудови системи (статичний стан) і до її функціонування (динамічний стан). Необхідність звернення до системного підходу спричинена:

1)   ускладненням внутрішньої структури об'єктів управління;

2)   розширенням і розгалуженням зв'язків;

3)   швидким і безперервним зростанням обсягу інформації;

4)   нестабільністю навколишнього середовища;

5)  посиленням конкурентної боротьби.

Безперечною перевагою системного підходу є спрямування на слабо структуровані проблеми, пошук оптимального варіанта їх вирішення [5, с. 151]. Такі проблеми виникають на рівні складних систем.

Прикладом складних економічних систем є підприємство. Це система, що відрізняється наявністю численних різноманітних зв'язків, передусім інформаційних. Як і в будь-якій системі, тут існує ефект синергії: випуск продукції або надання послуги можливе тільки на рівні всього підприємства. До складу підприємства входить низка підсистем (служб, підрозділів), кількість і розмір яких залежить від його специфіки. Водночас підприємство є частиною більшої системи — галузі, економіки регіону, країни загалом.

Елементи системності містяться у всіх зазначених вище наукових підходах, визначаючи підприємство як систему або елемент глобальнішої системи (табл. 1).

Стисло сформулюємо основні етапи системного управління підприємством:

1.  Визначення місця підприємства в галузі і регіоні, місії підприємства.

2.  Постановка мети.

3.  Розчленовування системи на складові і детальне вивчення кожної підсистеми.

4.  Виявлення факторів, що впливають на підсистеми і систему загалом, їх угрупування і ран-жирування.

5.  Пошук відхилень існуючого стану системи від заданого.

6.  Визначення об'єктивних і суб'єктивних причин відхилень.

7.  Встановлення основних способів, методів і засобів приведення системи в заданий стан.

8.  Пошук власних ресурсів, необхідних для вирішення проблеми.

9.  Придбання додаткових ресурсів.

10.   Реалізація запланованих дій.

11.   Контроль і аналіз результатів.

Таблиця 1

Елементи системності в підходах до управління підприємством

Такі ланцюги створюються не відразу, вони поступово виробляються із логістичних каналів, де ще немає чітко встановлених зв'язків, а круг партнерів вже визначений. Логістичний ланцюг є системою, де визначені суб'єкти руху товару і зв'язку між ними. Можна сказати, що логістичний ланцюг — це об'єднання підприємств, кожне з яких фактично зберігає свою автономію. Така форма найбільш адекватна сучасній економіці, що характеризується розпадом традиційних жорстких структур, втратою звичних орієнтирів розвитку.

Звернемо увагу на той факт, що кожна з посередницьких ланок потенційно може бути продавцем товару. Тому у разі їх відокремлення виникає загроза конкуренції. Утворення логістичного ланцюга дає змогу узгоджувати дії, правильно розподілити функціональні обов'язки і одержати додатковий ефект.

Необхідно створити такі умови, щоб оптовому продавцю було вигідно кооперуватися з роздрібним. У разі кооперації оптовик економить на зберіганні запасів, хоча ціна реалізації його товару знижується порівняно з продажем кінцевому споживачу. Надходження грошових коштів пролонгується, зате їх сума збільшується. Для встановлення остаточної ціни роздрібний продавець повинен враховувати власні витрати на зберігання товару і проведення маркетингових досліджень. Використання логістичного ланцюга дає інший стратегічний вартісний аналіз. Ту т визначаються витрати кожної ланки, які сукупно утворюють ціну товару. Серед основних достоїнств логістичного ланцюга те, що він дає змогу знижувати ризик, пов'язаний з діяльністю підприємства. Звичайно, тут не маються на увазі технологічний і політичний ризики, але на ризики, обумовлені різними коливаннями ринку (зміна стратегії постачальників і споживачів, поява нових конкурентів), чиниться суттєвий вплив. У вирішенні проблеми ризику першочергове значення має інформаційне забезпечення, що знижує міру невизначеності і дає змогу обґрунтувати те чи інше рішення. Зміст інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень, стисло відображено в таблиці 2.

Дослідження свідчать, що найбільший інтерес нині викликає інформація про поточних конкурентів (33,9%) і споживачів (26,8%) [5, с. 17]. Найбільш доступну інформацію про дані та інші конкурентні сили наведено нижче, з вказівкою на джерела:

•    поточні конкуренти. Відкрита статистична інформація, опубліковані інтерв'ю керівників конкуруючих підприємств, інформація про інновації.

•    потенційні конкуренти. Аналітична інформація про диверсифікацію або перепрофілювання підприємств.

•    постачальники. Рекламні повідомлення, відкрита статистична інформація, особисті контакти.

•    споживачі. Результати анкетування, інтерв'ювання, спостережень.

•     виробники товарів-замінників. Результати досліджень думок споживачів, відкрита статистична інформація про споріднені підприємства.

Слід зазначити, що інформаційне забезпечення також ґрунтується на системному підході. Це означає, що підприємство повинне максимально використовувати всі інформаційні канали, встановивши їх пріоритетність згідно з вартістю, оперативністю, доступністю і достовірністю.

Однак для підприємства важливо не просто отримати оперативну, доступну і достовірну інформацію, а й правильно її інтерпретувати. Підводячи підсумки, сформулюємо основні вимоги до системного інформаційного забезпечення підприємства:

•    орієнтація на досягнення мети діяльності підприємства;

•     можливість використання інформації всіма підрозділами підприємства;

•     переважання якісної форми над кількісною;

•     кумулятивний підхід до інформації.

Роль інформаційного забезпечення зовсім не знижується, якщо розглядати міжгалузевий характер діяльності підприємства. Тут теж не обійтися без системного підходу. Наприклад, функціонування підприємств громадського харчування не можна аналізувати окремо від кооперативних сільськогосподарських об'єднань (фермерських господарств); будівельних організацій — окремо від заводів із виробництва цегли, залізобетонних конструкцій тощо; аптек — осібно від лікувальних установ. Названі об’єднання іноді набувають форми кластерів (рис. 3). Завдання кластерів — не просто здобути інформацію, а управління інформаційними потоками.

Щодо остаточної мети підприємства як системи. На нашу думку, це — досягнення конкурентоспроможності. Вказана мета формує низку завдань: як якісних (підвищення іміджу підприємства, налагодження контактів), так і кількісних (збільшення обсягу реалізації, зростання прибутку). Зазначені завдання іноді суперечать завданням певних складових структур підприємства, наприклад, кадровій (підвищення заробітної плати).

Для досягнення мети слід враховувати обмеження, обумовлені ресурсним потенціалом і контрзаходами конкурентів. Тут резонно пригадати, що основне завдання управління — це ефективне використання і координація всіх видів ресурсів [6, с. 37]. Вирішення цього повинне спиратися на такі положення:

•    раціональне використання наявних ресурсів;

•    обґрунтований розрахунок необхідних видів ресурсів;

•    придбання найбільш перспективних видів ресурсів;

•    визначення змінюваності ресурсів;

•    пріоритетність використання ресурсів відповідно до мети діяльності підприємства;

•    наявність ресурсів необхідної кількості і якості в потрібному місці і в потрібний час.

Сучасні процеси глобалізації світової економіки, зусилля України з інтеграції економіки країни у світову систему господарювання спричинили посилення конкуренції як на світовому, так і на внутрішньому ринку України. Конкурентоспроможність різних підприємств залежить від правильного підбору видів діяльності, встановлення пропорцій між ними, раціонального розташування компонентів, тобто від повноти і раціональності застосування системного підходу.