головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 12/2006 
Персонал № 12/2006
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Так стають визначними

Віра ЄВТУШИНА

Відсутність природних талантів та специфічних здібностей не може бути на заваді до успіху. Стати визначним та відомим у якійсь сфері діяльності все ж таки можна. Таких висновків дійшли вчені декількох американських університетів після низки спільних досліджень. У чому ж секрет успіху? Наполеглива практика та важка праця ось усе, що потрібно, переконані дослідники.

Завдяки чому Тайгер Вудс став найвідомішим у світі гравцем у гольф, а Уоррен Баффет — мільярдером та інвестором із шаленими прибутками? Здебільшого всі переконані, що завдяки таланту. До речі, нещодавно сам Уоррен Баффет зізнався в інтерв'ю журналу FORTUNЕ: «Ще від першого дня життя у мене був дар вигідно розміщувати капітал». Ось такий талант, не у кожного він є. Але насправді все значно простіше. Досягнути успіху можна лише завдяки важкій праці впродовж багатьох років.

Наприклад, Уоррен Баф-фет, який у списку найбагатших людей світу посідає друге місце після Білла Гейтса, відомий своєю дисциплінованістю. Також величезну кількість часу він витрачає на вивчення фінансових документів компаній, у які має намір інвестувати. Талант як такий має мало спільного з величчю. Реалізувати себе на 100% і стати визначним можна у будь-якій професії.

Науковці одностайно твердять, що кожну нову справу більшість людей спочатку дуже швидко вивчають, і докладають чимало зусиль, щоб її опанувати. Із плином часу вони вчаться з меншим ентузіазмом, і врешті-решт взагалі перестають розвиватися. І тільки одиниці, які продовжують самовдосконалюватися, коли інші зупинилися, досягають успіху.

Професор Державного університету Флориди Андерс Ерріксон переконаний, що немає альтернатив виснажливій та наполегливій праці. Без неї ніхто не стає визначним. Хоча у суспільстві поширені інші переконання: якщо знайдеш справу до душі, то успіх на цьому поприщі очікує чи не від першого дня. Однак приклади з життя свідчать про інше. Науковці доводять, що навіть дуже обдарованим людям потрібно десять років праці у поті чола, щоб отримати світове визнання. Дослідники навіть називають це явище «десятирічним правилом».

А як щодо шахматиста Боббі Фішера, одинадцятого чемпіона світу з шахів? У 13 років завоював титул чемпіона США серед юніорів, у 14 став наймолодшим чемпіоном США, а в 15 — наймолодшим в історії шахів гросмейстером? Насправді ж, упродовж дев'яти років він інтенсивно навчався і частенько заявляв: «Усе, чим я хочу займатися — це лише грати у шахи». Джон Хорн з Університету Південної Каліфорнії та Хіромі Масунага з Каліфорнійського державного університету підкреслюють, що десятирічний термін, це дуже усереднений показник. У багатьох сферах діяльності, як от музика чи література, щоб досягнути визнання, потрібні цілих двадцять, а то й тридцять років.

Тому слава не звалюється з небес на першого ліпшого. Вона потребує виснажливої праці. Однак і цього недостатньо. Безліч людей старанно працюють упродовж десятиліть без найменшого натяку на успіх. Чого ж не вистачає? Для досконалості потрібне щоденне практикування, кажуть учені. Найкращі фахівці у будь-якій галузі ті, хто присвячує години, тижні і цілі роки тренуванню. Дослідники називають такий процес «навмисною практикою». Це діяльність, спрямована на покращення роботи і подолання завдань, вищих за наявний рівень компетентності, яка досягає конкретних результатів і повторюється багато разів.

Наприклад, недостатньо просто вдаряти по кульках під час гри у гольф — це не «навмисна практика», ось чому більшість людей після таких тренувань не грають краще. А ось 300 ударів по кульці, щоб вона відкочувалася точно на 20 фунтів у 80% випадків, крім того, аналіз результатів, корегування, плюс заняття щодня — це «навмисна практика».

Як зазначає професор А. Ерріксон, елітарні виконавці практикують у середньому однакову кількість годин щодня, займаються навіть у вихідні. Вивчаючи творчу реалізацію 20-річних скрипалів, дослідник виявив, що найкраща група (за оцінками викладачів консерваторії), «навмисною практикою» займалися в середньому 10 тис. годин за життя, трохи слабша група — 7,5 тис. годин, і най-слабша — 5 тис. годин. Те саме стосується найуспішніших хірургів, страхових агентів та спортсменів. Чим більше практики, тим кращий результат. Однак деякі скептики не погоджуються з гіпотезою «міф таланту». Адже два атлети можуть працювати однаково важко, але золоту медаль на Олімпійських іграх отримає тільки один із них. Вони також акцентують увагу на дитячих чудесах. Приміром, хтось може говорити, читати чи грати на музичних інструментах у дуже ранньому віці. Але вони забувають, що такі успіхи малюків часто неможливі
без участі їхніх батьків, які приділяють максимум уваги для розвитку талантів своїх чад. Однак багато з них так і не стануть визначними, коли виростуть, а найкращими фахівцями стануть ті, хто не проявив ніяких особливих здібностей у ранньому дитинстві. Безперечно, деякі риси характеру частково передаються у спадок, так само як і фізичні дані, і надзвичайний інтелект. Але, зрештою, вони більше впливають на те, чим людина не займається, ніж на те, що вона робить щодня. Наприклад, особа дуже високого зросту не може стати олімпійським чемпіоном з гімнастики. Утім, ці обмеження не такі суворі, як вважають. Професор Ерріксон зазначає: «Деякі міжнародні чемпіони з шахів мають рівень IQ не вищий за 90». Чим більше досліджень, проводять науковці, тим більше довіри викликає «навмисно-практична модель».

Уїнстон Черчілль, один із найкращих ораторів ХХ століття, обов'язково практикував свої промови. Відомий американський піаніст українського походження Володимир Горовиць якось сказав: «Якщо я не тренувався один день, я відчував це на своїй грі. Якщо я не займався два дні, моя дружина це відчувала. Якщо не практикував упродовж трьох днів, світ це відчував». Він старанно працював над собою. Аналогічні слова може сказати про себе і всесвітньо відомий співак Лучано Паваротті, і знаменитий польський піаніст та композитор Ігнаци Ян Падеревський.

Завдяки жорсткій дисципліні прославилися безліч атлетів. Так, найкращий баскетболіст NBA Майкл Джордан інтенсивно займався навіть у поза-урочний час, тобто тренувався більше, ніж того вимагала командна гра. І навіть якби той не мав такого дару природи як високий зріст — цілих 1,98 метра, навряд чи Майкла взяли б до прославленої американської команди Chicago Bulls. Тепер за його грою стежать мільйони глядачів. Атлетичні здібності Майкла Джордана та досконала техніка володіння м'ячем зробили баскетбол чимось середнім між повітряною акробатикою і балетом.

Футболіст Джеррі Райс змінив 15 команд, через те, що його вважали надто повільним. Тому тренувався настільки багато, що жоден інший гравець не витримував подібних навантажень. Унаслідок цього він залишився у команді «San Francisco 49ers» і поставив безліч рекордів в американському футболі.

Ще один визначний приклад подає Тайгер Вудс. Батько залучив його до гри в гольф дуже рано, ще у 18 місяців, і заохочував до інтенсивних тренувань. Наступних 15 років Вудс щоденно тренувався. І завдяки цьому став першим у США гравцем у гольф, він переміг у чотирьох головних чемпіонатах поспіль. Характер і досягнення роблять Тайгера Вудса унікальним. Він — наймолодший гравець у гольф, завоював три «зелені жакети», переміг у Відкритому чемпіонаті США у 2000 році з неймовірним рахунком: 15 ударів і в дев'яти найбільших чемпіонатах. Його одержимість результатом і досконалістю, його здібність витримувати навантаження, відповідати очікуванням і перевершувати їх, а також любов до свого виду спорту — все це стало запорукою його успіху.

Усі наукові докази свідчать на користь «навмисної практики» як першої сходинки до великого успіху. Але як це застосовувати у бізнесі? Насправді багато елементів бізнесу можна безпосередньо практикувати. Презентації, переговори... Такі вправи вимагають концентрації думок і продукування рішень, взаємодії з людьми та стимулюють до пошуків інформації. Це навіть чимось нагадує процес творення музики Шопеном.

Науковці вважають, що потрібно не просто ставити певну мету та йти до неї, а намагатися стати найкращим на цьому шляху. Підходьте до роботи по-новому. Потрібно не просто її виконувати, а максимально самовдосконалюватися. Наприклад, коли аматор бере уроки співу, то ставиться до цього як до забавки, яка допомагає зняти стрес. Навпаки, професійний співак під час уроку надзвичайно сконцентрований і кожну секунду використовує для покращення своєї майстерності.

Однак для більшості людей те, чим вони займаються, і так забирає надто багато зусиль, тож їм важко викладатися ще сильніше. Додаткові кроки до своєї мети для них — непосильний тягар. Крім того, мотивація у всіх різна. У когось її взагалі немає. Учені зізнаються, що досі не знають, які фактори заохочують особу до «навмисного практикування». Професор бізнес-школи при Мічиганського-му університеті Ноел Тічі після 30-річних досліджень роботи менеджерів зазначає: «У деяких людей значно сильніша мотивація, ніж у інших. Чому? На це екзистенційне питання я не можу дати відповідь».

Люди частенько сходять із дистанції на шляху до мети через відсутність наполегливості та небажання тренуватися. А невдачі списують на те, що вони недостатньо обдаровані. Справжня реальність у тому, що ми не заручники власного таланту. Ми можемо стати тим, ким мріємо, незалежно від природних даних та успадкованих рис характеру. Принаймні так свідчить наука.

Підготувала
Віра ЄВТУШИНА
(За матеріалами видань FORTUNE,
FORBES, Business Week)



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту