Демократія Центрально-Східної Європи

Людмила ЧЕКАЛЕНКО,
доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Поточний етап розвитку Центрально-Східної Європи є особливим за своїм покликанням і складовими. Формується нова європейська ідентичність і зміцнення її — найважливіша експортна мета Європи. Водночас Європа ніколи не мала шансів здійснити континентальну інтеграцію, яка б була добровільною і, одночасно враховувала культурне різ-нобарв'я народів, які тут проживають.

Із цих засновків складається формула сучасного політичного розвитку континенту, яку деякі автори окреслюють так: стабілізація дорівнює співвідношенню великих регіонів, які постають у результаті союзів між великими державами, з регіонами — невеликими територіальними одиницями — всередині і на кордонах держав. Ця, здавалось би заплутана, формула колись називалася «Європою регіонів». Отже, у новій Європі зростання великих регіонів сприяє вирішенню проблем регіонів локальних; тим самим нейтралізується більшість проблем їхнього розвитку, зокрема ліквідуються причини етнічних та інших конфліктів. Створення ЄС, пов'язане з модернізацією європейських суспільств, означає суб'єктивізацію громадян; зростання значущості місцевих співтовариств і розширення їх фінансової самостійності, а також регіоналізації.

Необхідно зважати й на фактор специфіки країни або регіону, оскільки «імпортовані» моделі (і навіть кращі зразки) соціал-демократичної політики з одних регіонів в інші складно вживлюються (якщо це можливо взагалі). Слід ураховувати і той факт, що соціал-демок-ратичні моделі розвитку у Північній, Південній і Східній Європі існують начебто у різних світах, і ці світи не гірші й не кращі один від одного, вони просто різні.

З урахуванням цих реалій очевидною стає неприпустимість ідеології політики європоцентризму (як і панамериканізму), відповідно до принципів якої утверджується однолінійна уніфікація суспільних процесів [1]. Нинішня Скандинавія є регіоном, найбільш співвідносним із соціал-демократією. Нордична держава загального добробуту розглядається переважно як продукт соціал-демократії. Шлях до нього був досить складним і довгим, але одним з її підсумків є радика-лізація політичного життя. На противагу йому в інших регіонах світу соціал-демократи з приходом до влади навпаки посилюють потенціал радикалізму. Отже, скандинавська модель (шведська, норвезька тощо) виявилась успішною тому, що вона є саме скандинавською, а не тому, що є оптимальною для всіх суспільств [2]. Разом із тим слід ураховувати, що соціалістам за багатьма позиціями годиться бути більшими демократами (ніж іншим), оскільки над ними постійно тяжіє тінь «комуністичного минулого».

Цей шанс, який нам демонструє об'єктивна реальність — досягнення західноєвропейських країн (на переконання відомих практиків цієї політичної течії) — може бути реалізованим соціал-демократією наших днів через партії соціал-демократичної орієнтації [3]. До речі, Соціалістичний Інтернаціонал визнав, що в світі поширюються спекуляції на соціал-демократич-ній ідеї, і не всі, хто декларує себе соціалістом чи соціал-демократом є такими насправді. Характерно це і для українських реалій.

Розгляньмо основні програмні засади нових соці-ал-європейських демократій уважніше — наскільки вони є прийнятними з погляду українських реалій.

Отже, соціалісти в нових демократіях країн Центральної і Східної Європи знову повернулися до влади, що стало реакцією електорату на неспроможність їхніх опонентів долати перешкоди, породжені переходом від планової економіки до ринкової. Тому соціалістам більшості оновлених країн довелося виявляти жорстку соціальну політику, не розраховуючи на успіхи й визнання бідних верств електорату. У цілому ж досвід політичного життя в регіоні свідчить, що влада перехідного періоду розподіляється відносно рівномірно між усіма партіями, крім екстремістських, за якими виборець, як правило, не йде.

Останнє міркування підтвердили й події в колишній Югославії, республіки якої пов'язані здавалось би невидимими узами соціалістичного минулого і виявляють відданість нормам «соціалістичного співжиття», де ворожнеча за національною ознакою не схвалювалась. Демократизація підірвала деякі підвалини цього співжиття й розбудила «демонів націоналізму».

Тож прихильність до соціалізму тісно пов'язана з історичною пам'яттю про відсутність національних конфліктів. Трагедія Югославії свідчить, що падіння Берлінської стіни і зникнення біполярного балансу сил самі по собі не вирішили проблему безпеки і демократичного ставлення до прав людини. Кризу, що зачепила долі сотень тисяч людей, не подолано, незважаючи на крайні заходи, спрямовані на захист невід'ємних і фундаментальних прав кожної людини, кожного народу [4].

Польський досвід

У результаті проведених реформ (за стратегією польських соціалістів) на почату 90-х років у Польщі знизився рівень безробіття, намітилося зростання зайнятості (15,7% працездатного населення), Сейм активно працював над системою соціального забезпечення: різного роду соціальними виплатами в Польщі користуються три мільйони осіб, із них — 80% безробітні. Зростали доходи сімей, а також збільшились показники купівельної спроможності.

Але у 1995 році уряд провів через Сейм — польський парламент — закон про комерціалізацію і приватизацію на противагу «пактові про державне підприємство», що його раніше прийняла «Солідарність» (за яким 15% акцій надавалися колективу безкоштовно). За новим законом рішення про комерціалізацію підприємств може бути прийнято і без згоди колективу, що розцінювалось як тенденція повернення до централізованого управління. Згідно з цим законом колектив був позбавлений можливості впливати на спосіб приватизації підприємства. А деякі механізми закону було побудовано таким чином, що комерціалізацією питання про перетворення форми власності може бути закрите і до справжньої приватизації справа не дійде. При цьому права пільгового набуття акцій позбавили пенсіонерів і колишніх працівників підприємств; обмежили контрольні функції профспілок тощо. Отже, склалося так, що кілька наступних діючих соціал-демократичних урядів Польщі мали антиробочий характер, але в ситуації економічного пожвавлення це протиріччя начебто не помічали. «Непомічання» пояснювалось також і тим, що на чолі вирішальних міністерств стояли популярні тоді «люди Валенси» — МВС, МЗС і Міністерства оборони Польщі.

У сфері міжнародних відносин польські есдеки працювали з більшою активністю, ніж це робили попередні уряди «Солідарності», за спрямування на НАТО і ЄС, причому це відбувалося з ігнорування позицій католицької церкви, яка ставилася до НАТО зі значним упередженням. Отже, в Польщі відбулася своєрідна «рокіровка»: праві сили змістилися на позиції, що, як правило, займали ліві, — і навпаки.

Польські есдеки й нині тримають основні важелі в країні: 1 квітня 2005 року новим головою Сейму з невеликим відривом обрано члена Союзу демократичних сил, колишнього прем'єр-міністра Ю. Олекси («за» — 189, «проти» — 185 депутатів) [5]. Міністром закордонних справ став Стефан Меллер (колишній посол Польщі в Москві), а міністром оборони — Радек Сікорський, який здобув собі популярність як військовий кореспондент в Афганістані й Анголі (у 1988 р. його було нагороджено престижною премією за знімки афганської родини, убитої радянськими солдатами). Міністром економіки названий колишній радник уряду Петро Возняк, опонент програми приватизації і непримиренний борець за енергетичну незалежність Польщі від Росії. Водночас за словами нового Президента Польщі Лєха Качинського, який переміг на президентських виборах, одним із пріоритетів політики нової влади Польщі буде покращення відносин з Москвою і Берліном, незважаючи на те, що Росія, на його думку, і надалі використовуватиме «енергетичний фактор», щоби повернути собі характерний для часів СРСР вплив у регіоні.

Отже, в Польщі на президентських виборах (вересень 2005 р.) перемогла консервативна партія «Право і справедливість», яка отримала в парламенті 155 мандатів (26,99%), а на другому місці — ліберальна партія «Громадянська платформа» — 133 мандата (24,14%) [6]. Зазначимо, що після падіння комуністичного режиму 1989 році у Польщі жодному урядові не вдалося пережити вибори. «Союз лівих демократів», який був найчисельнішою фракцією в парламенті і привів Польщу в ЄС, втратив підтримку електорату через скандали з корупцією.

Досвід польської соціал-демократії у деяких питаннях є цікавим для вивчення політичного життя, у т. ч. і в Україні, якій уже пора відмовитися від «піар-телеві-зійної» демократії і переходити до закріплення демократичних процедур на практиці. До того ж слід також ураховувати, що Польща виступала певним першопрохідником у десятилітній боротьбі за капіталізм, у боротьбі, яка так і не завершилася тотальним успіхом.

У нових умовах європейського життя — членства в Євросоюзі, ймовірно, Польща успішніше подолає свої внутрішні труднощі, спираючись на підтримку і досвід зрілих соціал-демократій західних країн.

Цікава ситуація склалася і в інших країнах центральноєвропейського регіону.

Чеська Республіка

У перші повоєнні роки тодішня Чехословаччина пережила всі негаразди і складнощі переходу від економіки прокапіталістичної до соціалістичної. У ті роки гартувалася і чеська соціал-демократія, яка виступала на захист інтересів не тільки робітничого класу і службовців, а й ремісників, дрібних земельних власників, дрібних і середніх підприємців. Сучасна Чеська соціал-демократична партія (ЧСДП) нині вважає, що саме ці верстви суспільства займають визначальні місця в господарському житті країни. Така настанова формувала й відповідну політику партії: допомога цим верствам суспільства стала головною умовою економічного підйому і стабільності країни, що було закріплено у передвиборчій програмі партії 1992 року. ЧСДП є партією середніх верств — власників і висококваліфікованих робітників, службовців, інтелігенції у місті, яка є, до того ж, орієнтованою на збереження кооперативів сільського населення (хоча вона враховує й інтереси земельних власників).

Загальні програмні установки партії, практично не змінилися. Зокрема, це — демократія і права людини; соціальне забезпечення кожного громадянина. Ці принципи передбачалося реалізувати відповідно до практики соціал-демок-ратичних партій Західної Європи. Водночас, хоча згадані засади поступово перетікали з давніших програм партії (прийнятих до 1948 р.), новим виявилося те, що довелося захищати принцип допустимості і навіть ефективності державної власності в ситуації повної її дискредитації іншими політичними силами і в країні, і за кордоном.

Соціальна частина програми містить такі вимоги, як забезпечення якісної медичної допомоги всім, хто її потребує, включаючи й тих, хто не може за неї заплатити; турботу про громадян літнього віку; здійснення сучасної житлової політики, яка не допускає появи такої категорії населення, як безпритульні; увага до питань безробіття, що вважається важким духовним і суспільним тягарем та свідченням недосконалого функціонування економіки. Послідовно висувалася вимога захисту соціального мінімуму і підтримка функцій профспілок у демократичному суспільстві.

Негативне ставлення висловлювалося проти «шокової терапії», обмеження зростання виробництва, стри-мання попиту і підвищення цін; гальмування громадських і приватних інвестицій. Критикувався спад економіки, під час якого «борги породжують борги», а також залежність медичного обслуговування від товщини гаманця пацієнта, перекладення захисту літніх людей на плечі гуманітарних служб; критикувалися сумніви щодо прав профспілок і практика відмивання брудних грошей, комерціалізація культури тощо.

Основними питаннями діяльності партії, які турбували практично всі країни регіону, — реформування економіки і державно-правовий устрій країни. У цілому збалансований соціал-демократичний проект протиставляється ризикованим авантюрам заради будь-яких ідеологічних доктрин і недалекоглядних економічних інтересів, носіями яких вважалися націоналістичні угруповання.

Серед внутрішніх проблем, які постали на порядку денному, виокремлювались для розв'язання: надзвичайна концентрація влади і централізація громадського управління, що заважає виявленню активної позиції громадян у політиці. Також і послаблення позицій працюючого парламенту; незбалансовані відносини між політичними партіями; відносна і надпартійна автономність державного управління, представники якого ігнорують досвід роботи органів влади в державах з соціально орієнтованою ринковою економікою; неефективне територіальне регіональне (на рівні земель) і місцеве самоврядування; «обезлюднення» сіл; ігнорування профспілок і наближених до них організацій.

Перехід на шлях цивілізованої ринкової економіки, на думку соціал-демократів, є неприпустимий із застосуванням легковажного прийняття крайніх монета-ристських концепцій, які було вибракувано в західних країнах. Орієнтація робилася на кваліфікацію й пошук джерел економічного відродження через пошук точок зростання виробничого й інтелектуального потенціалу, припинення його розкрадання.

Водночас із практики діяльності чеських соціал-демократів привертають увагу посилки щодо необхідності підтримки трудової складової держави. Віддається шана людям праці, які є головним багатством країни, які вміли утримати економіку країни в умовах колишнього режиму і зможуть подолати труднощі сьогодення. Чеська соціал-демократія в сфері економіки пропонує отримання акцій зайнятими й участь у прийнятті рішень; підтримує орієнтація на інновації, введення партнерського стилю управління, інвестиції в освіту, розвиток центрів технологічної активності. Останнє нагадує скоріше досягнення розвинутого капіталізму західного зразка, ніж розвинутого соціалізму по-східному.

На переконання чехів, ринок без достатньої кількості висококваліфікованих робітників, у підготовку яких необхідно вкладати чимало засобів, є або рожевою утопією, або деструктивною демагогією (а що ми бачимо в Україні?). Працівники — не обов'язково робітничий клас — є головною надією майбутнього розвитку чеської економіки. У сільському господарстві пропонується введення кредитного інституту народного фінансового господарства за австрійським зразком; системи доплат за економічну продукцію (як у Баварії), діяльність Земельних палат тощо. При цьому саме уряд, відповідно до Європейської соціальної хартії, має взяти на себе відповідальність за досягнення і збереження високої і стабільної зайнятості. Це означає — орієнтація на економіку, де надається право на працю кожному, хто хоче і може працювати. Це стосується стримування незайнятості, яке виступає важливим цивіліза-ційним засобом соціальної та економічної регуляції.

Надзвичайно важливим, з огляду на ситуацію навколо нинішніх спекуляцій з Національною академією наук України, нам вважається і положення щодо інтелектуального майбутнього держави. «Нація, — записано в програмі соціал-демократів, — оцінюється не за тим, скільки в неї багатіїв, а за кількістю своїх науковців, діячів мистецтва, також — за загальним рівнем освіти і культури. На відміну від державного боргу, витрати в цій сфері є довгочасними і безповоротними. Але не треба ризикувати майбутнім чеського народу» [7].

Отже, соціалізм із людським обличчям, який звільнився від елементів утопізму, збагатившись вивченням «рецептів» розвинутих західних демократій, було фактично взято за взірець під час формулювання більшості положень соціал-демократичної програми Чехії. Платформа партії стала більш прагматичною. ЧСДП дистанціювалась від закликів як правих, так і лівих екстремістів щодо громадянської непокори, приєдналася до ідеалів відкритого суспільства (комбінуючи традиційні соціал-демократичні цінності і сучасний лібералізм); заперечила не тільки зверхню позицію уряду, а й опозиції («ми не вважаємо, що володіємо патентом на розум»); замість діяльності відповідно ідеологічним догмам вона віддала перевагу пошуку позитивних розв'язань актуальних суспільних проблем.

Наприкінці зазначимо, що соціал-демократія по-чеськи робить значний ривок в отриманні симпатій електорату, кількість її прихильників зростає (незважаючи на черговий корупційний скандал, які пережили практично всі молоді соціал-демократії Центрально-Східної Європи).

Угорська Республіка

У головному документі Угорської соціалістичної партії — Маніфесті (1994 р.) закладено прагматизм у поєднанні з прихильністю до передових зразків соціал-демократичної політики й одночасно національної традиції. Партії припадає маневрувати між ліберальним курсом реформ і активізацією соціальної політики, щоби не втратити підтримки більшої частини виборців (людей, які живуть на заробітну плату і соціальні виплати).

Водночас над усім цим тяжіють найкращі традиції національної 1100-річної традиції історії і намагання нації самостійно вирішувати свою долю. Маніфест висуває конкретні, деталізовані, професійно обґрунтовані концепції роботи уряду, але разом із тим стверджує, що партія бажає служити громадянам Угорщини, не вимагаючи слугування від них. Вона обіцяє сама, але не зобов'язує інших.

В угорській концепції розвитку привертає увагу підхід до розв'язання питань приватизації. Якщо на хвилі ейфорії від розпаду комуністичної системи приватизувалося все й вся, і це пояснювалося ідеологічними установками, то нині головним параметром приватизації є економічна ефективність і доцільність. У цьому плані вбачається не менш значущий процес, ніж приватизація. Про це, зокрема, свідчить практика народногосподарського регулювання в Англії і Японії, інших країнах, де спостерігається щось подібне до маятникового руху приватизаційних і реприватизаційних процесів. Яскравим прикладом щодо зазначеного є почер-говий перехід сталеливарної промисловості Великої Британії у приватні руки, а потім знову — у власність держави.

Отже, у цьому питанні Маніфест виявився одним із перших документів (серед інших країн регіону), який містить збалансований підхід до приватизаційних процесів. Приватизація, на переконання угорських соціалістів, не має бути національно знеособлювальною. Її мета — підвищення ефективності господарювання, захист інтересів місцевого ринку, піклування про національного споживача, зайнятість, забезпечення розвитку нових технологій тощо.

Що могла б із набутого досвіду програм нині наявних партій соціал-демократичного спрямування поза згаданим узяти до відома або детально вивчити Україна?

1. Із досвіду Польщі. Періодично представники колишніх лівих просять вибачення за злочини проти свого народу і людства (колишній канцлер ФРН Г. Коль, Папа Павло ІІ, екс-президент Польщі А. Кваснєвський та ін.). Українські політики також часто каються і просять пробачення у свого народу… за скоєне…

2. Із досвіду Чехії. В умовах демографічної кризи (що характерно і для України) висувається нова державна стратегія, орієнтована на людину та її здібності. Вона полягає у тезі: чим нас менше, тим здібнішими ми маємо бути.

3. Із досвіду Угорщини. Однією з головних вимог програми угорської соціал-демократії є зниження витрат на бюрократичний апарат, здешевлення держави зі збереженням гарантій суспільної безпеки громадян. Конкретизація цих положень передбачає посилення контрольної функції парламенту над урядом і визначення ступеня відповідальності міністрів, збільшення сфери зобов'язань і повноважень президента республіки. У той же час збільшується ступінь свободи та посилюється відповідальність громадян і їх організацій, що обмежує сферу дій бюрократії, децентралізує урядові служби і дозволяє вивільнятися від низки міністерств. Привабливою є ідея і щодо посилення незалежної від ідеологічних впливів державної служби, яка б мала достатнє фінансуванням, довіру з боку суспільства — завдяки високим експертним якостям і чесності.

4.       Одним із гасел соціал-демократії (Угорщина) є звернення до національної гідності угорців, чия промисловість повністю розпродана, а плоди цього починають споживати ті, хто нажив свої багатства нечесним шляхом протягом років правління колишніх комуністів. Ганьбою для держави вважається 10% безробіття і 17% рівень інфляції.

Література

1. Гальчинський А. Протистояння цивілізацій //День. — 2006. — 15 лют.

2. Social Democracy in Transition: Northen, Southen and Eastern Europe / Ed. By L. Karvonen and J. Sundberg. — Darmouth, 1991. — P. 2.

3. Олексы Ю. Социал-демократия и будущее Европы // Будущее европейской социал-демократии. — М., 1998. — С. 302.

4. www.socialistsnternacional.org/5Congress/XXISI-CONGRESSS/resolution (17/11/99)/.

5. Reuters / 21.4.2004/

6. РИА «Новости» // 25.10.2005/ rian.ru0.11.2005

7. Material pro delegaty. XXVI.sjezdu CSSD. — Hradci Kralove. — 1993. — S. 2.

8. The Hungarian Socialist Party. For a Modern Democratic Hungary.