Преемптивна війна

Микола СЕНЧЕНКО,
Генеральний директор ННВО «Книжкова палата України»

Війни, які ведуть Сполучені Штати Америки і їхні спільники, повинні мати наукове обґрунтування у вигляді офіційної доктрини дій у ХХІ столітті. Таку доктрину було викладено президентом Бушем 17 вересня 2002 року як «Національну стратегію забезпечення безпеки США» (National Security Strategy of the United States) і пізніше, 10 грудня 2002 року, доповнено «Національною стратегією боротьби зі зброєю масового ураження» (National Strategy to Combat Weapons of Mass Destruction).

«В основі цієї доктрини, яку нерідко називають доктриною Буша, лежить ідея преемптивної війни (preemptive war) і преемпції (Bush's doctrine of preemption).

«Преемпція» означає випереджальне захоплення або силову дію на випередження, тобто знищення у випереджальний спосіб, як найсуттєвішої загрози, так і всіх обставин загрози (зброї, наприклад) і, головне, самого суб'єкта цієї загрози (тобто, як правило, режиму й влади в країні або керівництва терористичної організації). Отже, преемпція орієнтована на зміну режиму (Regime Change), на перехоплення національного суверенітету й на будівництво на місці неправильних націй — нації нової — тобто націєбудівництво... (Nation-Building) і націєперебудова, або націєпере-робка (rebuilding Iraq, reconstruct Iraq або remaking Iraq)» [1].

Усі наведені в дужках англійські слова є тепер найбільш вживаними, повсякденними для зовнішньополітичного й оборонного співтовариства США щодо суверенних країн і використовуються майже як офіційні терміни. Тому настільки важлива ідея преемпції, що лише через неї можна хоч якось зрозуміти, що відбувається й що є підґрунтям для агресивних дій США у світі.

Як агресор задає необхідність і зміст преемпції?

У Національній стратегії забезпечення безпеки США у вересні президентом Бушем було чітко заявлено: «США перебувають у стані війни з терористами, що ведеться всюди на Земній кулі... Ми знищимо терористичні організації за допомогою... визначення й знищення будь-якої загрози до того, як вона досягне наших кордонів. За прагнення США завжди й скрізь заручатися підтримкою міжнародного співтовариства, при необхідності, ми в жодному разі не зупинимося перед прийняттям односторонніх рішень і дій із метою реалізації нашого права на самозахист за допомогою преемптивної дії проти терористів, щоб не дати їм можливості вільно діяти проти наших співгромадян і нашої країни.

... Необхідно чітко розуміти справжню природу цієї нової загрози.

За наявності очевидних цілей країн-ізгоїв і терористів США не можуть далі покладатися винятково на принцип реагування, як ми це робили дотепер. Нездатність стримати потенційного суб'єкта атаки, моментальність реалізації сучасних загроз і величезний масштаб потенційного збитку, що може бути викликаний при застосуванні того типу зброї, що вважатиме необхідним застосувати супротивник — все це не дозволяє покладатися на принцип реагування.

Ми не можемо дозволити нашим ворогам першими завдати удару.

У “холодній війні”, особливо після кубинської кризи, нам протистояв у цілому передбачуваний супротивник, який мав такі ж ризики, як і ми. Стримування було ефективним способом захисту. Але стримування, що ґрунтується тільки на загрозі удару у відповідь, перестає працювати проти керівників зловмисних держав (країн-ізго-їв, rogue states), які, натомість, самі бажають піддаватися ризику, легко жертвують життями своїх людей і багатством своїх народів.

У роки “холодної війни” зброя масового ураження (ЗМУ) розглядалася як зброя “крайнього випадку”, використання якої несло ризик неминучого знищення того, хто його першим використав. Сьогодні наші вороги дивляться на ЗМУ як на один з рівноможливих типів зброї. Для країн-ізгоїв всі види ЗМУ є інструментами залякування й військової агресії проти своїх сусідів. ЗМУ також дозволяє таким державам робити спроби шантажувати США й наших союзників із метою не допустити нашого стримування або неприйняття агресивного поводження держав-ізгоїв.

... Звичайна концепція стримування більше не працює проти такого нового ворога, як терористи.

... Упродовж століть міжнародне право виходило з того, що держави не повинні піддаватися збройному нападу до того, як вони зможуть законно вжити необхідних заходів для захисту себе від тих сил, які становлять безпосередню небезпеку щодо нападу.

Науковці-юристи й фахівці з міжнародного права часто обумовлювали вищу законність пре-емпції (випереджального захоплення) наявністю безпосередньої погрози (imminent threat) — найчастіше очевидними заходами щодо мобілізації та підготовки до нападу армій, флотів або військово-повітряних сил.

У наші ж дні ми зобов'язані привести у відповідність поняття безпосередньої загрози до фактичних можливостей і справжніх цілей конфронтуючого з нами сьогодні супротивника. Країни-із-гої й терористи не збираються атакувати нас за допомогою звичайної (конвенціональної) зброї, оскільки знають, що такого роду напад не дасть їм потрібного результату. Саме тому вони цілком розраховують тепер на проведення терористичних актів і, потенційно, на використання ЗМУ (тобто того типу зброї, що його можна без особливих великих зусиль потай доставити й використати без попередження в терористичних цілях.

Об'єктами таких атак є наші збройні сили і наше цивільне населення, — що є прямим і грубим порушенням однієї з принципових норм законів ведення воєнних дій. Як показали страшні підсумки подій 11 вересня 2001 року, масові втрати цивільних осіб і інший збиток при терористичній атаці найбільш вигідних для терористів об'єктів могли б бути непорівнянно в багато разів більшими, якби терористи того разу зуміли придбати й застосувати ЗМУ.

США протягом довгого часу зберігали за собою можливість здійснення преемптивних дій на випадок виняткової загрози для нашої національної безпеки. Але чим більша загроза, там більшим виявляється ризик не дії — і, тим самим, усе більше й більше постійними виявляються ситуації, коли треба в обов'язковому порядку вживати попереджуючі дії з метою самозахисту, навіть якщо зберігається невизначеність із приводу часу й місця нападу ворогів. Щоб надійно передбачити та запобігти подібним ворожим діям наших супротивників, США будуть якщо буде потреба, діяти пре-емптивно.

США не будуть використовувати силу в кожному випадку, коли вони вирішать преемптивно ліквідувати виникаючі погрози, і інші держави точно так само не повинні використовувати преемпцію як привід для агресії. І разом із тим, у момент, коли вороги цивілізації відкрито й активно прагнуть опанувати найбільш руйнівними сучасними технологіями, Сполучені Штати Америки не можуть залишатися байдужими до зростаючих загроз.

... У той час, як ми визнаємо, що кращим способом захисту для нас є наш власний переможний напад (our best defense is a good offense), нам варто також підсилювати суспільну безпеку всередині США...»

Ось саме так.

Протягом 2002 року було зроблено гігантський крок від доктрини стримування й створення противаг (deterrence and containment) часів «холодної війни» до доктрини преемптивності, тобто завчасного захоплення країни й зміни режиму заради запобігання можливої в майбутньому загрози. Так обґрунтовує агресію сучасна адміністрація Сполучених Штатів Америки. Тепер не потрібно видумувати міфічну зброю масового ураження, як це було з Іраком.

І головною причиною цього є, як, знову ж, ясно сказано в Національній стратегії, «кардинальна зміна змісту й завдань національної оборони. У минулому ворогам, щоб загрожувати Америці, потрібні були величезні армії й величезні промислові системи. Тепер же утаємничені мережі окремих індивідів виявляються спроможними принести в наш дім великий хаос і страждання, і їм потрібно затратити на це коштів менше, ніж щоб купити всього один танк. Терористи тепер так організовані, щоб проникати у відкриті суспільства й обертати потужність наших сучасних технологій проти нас самих.

Щоб ліквідувати аналогічну нову загрозу, ми повинні задіяти всі наявні в нас засоби: військову силу, кращу організацію внутрішньої безпеки, посилення законодавчих обмежень, розвідку й енергійні заходи щодо перекриття фінансування терористів.

Війна з терористами в глобальному масштабі буде тривати невиразно довго...

Америка допоможе тим державам світу, які мають потребу в нашій допомозі в їхній боротьбі з терором. Але Америка також зверне особливу увагу на ті країни, які йдуть на компроміс із терором, особливо на ті, які дають терористам прихисток і можливість створення баз і сховищ — тому що союзники терору є ворогами цивілізації...

Найбільша небезпека для нашої Нації полягає у можливості поєднання екстремізму (radicalism) і технології.

Історія строго запитає з тих, хто бачив цю небезпеку, що насувається, і не зумів відповідним чином діяти. У тому новому світі, у який ми вже вступили й увійшли, єдиним шляхом до миру й безпеки є шлях дії.

Ми захистимо світ, борючись із терористами й тиранами... Ми будемо поширювати мир в усьому світі за допомогою заохочення вільних і відкритих суспільств на кожному континенті... США об'єднають всі позитивні інтереси у світі й забезпечать глобальну безпеку» [2].

Ключове значення для розуміння позиції США й преемптивності мають чіткі вказівки у всіх головних документах на кардинальну зміну типів зброї, що можуть використати терористи, і на скорочення часу підготовки даної зброї до бойового використання. Скрізь підкреслюється, що сталий у міжнародній правовій мові вираз «безпосередня загроза» («imminent threat») перед загрозою сучасного тероризму набуває зовсім нового значення. За кілька місяців після вересня 2002 року тільки це поняття imminent (безпосередності) розглядається в сотнях статей і праць.

Отже, якщо вкрай небезпечна ідея превентивної війни (preventive war — а в нас так і перекладають preemptive war неправильно — як «превентивна війна») виходить із необхідності діяти у випереджальний спосіб щодо очевидної й дозрілої загрози, то концепція преемптивної війни заснована на тому, що перша і єдина супердержава, «імперія добра» просто зобов'язана не допускати самого виникнення цієї загрози ніде й ніколи у світі.

Причому, сьогодні мова йде, насамперед, про зброю масового ураження, але арсенал небезпечних видів загроз у будь-який момент може доповнитися новим видом.

Через прийняття на озброєння поняття преем-птивної війни США не тільки повністю забирають собі право Ради Безпеки ООН «визначати існування будь-якої загрози миру, будь-якого порушення миру або акту агресії й робити рекомендації або вирішувати, які заходи варто вжити відповідно до статей 41 і 42 для підтримки або відновлення міжнародного миру й безпеки» (стаття 39 Уставу ООН).

США повністю привласнюють це право Ради Безпеки ООН і, більше того, йдуть ще далі.

У підсумку газета The Washington Post у статті «Преемптивні удари — частина стратегічної доктрини США», опублікованої наступного дня після оголошення грудневої Національної стратегії, дає всі підстави для такого твердження: «У протистоянні забороненому неконвенціональному озброєнню «всі засоби хороші» [3].

Проте щодо власне військової сторони питання в оголошеній доктрині преемпції необхідно вбачати її справжню цільову функцію, яка полягає в кардинальній перебудові найбільш важливих для США величезних регіонів світу, у зміні режиму, заміні національного уряду — колоніальною адміністрацією. Передбачається також і розбудова «нових націй» у тих державах, які намагаються залишатися незалежними. Спроби досягти згаданих цілей було зроблено в ситуації з Іраком. Цікаве питання з розбудовою «нових націй». Не випадково військові стратеги США і НАТО будують систему радіолокаційних станцій у Польщі, країнах Балтії, Румунії, Болгарії, опоясуючи ними країни русько-слов'янської цивілізації. Використання цих станцій для розбудови «нових націй», або точніше творення нових рабів для «золотого мільярда» виключати неможливо.

Сенатор-республіканець від штату Індіана, голова сенатської комісії з міжнародних відносин Річард Лугар (Richard G. Lugar) відверто заявив 22 травня 2003 року в газеті The Washington Post: «Адміністрації США треба без натяків заявити, що ми тепер займаємося в Іраку «націєбудівниц-твом» («The administration should state clearly that we are engaged in «nation-building»).

Потім дав наступне пояснення:

«Рішучість президента Буша, розроблений його командою план війни й майстерність наших коаліційних збройних сил надали нам унікальну, що з'являється тільки раз у житті кожного покоління, можливість кардинально змінити політичний ландшафт Близького Сходу.

В Іраку є всі необхідні інгредієнти для того, щоб стати сучасною державою (modern state): освічене населення, бюрократичний апарат, що нормально функціонує, розвинені торгівля й промисловість, а також величезні запаси нафти — на благо іракського народу. Трансформований із тиранії в демократію Ірак може стати трампліном для проведення демократичних реформ у всьому регіоні й початком кінця моди на абсолютизм і утиски, які так характерні для багатьох арабських режимів. Позаду залишилися ті дні, коли американці могли вигравати бої й потім швидко вертатися додому на парад» [4].

Усі речення й окремі слова сенатора несуть у собі величезний зміст, пов'язаний із «таємною долею Америки», її месіанською роллю в перебудові не тільки світу, а й націй.

«Так, сучасна держава — modern state, нагадаємо, не прохідна фраза, а ключове поняття помічника міністра оборони й закордонних справ Великобританії Роберта Купера (Robert Cooper), яке він детально виклав у політологічному бестселері 2002 року «Постмодернова держава й світовий порядок» (The post-modern state and the world order).

Купер вважає, що ми живемо в епоху, коли одночасно існують передмодерні держави, модерні й постмодерні, що становлять три відповідних «світи».

Перший світ — досучасний, або передмодер-ний — представляють типові «невдалі держави», як указує автор, на зразок багатьох країн Близького Сходу, Чечні й деяких республік колишнього СРСР, багатьох інших азійських і африканських держав (думаю, що й Росію, і Україну він автоматично поміщає сюди). У цьому світі існують ті, хто ще не навчився або вже розучився організовувати найбільш відому, в останні 300 років національну державу — сучасну, або модерну, за термінологією Купера.

Післясучасний, або постмодерний світ характеризується «повним руйнуванням розходжень між внутрішніми й зовнішніми справами», «взаємним втручанням у те, що раніше традиційно вважалося винятково внутрішніми справами, і взаємне споглядання», «відкидання сили для вирішення спірних питань» і т. д.

Головний висновок Купера полягає в тому, що основною роботою для постмодерних держав є перетворення передмодерних країн, що не відбулися, у модернові — тобто організоване націєбу-дівництво. Для цього провідні країни світу тепер повинні вибрати гегемонію як більше надійний і досконалий тип світового порядку й остаточно визнати: «те, що сьогодні необхідно — це новий вид імперіалізму, прийнятний для світу прав людини й космополітичних цінностей... Імперіалізм, що, як і будь-який імперіалізм, націлений на привнесення й забезпечення порядку й організації, але який ґрунтується на принципі добровільності» [5].

За Купером, варто невідкладно приступати до масового будівництва сучасних або модернових націй-держав, оскільки «у модерновому світі триває таємна гонка по придбанню ядерної зброї. У передмодерновому світі інтереси організованої злочинності, включаючи міжнародний тероризм, ростуть істотно масштабніше й швидше, ніж сама держава. Може вже й зовсім небагато часу залишилося».

Вивчаючи теорію нових війн це дуже важливо знати й не плутатися в поняттях і не думати, що все якось минеться, чи пройде само собою. Ні не минеться, бо сьогодні вже американські стратеги вивчають можливості націєбудівництва в Криму, окремих регіонах Західної України тощо. І сумлінні дослідники знають, що роблять коли радять провести адміністративну реформу, що начебто значно змінить життя України. Всі ці адміністративні реформи і пов'язані з дослідженнями в галузі «нацбілдінгу» чи нацбудівництва.

Крім того, без знання технологій нової війни і цілей демонічної цивілізації у справі перебудови світу на нашій Планеті, неможливо зрозуміти, що відбувається у світовій політиці.

Коли, наприклад, лідери «Вісімки» (G8) в Евіа-ні приймають заяви, то незалежно від наступних коментарів учасників Саміту й роботи пропагандистських машин, варто бачити не тільки легалізацію й легітимізацію «Вісімкою» агресії США й Великобританії проти Іраку, а й цілковите прийняття «Вісімкою» й кожною її державою окремо доктрини Буша.

Так, у підсумковій заяві «Вісімки» (CHAIR' SUMMARY, Evian, 3 June 2003) з приводу Іраку виразно сказано, що всі країни G8 «поділяють переконання в тому, що прийшов час будувати мир в Іраку й перебудовувати Ірак. Наша загальна мета полягає в створенні повністю суверенного, стабільного й демократичного Іраку... Ми вітаємо ініціативу ООН щодо проведення міжнародної конференції з перебудови Іраку».

І всі розуміють і приймають, що «Вісімка» фактично реалізує вищевказані основні документи щодо забезпечення національної безпеки США. Це вже не обговорюється, а ключові ідеї англосаксонських «яструбів» стають повсякденною мовою масової свідомості. І канадська The Globe and Mail, оглядаючи підсумки Саміту, відкидаючи всі питання і сумніви, публікує статтю під заголовком: «Світові лідери одностайно клянуться у своїй рішучості перебудувати Ірак» (World leaders vow unity to rebuild Iraq). І це дійсно, схоже на “Справі Леніна віддані”, оскільки ще 28 лютого, за 20 днів до війни з Іраком саме таке завдання на основі своєї доктрини й поставив Буш у щотижневому радіозверненні: «Ми готові надати життєво потрібну допомогу народу Іраку після війни... Після розгрому ворога ми ніколи не залишали за собою окупаційні війська, ми залишали конституції й парламенти. Нація Іраку — з її багатими традиціями, багатими ресурсами й умілими та освіченими людьми — повною мірою здатна зробити крок до демократії й життя у волі» [6].

І цей виступ Буша CNN визначила буквально тими ж словами, як і The Globe and Mail три місяці тому, коли підвела підсумки Саміту, як клятву лідерів держав G8 перебудувати Ірак: «Буш клянеться перебудувати Ірак, якщо США підуть на війну» (Bush vows to rebuild Iraq if U. S. goes to war). Спільність завдання свідчить і про те, що через півтора місяця після лютневого виступу Буша, через десять днів після здачі Багдада й за півтора місяця до Саміту, журнал Times докладно розмірковував із відставним генералом знову ж про те — «Як перебудувати Ірак» (How To Rebuild Iraq) [7].

Отже, перед нами не окремі документи чи «екстремістські» заяви окремих осіб, а сформована на початку 2003 року й, реалізована 20 березня 2003 року в Іраку англомовна доктрина глобального світового порядку на XXI століття. Це є теорія тепер уже, мабуть, чергового етапу перманентної війни, а саме: п'ятої Світової війни, як системи преемптивних війн і базового інструмента організації такого глобального порядку, як імперської гегемонії постмодернових держав.

«Преемптивність необхідно відрізняти від пре-вентивності. Слово “преемпція” походить від латинського “emo” — “купую”, тобто купую наперед: в англійському це слово означає “переважне право на купівлю” або “заволодівати раніше інших”, а в американській практиці — “придбання переважного права на купівлю державної землі”. А слово “превентивний” походить від латинського “ve-nio” — “приходжу”, тобто раніше приходити на місце або встигати щось зробити раніше, запобігати. І зміст преемпції, отже, не в запобіганні (як превенції) і не в абстрактному випередженні, а в буквальному значенні в захопленні.

Зміст превентивної війни полягає в тому, щоби здійснити військовий удар по супротивнику, перш ніж той завдасть свого очевидного удару. Зміст преемптивної методики на початку XXI століття полягає в тому, що варто захоплювати (“брати”) ворожі держави до того, як вони виявляться в стані завдати удару, який ще навіть зовсім не очевидний і який, як сказано в Національній стратегії, “може ще остаточно й не визріти”.

Тобто головний зміст преемпції в доктрині Буша — захоплення, оволодіння чужим суверенітетом. Така преемптивність є у всіх відносинах революційною ідеєю, що не тільки обґрунтовує перевороти, зміни режимів і перевороти буквально в будь-якій частині Земної кулі, але й перевороти в системах міркування й права.

Як зауважив один американський неоконсерва-тивний аналітик, нова ідея преемптивності має, насамперед «педагогічний зміст і характер, щоб іншим було неунадно» [8].

Як пише російський дослідник і політичний діяч Ю. Крупнов, пояснюючи ідею преемптивності, що «більшість спеціалістів у сфері міжнародного права, як на мене, роблять помилку, коли вважають, що преемптивну війну можна виправдати з юридичної точки зору і що справжній зміст доктрини та дій Буша і США призводить насправді не до преемптивної, а до превентивної війни. На мій погляд, тут не розрізняються превентивна війна і звичайна агресія. Творчі досягнення розробників і носіїв доктрини Буша саме й полягають у тому, що вони найшли спосіб частково ввести й укорінити нове розуміння преемптивної війни в окремих аспектах міжнародного права» [9].

Але ж список країн-ізгоїв, що входять у «вісь зла» не закритий, він може будь-коли змінитися. А чому б і ні?

І в цьому головна творча знахідка й ізюминка доктрини Буша. Де й коли здійснити випереджальне захоплення, преемпцію, будуть вирішувати самі США тоді, коли вважатимуть за потрібне, і стосовно тієї країни, або землі, або народу, або континенту, або материка, який буде їм у цей час потрібний.

Створена доктрина, як і личить доктрині, є принципово новою за ключовою думкою і створює принципово нові виміри й можливості для глобальної дії.

Взагалі, американцям треба віддати належне — вони чітко розуміють свій принцип дії у світі й тому консолідовано діють у глобальному масштабі.

Із погляду преемптивної війни, війна проти Іраку є абсолютно законною, навіть якщо ніколи ніякої зброї масового ураження в захопленому Іраку не знайдено. Бо доктрина Буша полягає не в по-рятуванні світу від ЗМУ за допомогою преем-птивної війни, а в порятуванні світу від неправильних режимів, оскільки, по-своєму логічно визначає ця доктрина, ЗМУ самі по собі, без рішення про їх використання з боку режиму, не застосовуються, та й сама їх наявність або відсутність мало про що говорить — адже ЗМУ можуть розробляти, і зненацька застосовувати підступні лідери (тирани й деспоти) неправильних, безвідповідальних режимів у країнах «осі зла».

Звідси, безглуздими виглядають гнівні викриття щирого й відкритого заступника міністра оборони США Пола Вулфовіца, коли він в одному з незліченних інтерв'ю через півтора місяця після захоплення Іраку заявив, що наявність зброї масового ураження в Іраку — це не головний привід початку війни, що «ЗМУ як привід було встановлено з чисто бюрократичних причин, бо наявність ЗМУ виявилася єдиним пунктом, щодо якого дійшли згоди всі ті, хто брав участь в ухваленні рішення».

Більше того, у системі преемптивної логіки найважчим обвинуваченням проти Саддама Хусейна і найпотужнішою підставою для агресії є саме відсутність, а не наявність ЗМУ.

От як добірно й вичерпно пояснюють цей момент у провідній газеті світової фінансової олігархії добродії Девід Рівкін-молодший (David В. Riv-kin, Jr.) і Лі Кейсі (Lee A. Casey) — високопрофесій-ні юристи, партнери у вашингтонській конторі компанії Baker & Hostetler LLP, причому, у минулому обидва — державні службовці в адміністраціях Рейгана й Буша-старшого: «Ніякі нападки... неспроможні підірвати фундаментальну законність іракської кампанії або її мудрість і всі вони не враховують самого очевидного стратегічного пояснення: Саддам Хусейн (Saddam Hussein) обманював Захід щодо кількості свого розгорнутого ЗМУ, заперечуючи, що воно взагалі в нього є.

Послідовне усунення Хусейна від влади стало наслідком саме його хитромудрого плану змусити увесь світ — або, щонайменше, Сполучені Штати — вірити в те, що його арсенал ЗМУ більш значний, ніж насправді. Цей план дезінформації, як це не парадоксально, передбачав твердження, що в Саддама немає ЗМУ, тоді як він своїми діями намагався створювати враження, що в нього насправді дуже великий арсенал ЗМУ.

У цілому пану Хусейнові вдалося змусити Сполучені Штати повірити в існування великих запасів іракської хімічної й біологічної зброї й у здійснення програми розробки ядерної зброї. Викрити пана Хусейна було неможливо без того, щоб відсторонити його від влади...

Зрозуміло, Ірак без пана Хусейна став кращим. Однак це не означає, що адміністрація США винна в дезінформації. Зовсім ні. Наявні “факти” виправдували припущення, що в пана Хусейна є солідна програма розробки ЗМУ, і що він, незважаючи на санкції ООН, має намір її здійснювати. Адміністрація Буша-молодшого дійшла зовсім виправданого висновку, що пан Хусейн зберіг свій арсенал ЗМУ і ніколи від нього не відмовиться, якщо його до цього не змусять силою.

Навіть розуміння того, що арсенал ЗМУ Хусейна, може (ми дотепер не знаємо цього напевно), виявитися віртуальним, а не реальним, не в силі заднім числом виправдати стратегію “стримування” Іраку шляхом продовження діяльності інспекторів ООН з озброєння. Така політика передбачає, що міжнародне співтовариство “готове нескінченно зберігати режим санкцій” проти Іраку. Крім того, ніякі інспекції неспроможні перешкодити пану Хусейну швидко відтворити його арсенали біологічної й хімічної зброї.

Вищесказане спонукає до висновку, що вибір адміністрації Буша-молодшого на користь зміни режиму в Іраку був виправданий, із погляду оцінок загрози від ЗМУ пана Хусейна й представляв єдину можливість запобігання цій загрозі.

Реальним уроком стратегічного блефу пана Хусейна стало не те, що в майбутньому, замість застосування військової сили, світу варто прагнути до одержання незаперечних розвідувальних ознак наявності ЗМУ або здійснювати багаторічний режим інспекцій. Тож потрібно зробити висновок, що не можна терпіти наявність у держав-ізгоїв програм розробки ЗМУ поза залежністю від того, чи є вже в них готова зброя або тільки віртуальний арсенал, підкріплена можливостями розгортання такої зброї «у потрібний момент» [10].

Отже, якщо навіть не було зброї, то це ще гірше, ніж, якби вона була, оскільки за відсутністю ЗМУ стоїть нахабна й підла дезінформація, «стратегічний блеф Хусейна» — тому необхідно за першої ж нагоди робити зміну режиму в «державах-ізгоях», коли вони настільки перекручені й так стратегічно блефують.

Що й потрібно було довести.

Але до чого на ділі приведе прийняття на озброєння доктрини преемптивної війни?

Отут важливо зазначити, що США фіксують перехід від Третьої світової «холодної» війни відразу до преемптивної війни й преемптивного методу забезпечення власної безпеки й пропускають етап, Четвертої світової війни.

Тим самим вони затушовують цілеспрямований характер власних дій не з 2002 року, а, як мінімум, з 1991 року, і мовби «вилучають» доктрину преем-птивної війни з контексту глобалізації й курсу на розбудову глобальної імперії через всі можливі та наявні засоби.

Доктрина Буша має не тимчасовий і не технічний характер, вона ґрунтується на побудові глобального порядку на основі преемптивних війн. І порядок цей базується на досягненні глобального панування й гегемонії за всяку ціну й на ділі є принципом і провідним механізмом П'ятої світової війни. Тому американський порядок виявляється у вигляді стратегії «керованого хаосу», але вже у світовому масштабі і зануренням людства в безодню світової громадянської війни.

Такі виверти, коли порядок виявляється хаосом, або вважається можливим народження порядку з хаосу, призводять тільки до того, що війна стає тотальною й нескінченно винищувальною.

Буш і адміністрація, зовнішньополітичне й оборонне співтовариство США, транснаціональна верхівка — вони нікого не вбивають і не збираються вбивати. Вони приймають політичні рішення, наприклад, знищити можливу в майбутньому загрозу ЗМУ в Іраку, покарати «поганий» Ірак і перемінити в ньому режим «тиранічний» на режим «демократичний».

І військові також не вбивають. Вони вирішують винятково свої чисто технічні й відомчі завдання.

Але найголовніша небезпека доктрини преем-птивної війни полягає в тому, що, прийнята на озброєння Сполученими Штатами Америки, вона автоматично починає запозичатися іншими країнами світу.

Ізраїль відразу ж підхопив і поставив у свій арсенал ідею преемптивної війни, що просто описує багаторічну фактичну практику «боротьби з тероризмом» цієї держави. Керівництво Австралії в особі прем'єр-міністра Джона Ховарда стало активно заявляти про свою прихильність преемпції з кінця листопада 2002 року — і, більше того, Хо-вард запропонував ООН внести до її статуту і повністю легітимувати преемптивну війну.

Отже, США самі дали старт моментальному поширенню доктрини преемптивної війни на всій Земній кулі. Тож до «повзучого» поширення ЗМУ США запустили право й підставу для практично будь-якої країни світу діяти преемптивно, поза всякими обмеженнями й докорами сумління.

Це і є локомотив нарощування глобальної «війни всіх проти всіх» — світової громадянської війни.

Нічого в світі не хвилює українську колоніальну адміністрацію. На тлі наших «любих друзів» із особливою ясністю розумієш недосяжну велич дійсних світових політиків, які стоять на чолі справжніх світових держав. Це насамперед прем'єр-міністр Малайзії Махатхір Мохамад, який неодноразово вказував на надзвичайно небезпечні й руйнівні для світового порядку наслідки прийняття доктрини преемптивної війни.

Так, зокрема, у своєму інтерв'ю лондонському щотижневику Al Hayat 3 травня 2003 року він однозначно заявив, що політика преемптивної війни в підсумку призводить в Іраку й скрізь «до зростання анархії й ще більшого пригноблення людей», що «нав'язування демократій силою — суперечність логіці» [11].

Інформаційно-психологічні операції — це комплекс взаємопов'язаних, безперервних і послідовних, узгоджених за місцем, часом та способом дій, заходів інформаційно-психологічного впливу на війська та населення евентуального противника для послаблення його морально-бойового потенціалу, зменшення волі до опору, бойової здатності, припинення ним бойових дій та відмови від агресивних намірів, участі у воєнному конфлікті.

Історія інформаційних операцій налічує тисячі років. Однією з перших робіт є класичний твір китайського вченого і полководця Сун Цзи «Про війну», де він визначив проблему інформаційно-психологічних аспектів впливу на масову та індивідуальну свідомість.

Сунь Цзи писав, що «найкраща політика зводиться до захоплення держави взагалі, зруйнувати її значно легше. Узяти в полон армію противника краще, ніж знищити її. Одержати сотню перемог у сотні боїв — це ще не межа мистецтва. Скорити противника без бою — ось вінець мистецтва. Найвигідніша з усіх воєнних стратегій — маніпулювання ворогом у такий спосіб, щоб домогтися легкої перемоги над ним без бою. Краще атакувати свідомість противника, ніж його укріплені міста. Війна — гра обману».

Кожна людина, яка здатна відділити чорне від білого, не може не бачити, що сучасна «ліберальна» прозахідна влада робить усе, щоб відправити українську націю на звалище історії, здати її «до архіву». Видавці різних країн часто запитують мандруючи вулицями Києва: «Де тут дух українців? Що в місті є українського? Яка вона українська мова?». Тут пахне західною демонічною цивілізацією. Поклоніння золотому теляті, ринку, «західним цінностям» стало державною релігією, державною політикою. Гроші з допоміжної функції стали змістом

життя. Все продається, все купується. Продати можна й рідну матір, і Батьківщину, і честь, і совість. Хочеться волати: Українці де ви? Чи не гидко можновладцям заглядати в очі іноземцям і паплюжити все своє? Де ж ваша гордість за Землю, яка вас народила, виховала і дала освіту? Чому ви все робите так, щоб знищити все українське?

Кожна нація має свій психічний склад, характер, менталітет, систему національних цінностей. І це прекрасно. Жити в нівельованому за західними стандартами світі? Не дай, Боже!

Чим відрізняється наш, український дух від західного? Широтою, добротою і щедрістю душі, яка протистоїть західній скупості, дріб'язковості, скептицизму. Не все в українцях ідеально, але все це й становить його сутність, характер, його відмінність від інших націй. Майже все сьогодні робиться для того, щоб витравити з свідомості українців про себе як про людей Великої Української Нації. Замовчуються Арійська й Трипільська цивілізації, досягнення славного сина Українського народу Гетьмана Богдана Хмельницького й інших гетьманів, і вірних синів України. Руйнуються музеї, бібліотеки, садиби, парки, знищується Документальна пам'ять України.

Нам намагаються нав'язати «американські цінності». Це ж які? «Цінності», що полягають у кривавому знищенні індіанців? Замість того, щоб вчити всіх «демократії», американцям слід розпочати з себе замолювати гріхи перед Богом, перед індіанським, сербським, іракським народами та іншими народами світу. Та й інших гріхів у них дуже багато.

Література

1. Крупнов Ю. В. Преэмптивная война // Национальная безопасность и геополитика России. — 2003. — № 7–8. — С. 185.

2. Там само. — С. 185, 186.

3. Preemptive Strikes Part Of U. S. Strategic Doctrine. «All Options» Open for Couentering Unconventional Arms, by Mike Allen and Barton Gellman. — Washington Post, December 11, 2002.

4. Крупнов Ю. В. Преэмптивная война // Национальная безопасность и геополитика России. — 2003. — № 7–8. — С. 187.

5. Там само. — С. 187.

6. Там само. — С. 188.

7. How To Rebuild Iraq. The work to remake the country will belong, expensive and difficult. An assessment of how much it will cost — and who will pay. By JIMLACEY, Friday, Apr. 18, 2003.

8. Deterrence and Prevention. Why a war against Saddam is crucial to the future of deterrence, — by Tod Lind-berg, Weekly Standard, 02/03/2003, Volume 008, Issue 20.

9. Крупнов Ю. В. Преэмптивная война // Национальная безопасность и геополитика России. — 2003. — № 7–8. — С. 192.

10.  Там само. — С. 189.

11.  Al Hayat // Malaysia Star. — 2003. — 3 may.