головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 10/2006 
Персонал № 10/2006
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Як нам побудувати К-суспільство

Олексій ЮЛДАШЕВ,
кандидат юридичних наук, професор кафедри Інституту права МАУП

Деякі поняття, що використовуються в цій статті

К-суспільство (Knowledge society) — суспільство, засноване на знаннях.

Проблема — різниця між тим, що хочемо мати і тим, що є насправді. Проблеми поділяються на дійсні та псевдопроблеми. Останні, в свою чергу, можна поділяти на «ще» не проблеми, «вже» не проблеми, «ніколи» не проблеми.

Псевдовчені — ті вчені, які переймаються псевдопроблемами.

Бюрократизація — за авторською ідеєю, це підміна тим чи іншим явищем (зокрема наукою) суспільно корисних цілей, задля задоволення яких створюється відповідне явище, власними ЕГОїстичними, корпоративними інтересами. Ступінь цієї підміни принципово можливо виміряти, а це й буде одночасно показником ступеня бюрократизації. Це теж є важливою ідеєю, оскільки з одержанням зазначених показників можна, вимірюючи бюрократизацію явища, управляти нею. До речі, те ж саме відбувається і в сфері публічної влади, яка на певному етапі стає бюрократичною, починає жити за власними (корупційними, клановими) інтересами, абсолютно протилежними тим, задля задоволення яких ця влада створювалася.

Бюрократизація науки — це такий її стан, коли фінансуються наукові заклади, а не наукові результати, коли матеріально підтримуються вчені, а не наукові розробки; коли пріоритетом у науці стає сам учений, а не його наукові досягнення, коли можна мати наукові ступені і звання без наукових результатів, коли замість закономірного значення терміна «учений — це носій, генератор, володар наукових ідей» з'являється інше визначення цього поняття: «учений — це володар наукових ступенів, звань», а останні стають предметом ку-півлі-продажу. Отже, бюрократизація завжди призводить до заміни справжніх речей (у нашому випадку — наукових ідей) їх символами (науковими ступенями і званнями). Люди, які завжди шанобливо ставляться до науки, починають вклонятися не самим ідеям, а символам. Цікаво, що вся історія людства — це історія створення символів (кумирів) і поклоніння їм.

Учені-бюрократи — особи, яким присуджують наукові ступені та присвоюють звання без наявності наукових результатів.

Проблеми науки і освіти

Проблеми інтенсифікації науки. Провідні країни світу активно борються за якнайшвидше створення суспільства, заснованого на знаннях. Адже завдяки пріоритетному виробництву і використанню новітніх знань і вмінь, вони зможуть забезпечити найвищу якість та безпеку життя своїх громадян, а на стратегічну перспективу — значно посилити свій вплив на світові процеси. Можна прогнозувати, що ті країни, які не оволодіють цими знаннями та вміннями, стануть ще більше залежними від країн, де створено К-суспільство, і розраховуватимуться з останніми за блага цивілізації дешевою робочою силою, природними ресурсами, екологічними квотами та іншими складниками своєї національної безпеки. Знання — найважливіший фактор цивілізаційного розвитку. І саме тепер особливо пророчо звучать слова В. Вернадського: « То й народ, який зуміє найповніше, найшвидше, найдосконаліше оволодіти новим, що відкривається у Людському житті знанням, досконало розвинути і докласти його до свого життя, — отримає ту могутність, використання якої на загальне благо є головним завданням будь-якої розумної державної політики».

Для України надто важливим є формування правильного бачення свого місця та ролі у глобалізова-ному суспільстві, заснованому на знаннях, та формування ефективної політики для досягнення поставленої мети у близькій і далекій перспективі. Управління наукою належить до так званих неспро-можностей ринку, а отже повинно здійснюватися державою. Звідси випливає, що функція управління масовим виробництвом і поширенням знань є однією з найважливіших державних функцій. Украй актуальними є дві проблеми, розв'язанню яких власне і присвячена ця стаття:

1)   запропонувати ефективний проект управління наукою (виробництвом Знань) і освітою (поширенням Знань),

2)   запропонувати механізм боротьби з бюрократизмом у науці.

Вирішення проблем науки перебуває в центрі уваги керівництва країни. У виступі Президента України В. Ющенка на сесії Загальних зборів НАН України 5 травня 2006 р. зазначено, що частка країни на світовому ринкові високих технологій — лише 1%. Від майбутнього розвитку науки і освіти залежить те, в ролі якої держави перебуватиме Україна — аутсай-дерівській та залежній від інших держав або розвинутої і самостійної. Недарма 6 квітня цього року Рада національної безпеки і оборони розглянула питання про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України. Було проведено ґрунтовний аналіз стану справ, визначено широкий спектр заходів задля виправлення незадовільної ситуації у цій сфері. Заходи спрямовані на створення дійсно сприятливого інноваційного клімату в країні, запровадження всіх необхідних механізмів та стимулів для зацікавленості виробничої сфери у наукоємних технологіях, для залучення приватних інвестицій у наукову та інноваційну сфери.

Питання розвитку наукової системи розглядалися академіком НАН України Б. Є. Патоном у виступі «Основні підсумки діяльності та перспективи розвитку Національної Академії наук України» на сесії Загальних зборів НАН України (5 травня 2006 р.). Крім того, у 2005 р. в НАНУ створено Комісію з подальшого підвищення ефективності діяльності НАН України.

Все ж конкретних кардинальних заходів для подолання бюрократизації в науці поки що не запропоновано. Але ж ситуація, що склалася, досягла рівня, який характеризується як революційний — коли не тільки «низи не можуть», але й «верхи не хочуть». Виступаючи на вищезгаданій сесії Загальних зборів НАН України Президент України В. Ющенко зазначив, що минулого року на потреби науки витрачено 0,42% ВНП. Зрозуміло, що цього надзвичайно мало. І це в умовах, коли фінансування науки у 2005 р. збільшено на 60% (за даними Б. Є. Патона — на 35%) порівняно з роком попереднім. Та справа не тільки в цьому. По-перше, за словами президента: «Ніде в світі наука не фінансується виключно з державних джерел». По-друге: «Наукова інфраструктура споживає левову частку фінансування». Тобто, не всі кошти, зазначені в держбюджеті у розділі «на потреби науки», витрачені саме на наукові дослідження. З усього видно, що у державному забезпеченні наукової сфери плануються зміни. Варто очікувати переходу від фінансування «стін» до фінансування наукових ідей. Кошти виділятимуться не на діяльність певного НДІ, а на фінансування конкретних проектів.

Проблеми освіти. Основною проблемою освіти є відсутність її безпосереднього зв'язку з наукою — науковими результатами, недостатнє використання нових наукових ідей у навчальному процесі. Навчальні стандарти (освітньо-кваліфікаційні характеристики — ОКХ, освітньо-професійні програми — ОПП, навчальні плани) — не є конкретними, складені в занадто агрегованому вигляді, що не дає змоги відслідковувати рівень їх насичення науковими результатами. До підручників і посібників, грифи на які надає МОН України, не пред'являються вимоги відповідності їх сучасним науковим досягненням. Навпаки, вважають, що в них мають бути викладені положення, які вже є встояними (читай: повторюваними з одного підручника в інший), а підготовка їх не вважається навіть науковою роботою. Унаслідок цього нерідко виникають ситуації, коли рівень навчання у ВНЗ не тільки не відповідає новим науковим досягненням, а є застарілим навіть порівняно з існуючою практикою. Випускник приходить на виробництво не як носій нових ідей, а сам вчиться нового. На вирішення зазначеної проблеми — посилення зв'язку освіти з наукою — спрямована пропонована концепція управління наукою і освітою.

Механізм боротьби з бюрократизмом у науці

Почнемо з проблеми вибору механізму боротьби з бюрократизмом у науці (другої проблеми — розробка механізму боротьби з бюрократизмом у науці).

Державне управління будь-якою сферою, як вже зазначалось, має стійкі тенденції до бюрократизації. Не секрет, що вченим можна стати, не маючи наукових результатів, оскільки нині вченість ідентифікується не з науковими результатами, а з її символами — науковими ступенями і званнями. Відомо також, що дехто прагне до досягнення не наукових результатів, а лише зазначених символів. Наявність цих ступенів і звань (як і вступ до перспективної політичної партії) розглядається частиною амбітної молоді як неодмінний атрибут кар'єрного росту. Причому існуючий порядок присудження наукових ступенів і присвоєння наукових звань потребує реформування.

Щодо механізму боротьби з бюрократизмом у науці, то він полягає якраз у забезпеченні прозорості процесів фінансування в науці (залучення громадськості, проведення тендерів, конкурсів тощо) й атестації наукових кадрів. Коли мова йде про державні наукові ступені, звання, кожен платник податку має право запитати у кандидата, доктора наук, академіка державної академії наук, тобто у кожного, хто одержує за ці ступені і звання гроші від держави — які саме ідеї він надав суспільству. До ідей пред'являються певні вимоги, які обумовлені (мають бути обумовленими) в інструкціях ВАК. Наявність цих ідей має бути обов'язковою і в разі обрання вчених членами державних академій. Причому, чим вищий ступінь, звання — тим більше повинно бути публічності і прозорості: за ЩО, за які саме ідеї, винаходи, відкриття, теорії, концепції, доктрини, стратегії, моделі людина одержує високі наукові титули. Перейдемо до розгляду першої проблеми — викладення концепції управління наукою і освітою.

Вступні положення концепції управління наукою і освітою

Реалізація запропонованої концепції управління наукою і освітою потенційно здатна вивести нашу країну на новий цивілізаційний рівень розвитку порівняно із сучасним.

Основна ідея запропонованої концепції полягає в формуванні принципово нової парадигми розвитку науки і освіти, створенні К-суспільства, залученні на рівень промислового використання якомога більше (в ідеалі — всіх) знань, накопичених людством. А для цього передусім потрібно залучити ці знання у навчальний процес, в освітні стандарти.

Перехід на новий цивілізаційний рівень розвитку саме через розширення бази знань не є фантастичним. Нині учні 8–11 класів володіють знаннями, які сто–двісті років тому були надбанням небагатьох видатних учених світу. Водночас, за підрахунками, сучасна цивілізація послуговується лише незначною часткою знань, накопичених людством. Тільки певна частина з цієї частки знань залучена в навчальний процес.

Що ж робиться для залучення нових знань у навчання, підвищення якості освіти? У сучасній міжнародній освітній практиці багато уваги приділяється питанням визнання дипломів, «конвертованості» освітньо-кваліфікаційних рівнів. Можна стверджувати, що в центрі загальносвітових тенденцій розвитку освіти — переважно питання наближення її до загальновизнаних кваліфікацій і транснаціоналізації. Так, серед завдань Світового агентства з транснаціональної освіти (GАТЕ) — допомога вищим навчальним закладам і урядам в оцінюванні та визнанні програм, навчання за якими вийшло за національні кордони і надається громадянам інших країн і континентів. На конференціях GАТЕ основна увага приділяється універсалізації освіти: розробляються «глобальні принципи транснаціональної освіти», створюється банк даних про вищі навчальні заклади різних країн світу та їх програми тощо. Значна увага надається формам контролю знань (наприклад, так звана кредитно-модульна система контролю, пов'язана з Болонським процесом). Певний спектр завдань у цьому ж напрямі вирішує також Європейська асоціація міжнародної освіти (ЕАIЕ). Її зусилля зосереджуються на організації міжнародних тренінгів для експертів з національних та іноземних навчальних програм. І лише субсидіарно міжнародні організації займаються якістю (змістовними питаннями) освіти. У цьому напрямі певна увага приділяється наближенню її змісту до найбільш визнаних кваліфікацій, а також універсалізації підготовки фахівців, що, закономірно, є необхідним в умовах глобалізації*.

В Україні розроблено Національну доктрину освіти, яка мала б визначити стратегію розвитку освітнього поля в державі та сформувати основні пріоритети державної освітньої політики. Серед таких пріоритетів мало б бути, як мінімум, найповніше використання власних наукових здобутків, які нині залучаються в освітні програми ВНЗ спонтанно, некеро-вано, внаслідок чого більшість цих здобутків не використовується у навчанні студентів. На жаль, пропоновані стратегії і засоби містять лише декларації про те, що ситуація в освіті поліпшиться. За відсутності стратегії використання в навчанні наукових здобутків, не кажучи вже про відсутність відповідних конструктивних підходів, механізмів реалізації цього завдання, немає впевненості в тому, що проголошувані у Національній доктрині цілі будуть досягнуті. Який же вихід? Тут можливі два шляхи. Перший — це підтягування рівня національної освіти до загальновизнаних у світі кваліфікацій. Наш законодавець трактує таке завдання спрощено, зводячи це підтягування до зміни назв у позначенні освітньо-кваліфікаційного рівня: введення бакалаврату, магістратури. На черзі — науковий ступінь доктора філософії (замість нинішнього кандидата наук), без затвердження присудження цього ступеня ВАК. У контексті Болонського процесу йдеться про ліквідацію ВАК, автономію університетів.

Вважаємо слушним інший спосіб: запропонувати таку систему управління наукою і освітою, яка б була орієнтована не на загальновизнані кваліфікації, а на використання в навчальному процесі, отже і в народному господарстві, потенційно можливого, на певному рівні розвитку цивілізації, обсягу знань.

Пропонуємо концепцію побудови інноваційної моделі розвитку суспільства — суміщення наукових результатів із освітніми стандартами — суміщення потоку результатів наукових досліджень («виходу» науки) з навчальними програмами, навчальними стандартами («входу» в освітянське виробництво). Ця концепція могла б бути складником системи ще ширшого рівня, яка б включала суміщення потоку результатів наукових досліджень не тільки з навчальними програмами, а й з виробничими планами підприємств України — системи інноваційного провайдингу.

У межах пропонованої концепції вирішуються дві проблеми: максимальне використання власного інноваційного потенціалу та залучення у національне використання якомога більше знань, накопичених у світі. Для цього потрібно створити НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК ЗНАНЬ (комп'ютеризовану су-перпотужну базу наукової і науково-технічної інформації) та механізмів залучення цих знань у навчальний процес і в промислове використання. Такий банк має накопичувати наукові ідеї, що становлять національний науковий потенціал, а ще ту наукову інформацію, яка перебуває поза межами України.

Щодо механізмів реалізації концепції. Вирішення проблеми максимального використання власного інноваційного потенціалу повинні здійснювати органи державного управління — Кабінет Міністрів, МОН України, НАНУ, інші міністерства і відомства. Мова йде про проведення інвентаризації дисертацій, наукових звітів, наукових записок тощо, виконаних в Україні, виявлення і систематизацію наукових пропозицій щодо зміни, вдосконалення існуючого стану в тій чи іншій сфері та внесення цих пропозицій у Банк Знань із метою залучення їх у навчальний процес.

Друга проблема потребує тієї ж роботи, але пошук і систематизація має здійснюватися за джерелами, що існують за межами України. У вирішенні цього завдання повинні брати участь дослідники, дисертанти, творчі колективи, нові організації. Доцільно створити потужні аналітичні центри для формування наукової інформації для Банку Знань.

Правове забезпечення механізмів реалізації концепції інноваційної діяльності включає Закони України «Про основи державної політики у сфері науки та науково-технічної діяльності», «Про інноваційну діяльність», «Про інвестиційну діяльність», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», «Про державні цільові програми», проект Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» (законопроект спрямований на підвищення ефективності комерційного використання результатів науково-технічної діяльності), відповідні положення Цивільного та Господарського кодексів України, які містять положення щодо регулювання відносин комерційного посередництва, франчайзингу та концесій, відповідні постанови Верховної Ради та постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, Укази Президента України, нормативно-правові акти міністерств і відомств, що відносяться до сфери інноваційної діяльності, управління нею.

Стосовно інституційного забезпечення. І законодавча, і виконавча гілки державної влади мають відповідні структури, які потенційно здатні реалізовувати інноваційні моделі розвитку науки і освіти. Зокрема, у Верховній Раді функціонують Комітети з питань науки і освіти, промислової політики і підприємництва, національної безпеки і оборони. Є відповідні структури у Секретаріаті Президента, Кабінеті Міністрів України, міністерствах, відомствах, органах місцевої влади. У складі МОН, що є центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, функціонує департамент інновацій та трансферу технологій, який включає управління забезпеченням інноваційного розвитку. Цей департамент має статус, який можна вважати умовою нормативно-правового забезпечення, потрібного для реалізації концепції інноваційної діяльності. Серед завдань департаменту: розробка і реалізація державної політики у сфері інноваційної діяльності та трансферу технологій; визначення перспектив і пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні та механізмів їх реалізації; сприяння розвиткові мережі інноваційних структур; формування нормативно-правової бази щодо забезпечення інноваційного розвитку; координація діяльності національної системи науково-технічної інформації з питань інноваційного розвитку та трансферу технологій.

Потрібно зовсім небагато зусиль, щоб ця структура запрацювала ефективно.

Деякі поняття та ідеї концепції управління наукою і освітою

Основні поняття концепції управління наукою і освітою включають:

1)   параметри-характеристики — об'єкти управління якістю освіти,

2)   критерії управління нею,

3)  стратегії управління.

Параметри-характеристики — об'єкти управління якістю освіти. До них належать потенційна можливість, технічна, соціально-економічна, організаційна і психологічна здатність освітянської діяльності.

Розрізнятимемо вихідні результати наукових досліджень (нові доктрини, концепції, розробки, рекомендації тощо) як «вихід» науки, а освітні стандарти — ОКХ, ОПП та навчальні плани — як «вхід» в освіту. Пов'язування «виходу» та «входу» має стати основним завданням управління розвитком освіти і науки.

Потенційна можливість розвитку освіти (ПМ). Накопичені людством знання, сукупність яких можна позначити як потенційну можливість науки, розпорошені: частина з них перебуває на різних носіях інформації і у певних визначених місцях, до яких є загальний доступ (у бібліотеках світу, в мережі Інтернету, національних і міжнародних організаціях інтелектуальної власності (типу ВОІВ), патентах, звітах науково-дослідних організацій, університетів тощо). Інша частина — недоступна. Вона міститься в головах людей, приватних бібліотеках, колекціях, сховищах; частина знань існує у прихованому вигляді (нерозшифровані написи) і ще буде відкрита наукою в найближчому чи віддаленому майбутньому. Ідеться про виявлення і фіксацію всієї сукупності ідей, нововведень, ноу-хау, які нині існують у світі.

Технічна здатність освіти (ТЗ) — показник, який визначає обсяг знань, ту частку ПМ, яка може бути залучена в країні до освітніх стандартів за наявних техніко-організаційних засобів зберігання, оновлення та організації пошуку наукової інформації.

Цей показник міг би бути якісною та кількісною характеристикою стану К-суспільства і фундаментальних умов його розвитку. ООН розробила і застосовує до своїх членів так званий індекс К-суспільс-тва (Ік). Цей індекс, за методикою ООН, є синтетичним і визначається трьома головними вимірами: індексом інтелектуальних активів суспільства (Ііа), індексом перспективності розвитку суспільства (Іпр) та індексом якості розвитку суспільства (Іяр). Ііа формується за допомогою таких індикаторів: повний термін шкільного навчання в країні, кількість молоді віком до 15 років, яка здобуває освіту, рівень надання населенню інформації з допомогою ІКТ та преси, зокрема Інтернету, телефонного зв'язку, газет, журналів. На наш погляд, індикатор — повний термін шкільного навчання в країні — є формальним і замість нього доцільно було б використати саме показник технічної здатності освіти.

Соціально-економічна здатність освіти (СЕЗ) визначається вимогами працедавців до якості знань випускників ВНЗ. Це та частка ТЗ, яка споживається на ринку праці, зокрема, в народному господарстві України.

Організаційна здатність освіти (ОЗ) визначається на загальнонаціональному рівні (ОЗн) та на рівні конкретних ВНЗ (ОЗв). Щодо першого рівня — то цю здатність визначають національні освітянські стандарти з тих чи інших спеціальностей, підручники та посібники, рекомендовані (допущені МОН України) з дисциплін навчальних планів тощо.

Стосовно показника організаційної здатності того чи іншого ВНЗ. Таким показником є та частина ОЗн, яка реалізується у конкретному вищому навчальному закладі України. Тобто це обсяг і якість навчальної інформації, яка використовується в певній освітній установі для підготовки фахівців і міститься у навчальних (робочих) планах (програмах), лекціях викладачів, які є офіційним документом, що повинен зберігатися на кафедрі і надається під час перевірки.

Психологічна здатність — психологічна складова навчання (ПСН) — та частина ОЗв, яка фактично засвоюється студентами конкретного вищого навчального закладу.

Критерії управління. У межах цієї концепції виділимо відповідні показники — характеристики зазначених можливостей (здатностей), а також коефіцієнти, за допомогою яких можна управляти тією чи іншою здатністю (як правило, ці коефіцієнти визначаються відношенням значення певної можливості (здатності) до попередньої).

ПМ, як зазначалося вище, є сумою наукових ідей усіх галузей науки, що містяться у національних джерелах наукової інформації і джерелах, що існують поза Україною. Показник ПМ характеризує обсяг усіх знань, накопичених у світі, і його можна визначити в байтах, мегабайтах.

Коефіцієнт розвитку техніко-організаційного забезпечення освіти — ТЗ/ПМ. Визначається через відношення показника обсягу знань, які можуть бути залучені до освітніх стандартів за наявних техніко-організаційних засобів зберігання, оновлення, систематизації і організації пошуку наукової інформації, до показника ПМ.

Показник інноваційності економіки — це відношення максимуму знань, якого вимагають від випускників ВНЗ роботодавці, до тієї частини знань, що має в Україні техніко-організаційне забезпечення. Для підвищення значення показника інноваційності економіки доцільно розвивати інноваційний провай-динг та інститут інноваційних провайдерів.

Інноваційний провайдинг — системний процес формування, втілення в життя та подальшого супроводу комплексу заходів зі створення і просування на ринок нових товарів та послуг, чия конкурентоспроможність базується на використанні наукових знань та прикладних розробок — наукоємних технологій та послуг (прикладом може бути Південна Корея, щорічний обсяг експорту якої становить понад 300 млрд дол.).

Прообразом трансферу технологій і комерціалізації наукових розробок може бути Українсько-корейський центр трансферу технологій, створений НАНУ, Міністерством промисловості та енергетики Республіки Корея і Корейським інститутом промислових технологій, Міжнародний центр передачі технологій у м. Цзясин Китаю, створений за участю української сторони тощо.

Країні потрібен інститут приватних інноваційних провайдерів, основна функція — створення нової моделі бізнесу, заснованого на наукових досягненнях та їх упровадженні за допомогою концесії — франчайзингу. Запровадження інституту інноваційних провайдерів, акредитованих державою, змінює підхід до фінансування прикладних досліджень.

Наступний показник (коефіцієнт) концепції — це показник якості освіти у конкретному ВНЗ — ОЗв/ОЗн. Цей показник визначається відношенням показника організаційної здатності освіти у конкретному ВНЗ до показника організаційної здатності освіти на загальнонаціональному рівні.

Коефіцієнт «корупційності» (викладацької неспроможності) у вищому навчальному закладі (КК) — відношення кількості студентів, які одержали дипломи про відповідну освіту, до загальної кількості тих, хто навчався. Якщо студент не одержує диплома — не в змозі пройти контроль знань — то він, найімовірніше, опинився у ВНЗ випадково, за хабар, або викладачі не виконують своєї функції — не в змозі реалізувати потенційні розумові можливості студента — зробити його фахівцем.

Стратегія управління наукою і освітою

Пропонована концепція управління освітою — це не тільки шлях до формування європейського (світового) простору знань*, реалізації побудови інноваційної економіки, так званого інформаційного суспільства, а й забезпечення управлінням розвитку науки. Із концепції випливає, що основними завданнями управління освітою є спрямування наукових досліджень на вирішення проблеми максимізації ККД науки через залучення всіх знань у навчальний процес. Механізми такого управління мають бути спрямовані на вирішення проблем бюрократизації науки [5]. Із технології управління наукою повинні випливати об'єктивно необхідні (суспільно корисні) функції НАН України, інших академій державних і громадських наукових організацій, Міністерства освіти і науки, міністерств і відомств, які відповідають (у всякому разі повинні відповідати) за розвиток галузевої науки і аж до первинних ланок — НДІ, творчих колективів.

Література

1.  Згуровський М. Шлях до суспільства, заснованого на знаннях // Дзеркало тижня. — 2006. — № 2 (21–27 січня).

2.  Lonbay C. F. J. Report of the Profession in the Civil law jurisdiction Communities. — Birmingham, 1996.

3.  Rola uniwersytetow w Europie wiedzy. Komunikat Komisji. COM(2003)58. — Bruksela, 2003.

4.  Бойко Р. ВАК не КДБ, а ДАІ на науковому шляху // Віче. — 2006. — № 8. — С. 63–65.

5.  Юлдашев О. Х. Проблеми вдосконалення державної регуляторної політики в Україні. — К.: МАУП. — 2005.


* Візьмемо, для прикладу, юриспруденцію. Як відзначають закордонні дослідники, завданням юридичних факультетів європейських університетів Заходу є підготовка юристів, здатних працювати в будь-якій країні Європейського Союзу [1; 2].

* Підкреслюючи міждержавний характер завдання визначення ПМ, ми суголосні із сучасними світовими і міждержавними тенденціями. Так, нещодавно Європейський Союз офіційно проголосив намір побудови суспільства знань (Rola uniwersytetow w Europie wiedzy. Komunikat Komisji. COM(2003)58. — Bruksela, 2003. — 22 Р.). Цей намір безпосередньо пов'язаний з участю країн — учасниць ЄС у Болонському процесі. Своєю найвищою метою Болонський процес має виведення освітньо-наукового комплексу об'єднаної Європи на нові висоти. Серед кількох основних цілей Болонського процесу — сприяння підготовці якнайбільшої кількості молодих науковців і технологів, а також формування європейського простору знань. Отже, основне — не кредитна система, не модульний контроль, а саме формування європейського простору знань.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту