головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 8/2006 
Персонал № 8/2006
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Мотиваційний механізм сприяння підприємницькій діяльності
представників середнього класу

Оксана ДОБРОГОРСЬКА

Аналіз сучасних досліджень, що стосуються цього питання дає підстави вважати, що найбільш впливовими факторами є фінансова поведінка, стиль життя та інноваційні передумови сприяння самостійній діяльності (підприємництву) та зайнятості. Тож метою статті є наукове обґрунтування державного мотиваційного механізму сприяння становленню середнього класу в Україні, з урахуванням вище зазначених чинників. Адже доходи населення — основа матеріально-майнового стану й потужності середнього класу, а ще так зв. прошарків протосереднього класу. До того ж використання доходів — основа стилю життя, формування лідерської свідомості, що зумовлене економічною природою як передумовою становлення середнього класу й підтримки його стабільності.

Досліджуючи мотиваційні аспекти становлення середнього класу в сучасній Росії [1; 2], не можна обійти увагою запитання, відповіді на які можуть прояснити функції і сутність середнього класу в Україні. Зокрема такі:

Наскільки матеріально-майновий і фінансовий стан середнього класу в Україні впливає на забезпечення стабільності (економічної, соціальної, політичної) в суспільстві [3; 4]?

Чи може бути середній клас взірцем для інших соціальних груп і навіть виступати мотиватором в окремих сферах фінансової активності для активізації інших прошарків?

Якими особливостями визначається фінансова поведінка представників протосереднього класу, спроможних набрати необхідних ознак і увійти до середнього класу і які механізми можуть сприяти відповідній мотивації?

Потужність середнього класу — у можливості вкладати кошти у розвиток економіки України. Тому державний мотиваційний механізм має сприяти перетворенню згаданого прошарку на потужного інвестора в реальну економіку.

Нині середній клас розшаровується на власників середнього й дрібного капіталу і найманих працівників. Як загалом у верстві капіталістів виокремлюються представники великої, середньої й дрібної буржуазії, так і серед найманих працівників можна вирізнити найбільш освічену та кваліфіковану найменшу кількісно групу, яка має найвищий рівень доходів; більшу — спеціалістів середньої кваліфікації й відповідного рівня освіти, які отримують середні доходи; і найчисельнішу — кваліфікованих, а також некваліфікованих працівників із невисоким освітнім рівнем і безробітних, доходи яких забезпечують існування на межі бідності та нижче від неї.

Слід чітко розмежувати економічні і неекономічні фактори формування й розвитку середнього класу. Нерідко західні та вітчизняні економісти до економічних факторів зараховують лише володіння/неволодіння засобами виробництва, ігноруючи розміщення в системі суспільної організації виробництва (задіяність у суспільному поділі праці, зокрема через розумову й фізичну працю, участь/неучасть працівників в управлінні виробництвом і власністю), розмір отримуваних доходів та їх форми, рівень витрат на споживання, професійно-кваліфікаційний рівень працівників та ін.

Щодо них похідними є такі критерії, як спосіб життя (манери, звички, етикет), культурний, релігійний, статевий, віковий та ін. Зважаючи на ці фактори, у розвинутих країнах до середнього класу слід зарахувати найнижчу й середню групи власників капіталу та вищу групу найманих працівників (зокрема, менеджерів середньої ланки), а також осіб вільних професій: юристів, науковців, лікарів. У цих країнах середній клас становить до 55%. В Україні на початку ХХІ століття загалом переважає найнижча верства найманих працівників, до якої належать приблизно 80% населення, вищу групу класу капіталістів становлять менше 2% населення. Тому внаслідок незначних обсягів капіталу до середнього класу слід зарахувати середню групу капіталістів — власників середніх за розміром підприємств, середній прошарок чиновників тощо, а також найнижчу верству вищої групи власників капіталу.

Проблема формування середнього класу невіддільна від проблем подолання бідності в нашій країні. Так, В. Гошовська стверджує [5, с. 55], що рівень бідності становить 27,8%, а рівень крайньої бідності — 14,5%.

Вона зазначає, що об'єктивний аналіз стану суспільства свідчить про те, що основні соціальні ризики, зокрема бідність, зростання диференціації населення, відчуженість значної кількості громадян від суспільного життя, звуженість їхнього доступу до освіти, культури, медицини сягнули масштабів, які можуть становити реальну загрозу національній безпеці держави.

Цієї думки дотримується багато зарубіжних [6; 7; 8] і вітчизняних науковців. Подоланню бідності, як стверджує більшість дослідників, сприятимуть заходи щодо забезпечення зайнятості через квотування робочих місць для незайнятого населення, а також сприяння з боку держави само-зайнятості та підприємницькій діяльності, реформування власності тощо. Відомо, що частка малого і середнього підприємництва в ВВП країн із ринковою економікою є такою: Великобританія — 50–54%, Німеччина — 50–53%, Італія — 57–60%, Франція — 55–62%, США — 50–52%, Японія — 52–55%, Україна — 10–15%.

Зарубіжний досвід розвитку малого і середнього бізнесу (МСБ) теж свідчить про те, що ринкова економіка починається там, де «критична маса» підприємницьких структур становить приблизно одне підприємство малого бізнесу на 30–50 осіб, які проживають на певній території.

Розвинуті капіталістичні держави приділяють велику увагу розвитку МСБ. У кожному з них є для цього могутні державні структури. Так, у США на федеральному рівні діє Адміністрація з питань малого бізнесу (АМБ), яка здійснює правове й організаційне забезпечення малого бізнесу, надає фінансову підтримку. АМБ має відділення в усіх великих містах, діє й багато підпорядкованих їй консультаційних, інформаційних організацій, центрів розвитку малого бізнесу. Крім того, додаткову допомогу малим підприємствам по всій країні надають більше 2700 торгово-промислових палат.

В Україні з початку 90-х років здійснюється приватизація (у тому числі мала) державних і комунальних підприємств. У перші роки цей процес пустили на самоплин, а підприємництво віддали в руки населенню, яке здебільшого не мало ані знань, ані досвіду, ані навичок у цей сфері. Хоча відомо, що більшість помилок МСБ пов'язано з недосвідченістю або професійною некомпетентністю менеджерів цих підприємств.

Сучасні механізми мотивації підприємницької діяльності не досягають своєї мети. Це зумовлено тим, по-перше, що фінансування розвитку підприємницької діяльності здійснюється з держбюджету. Зокрема, від його затвердження (а це тягнеться майже півроку), за всіма статтями, до наказів прямого фінансування, спливає забагато часу, й оголошення тендерів на фінансування різних проектів підприємницької діяльності припадає майже на кінець року, чим обмежується період виконання цих проектів. По-друге, самі проекти, спрямовані здебільшого на освітні програми, не передбачають ніяких мотиваційних важелів щодо заснування власної справи. По-третє, не сприяла підвищенню підприємницької активності банківсько-кредитна система, яка потребує певних гарантій власності.

Державний комітет з питань регуляторної політики і підприємництва не вирішує в повному обсязі проблеми малого бізнесу. Хоч саме він мав би застосувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Автор дослідження вважає, що для становлення і розвитку малого бізнесу в Україні необхідно створити Адміністрацію малого бізнесу в Україні (АМБУ), яка б предметно і постійно займалася нагальними проблемами підприємництва.

До системи територіальних органів АМБУ повинні входити агентства у містах і районах, які б взаємодіяли з місцевими асоціаціями малих підприємств. Самі ж асоціації слід наділити правом участі в кадрових призначеннях керівників територіальних агентств АМБУ, у прийнятті рішень щодо надання державної фінансової підтримки малим підприємствам, інших важливих питань.

Основними функціями АМБУ мають стати: реєстрація суб'єктів малого бізнесу, надання їм фінансової державної підтримки; захист їх від незаконних перевірок; маркетингові послуги; методична і юридична допомога в навчанні тих, хто займається чи має бажання займатись малим підприємництвом, тощо.

Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні фінансується не в повному обсязі, що не дає змоги організувати навчання, надання державної фінансової підтримки і мікрокредитування підприємців, забезпечити інші потреби.

Крім того, розвиток малого і середнього бізнесу належно не забезпечено відповідними законами. Це відбувається тому, що сучасне підприємництво в Україні не виконує визнану у світі функцію механізму регулювання інститутів ринку. Існує думка, що основу сучасного підприємництва формує не будь-яка форма бізнесу, а різні інновації як реалізація нових номінацій виробничих факторів щодо створення видів товарів і послуг і технологій, використання з цією метою нових ресурсів, джерел і форм фінансування, освоєння організаційних та управлінських нововведень, а ще проникнення на ринки збуту, в галузі й сектори економіки та ін.

Основними мотивами підприємницької діяльності при цьому вважається привласнення грошей (підприємницького доходу), здобуття влади, прагнення по-новому розподілити та використати рідкісні ресурси, створити нові цінності.

Сучасні представники інституціоналізму О. Вільямсон, Н. Нору вважають, що підприємець — це суб'єкт, який робить оптимальний вибір між контрактними відносинами вільного ринку та організацією підприємства з метою забезпечення економії трансакційних витрат через залучення регулюючих механізмів ринкових відносин. Одночасно підприємництво виконує багато функцій: новаторську, організаційну, господарську, соціальну й особистісну.

Законодавче забезпечення підприємницької діяльності здійснюється в нас на підставі прийнятого Верховною Радою України Закону України «Про підприємництво», де зазначено, що підприємництво — самостійна, ініціативна на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею задля отримання прибутку [9].

Особистісними чинниками підприємництва є власність, розумові та фізичні здібності людини, знання і досвід, становище в суспільстві, права та ін.

Розвиткові ж підприємництва заважають високий податковий тиск, рекет, корумпованість, високі ставки за кредитами, монополізм на ринках іноземних фірм, низька платоспроможність населення, відсутність плюралізму форм власності, слабка конкуренція, обмеження сфер вкладення капіталу.

Деякі вітчизняні науковці зазначають, що малий бізнес, як найбільш масова форма і чутлива до кон'юнктури ринку, відіграє важливу роль у становленні відповідного типу економіки. У країнах із розвинутою ринковою економікою частка підприємств малого бізнесу сягає понад 90% усіх підприємств, забезпечуючи до 60% валового національного продукту [10, с.104].

Економічна наука приділяє значну увагу феномену малого бізнесу, що не тільки виявляє гнучкість щодо ринкових змін, а й перешкоджає монополізації. Крім того, він сприяє підвищенню рівня продуктивної зайнятості й платоспроможності населення і тим самим прискорює грошовий оборот, пожвавлює міжнародні економічні відносини.

Мале підприємництво дедалі активніше розвивається, інтегруючись у різні сфери економіки. Воно нарощує вплив на ринок праці, знижуючи відповідну соціальну напругу, сприяє самовизначенню людської особистості через привабливість нового соціального статусу; створює фундамент для зміцнення середнього класу.

За основними видами економічної діяльності найбільшу частку малих підприємств зосереджено у сферах оптової та роздрібної торгівлі, послуг із ремонту, торгівлі транспортними засобами. Друге місце займають структури у промисловості, зайняті в операціях із нерухомістю, наданні юридичних послуг.

Слід зазначити, що малі підприємства, незважаючи на досить значну кількість та її зростання найманих працівників, поступово зменшують частку продукції у загальних обсягах виробництва продукції (робіт, послуг). У цілому в Україні ця частка з 1998 року по 2003 рік скоротилася з 11,3% до 7,3%. Особливо це характерно для таких областей, як Волинська (з 12,5% до 5,5%), Донецька (з 8,5% до 4,4%), Київська (з 14,0% до 9,2%), Луганська (з 8,1% до 4,3%) і м. Київ (з 20,3% до 6,8%). Але у більшості регіонів зросла частка продукції (робіт, послуг) малих підприємств у загальних обсягах їх виробництва, зокрема, у Чернівецькій, Тернопільській, Сумській та ін. Позитивні фінансові результати у 2002 році мали підприємства, які вели діяльність в операціях із нерухомістю, здійснювали освітянські, колективні і юридичні послуги тощо.

Щодо форм власності, то найбільший обсяг продукції (70,9%) припадає на малі колективні підприємства, потім — на приватні (22,0%). Відповідні форми власності зберігають провідні позиції у виробництв вже понад п'ятнадцять років. Та фінансові результати діяльності багатьох підприємств свідчать про недосконалість методів господарювання. Серед факторів, що впливають на фінансові показники головними є, мабуть, ті, що стосуються нестабільності законодавчого регулювання.

Щодо галузей і ефективності роботи підприємств, найбільших втрат зазнали структури, зайняті у промисловості. На їхню частку припадала половина всіх фінансових збитків.

Друге місце посідали малі підприємства, чия діяльність пов'язана з сільським та лісовим господарством, мисливством. У 2002 році, коли майже всі види економічної діяльності дали від'ємні фінансові результати, що сягнули 783,2 млн грн, із яких 573 млн грн придали на згадані підприємства.

Фактично на кожну гривню, вкладену малими підприємствами у виробництво продукції (робіт, послуг), одержано 29,4 коп. збитків, хоча дохід (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг) складають на кожну гривну витрат 2,12 гривні. Ідеться про структури, які мали відповідні обсяги виробництва, а це 74,3% від загальної кількості малих підприємств із різними формами власності. У розрахунку на одне підприємство обсяги виробництва дорівнювали у 2002 році в середньому 137 тис. гривень. Якщо середня кількість найманих осіб на одне підприємство дорівнювала 8 осіб, то продуктивність праці була на рівні 17,1 тис. гривні. Порівняно з іншими формами господарювання чи зайнятості, діяльність малих підприємств і причетність до них представників середнього класу доцільно розглядати як певну мотиваційну спрямованість чи, як ще її називають, «інноваційною діяльністю».

Підприємництво та самостійна зайнятість обстежених займають значну частку серед груп у середньому класі. Частка цього класу в групі підприємців перевищує 80%, серед тих, хто починав справу, — 53%, серед сімей, які одержують доходи від підприємницької діяльності, 60% належать до середнього класу.

Якщо порівнювати середній клас із нижчими верствами населення за рівнем підприємницької активності, то більшість дослідників доходять висновку, що він є лідером. Хоча представники згаданих прошарків мають такий самий рівень зайнятості, як і представники згаданого класу.

Оптимістично можна сприймати й такі цифри. Незважаючи на те що кредитування населення знаходиться на початку свого розвитку, частка середнього класу серед тих, хто одержує банківський кредит, дорівнює 24–25%, іпотечний кредит — майже 45–50%. У складі кредитів досить помітну частку займають гроші, позичені у родичів та знайомих.

Більш відповідально ставляться представники середнього класу до погашення кредитів, подання податкових декларацій. Можна стверджувати, що податкові надходження до державного бюджету значною мірою забезпечують підприємства середнього класу.

Однак сплата податків та подання декларацій ще не стали для цих верств населення громадським обов'язком, що певною мірою пояснюється недосконалістю податкового законодавства, зокрема, його надмірним фіскальним рівнем. Тому серед таких підприємців, як і інших категорій населення, що займаються дрібним бізнесом, спостерігається тенденція до тінізації доходів.

Про це згадують дослідники середнього класу, вважаючи, що він «вписався» у тіньові економічні схеми і намагається не особливо «світитися». Та все ж цей клас, хоча ще недостатньо чітко сформований, є досить активним провідником інноваційних форм економічної діяльності. Одночасно він виконує функції «мотиватора» нових форм діяльності, поширюючи підприємницьку діяльність, тож його можна вважати обмежувачем масштабів бідності саме за показниками доходів.

Важливою умовою посилення мотиваційної складової до становлення середнього класу за умов розвитку середнього та малого бізнесу є сприяння впорядкованості умов його діяльності. Ідеться про відновлення спрощеної системи оподаткування. Помилки з боку держави в цих питаннях завдали певних втрат. Тому забезпечення сприятливих стабільних умов діяльності підприємств середнього і малого бізнесу доцільно враховувати в реалізації відповідної державної політики.

Отже, підприємницька діяльність у формі малих, середніх господарських структур має значний потенціал щодо становлення середнього класу в Україні.

За умов послідовного вдосконалення механізмів державного регулювання, підвищення рівня менеджменту і професійності ведення підприємницької діяльності цей потенціал може бути перетворений у реалії, що підтверджують досвід розвинутих країн ринкової економіки. Актуальними для досягнення цього є напрацювання наукових рекомендацій та посилення саме впливу держави до підготовки фахівців із підприємницької діяльності за світовими стандартами.

 

Література

1.  Громов Р. Положение в обществе и принадлежность к социальному слою: факторы самоидентификации // Экономические и социальные перемены: мониторинг общественного мнения. Информационный бюллетень. — 1997. — № 4. — С. 30–34.

2.  Средние классы в России: экономические и социальные стратегии / Е. М Авраамова и др., под ред. Т. Малевой, Московский Центр Карнеги. — М.: Ген-дальф, 2003. — 506 с.

3.  Рудченко О. Формування ефективних власників у процесі реформування відносин власності // Акціонер. — 2000. — № 1. — С. 8–12.

4.  Полторак А., Лернер П. Основы интеллектуальной собственности: Пер. с англ. — М.: Издат. дом «Ви-льямс», 2004. — 208 с.

5.  Гошовська В. Соціальна домінанта національної безпеки: актуальні проблеми. Монографія. — К.: Корпорація, 2004. — 196 с.

6.  Илиев П. Масовата приватизация и формиранить на средната класа // Икономика (София). — 1996. — № 11. — С. 6–8.

7.  Coleman I. S. Foundations jf social Theory. — Cambridge: Belnap Press of Harvard Univ. — Press. — 1990.

8.   Social Capital: Critical Perspectives (S. Baron) — Oxford: Oxford Univ. — Press. — 2000.

9.   Закон України «Про підприємництво» // ВВР. — 1991. — № 14. — 170 с.

10. Бондар І., Ягольник О. Як стати успішним підприємцем. — К.: Корпорація, 2004. — 120 с.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту