головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 8/2006 
Персонал № 8/2006
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Грошова держава

Андрій КРИЛЕНКО

Не все те золото...

Більшість наукових товариств Ренесансу займалися, крім іншого, каббалістичними науками. Їхні члени, як правило, були або нерелігійними, або ворожими до Церкви. У ХV ст. це був благодатний ґрунт для поширення натуралізму як підміни християнства. Серед товариств, які перебували в конфронтації з християнством, була Римська Академія, члени якої планували вбити Папу Павла II і проголосити Римську республіку. У 1468 році папська поліція заарештувала їх. Типовий захисник підривних сил ренесансного світу, наступний Папа, Сікстій I V, звільнив ув'язнених і відновив їх на колишніх офіційних посадах, а імператор Фрідріх III повернув їм право присвоювати ступені й увінчувати коронами поетів. Інший приклад, що пов'язує Ренесанс із нашим часом, це товариство, засноване 1545 року Леліо Соццині у Віченце, неприхованою метою якого була заміна християнства чистим раціоналізмом. Довідавшись про цю мету, Папа Павло III заборонив його. Деякі члени товариства уникнули арешту, виїхавши за кордон, де вони знову проповідували кінець християнства і встановлення на його руїнах синкретичної конфесії, яка поєднає всі віросповідання — від вільнодумства до поклоніння Люциферу. У 1893 році Адріано Леммі в промові, виголошеній із нагоди його обрання Великим Магістром Великого Сходу Італії, оголосив, що Леліо Соццині, засновник товариства Віченца в XVI столітті був батьком спекулятивного або умоглядного масонства [1].

Сучасне масонство вільних мулярів визначали як умоглядне, на відміну від його гільдій професійних будівельників або інших секретних чи напівсекретних товариств, що вели більш-менш таємну діяльність упродовж багатьох століть**. Католицькі ложі, наприклад, брали участь у реставрації Карла II.

Спекулятивне масонство було засновано з метою залучення неєвреїв свідомо або несвідомо на службу єврейства. Воно виникло в Англії 1717 року внаслідок об'єднання чотирьох уже існуючих масонських лож. Номінальними засновниками були два протестантські пастирі, доктор Джеймс Андерсон і преподобний Джон-Феофіл Дезагульєр. Дезагульєр, син гугенотського іммігранта, був професором експериментальної філософії в Оксфорді. І він, і Андерсон були членами середньовічного каббалістичного і гностичного ордена Розенкрейцерів. Структуру масонства, описану Андерсоном під керівництвом Дезагульєра, автор визначав як «своєрідне Євангеліє для використання інтелектуальною й утилітарною Церквою» [2].

Дух конституції масонства відображений у тому факті, що, хоча воно призначалося для осіб, які принаймні номінально сповідують християнство, Христос згадувався лише раз і до того ж у лапках як «Великий Архітектор Церкви». Участь євреїв у заснуванні сучасного масонства наочно розкрита в зобов'язанні, що накладається на кожного масона дотримуватись морального закону «як справжній нащадок Ноя». Мало хто в той час знав Закони Ноя. Винятком були єврейські раби-ни і філософи. У Біблії немає згадки про Закони Ноя. Єдиним джерелом їх є Талмуд, де про них сказано, що це закони, викладені Богом для Ноя і його родини як прабатьків людської раси після потопу. Пізніше, коли Бог дав Мойсею Таблиці Закону, євреї одержали власні Заповіт і Закон.

Однак, Закони Ноя нав'язувалися й іншому людству. Талмуд і талмудисти залишали поза увагою той факт, що після Християнського Одкровення Закон Мойсея («око за око») перекривався всесвітнім законом милосердя, актуальним для усіх, як євреїв, так і неєвреїв. У проектованому єврейством світовому порядку християни, які відмовилися прийняти їхню віру, підлягають покаранню смертю. Мусульмани, з іншого боку, через особливе ставлення магометанства до іудаїзму і багатьох спільних для обох релігій моментів, будуть терпимі і певною мірою привілейовані***. Отже, вимагаючи від вільних мулярів бути вірними послідовниками Ноя, прабатьки сучасного масонства вже визначили їх підлеглий статус у майбутньому світовому порядку, де євреї повинні бути правлячою кастою, священиками і законодавцями для всіх інших. Цікаво, що той самий світовий порядок був передбачений у Суспільному законі Сполучених Штатів 102-14 від 20 березня 1991 року, протягнутому через Конгрес масоном Джорджем Бушем (старшим) тоді, коли громадськість була зайнята війною в Перській затоці.

Андерсон і Дезагульєр скористалися ситуацією XVIII ст., коли моральність була на особливо низькому рівні. Ренесанс зробив порок відкритим і привабливим, а Реформація зробила його таємним і огидним. Розбещеність і інтелігентність непоєднувані, і філософія осяяння виявилася відповідно поверхневою. Тільки товариство, що втратило свої інтелектуальні та моральні орієнтири, могло сприйняти конгломератний ритуал масонства, що складався з елементів, узятих із Каббали, Талмуда й псевдомістичних і гностичних східних учень, як втілення остаточної мудрості і спадкоємця первісної традиції.

За зовні шляхетним фасадом, а в Англії під надійним протестантським контролем, спекулятивне масонство виконало свій заповіт як могутнє знаряддя для поширення підривної діяльності. Доктрина терпимості, що претендує на повагу, але водночас на перевагу над усіма релігіями, стала рівносильна запереченню справжньої релігії. Проповідуючи вірність державі, але ніколи не виганяючи членів, винних у підривній діяльності, масонські ложі були форум, де заради свободи слова давали зелене світло принципу опозиції влади, разом із культурою, що живить вірус дехристиянізації і зрадництва, коли катастрофа будь-якого встановленого порядку могла б бути легко спланована і підготовлена. Англія стала базою, з якої євреї змогли запустити останню фазу свого підкорення світу, базою, яку тамплієри могли б забезпечити для них ще в XIV ст., якби їм не перешкодив Пилип Красивий; або це могла бути єврейська Іспанія після XV ст., якби не Фердинанд і Ізабелла, або обложена комуністами Росія, якби Сталін пішов прокладеним для нього шляхом.

Згодом єврейські авторитети перестали приховувати свою роль у масонстві. 1843 року, після заснуванням Бнай Бріту («Сини Заповіту»), масонського ордену, у який не допускалися неєвреї, хоча євреї могли входити в неєврейські масонські ложі, ідентичність єврейських і масонських цілей була відкрито визнана, і євреї взяли все братерство під свій контроль. У «Бнай Бріт Мегезін» (Т. ХLIII, с. 8) єврей і масон Раббі Маньїн писав, що «Бнай Бріт лише тимчасова затичка. Усюди, де масонство зможе відкрито заявити про те, що воно єврейське як за природою, так і за метою, звичайних лож досить для виконання завдання». 1831 року «Verite Isratlite» (т. V, с. 74) стверджував, що «дух масонства — це дух Іудаїзму за своїми фундаментальними віруваннями, за своїми ідеями, мовою, організацією».

1860 року Всесвітній альянс Ізраелітів (the «Alliance-Israelites-Universelle») був заснований євреєм Адольфом Крем'є, який, як повідомляє «Alliance-Israelites», був обраний у 1869-му Великим Магістром масонства шотландського обряду (найвищий ступінь масонського ордену у Франції). Цілі альянсу ті ж, що й масонів-ілюмінатів, які поділяло також єврейство, а саме: знищення християнства і світове панування. «Він (Крем'є) підготував і громогласно проголосив... месіанське царство, час, настільки довго очікуваний, коли всі народи будуть підлеглі Ізраїлю» [3].

У XX ст. вожді єврейства, як неодноразово стверджував Крем'є й інші, з нетерпінням очікували встановлення світового порядку, керованого євреями. Закон, який стосувався цього факту, прийнятий Конгресом Сполучених Штатів, віддавав належне єврейському рабину, главі Любавичського руху, заснованого в Росії у XVIII ст. і в Сполучених Штатах у XIX столітті. Він забезпечує поширення принципів Законів Ноя, що Конгрес охарактеризував як «моральну основу суспільства від початку цивілізації». Закон, прийнятий Конгресом, закликав до міжнародної підтримки Законів Ноя в декларації, підписаній президентом Сполучених Штатів і іншими главами держави. Професор-єврей Іс-терлі з Юридичного центру Південного університету порівняв Закон Конгресу з «першими променями зорі», що «свідчать про схід ще невидимого сонця». Суть цього сонця розкриває інший єврей — Девід Девіс. В інтерв'ю 1992 року для газети «Ассо-шіейтед Пресс» Девіс характеризує Закони Ноя як провісники нового світового порядку в релігії. У цьому новому світовому порядку, як вважає професор Істерлі, євреї, які підкоряються найвищому закону Тори, не будуть зв'язані Законами Ноя. Християни ж, які поклоняються Святий Трійці і Христу, можуть бути звинувачені в ідолопоклонстві і поклонінні іконам, тобто в злочинах, за Талмудом, караних смертю. Єврейська енциклопедія описує режим, що відповідає Законам Ноя, як можливий світовий порядок, що безпосередньо передує всесвітньому воцарінню Талмуда [4].

 

Рекапітуляція

Задовго до того, як вавилоняни розв'язали свою Змову, Німрод, наслідуючи приклад Адама й Єви, поставив перший спектакль для людей під назвою «Будьте як боги». Вавилонська вежа, яку будували, щоб кинути виклик Богу, була призначена для того, щоб унеможливити ще один потоп. Передбачалося, що на її вершині буде споруджений достойний мавзолей для Німрода. Вежа звалилася, посіявши сум'яття у Вавилоні. Усі наступні спроби, що копіюють цю модель, також завершилися невдачею.

Хевер, єдиний хто відмовився брати участь у будівництві Вежі Німрода, був нагороджений привілеєм породити Обрану расу. Авраам, нащадок Хевера, був вилучений Богом із середовища магів і чарівників Халдеї. Як це часто буває, Бог благоволить до нижчого. У другому тисячолітті до н. е. євреї (абіру) були в основному паріями, втікачами, які ховаються від закону й іншими вигнанцями, які заробляли собі на життя на сезонних роботах або як наймані солдати у Месопотамії, працюючи на будівництві пірамід у Єгипті, і пізніше в часи Навуходоносора, рятуючись втечею в Єгипет і Ефіопію від ассирійських загарбників, вони укладали змішані шлюби з неграми і ставали чорношкірими євреями, африканськими фалашами.

Євреями постійно керували, їх захищали і благословляли дарунками незрівнянної мудрості їхні Пророки, а також їхні Писання. Але вони з такою ж стабільністю, як підказувала їм їхня халдейська пам'ять, займалися магією і чаклунством. Сам Мойсей, який виріс при дворі фараонів, був навчений мистецтвам єгиптян, включно з чарівництвом. Проте щоразу, коли Діти Ізраїлю впадали в гріх, після покарання Бог знову повертав їм Свої обійми і прихильність, вважаючи їх хоронителями справжньої релігії.

У Вавилоні під час полону знання точної дати приходу Месії (за пророкуваннями пророка Данила [ІХ, 25] «сімдесят сім седьмин і шістдесят дві седьмини», тобто 7х7 плюс 7х62 роки дорівнює 49+434 роки) від дати обнародування Едикту Сайруса змусило євреїв із нетерпінням чекати виконання месіанських пророцтв, що трактували як підкорення світу. Зв'язок із процвітаючою банківською громадою Вавилона і містичних культів Персії, і халдейських магів привели деяких з них у секту фарисеїв, до заснування таємного товариства, для підготовки до обіцяної єврейської гегемонії. Це було народженням Змови Світового уряду.

У часи Христа фарисеї були наймогутнішою партією в Єрусалимі. Вони проповідували крайнє благочестя, але насправді були надзвичайно матеріалістичні. Їхнім основним інтересом була влада. Коли вони зрозуміли, що Ісус Христос не має наміру підкорити для них світ, вони домоглися Його розп'яття, організувавши пародію на справедливість і негайно ж взялися батогом і пряником вирішувати проблему прийняття своїми одновірцями Його Євангелія. Цілком усвідомлюючи, що Ісус Христос і був Месією, вони відкинули Його, тому що Його Царство було не від світу цього.

Коли диявол побачив, що розп'яття стало перемогою Ісуса Христа, замість поразки він зробив євреям пропозицію, від якої відмовився Ісус: він дасть їм світ, якщо вони поклоняться йому і йому служитимуть. Євреї, які прийняли цю пропозицію, були вже силою, з якою не можна було не рахуватися. Коли вони підняли повстання наприкінці

першого століття, їм вдалося вирізати півмільйона жителів Нижнього Єгипту і Кіпру та розгромити римське військо під керівництвом Лупуса, перш ніж повстання було остаточно подавлене Адріаном. Відтоді засновники і вожді постхрамового єврейства потроху, століття за століттям, просувалися вперед до виконання сатанинського обітовання. До XX ст., мабуть, жодна нація не уникнула спрутових обійм їхньої фінансової системи або гангрени морального розкладу, для яких вона була легкою здобиччю.

 

Вичерпати океан

Леон де Понсінс, фахівець у галузі таємних товариств, сказав, що підривними силами, перемога над якими необхідна для повернення світу до чистоти, є масонство, іудаїзм і окультизм [5]. Корені масонства й окультизму у язичництві. Євреї, які діють за допомогою езотеричної науки Каббали, ловлять у сіті необачних, а іноді навіть і обережних людей, обіцяючи їм унікальну мудрість і таємні сили. За допомогою масонства вони передали всі сектори колишньої християнської суспільної структури до рук єврейства. «Здається, що каббалістич-но і революційно налаштованому єврею пес вказує на Надрозум, що діє за безліччю таємних і окультних товариств як учора, так і сьогодні, що використовує їх як заставу у великій грі і змові світового масштабу, що роз'єднують і руйнують не тільки християнську віру, а й усі традиції західної цивілізації» [6].

Здається, що євреї і неєвреї забули про «Велику прірву», до якої метафорично належать Богач і Лазар. Авраам сказав: «Поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять із-відти до нас» (Лк. 16, 26). Потойбічний світ трансцендентальний. Людина не може пересуватися з однієї сторони на іншу. Вона залишає цей світ тільки тоді, коли йде остаточно — щасливо або нещасливо — у наступний». Якщо вона борсається в окультизмі, то робить це зі страху і рідко уникає духовної смерті, перебуваючи в руках тих сил, які сама розбудила.

Fata morgana світового уряду сторіччями спричиняла суперечки. У наш час її рекомендує або обіцяє один політичний мислитель або провісник за іншим. 1950 року її пропонував як тонко завуальовану погрозу Пауль М. Варбург, син спонсора Федеральної резервної системи. Цей член братства виступав перед Сенатом Сполучених Штатів: «У нас буде світовий уряд, подобається нам це чи не подобається. Єдине питання, отримаємо ми його внаслідок домовленості чи силоміць». Через п'ятдесят років що ми отримали без сумніву — це сумне видовище демократично обраних «представників народу», що розштовхують один одного, щоб якнайшвидше передати свою країну або громаду єврейству. І все ж таки, незважаючи на дії змовників і окультну допомогу, світовий уряд як земний рай, обіцяний то одним, то іншим пророком — від Люцифера до Леніна, усе ще попереду десь на двадцять або більше років.

Змова стала невиліковним калікою. Усяка влада від Бога. Як супротивні Богові за суттю, дії євреїв можуть бути тільки негативними; наскільки тривалою не була б негативна дія, вона ніколи не може створити нічого позитивного. Остаточним результатом завжди є руйнація. Як переконує більшовицький експеримент, навіть тероризм, зрештою, виявляється самонищівним.

 

Світогляд

Узагалі уряд мав бути заснований на згоді, а згода можлива лише тоді, коли керівник поділяє ідеологію зі всіма іншими і з тими, хто ним керує****. Ідеологія і звичаї різних народів також занадто різні, щоб їх можна було охопити єдиною законодавчою системою. Навіть якщо це було б здійсненне, демократична терпимість розходжень означала б встановлення по всьому світу того, що д-р Елліс Пауел, редактор «Файненшіал Н'юс», назвав у 1917 р. «мерзенною й огидною системою інтриг, егоїзму і корупції, під назвою партійний уряд».

Цей «ліберальний вибір» недвозначно проявився в голосуванні за Маастрихську угоду, коли Данії було надано другий шанс дати правильну відповідь. Другий датський «референдум» показав, що мають на увазі змовники під «погодженим урядом». Європа, що вироджується і роз'єднується, однак, усе ще є серцем цивілізації, і в Європі дух незалежності, лідерства ще може ожити. Масова імміграція кольорових людей спрямована на послаблення європейської породи і попередження її виживання. Із цією ж метою брюссельські агенти Змови свідомо руйнують європейське сільське господарство, щоб європейці могли б, у разі потреби, поголодувати, поки не стануть слухняними.

План, складений Амшелем Ротшільдом у 1773 р., викладений у листі до Райхгорна в 1869 р. і розширений у «Протоколах сіонських мудреців» наприкінці того ж століття, був підтверджений ребе Еммануїлом Рабиновичем на спеціальних зборах європейських рабинів у Будапешті 12 січня 1952 року.

«Мета, якої ми так згуртовано прагнули три тисячі років, — сказав він, — нарешті досяжна ...через 10 років наша раса посяде належне місце у світі, де кожен єврей буде царем, а кожен гой рабом» (оплески).

«Після Третьої світової війни, що насувається, — продовжував він, — ми відкрито продемонструємо нашу тотожність із расами Азії й Африки. Я можу з упевненістю стверджувати, що нині народжується останнє покоління білих дітей ... білі жінки повинні жити із представниками темних рас, білі чоловіки з чорними жінками... Наш переважаючий інтелект надасть нам можливість легко панувати над світом темношкірих народів... Більше не буде релігій. Існування верстви священиків більше не тільки не буде становити постійної небезпеки нашому правлінню, але не буде і віри в потойбічне життя, що дає духовну силу і можливість протистояти нам непримиренним елементам у багатьох країнах. Ми збережемо ритуали і звичаї іудаїзму як знак нашої вродженої правлячої касти...» [7].

 

Суть справи

«Гармонія всіх частин тіла робить його єдиним цілим, сповненим здоров'ям і красою; і ця гармонія може існувати завдяки узгодженості всіх складників, але насамперед єдності священиків» — Св. Лев Великий (461 н. е.).

Зрештою, всі уряди автократичні. На троні або у фракції завжди є особистість, чиє рішення залишається остаточним. Автократія може набувати різних форм: вона може бути завуальованою або відкритою, християнською або язичницькою. У Візантії уряд був відкритим, автократичним і християнським. Загальна християнська віра була для тимчасової влади фундаментом. Як сказав Св. Джером, главою Церкви «обирався лише один, і якщо главу уже встановлено, приводу для схизми не повинно бути». Якби віру твердо підтримував уряд і народ у XVI ст., реформація була б неможлива. Унаслідок втрати такої віри ніхто, навіть папа, такий святий як Святий Пій X, не міг би контролювати порушення встановленого порядку і просування завуальованої автократії Уряду світової змови.

Вибори кардинала-масона Рамполлі на папський престол на початку XII ст. знаменували успішну інфільтрацію конспірації в Церкву. Вето, накладене на ці вибори імператором Францом-Йосифом Австро-Угорським, який використовував установлений імператорський привілей, стало нагадуванням про те, що уклад християнської Римської імперії, Візантії був свідомо сприйнятий. Однак імператорське вето не змінило плани змовників, воно лише відклало на півстоліття їхнє здійснення. Після ІІ Ватиканського собору офіційна церква, керована папами єврейського походження і масонами, які змінювали одне одного, була лише порожнім фасадом. Зникнення за ним змісту проявилося у загальному прийнятті софістики, опублікованої в документах Ватиканського собору і такою ж відсутністю в них катехизичної мудрості, яку раніше поділяли навіть діти.

Те, що церковні таїнства дають християнам унікальний привілей, канал, за допомогою якого Милість Божа доходить до них через прірву, що розділяє трансцендентальний світ і тваринний, а також необхідність керівництва і сили жити з вірою, перестали бути необхідними для політичного або повсякденного життя. Примиренська церква, підпорядкована змовникам намагалася усунути з розуму віруючих саму ідею про подібний привілей іншого світу, раціоналізувати християнство і звести його до найнижчого з усіх релігій віросповідання. Вона навчала, що Благодать Божа не передається через первосвященика і церкву як дарунок Божий, а поділяється ієрархією через людську владу. Осиротілим без релігії і залишеним на відкуп тим, хто подає милостиню вівцям, залишалося лише чекати приходу вовків.

Нині світ занурений у ще більше сум'яття. Принцип поділу, культ опозиції і фарс популярної демократії дають пріоритет прав над обов'язками, камуфляж автократії єврейства, нездатного навести лад у створеному ними хаосі. Проте немає причин, чому ті нації, які були раніше християнськими не можуть повторити і поліпшити досягнення Візантії і середньовічної Європи, найбільшого наближення до цивілізації. Навіть якщо мета християнського суспільства нереалістична, тільки тоді, коли людина прагне до ідеалу, реальність стає терпимою.

Відповідно до християнської традиції, у часи царювання антихриста, серед суцільної анархії, терору, воєн і катастроф Ілля повернеться і наверне євреїв, які, прокинувшись від своїх оман, приєднаються до гоїв і збиратимуть осколки цивілізації, яку вони зруйнували, євреїв, які нападали на християнство і християн, які не зуміли реалізувати свою віру. Святий Павло пророкував, що апостасія євреїв, необхідна для того, щоб прокласти дорогу для навернення гоїв, призведе до апостасії гоїв і навернення євреїв. Франциск Суарезький, іспанський філософ-єзуїт XVI ст. сказав, що, за Священним Писанням, навернення євреїв відбудеться після трьох із половиною років переслідувань, яких зазнає Церква в руках антихриста.

Дві речі очевидні. Перше, якою б не була близькою до досконалості модель нового світу, запланована єврейством, ілюмінатами, масонами або їх однодумцями, «новий світовий порядок», який вони вічно мріють створити, воістину світ зла і не може бути іншим, крім деструктивного. Випробуваний упродовж сімдесяти років у «земному раї» Радянського Союзу, він приніс не шість, а більше шести мільйонів жертв. Його організатори ті ж мамони, чи змінюють вони комуністичний терор на ліберальний вибір, червоний прапор на Флер де Ліс, або Розу на будь-яку іншу назву... По-друге, які б невдачі або злочини не приписували християнам упродовж століть, цивілізація без християнства також немислима, як і порятунок поза Єдиною, Святою, Соборною й Апостольською Церквою.

 

* А. К. Крыленко. Денежная держава. Тайные механизмы истории. — М.: Энциклопедия русской цивилизации, 2002. — С. 120–125, 198–204.

** Традиція підривної діяльності існувала впродовж багатьох століть, перш ніж її підхопило масонство. За словами Магістра Делассуса, «найстаршим справжнім документом про масонські ложі є Колон Хартія (1535 р.), яка свідчить про існування, можливо, впродовж попередніх двох сторіч одного або декількох таємних товариств, які діяли підпільно в різних державах Європи і перебували в прямій опозиції до релігійних і цивільних принципів, що становили основу християнського суспільства... Це доводить існування і діяльність товариства, поширеного по всьому світі, принаймні впродовж сторіччя, яке передувало Павлу II і гуманістичному таємному товариству. Підписантами Колон Хартії були Меланктон, єврей і близький друг Лютера, різні католицькі знаменитості разом із протестантами (Якобус Антверпенський, Ніколас фон Ноот та ін.) і Коліньї, вождь французьких кальвіністів (Delassus, op. cit., рр. 80, 81).
Йосип де Мейстр писав про це: «Від часів Реформації і навіть від часів Уікліфф в Європі існував жахливий і незмінний дух, що діяв безупинно з метою повалити християнство і європейські монархії... Цей руйнівний дух був тим запасом, яким живилися кальвінізм, янсенізм, філософізм, ілюмінізм і всі антисоціальні й антихристиянські системи нашого часу» (Euvres completes, T. VII, 312).

*** Привілейований статус, наданий мусульманам організаторами змови, був яскраво продемонстрований війною в колишній Югославії. Основна модель, що підкреслює воєнні дії, копіювала знайому, неточно названу правою, або фашистською модель, коли патріотично налаштовані серби під керівництвом Караджича протистояли типовому «демократичному» режиму, організованому або схваленому іудео-масонським істеблішментом і керованому Мілошевичем. Як завжди, націоналізм мав бути знищений у корені. Конфлікт був загострений релігійними мотивами. Інфільтрація католицької церкви призвела до обрання пап-масонів, починаючи від Іоанна XXIII (Ронсаллі), з лояльності до якого більшість католиків свідомо або несвідомо стали віровідступниками. Як вівці, обмануті продажними пастирями, вони більше не були перешкодою для реалізації змови. Православних християн, однак, і особливо тих, які доповнювали свою віру патріотизмом, не так легко було обдурити, незважаючи на присутність вільних мулярів у ієрархії. Тому їхнє знищення мало бути більш ретельним. Боснійські мусульмани, з іншого боку, разом із турками користуються прихильністю єврейства, тому що, як і комуністи, вони визначили свою роль у проектованому світовому порядку, а саме: контролювати для євреїв світову державу, у якій комуністи будуть єдиною партією. Звідси, наприклад, особливості війни в Югославії, постійні потоки історій про звірства, вчинені з сербами й однобічна допомога, яку щедро постачали боснійські мусульмани (Див.: Disandro, C. A., «Ortodoxia Gri-ega y Catolicidad Romana in «La Hosteria Volante» {La Plata, Argentina} № 37. — Nov. 1992).

**** Знову Візантія є прикладом за принципами державного мистецтва. Стівен Рансімен у книзі «Візантійська теократія» писав: «Жодна форма уряду не може виживати довго без загального схвалення народу ... звичайна людина, чоловік або жінка, у Візантії вважали, що Імперія — це Свята Імперія Божа на землі, а священний Імператор — предстоятель Бога перед людьми і предстоятель людей перед Богом. Упродовж одинадцяти століть від дня Костянтина Першого до Одинадцятого, теократичний устрій християнської Римської імперії був незмінним. Жодний інший устрій у всій історії християнської ери не протрималося так довго». (op. cit., р. 164).

Відень, 1997 р.

 

Література

1. Couvert, E., op. cit., t.II. — Р. 57.

2. Fay, B., La Franc-maconnerie et la revolution intellec-tuelle eu XVIIIe siesiecle (Paris, La Librairie Fransaise, 1961). — Р. 89.

3. Miss Stoddard, op. cit., 98 and Delassus, Mgr H. op. cit. — Р. 112.

4. Mouraux, Abbe H., Bonum Centamen. — 1992. — № 121. — Рр. 3–4 and Dom Bell Reports. — 1991. — № 26.

5. Miss Stoddard, op. cit. — Р. 124.

6. Ibid. — Р. 318.

7. Carr, W.G., op.cit. — Рр. 105–106.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту