РУБРИКИ |
|
№ 7/2005 | |
архів номерів
|
«Я ніколи не вбирався в чужі одежі, а з Богом і вірою у власні сили творив і творю свою долю...»Василь Шевченко Шевченко Василь Григорович народився 18 вересня 1960 року в селі Софійка Богуславського району Київської області, українець. Після закінчення середньої школи працював муляром у «Київміськбуді-4». Закінчив Київський державний університет ім. Тараса Шевченка (спеціальність «біофізика»), а також Інститут права Міжрегіональної Академії управління персоналом (кваліфікація — юрист). Атестований як фахівець з питань торгівлі цінними паперами та спеціаліст з управління активами інвестиційних фондів та інвестиційних компаній (Атестаційна комісія Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України, АДС «Український міжнародний культурний центр»). З 1983 року — молодший науковий співробітник Інституту кібернетики ім. В. М. Глушкова АН УРСР. У 1987 році обраний головою оргкомітету Молодіжного житлового комплексу «Академічний» АН УРСР. З 1997 року — директор з питань фінансів та адміністрації Міжнародного інституту менеджменту (МІМ-Київ). З 1999 року працював директором видавничого дому «Юридична книга». Один із розробників Закону України «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні», який був поданий до парламенту як законопроект Кабінету Міністрів України. Брав активну участь у процесі погодження, розгляду, змін до нього та прийняття Верховною Радою зазначеного законопроекту. Із жовтня 2002 року — радник Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України з питань видавничої справи та забезпечення законопроектної діяльності комітету на громадських засадах. 7 червня 2004 року призначений першим заступником Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України у зв'язках з Верховною Радою України. Василь Шевченко веде активну громадську діяльність. З 2000 року — член Української асоціації видавців та книго-розповсюджувачів, а з 2003 року — її віце-президент. Також він є членом Ради Спілки юристів України. Одружений. Разом з дружиною, Людмилою Володимирівною, виховує доньку Олександру. Він одразу викликає симпатію — цей кароокий, упевнений у собі чорнявець з типово українською зовнішністю й козацькими вусами, з усмішкою щирою й довірливою. А вже невдовзі після знайомства ловиш себе на думці, як навдивовижу звучить із Василе-вих уст стисла історія його життя, починаючи від самих витоків. Й одразу мовить Василь Григорович про рідну Софійку, де одразу за городами плинула в мальовничих берегах Рось, — свою «малу вітчизну» на Богуславщині, незабутній куточок раю на землі. Школу Василь Шевченко закінчив без жодної четвірки, а золоту медаль за успіхи в навчанні не одержав тільки тому, що зробив дві помилки на письмовому екзамені з мови. Хтось би розгубився, спантеличився, зневірився у власних силах, збився на манівці. Тільки не він, звиклий самостійно долати труднощі і в спорті, де тоді досяг неабияких успіхів, і в багатьох інших неоднозначних ситуаціях, які вибудовувало життя. І таки навчився сам створювати обставини, сприятливі для того, щоб утвердитися в тій чи іншій справі. Як і чимало його ровесників, мріяв бути льотчиком-космонавтом, пізніше, втім, зрозумів, що не всі мрії в житті здійснюються. Та в цьому драми теж не вгледів, усвідомивши, що на світі чимало земних, але не менш захоплюючих справ, ніж космос. Вступив на біологічний факультет Київського університету. І те, що — не з першої спроби, — теж його не знітило, не розчарувало у виборі, не зменшило інтересу до життя. Набував, як тоді казали, робітничого стажу на будовах Києва, і тепер з гордістю говорить, що такі відомі в столиці споруди, як готель «Мир» чи музей Великої Вітчизняної війни, і він теж будував. Це й, напевно, допомогло стати одним із лідерів кооперативного руху, коли той тількино зароджувався. Втім, це буде потім, а до цього він закінчив біофак університету, за розподілом працював в Інституті кібернетики, досліджуючи тему, пов'язану з тим же космосом, закінчував кандидатську, для захисту якої напрацював усе необхідне. А до всього в Карпатах, у Славському, щороку організовував і проводив школу з математичного моделювання. Сюди з'їжджалися кращі академічні сили в біофізиці — академіки й професори, справжні наукові світила з усього тодішнього Союзу. У вільний час солідна професура каталася на гірських лижах, а вечорами неформально спілкувалася за склянкою чаю; дискусії тут відбувалися воістину гарячі, чимало наукових знахідок, а напевне й відкриттів зродили. Ту т Василь Шевченко сповна виявив наукові й організаторські здібності, притаманні йому ще зі школи. Так тривало кілька років. І раптом… Втім, він усе тоді зважив: був уже одружений, однак власного житла не мав і невідомо коли мав би, заробітна плата наукового співробітника давала змогу ледве зводити кінці з кінцями. Одне слово, реалії життя запропонували свій вибір, і Василь, зваживши всі «за» і «проти», прийняв його. Молодіжний житловий кооператив, — це був натоді чи не єдиний шанс мати йому і таким, як він, власну квартиру в столиці. І він узявся організовувати нову справу, яку успішно завершив, хоча скептиків мав чимало: як це кандидати наук кластимуть цеглу? Але ж клали, підтверджуючи ту давню народну істину, що не святі горшки ліплять. Вісім років пішло на МЖК. Здобув чи втратив він, одійшовши свого часу від занять наукою, невідомо. Проте живе тепер у трикімнатній квартирі в центрі Києва, яку збудував своїми руками. Мав тоді лише двадцять сім років за плечима і кількатисячний колектив, який довірив йому свої долі. МЖК став водночас і точкою відліку для страхового бізнесу, котрий, відповідно, природно перейшов у бізнес юридичний, а затим — і в книговидавничий. Зазначимо, що й тут Шевченко довів свою спроможність — організував в 1999 році разом з колегами, зокрема Миколою Оніщуком, видавничий дім «Юридична книга», й вивів його на одне з чільних місць серед інших підприємств галузі. Досягати поставленої мети стало стрижнем харктеру Василя Шевченка. Невипадково саме йому доручили вести періодичну пресу й книговидавництво в Державному комітеті з радіомовлення і телебачення. Людині, яка в кожній справі виявляє максимум ініціативи й самостійності і може сказати: «З Божою та людською допомогою, а головне — з вірою у власні сили творив і творю я свою долю». Лише рік Василь Шевченко на цій відповідальній державній посаді. Має чимало задумів, кожен із яких звик неодмінно реалізовувати. Звісно, це зовсім не означає, що він досяг усього, чого хотів. Є логіка його поступу, і кожна наступна життєва сходинка щоразу природно випливає з попередньої. І бажаючи йому, щоб так тривало й надалі, спитали про те, чому саме Академію обрав він для здобуття другої вищої освіти. Сталося це, коли відчув у цьому потребу — вступ до МАУП ніби плавно перетікав із його попереднього досвіду, з того, чим щоденно опікувався до приходу в Академію. Юридичний світ йому близький, серед юристів було і є чимало друзів. Ще в МЖК йому доводилося оформляти юридично багато документів. Працював у юридичній фірмі, став членом Спілки юристів, хоча формально відповідної освіти не мав. Тож було необхідно систематизувати практичні знання. Перебравши кілька вузів, включаючи й Київський національний університет, зупинив свою увагу на Академії, бо вважає, що це справді кращий недержавний вищий навчальний заклад країни. Про це переконливо свідчили рейтинги вузів, і сам він невдовзі пересвідчився, що тут дають глибоку й ґрунтовну освіту. — Навчався заочно, що само по собі досить складно, зважаючи на основну роботу, напружену й понаднормову. Але навчався охоче. До того ж у нас була доволі дружна група, і мені жаль, що не поталанило бути з нею, коли цього року всі збиралися разом. Бо зустріч однокурсників збіглася в часі з моєю поїздкою на Європейський видавничий форум. Сподіваюсь, що такі збори — початок гарної традиції, і мені ще пощастить бувати на них... Для тих, хто навчається в МАУП, є ґрунтовна освітня база, прекрасно й те, зокрема — це в мені говорить фахівець — що Академія має потужне видавництво, яке забезпечує студентів необхідною навчальною літературою. І ще на одному принагідно хотів би наголосити. МАУП — не тільки висока якість освітніх послуг, про що я пересвідчився особисто, це також і неповторна аура академічного містечка, якась дивовижна культурна оаза, де віє національний дух, де в «Саду України» вбираєш пахощі рідної землі. У добрий час і зі світлими намірами задумав і втілив у життя це незвичайне містечко Георгій Васильович Щокін. Цей його стиль, вплив неординарної особистості відчуваєш на кожному клаптику «МАУПівської» території... Вів розмову Олександр КАВУНЕНКО |
передплатний індекс 09881 | про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту |