головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 8/2006 
Персонал № 8/2006
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Володимир Кісь:
Кредитні спілки — повернення в майбутнє

Світлана АРІДОВА

Уперше про кредитні спілки в Незалежній (точніше сказати посткомуністичній) Україні почули 10-12 років тому. Хоча до 1927 року в країні працювали тисячі кредитних спілок (їх за розпорядженням Сталіна пізніше було повністю знищено).

Ініціатором відродження руху кредитної кооперації в Україні стала діаспора Канади, яка на власному досвіді випробувала весь позитивний потенціал такого об'єднання фінансових можливостей людей як кредитна спілка. Спираючись саме на величезну роль, яку відіграли такі організації у налагодженні життя українських емігрантів на канадській землі, активісти кредитно-кооперативного руху переконали уряд Канади в необхідності виділення коштів для за-початкування руху кредитних спілок в Україні, оскільки вбачали в ньому потужний механізм покращення фінансового становища населення.

І ось позаду два етапи здійснення Канадської Програми допомоги розвитку кредитних спілок в Україні. За даними Держфінпослуг, на території нашої держави нині працює вже близько 700 кредитних спілок. Тому третій етап Програми, який має назву — Програма зміцнення кредитних спілок в Україні (ПЗКСУ) — спрямований на створення інфраструктури для подальшого розвитку системи кредитних спілок у цілому. Головним завданням Програми, розрахованої на п’ять років, є сприяння налагодженню механізму взаємодії між кредитними спілками і створення таких необхідних для їх ефективного розвитку структур, як стабілізаційний фонд, регіональні центри та обласні об'єднання кредитних спілок.

Сьогодні про подальший розвиток кредитно-кооперативного руху в Україні розповідає керівник Канадської Програми зміцнення кредитних спілок в Україні ВОЛОДИМИР КІСЬ.

— Із огляду на досить велику кількість кредитних спілок на території України можна зробити оптимістичний висновок про те, що попередні етапи Програми розвитку кредитних спілок в Україні пройшли ефективно. Що Ви вважаєте пріоритетним у Програмі?

— Головним і найскладнішим завданням Програми є консолідація діяльності кредитних спілок, які вже існують. Адже на теренах України діє багато дрібних розрізнених спілок і функціонувати їм поодинці дуже важко. Отже, спілкам треба об'єднувати свої сили, щоб не тільки вижити в умовах жорсткої конкуренції, а й розширити перелік послуг, брати участь у платіжній системі, створювати нові кредитні продукти (випуск кредитних карток тощо). Безперечно, окремо взята кредитна спілка з таким завданням не впорається, але для кредитного об'єднання це цілком реально.

Наша Програма має на меті допомогти спілкам створити якісну інфраструктуру, щоб система кредитних спілок України стала стабільною і розвивалася.

Чи є в Україні тенденція до росту і розвитку кредитних спілок і які з них найбільше вирізняються своїм стабільним розвитком?

— Кредитний рух в Україні досить молодий, але активи спілок, як правило, ростуть дуже швидко. Останні кілька

років спостерігається зростання активів у 50–100% на рік. Більша частина кредитних спілок України налічує 500–600 членів, маючи 200–300 тис. грн в активах. Але існують і своєрідні винятки: є досить потужні спілки — 50 тис. членів, із великими активами, наприклад у Маріуполі. Нині в кредитному русі України склалася така ситуація, коли десяток великих кредитних спілок володіють більшою половиною активів усіх спілок. Так, зокрема, в селах, як правило, працюють дуже малі кредитні спілки, які повільно розвиваються і здебільшого існують на межі банкрутства. Але це можна цілком пояснити економічною ситуацією в Україні — основні капітали зосереджено в містах, де є економічний рух, а села здебільшого перебувають на межі існування.

Чим відрізняються кредитні спілки від банків? Як складаються відносини кредитних спілок із банками? Чи якось впливає банківський рух на кредитні спілки?

— На відміну від банку, що є суто комерційною установою, весь прибуток від діяльності якої надходить невеличкій кількості акціонерів-олігархів, гроші кредитної спілки працюють на кожного її члена без винятку. Це є дуже демократична суспільна фінансова установа. Щоправда, перелік послуг українських кредитних спілок, порівняно з канадськими, досить обмежений — вони можуть тільки брати депозити і давати позики, і не можуть надавати ніяких інших послуг чи то інвестиційних, валютних, чи страхових.

Довідка редакції:
Кредитна спілка — це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах із метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

— Наскільки українське законодавство сприяє розвитку кредитних спілок?

— Закон України про кредитні спілки, прийнятий три роки тому, став кроком уперед у розвитку кредитного руху в державі. Раніше існував Декрет про кредитні спілки, у якому не було чітко регламентовано, які обов'язки і права мають кредитні спілки, і тому під «шумок» створювалися всілякі піраміди, та інші шахрайські компанії. І після прийняття у 2002 році відповідного закону і створення Державного комітету фінансових послуг, усі спілки змушені були пройти перереєстрацію. Із майже тисячі організацій залишилося близько половини. Проте й серед них є немало таких, які чесні правила діяльності тільки декларують. Але Держфінпослуг їх вишукує, притягує до відповідальності. Я думаю, що через деякий час у цій сфері буде більше порядку.

Який механізм створення стабілізаційних фондів?

— Якраз у цьому проблем нема. Є невеликий фонд при Національній Асоціації кредитних спілок України (НАК-СУ), до якої входить приблизно 130 спілок. Проблема в іншому — кредитний рух не об'єднаний. За даними того ж Держфінпослуг, близько 130 спілок перебувають в дуже поганому фінансовому становищі. Якби, скажімо, вони існували у такому стані в Канаді чи Європі, то давно б збанкрутували. Проблема в їхньому майбутньому: немає стабілізаційних фондів, немає структур, які б вели, скажімо, або ліквідацію, або реабілітацію таких спілок. Це одне з найголовніших завдань нашого проекту — створити один Національний стабілізаційний фонд, який би цим займався. Доки всі кредитні спілки не будуть об'єднані, такі проблеми виникатимуть і надалі. При НАКСУ є невеликий стабілізаційний фонд, але він добровільний і, відповідно, не має достатніх фінансових можливостей. Уявіть, якщо спілка велика, потужна, то для чого їй віддавати гроші на утримання такого фонду, а маленька спілка, якій бракує коштів, просто не має можливості стати членом стабілізаційного фонду і платити внески. Я думаю, нам треба переконати законодавців, щоб в Україні запрацювала та сама система, яка є в країнах Європи, Канаді та Америці, де всі кредитні спілки зобов'язані бути членами стабілізаційних фондів. От у Канаді є така незалежна урядова корпорація, до якої мусять вступати всі кредитні спілки і сплачувати щорічні внески. Ця корпорація займається реабілітацією тих кредитних спілок, які перебувають в скрутному фінансовому стані, контролює їх, веде річні аудити, забезпечує порядок, підтримує стабільний фінансовий стан. Бо, якщо одна кредитна спілка, чи 5, чи 10 збанкрутують, то це, відповідно, зменшить довіру до цілої системи.

— І все таки між банками і кредитними спілками є досить помітна відмінність, зрештою як і конкуренція?

— З одного боку до цього часу немає великої конкуренції між банками та спілками. Бо українські банки переважно зацікавлені тільки в містах і великих позиках. А кредитні спілки зайняли свою нішу, де вони працюють, даючи невеликі позики в місті, на селі фермерам, на купівлю холодильника чи ремонт хати — від кількох сотень до кількох тисяч гривень. Більш потужні спілки дають більші позики, але в середньому, надаються позики в 2–5 тис. гривень. Такі суми не цікавлять банки. Може із введенням у випуск кредитних карток, конкуренція загостриться, але поки що цього немає. З іншого боку, банки остерігаються кредитних спілок як факторів майбутньої конкуренції, то вони й не будуть сприяти зростанню кредитних спілок, боячись впливу останніх на законодавство. Банки також зацікавлені у обмеженні послуг, які можуть надавати кредитні спілки (вони можуть тільки брати депозити і давати позики, і не можуть надавати ніякі інші послуги, наприклад, інвестиційні, валютні, страхові). Кредитні спілки не мають доступу до банківських платіжних систем, до дешевих коштів, скажімо, Нацбанку чи міжнародних фінансових джерел. Натомість вони мають доступ тільки до тих коштів, які самі можуть накопичити — це є однією з причин, через яку кредитний рух не розвивається так швидко, як би ми хотіли.

Як вирішується питання фахівців кредитної справи?

— У цьому дуже велику допомогу надає міжнародний досвід. Це вже третій канадський проект, спрямований на розвиток і стабілізацію кредитного руху в Україні.

Одним із пріоритетних напрямків нашої роботи завжди було навчання спеціалістів, розробка навчальних

програм і матеріалів. При НАКСУ є навчально-консультативний центр, є вже й інші асоціації, деякі вузи зацікавились нашою діяльністю. Наприклад, професор Полтавського університету Владислав Гончаренко створив досить багато навчальних програм та видав кілька книг із досвіду роботи кредитних спілок. У Миколаївському університеті зацікавились створенням факультету з підготовки спеціалістів із кредитних спілок. Але це все тільки початок, ще не налагоджено сучасний навчальний процес, бракує спеціалістів. Хоча необхідність у них — очевидна. Потрібні висококласні спеціалісти в цій галузі — не лише вчити, як вести бухгалтерський облік. Насамперед, ідеться про спеціалістів, які орієнтуються в кредитуванні сільськогосподарського сектора, які вміють формувати довгострокові бізнес-плани і т. ін. Ми будемо цим займатися — попереду ще чотири роки роботи Програми. Це одне з наших головних завдань.

Із якими найсуттєвішими проблемами Вам доводиться зіткнутися?

— Я трохи шкодую, що мені не довелося працювати на першому і другому етапах цієї Програми. Тоді питання і мета були дуже прості: створити кредитні спілки і навчити елементарного управління. Тепер завдання ускладнилося: створити інфраструктуру, стабілізаційні фонди (фонди ліквідності), програми моніторингу і контролю кредитних спілок. В Україні вистачає банківських аудиторів, а фахівців, які розуміють діяльність кредитних спілок дуже мало, тому треба підготувати, вивчити.

Яким Ви бачите шлях розбудови кредитних спілок?

— В останні півроку інтенсивно створюються обласні організації кредитних спілок і до кінця року я думаю, що в кожній області вже буде така асоціація. Ідеальним було б, якби кожна спілка належала до обласних асоціацій, обласні — до національних, національні об'єднувались в єдину. Але це є рух, роботи багато. Тож думаю, що через 2-3 роки це буде цілком можливим. Кожна кредитна спілка, яка працює в правовому полі, може подати заявку до асоціації, стати її членом.

—   І все таки, де проблемні больові точки у Вашій діяльності?

—   Практично, найбільша проблема — кредитування на селі. Немає надійних законів про приватизацію, про продаж і купівлю землі. Фермери, маленькі сільськогосподарські підприємства не мають можливості поставити землю під заставу і отримати якісь позики для розвитку. І на жаль, ті спілки, що існують у селах, не мають достатньо капіталу.
Маємо замкнуте коло — дрібні сільські спілки не мають коштів для розвитку. Не маючи коштів, вони не розвиваються і банкрутують. Є два виходи з цієї ситуації: перше — дати їм доступ до джерел коштів — Світового банку, чи Нацбанку, словом, потрібне вкладення коштів, щоб фермерські чи інші маленькі підприємства могли рости. Друге — можна трохи змінити модель кредитної спілки. Щоб потужні спілки, що є,
скажімо, у райцентрах, створювали відділи по селах, допомагаючи насамперед фермерам. Звичайно, ризик при цьому є. Але треба
навчати фермерів, як вести бухгалтерію, як робити бізнес-плани, проводити диверсифікацію, щоб вони не були залежні тільки від одного врожаю, вчити господарників, що треба робити, щоб система позики була ефективною.

— Чи відчуваєте Ви підтримку з боку уряду?

—  Є підтримка, так сказати політична, моральна. Про проблеми кредитування на селі на державному рівні говорять уже не один рік, але якихось конкретних пропозицій чи рішень із цього приводу досі немає. До речі 2005 рік — Міжнародний Рік мікрокредитування. Зокрема, мікрокредитування на селі. Я знаю, що український уряд має цілу програму проведення цього Року, але поки що якихось конкретних справ не видно. Тому ми повинні покладатися, насамперед, на свої сили. А це може бути можливим лише за умови об'єднання всіх кредитних спілок. Ми не можемо примушувати, ми можемо радити, вчити, показувати приклад, але все інше вони повинні зробити самі. На жаль, у кредитному житті, як і в політичному, є дуже багато гетьманів, але дуже мало компромісів і дуже мало співпраці. Я не буду нарікати, що це є українським синдромом, але занадто вже багато чвар у нашій ментальності. Та сподіваюся, що ці проблеми можна вирішити, адже йде складний еволюційний процес. У тій же Канаді є потужні, ефективні українські кредитні спілки, але вони створювалися протягом 60–70 років. А в Україні ми мусимо перейти цей період становлення за набагато коротший відрізок часу — 10–20 років, бо світова конкуренція, глобальна економіка не даютьнам більше часу. Звичайно, нічого не дається просто — це нова країна, нова політична система, тепер уже новий уряд.

Думаю, що у співпраці в нас є хороші перспективи.

Розмову вела
Світлана АРІДОВА



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту