Напрями вдосконалення державних важелів становлення потужного середнього класу

Ці процеси супроводжуються підприємницькою активністю і переходом до різних форм власності, нарощуванням темпів і масштабів революційних змін у технологічній та інформаційній базі виробництва, зміною функцій і методів державного регулювання й управління, а також стереотипів мислення, яке складалося впродовж багатьох десятиліть.

На перший план змін виходить макроекономіка з її двома основними важелями — ефективним управлінням і цивілізованим підприємництвом, що зумовлено зміною в бізнес-середовищі ХХ та ХХІ століть (табл. 1).

Згідно наведених змін особливостей ознак у бізнес-середовищах ХХІ століття відносно ХХ століття, які поширюються і на українське економічне середовище, державні важелі становлення потужного середнього класу повинні врахувати зміни бізнес-середовища і сприяти їх найбільш ефективному спрямуванню на інтереси підприємництва щодо середнього класу.

Автор вважає, що державні важелі становлення потужного середнього класу повинні бути спрямовані, насамперед, на забезпечення умов для створення сприятливого середовища у сфері підприємництва через:

• збільшення інвестицій у розвиток економіки України; її інноваційної складової; підприємницьких структур середнього бізнесу;

• спрямування соціальної політики держави на подолання бідності, підвищення соціального захисту працюючих та мотивації до набуття ознак середнього класу;

•державне сприяння становленню класу власників капіталу та забезпечення балансу економічних інтересів
держави і власників капіталу (майнового, інтелектуального тощо), використання переваг нових форм  господа рювання, корпоративних відносин тощо;

•    здійснення моніторингу становлення середнього класу з визначенням джерел його потужності;

•    посилення пріоритетності становлення середнього класу в соціально-економічній політиці держави;

 

•      забезпечення реалізації гендерної політики у сфері бізнесу та підприємництва;

•      формування конкурентоспроможної найманої робочої сили;

• створення умов щодо доступності освітніх послуг;

•    сприяння розвитку та самореалізації власного інтелектуального професійного потенціалу;

•    формування соціальної політики підтримки відчуття соціальної захищеності.

Державні важелі становлення потужного середнього класу, які доцільно включати до компетенції держави, регіонів автор пропонує згрупувати за такою схемою (рис. 1).

Виходячи з наведеної схеми, автор визначає кожен із державних важелів становлення потужного середнього класу як модуль-систему заходів конкретного спрямування.

На практиці реалізацію заходів відповідних державних важелів доцільно спрямовувати в двох основних напрямах: обмеження умов втрати статусу середнього класу і сприяння його розширенню через верстви населення, які перебувають на нижчому за середній рівень та поза нижчим, тобто бідних прошарків населення.

Другим напрямом реалізації заходів для стабільності та потужності середнього класу є сприяння набуттю вищого статусу середнім прошарком населення, яке тяжіє до прошарку вище за середній. Це передбачає, передусім, визначення класифікаційно-стратифікаційного статусу в середині самого середнього класу. На цій підставі з'являється можливість визначення резервів представників середнього класу, які мають реальні мотивації за сприяння держави перейти у вищий ранг цього класу. Це дає змогу стверджувати, що становлення потужного середнього класу має свою багатоаспектну діалектику. Дослідження такої проблеми стосовно до кожної стратифікаційної категорії населення передбачає також визначення механізмів державної соціально-економічної політики в аспекті адресності. Це можна трактувати як залучення нових принципів до становлення потужного середнього класу.

Слід підкреслити, що значимість цих двох напрямів рівноцінна, взаємопов'язана, тому реалізація заходів для забезпечення досягнення цілей названих напрямів повинна здійснюватись у єдиному системному комплексі за допомогою розробки та прийняття Державної загальнонаціональної програми становлення потужного середнього класу в Україні, яка вже нині по окремих напрямах має наукові та практичні напрацювання.

Серед пріоритетних заходів важливе місце приділено проблемі боротьби з бідністю й підвищенню суспільного добробуту як продовженню державного курсу реалізації у 2005 році третього етапу Стратегії подолання бідності, що створить передумови для посилення орієнтації економічних процесів на більш ефективне задоволення потреб людини, динамічне зростання доходів громадян, зменшення бідності серед найбільш уразливих верств населення [2, с. 5].

Це принципове питання відносно середнього класу, його складу, розширення та стабільності, що дає змогу цьому класу зберегти свій соціально-економічний статус.

Для розв'язання цих проблем основними є питання забезпечення шансів соціальним групам, які перебувають нижче від середніх у соціальній структурі, і підвищення їхнього статусу, щоб у країні сформувався повноцінний стабільний та економічно потужний середній клас. У даному контексті важливим є визначення орієнтирів досяжності представників середнього класу соціально-економічних стандартів європейського рівня. Мова йде про посилення державної соціально-економічної політики у напрямах удосконалення стратегії у сфері освіти, на ринку праці, споживання і стилю життя, посилення політичної й правової активності різних верств населення.

Узагальнюючою формою державного регулювання соціального захисту прошарків середнього класу та найбільш уразливих верств населення є розробка системи показників, які характеризують стан та динаміку зростання рівня життя цих прошарків населення та формування потужного середнього класу. До таких показників належать обсяг і структура доходів населення, споживання матеріальних благ і послуг; соціальні гарантії малозабезпеченим верствам (доходів та споживання); самоідентифікація тощо. Загальними показниками оцінки соціального стану є фактичний і перспективний баланси грошових доходів та видатків населення. У ньому відображені джерела грошових надходжень, їх обсяг, структура.

Особливо важливим блоком системи соціального захисту є той, що включає соціальні гарантії у сфері доходів та споживання. До них належать такі соціальні стандарти:

•    мінімальний рівень споживання матеріальних благ та послуг, тобто прожитковий мінімум, що базується на розрахунках по продуктах харчування, продовольчих товарах, оплаті послуг, обов'язкових платежах та внесках;

•    рівень мінімальної заробітної плати;

•    рівень мінімальних пенсій;

•    рівень мінімальної допомоги (зокрема по безробіттю);

•    рівень допомоги на поховання;

•    рівень допомоги багатодітним сім'ям та сиротам;

•    рівень щомісячної допомоги на дітей до 16 років (учнів до 18 років);

•    рівень грошових виплат матерям (батькам), які доглядають троє і більше дітей віком до 16 років, дітей-інвалідів із дитинства.

Перелічені показники державних соціальних гарантій (зокрема, прожитковий мінімум, межа ма-лозабезпеченості, мінімальні рівні пенсій, стипендій, оплати праці та допомоги) використовуються як базові чинники регулювання доходів та добробуту населення. Вони використовуються для обґрунтування статей витратної частини бюджетів усіх рівнів, визначення трансфертів та субвенцій. Ці основні компоненти щодо механізмів та важелів державної політики становлення потужного середнього класу доцільно розглядати як комплексну систему, що спирається, насамперед, на свій первинний — регіональний рівень. У цьому аспекті набувають загальнодержавного значення проблема формування середнього класу та його соціального захисту в депресивних регіонах через запровадження цільової адресної політики.

Важливим державним важелем становлення потужного середнього класу є механізми страхування, які вносять принципові зміни до дії чинників, що формують соціальну свідомість людини, сприяють її орієнтації на самозахист через включення такого рецептора як відчуття стабільності соціальної захищеності (див. рис. 2).

Одночасно включаються як активні агенти соціального захисту через механізми страхування держава та роботодавці, зокрема, введення обов'язковості соціального страхування роботодавцем усіх працюючих за наймом працівників. Активним механізмом також є добровільне страхування.

Не менш важливим важелем становлення потужного середнього класу є реформування системи його пенсійного забезпечення. Розпочата Урядом України пенсійна реформа передбачає не тільки вдосконалення системи пенсійного забезпечення, побудованої за солідарним принципом, а й запровадження капіталізованих складових. Прийняті Закони України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення», які набули чинності 1 січня 2004 року, є законодавчим підґрунтям до запровадження трьохрівневої пенсійної системи. Суттєвим у новій пенсійній системі стало запровадження капіталізованих складових, що забезпечать здійснення пенсійного накопичення через одержання додаткових накопичень за допомогою залучення до інвестиційних проектів. Якщо в солідарній системі кошти, що надходять, розподіляються між існуючими пенсіонерами у вигляді пенсій, то в капіталізованій (накопичувальній) системі кошти, що сплачуються на користь конкретної особи представниками середнього класу, накопичуються впродовж усього часу здійснення таких пенсійних внесків і будуть використані на виплату пенсій такій особі середнього класу. Інститутами, діяльність яких спрямована лише на забезпечення накопичення пенсійних коштів, є Накопичувальний пенсійний фонд (ІІ рівень пенсійної системи) та недержавні пенсійні фонди (ІІІ рівень пенсійної системи).

Наявність середнього класу є необхідною передумовою ефективного запровадження накопичувальної складової нової пенсійної системи, оскільки для її функціонування необхідним є існування прошарку населення, яке може переносити частину свого доходу, здобутого впродовж продуктивного періоду життя, на той час, коли трудова активність спадає.

Кошти, які особа може спрямувати для заощадження на пенсію, є частиною доходу такої особи, який вона вилучає з повсякденного використання. Як правило, особи, які належать до малозабезпечених верств населення, не здатні з об'єктивних причин здійснювати заощадження в таких розмірах, які б могли стати додатковим джерелом існування в старості. Учасниками накопичувальних пенсійних систем є переважно представники середнього класу, доход яких за трудове життя дає змогу робити заощадження та при цьому залишати поточне споживання на належному рівні. Однак тут немає визначених правил, зокрема, у більшості випадків особи з високими й надвисокими доходами мають змогу індивідуально накопичувати (й накопичують) капітал — володіння корпоративними правами, землею, нерухомістю, і тому в старості для них джерелом доходу є ті активи, які вони надбали в молоді роки. Джерелом пенсійних внесків до накопичувальних пенсійних фондів можуть бути також кошти третіх осіб. Знову ж таки найближче суспільне оточення, як правило, залежить від суспільного становища індивідуума.

Здійснення пенсійного накопичення на користь іншої особи є можливим тільки для осіб із середнім достатком. Що стосується здійснення пенсійних внесків роботодавцями на користь своїх працівників, тут існує зв'язок із розміром заробітної плати працівника. Створення пенсійної програми роботодавцем свідчить про достатність фінансових ресурсів на підприємстві та зацікавленість роботодавця у проведенні соціальних заходів. Становлення потужного середнього класу в Україні безпосередньо пов'язано з процесами інтеграції (у контексті глобалізації та економічної конвергенції). Тому становлення потужного середнього класу не можна відокремлювати від процесів глобалізації як вимоги часу. Як зазначає С. І. Соколенко, аналізуючи глобальні проблеми, що стосуються інтересів усіх верств населення, всіх країн і народів планети і впливають на стан справ на всій Землі, не можна не відзначити, що оптимальне вирішення негараздів такого масштабу потребує теж величезних колективних зусиль усіх держав і, закономірно, найбільш повної віддачі від кожної країни зокрема [3, с. 42]. По-новому постають питання зайнятості населення, особливо тих його категорій, які мають високий рівень професійної освітньої підготовки.

В умовах глобалізації переміщуються акценти інтересів та ресурсів з умов найкращих і найдешевших внутрішньодержавних інтересів у загальносвітові, які є кращими за професіоналізмом, джерелами доходів, експорту капіталу, товарів, ноу-хау через структури, що залежать від неї.

Основним показником глобалізації компанії є міжнародне роззосередження надходжень від продажу та основних активів; внутрішньофірмова торгівля напівфабрикатами, заготовками та готовою продукцією; внутрішньофірмові потоки технологій.

Ключовим моментом розвитку світового ринку праці й підвищення гнучкості робочої сили став розвиток нових форм зайнятості. Традиційних форм зайнятості (забезпечення постійної зайнятості робітника, збереження за ним робочого місця, професії, рівня прибутку) стало очевидно недостатньо для пристосування підприємств до нових умов господарювання, і вони вже не відповідають якісним змінам, що відбуваються на ринку праці. Нині дедалі активніше впроваджуються нетрадиційні форми зайнятості — тимчасові, сезонні, часткові, а також нелегальні роботи і «неоплачена зайнятість» для безробітних [3, с. 400].

Отже, державні важелі становлення потужного середнього класу в Україні розв'язують проблеми як внутрішньодержавного змісту, так і в межах процесів світової глобалізації.

Література

1. Корпоративный менеджмент. Справочник для профессионалов / Авт. кол.: И. И. Мазур, В. Д. Шапиро, Н. Г. Ольдерогге и др. — М.: Высшая школа, — 2003.

2. Лібанова Е. Середній клас в Україні: сучасні масштаби і проблеми розвитку // Україна: аспекти праці. — 2002. — № 8. — С. 27–32.

3. Соколенко С. І. Глобалізація і економіка України. — К.: Логос, 1999.