Прихований культ

Через  безсумнівну  правдивість  афоризму —  «Правда страшніша за вигадку» — іноді виникає відчуття безвиході.

Коли на шпальтах газет розповідають про жахливі дії, вчинені неначебто достойними людьми, про яких такого ніколи б не подумав: матері, які вбивають своїх дітей; батьки, які спалюють своїх близьких; навіть про дітей, які вбивають рідних, влаштовують криваву різанину. Такі факти говорять лише про сутність деяких людей і спричиняють праведний гнів у цивілізованому суспільстві.

Однак, є ритуал, що стоїть над усіма через свою жорстоку і нелюдську природу — зухвалі акти людського жертвоприношення.

Багато людей знають про такі обряди, і про те, що вони відбуваються в непроглядних джунглях Африки та Південної Америки, але тих самих людей охоплює шок, коли стає відомо, що так звані «цивілізовані»  члени  суспільства теж удаються до них. Такі акти ненависті найчастіше здійснюють екстремісти, чия ідеологія ґрунтується на тому, що є в природі таких вчинків.

Упродовж усієї історії людства такі екстремісти існували в більшості релігій, і це не завжди залежало від приналежності до віросповідання, адже деякі суворі вчинки роблять ті, хто на перший погляд є найбільш ревними.

Це стосується також іудейської релігії з незапам'ятних часів. Хоча єврейські ритуальні злочини всіляко маскувалися і замовчувалися,   виявлювана   жорстокість жахала народи світу.

Все ж такі злочини не можуть існувати зараз, чи не так?

 

Повернення до проблеми ритуального вбивства

Певно, що старішим за винайдення писемності є ритуальні жертвоприношення людей — це те, за що постійно обвинувачували єврейських екстремістів упродовж віків. Для більшості людей це все ще чорна пляма. Зрозуміло, якщо це не щоденна і нагальна тема, багато людей скептично ставляться до таких ексцентричних звинувачень, що тягарем висять над усім єврейством вже принаймні дві тисячі років. А багато хто не хоче навіть думати про таке, вважаючи це просто антиєврейською пропагандою. Отже, і самі євреї навперебій твердять, ніби це брехня, яка існує вже багато століть підряд. Однак є й інша думка з приводу цієї проблеми: згідно з нею, єврейські ритуальні вбивства є не просто словами, а правдою, що мала жахливі наслідки в суспільстві. Відповідно ґрунтовний та об'єктивний аналіз може змінити скептиків на поборників так званої «проблеми крові». Не секрет, що євреї багатьом людям, які проводили дослідження з цієї проблеми приклеїли ярлик «антисеміта» — термін, що використовують іудеї для придушення дискусії на будь-яку тему, що критикує їх. Звичайно, приміром, хтось із тих, кого євреї назвали антисемітом, скаже, що небо синє в сонячний день. Та чи стало це небо менш синім від того, що про це сказав «антисеміт»? Саме це виявляється основною проблемою у цій справі. Якщо деякі люди насправді були антисемітами, проводячи розслідування, інші стали такими через факти людських жертвоприношень, до яких вдавалися іудеї. Зрештою, не антисеміти практикували людські жертвоприношення, відомі зараз як єврейські ритуальні вбивства. Якраз євреї, в першу чергу, таврують тих людей, які лише говорить про ці обряди, зображаючи їх у набагато гіршому вигляді за фанатиків, причетних до вбивств. Відомо, що людські жертвоприношення практикувалися в минулому серед різних сект. Наприклад, ацтеки зберігали людську кров в своїх храмах. Багато невинних людей зустріли свою смерть тоді, коли їм виривали серце з тіла. Ритуал під назвою «Саті» в Індії, коли жінки жертвували собою, кидаючись у вогонь, і досі існує в деяких частинах країни, яка налічує більше мільярда мешканців, здебільшого індусів. У Мексиці ще декілька років тому було виявлено таємний культ, прибічники якого приносили у жертву людей, зокрема було вбито американського студента Джима Кілроя. Відомі факти здійснення таких обрядів у сучасній Африці та в деяких регіонах Південної Америки. Якщо просто подивитися в Інтернеті, це насправді можна усвідомити — зараз все ще існують групи людей, які вдаються до варварських актів людського жертвоприношення. Чи вдавалися біблійні іудеї до таких жахливих актів у минулому? І чи можуть існувати деякі секти серед єврейства, безперечно екстремістського напряму, які й по сьогоднішній день не гребують тяжкими злочинами, пов'язаними з ритуальними вбивствами? Більшість євреїв, звичайно, непохитно заперечують навіть наявність будь-яких свідчень про ритуальні вбивства. Імовірно, що вони щирі, бо не знають правди. А якщо деякі з них, за наявності реальних і беззаперечних доказів, насправді ненавидять тих, хто проводив криваві жертвоприношення, то їх, напевно, дуже мала кількість. Постає запитання: чому саме ці злочини виділяються серед інших актів жорстокості людини до людини в минулому? Відповідь не буде приємною. Згідно з описами не таких вже далеких подій, дітей, яких приносили в жертву єврейські окультисти, піддавали найжорстокішим і найстрашнішим смертельним тортурам, які тільки можна уявити. Як відомо, після такої церемонії євреї прибирали кров жертви, вимокаючи її папером або тканиною, щоби потім використовувати її у своїх різноманітних обрядах. Окрім звинувачення євреїв у вчиненні ритуальних убивств, здійснюваних із надзвичайною жорстокістю, є одна закономірність, яка вирізняє ці злочини від інших. Коли розкривається такий злочин, не тільки місцеві євреї, а й євреї всього світу намагаються заперечити і спростувати його. У минулому євреї навіть організували спеціальний фонд, щоб приховувати саму цю дію. Однак, вдаючись до цього, вони стали, як сказали б у поліції, співучасниками злочину. Час від часу вони кидали виклик тим євреям, які відступили від їхнього «царського» народу і зізнавалися в тому, що згадані злочини справді відбувалися. Хоча випадки зізнання й не поширені серед євреїв, проте вони були документально зафіксовані. І лише через це не можна звинувачувати всіх без винятку євреїв. Справді, деякі євреї — молоді й старі — розповідали про ритуальні злочини в судах, писали про них у книгах, обговорювали їх під час дебатів тощо. Усе ж більша частина євреїв заперечують такого роду звинувачення. Вони навіть вигадали фразу для таких звинувачень: «Брехня про кров». Цей термін використовують як заклик об’єднання єврейських кіл. Давайте розглянемо першооснову цього питання: коли це все почалося, і чи є докази того, що це відбувалося регулярно. Зазвичай, коли розмірковуєш про євреїв та людські жертвоприношення, на думку спадає старозаповітний інцидент, що стався між Авраамом та Ісаком, коли Авраам вірив у те, що Бог хотів, аби він приніс у жертву свого сина. Доки не з'явився янгол і не переконав його в іншому. На цьому прикладі багато людей помилково вважають, що жертвоприношення серед євреїв закінчилися ще в давні часи. Але задумайтеся про це хоча б на мить. Ось Авраам готується принести в жертву свого молодого сина. Згідно з легендою Авраам зупинився. Але ж як щодо інших євреїв? Чи запинялися вони? Наявні чіткі докази доводять протилежне.

Доктор Гарел Роум, дослідник і письменник:

«Єврейські жертвоприношення, про які розповідається у Старому Заповіті, траплялися в набагато більшій кількості випадків порівняно з відомою історією про Авраама, який мав намір принести у жертву свого сина Ісака. Багато персонажів Книги Судій, цар Агас, цар Манаса, Гер-боам вдавалися до цієї пекельної справи».

«Тофет»

Дітей приносили в жертву, зазвичай спалюючи у ямі, що називалася «Тофет». Гуркіт барабанів мав заглушити дитячий плач. Така практика була притаманна євреям, проживаючим близько трьохсот років до н. е., які сповідували культ Ваала. Навіть сьогодні за допомогою пошуку в Інтернеті можна знайти рабинів Ваала. Коли битву під Сиракузами було майже програно, то близько п'яти тисяч дітей кинули до величезного Тофета, як жертвоприношення Ваалові. Іноді дітей клали до бронзового бика, під яким горіло полум'я. Ті, хто вдавався до таких тортур, давали можливість вогню поглинути дитину. Рівень жорстокості таких вчинків не знав меж. Певна деталь, яка може на перший погляд здаватися дивною, є мавзолей, що використовувався євреями для зображення людських жертвоприношень. Вони називали його Голокост. «Голокост» — єврейське слово, яке використовувалося для змалювання процесу відправлення дитини в полум'я як жертвоприношення. Наскільки це може для деяких здаватися дивним, але сьогоднішні євреї надали цьому слову зовсім іншого значення. Та, якщо погортати старі словники, можна побачити ще більш дивні перевтілення.

«Голокост є насправді дуже цікавим терміном. Дослівно він означає жертвоприношення у вогні. Сучасні євреї хочуть, аби люди уявляли при цьому спалювання під час Другої світової війни. Але насправді історія цього слова має своє коріння з часів стародавнього семітського бога Молоха, який вимагав жертвоприношень немовлят, яких спалювали заживо в страшенному храмі, побудованому на його честь. Поклоніння Молохові було поширене під час іноземних завоювань Соломона і міцно встановилося в давній Іудеї» .

Античні історики, такі як Апіон, Демокрит і Поседоній описували випадки єврейських ритуальних убивств. У 169 році до Різдва Христового Апіон повідомив про жертву, що її було навмисне обрано. Це була доросла людина, яку знайшли в єврейському храмі. Єврейський історик Іосиф Флавій не погоджувався зі знайденими згадками, які було перекладено і опубліковано в книзі «Іосиф» Теккерея. Теккерей повідомив про Антиохуса, якого знайшли в храмі. Цей чоловік відразу уклінно привітав царя, як тільки той увійшов. Упавши до ніг царя, він простяг праву руку і почав благати, аби цар подарував йому свободу. Цар втішив його і запитав, хто він насправді такий, чому він там жив, і що означав той скажений страх. Жалісним тоном, пронизаним зітханнями та сльозами, чоловік розповів про своє горе. Він розповів, що є греком, і коли він подорожував цими землями у пошуках заробітку, його зненацька було захоплено людьми незрозумілої народності. Його підвели до храму і замкнули там. Тоді служники храму, які доглядали за ним, розповіли йому про один із законів єврейства — ритуал, що відбувався щорічно в усталений час. Вони ловили іноземця-грека, відводили до лісу, де потім убивали, приносячи його тіло у жертву за певним ритуалом, їли його плоть, імітуючи грека, нецензурно викрикували і проклинали, висловлюючи ненависть до греків. Рештки жертви кидали до ями.

У першому тисячолітті нашої ери, в 300 році, єпископ Вайсебій з Цесареї сказав, що євреї серед усіх спільнот вдавалися до ритуальних убивств християн під час їхніх свят.

У 415 році Сократ Коластикос розповів, що євреї повісили не-єврейську дитину на хресті і кололи її, аж поки вона не померла. У 425 році Баронеус розповів про те, що євреї розіп'яли дитину. У 614 році монах Антіокус Стратегос повідомив: коли Єрусалим упав під навалою персів, євреї купили одного «невірного», якого захопили перси, і вбили його, мов вівцю.

У 1067 році в Празі стало відомо, що шість євреїв пили кров трирічної дитини. Також стало відомо, що вони давали кров цієї дитини іншим євреям.

У 1096 році людину на ім'я Єстратій було знайдено вбитою, і, як потім стало відомо, це було ритуальне вбивство в стародавньому Києві. Із часом убієнного возвели в ранг святих.

У німецькому місті Магдебург у 1115 році, за день до єврейської пасхи місцеві жиди замучили до смерті п'ятеро дітей і використали їх кров для своїх окультних ритуалів. Інцидент було розслідувано, євреїв визнали винними і покарали відповідним чином. До того часу більшість попередніх інцидентів була скоріше за все забута. Надзвичайно ймовірним є те, що більшість записів про такі випадки цілеспрямовано знищували євреї.

Невеликій кількості євреїв у 1089 році дозволили приїхати до Англії аби ті допомогли королю у збиранні податків. А вже в 1144 році мешканців Лондона охопив праведний гнів, який змінив історію, а євреїв зненавиділи надовго — за ритуальне вбивство дитини на ім'я Вільям, який був родичем освіченого монаха — Томаса з Монмота.

«У 1144 році католицький монах Томас із Монмота написав велику книгу про ритуальне вбивство Вільяма з Норвіджа — маленького хлопчика, якого для єврейського ритуального культу було вбито. Його возвели в ранг святих католицької церкви — першим із 25 святих, які вважаються католицькою церквою християнськими мучениками».

 

 

Нещастя, яке сталося з Вільямом, як і більшість подібних випадків до цього, могло залишитися таємницею у пітьмі. Томас хотів, аби увесь світ дізнався раз і назавжди про ці жорстокі та злісні акти, можливо маючи надію покласти їм край. Його книгу було написано латиною, а потім її переклав англійською в ХІХ столітті доктор А. Джесоп. Томас із Монмота описав, як євреї закатували дитину. «Поголивши його голову, — писав він, — вони проколювали його тіло великою кількістю шипів, що залишали рани, з яких стрімко текла кров. І були вони жорстокими і такими завзятими в завданні болю. Важко сказати, були вони жорстокішими чи винахідливими під час тортур». Томас описав в усіх деталях це дійство: як дитину зв'язували, як мучили, як давали хабара шерифові і багато іншого. Намагання Томаса якомога детальніше змалювати цей окультний ритуал убивства невинної дитини певно й стало причиною надання святості. І її пам'ятають до сьогодення: доки як церква заборонила розповсюдження таких «політично некоректних» фактів. Томас справді зробив багато для всього світу, намагаючись припинити жертвоприношення дітей, розповівши про те, що сталося того чорного дня 1144 року.

Це повідомлення про єврейські ритуальні вбивства не стало останнім. Доктор Арнольд Ліз, який написав книгу на початку ХХ століття про єврейські ритуальні вбивства, навів деякі факти, що їх супроводжували. «Новонавернений єврей на ім'я Теобальд з Кембриджа зізнався, що євреї щороку брали кров християнської дитини, тому що вважали, що це був їх єдиний шанс отримати свободу і повернутися до Палестини. Вони кидали жереб, щоби вирішити, звідки брати кров...»

Опис жахливого вбивства безневинного Вільяма став прецедентом. Завдяки Томасу з Монмота і його книгам, інші почали писати про подібні жорстокі дії фанатичних євреїв. У 1243 році в місті Кісінген, що в Баварії, суд засудив євреїв після того, як вони зізналися, що використовували кров «невірних» для своїх окультних ритуалів під час єврейського свята Пасхи. 

У 1255 році знову ж таки в Лондоні безневинну дитину на ім'я Хью було знайдено вбитою внаслідок ритуалу. Його закатоване тіло було знайдено на території єврейського помешкання. Після збору доказів суд визнав винними 18 заможних євреїв і засудив їх за скоєння цього злочину. Дитину пізніше канонізували. До того як католицька церква стала сподвижницею «політичної коректності», вже було більше 20 загиблих унаслідок ритуального вбивства дітей, що їх пізніше було канонізовано.

В Оксфорді, що в Англії, в 1290 році єврея Ісака Депуле було заарештовано за ритуальне вбивство неєврейської дитини. Напевно, цей момент став вирішальним. Через місяць євреїв було надовго вигнано з Англії. Багато євреїв втекли до Німеччини та інших європейських країн. Тільки через чотири століття, коли самого короля Англії було вбито лордом Кромвелем, євреям дозволили в'їжджати до країни.

У 1331 році дитину, яка мешкала в німецькому місті Губеліні, було вбито євреями з ритуальною метою. Євреїв визнали винними і жорстоко покарали за цей вчинок — спалили заживо.

Документально зафіксовано, що у 1345 році в Мюнхені (Німеччина) євреї завдали більше шістдесяти ран дитині на ім'я Генрі, після чого дитина померла від втрати крові.

Відповідно до місцевих записів у 1420 році у Венеції (Італія) євреї вдалися до жорстокого ритуального вбивства дитини, і були страчені за цей нелюдський злочин.

У 1462 році в селищі Рин, поблизу Інсбрука, що в Австрії, стало відомо про ритуальне вбивство дитини на ім'я Андерл, яке євреї вчинили на великому камені. Дитина стала святою, пам'ять її вшановують і нині. Навколо цього каменя побудували церкву. А місто стало називатися Юденштайн — «єврейський камінь».

У 1997 році професор Роберт Прантнер з теологічного коледжу в Австрії сказав таке про ритуальні вбивства: «Євреї мають вибачитися за ті скорботні злочини... проти католицьких дітей, таких як Андерл фон Рин, перед дорослими напередодні Великодня... і за кров убитих християн, пролиту руками євреїв».

Євреї були дещо збентежені, коли Папа зустрічався з професором Прантнером.

У 1475 році в Тренті (Італія) євреї вчинили ритуальне вбивство хлопчика на ім'я Симон. Під час процесу вони також зробили обрізання хлопчику. Це був один із відомих інцидентів серед багатьох інших, хоча, ми не вважаємо, що це було необхідною вимогою в процесі кровопускання. У цієї дитини також по всьому тілу були сліди проколів. Дитину потім зробили святою.

«Симона з Трента було вбито 1475 року в Італії в його рідному місті — прекрасному місті епохи Відродження. Його взяли на вулиці члени культу, діючи так, як діє сьогодні більшість убивць-педофілів: його пригостили цукерками, а потім відвели і вбили на знак жертвоприношення перед єврейською пасхою та отримання крові для ритуалів. Це був дуже і дуже відомий випадок того часу, що став причиною канонізації мученика Симона. Цей випадок згадується в книзі “Кривавий ритуал” як у контексті справи, яка пізнала багато вироків. Вона пройшла декілька судових закладів. Єврейські злочинці мали гроші і вплив. Тому в справі було кілька апеляцій. Її також слухали у Варокані, або конгрегації, що розглядала справи особливо детально. Симона канонізували, і він став найвідомішою святою дитиною Європи в ті часи аж до 1965 року, коли католицька церква прийняла рішення про його деканонізацію».

У книзі «Життя святих», написаній отцем Альбаном Батлером, цю дитину змальовано як мученика. Батлер також описав події, що супроводжували це вбивство.

«Евреї міста Трент вирішили дати волю своїй ненависті, вбивши християнську дитину перед іудейською пасхою; один із них, Тобіас, аби обманути жертву, побачивши усміхненого хлопчика на ім'я Симон, який грався біля будинку, без нагляду, погладив щоку малого і вмовив дитину взяти його за руку. Хлопчик, якому ще не було двох років, спочатку зробив це; та потім почав плакати і гукати свою матір. Тоді Тобіас заспокоїв його і провів малюка до свого будинку. Серед ночі на Великий Четвер свята Вознесіння почалася робота м'ясників. Заткнувши дитині рота, вони тримали її руки у формі хреста, проколюючи тендітне дитяче тіло шилом та шпильками, вдаючись до богохульного висміювання... Після години тортур маленький мученик підняв очі до небес, і невинна душа покинула його. Жиди викинули його тіло до річки. Та їхній злочин був викрито і покарано, а святі мощі зберігалися у Церкві Святого Петра, що в Трен-ті...»

У 1485 році ще одну дитину спіткало так ж горе. Папа Бенедикт XIV канонізував дитину, яка стала відомою як Святий Лоренсіно, і назвав дитину мучеником. Єпископальний суд Падуї, що в Італії, підтвердив правдивість цього інциденту. Незважаючи на невеликі розбіжності, багато інших релігійних лідерів визнали ці факти вбивства іудеями дітей. Кардинал Гангенеллі, який пізніше став Папою, писав: «Я визнаю правдивим факт Святого Симона, що його вбили євреї Трента... Я також визнаю правдивість іншого факту, який стався в 1462 році в селищі Рин в особі Блаженного Андерла — хлопчика, якого у варварський спосіб убили євреї...»

Доктор Мартін Лютер, основоположник лютеранської церкви, коротко описав ці факти у своїх тезах «Євреї та їхня брехня»:

«В історії їх часто звинувачують в навмисному зараженні колодязів, викраденні дітей та їх знівеченні, як це було в Тренті, Вайсцензее тощо. Звичайно, вони заперечують це. Хай там як, все одно, я добре знаю, що в них вистачає волі, яку вони змогли перенесли в дії: таємні або відкриті. Знайте це й дійте відповідно».

У 1492 році в Лугвадії, що в Іспанії, дитя на ім'я Кристофер було ритуально вбито євреями. Незабаром після цього іспанська королева Ізабелла видала наказ про вигнання євреїв з країни назавжди. Указ діяв майже до 1967 року, коли євреям офіційно дозволили знову в'їжджати до країни. Вигнання євреїв мало під собою багато причин, таких як за загальна злоба. Та одна причина була особливо значуща. Це буди серйозні й огидні злочини. Як зазначив відомий історик Вільям Уолш у своїй книзі «Ізабелла — королева Іспанії», що саме таким злочином було вбивство Кристофера, якого потім возвели в ранг святих.

«У 1490 році сталося викрадення маленького християнського хлопчика, якого викрали з селища Лагардії, що неподалік від сучасного міста Толедо, Іспанія. Викрали в горах і привели до печери, де хлопчика було жорстоко вбито групою ритуальних убивць. Це надзвичайно відома справа. Відлуння того болю можна побачити навіть у різних іспанських енциклопедіях. Суд відбувся 1491 року. Усіх конспіраторів було належно обвинувачено у суді, що значно посприяло королеві Ізабеллі та королю Фердинанду прийняти рішення, в якому вони були досить упевнені. Коли згадану справу обнародували, реакція суспільства змусила їх прийняти рішення про вигнання усіх євреїв з Іспанії».

У 1502 році в Празі єврея звинуватили у вбивстві неєврейської дитини для отримання її крові.

У 1574 році стало відомо, що в селі Пона, Литва, євреї до смерті замучили немовля в окультному ритуалі.

У 1598 році в Любліні, Колі та Кутнії (Польща) повідомлялося, що євреї вбили трьох дітей у цих трьох містах. Коли інцидент дійшов до суду, усіх євреїв, які мали стосунок до справи, було визнано винними. Згідно з книгою російського письменника доктора Володимира Даля та його нотатками про ритуальні вбивства «...важко сказати, скільки окультних убивств в історії вчинили євреї».

Мондег'ю Саммерс, відомий і поважний історик, змальовує певні власні спостереження у своїй книзі «Історія чаклунства»: «Будучи тісно пов'язаними з цим стародавнім чаклунством, таких ритуальних убивств, із яких Премонстратензійський Канон Вілтіна Адріана Кембтера, 1745 року, налічує не менш, ніж 250, останнє з них трапилося в 1650 році, коли в Кадані, Богемія, Маттіаса, хлопчика віком чотири роки, було вбито рабинами, які завдали йому декілька ран. У багатьох випадках докази дають можливість зробити висновки, що тіло, а особливо кров жертви, використовувалися з магічною метою».

У 1663 році в Кракові, Польща, рабина Мататіа Калахора звинувачували у вбивстві дитини задля своїх окультних ритуалів. Його судили, і зрештою винесли смертний вирок за вбивство.

У 1669 році біля міста Метц, Франція, єврей Лі Вай викрав дитину, яку пізніше знайшли мертвою в лісі. Обвинуваченого засудили до страти. Деталі цієї справи подано у невеликій французькій книзі під назвою «Підсумки суду проти євреїв Метца», 1670 року.

У 1690 році став відомий факт убивства дитини на ім'я Гаврил в Білорусії. Убивство було ритуальним. У 1997 році білоруське телебачення зняло документальний фільм про це.

Лише за 23 роки до проголошення незалежності США від Англії доктор Даль описав інцидент, що стався в 1753 році в Житомирі:

«У п'ятницю 20-го квітня, 1753 року, у селі Маркова Вольніца євреї схопили трирічного хлопчика Степана Студицького і забрали його... У неділю євреї зібралися в будинку, перев'язали дитині очі, закрили рота щипцями, потім, тримаючи дитину в діжці, проколювали її з усіх боків гострими цвяхами, повертаючи її в різні боки, аби зібрати якомога більше крові. Після смерті дитини труп забрали до лісу, де його знайшли наступного дня. За свідченнями, дві єврейки Брейна та Фруцха розповіли про факт їх участі в цьому вбивстві. Вони також спокійно видали своїх чоловіків, які теж зізналися. Потім було затримано інших людей, яких примушували приєднатися до тортур. Ці інші також зізналися і дали настільки детальний опис цього злочину, що сумніву у їх вині не було. Євреїв, які були причетні до цього, стратили... Було намальовано картину дитячого трупа, на якій зображувалося тіло з проколами у багатьох місцях. Ця картина зберігалася у львівського архієпископа».

1791 року у Тазнаті, Угорщина, іудеїв знову звинуватили у вбивстві неєврейського хлопчика. У цій справі згадується дитина одного з учасників тортур, яка бачила всю процедуру.

У 1797 році у Галаці, що в Румунії, євреї вчинили ритуальне вбивство дитини.

У ХІХ столітті дослідник та лінгвіст сер Річард Франсис Буртон написав манускрипт під назвою «Людське жертвоприношення серед Сафадимів (східних євреїв)». Певним чином якимось євреям вдалося отримати цей манускрипт, який зберігається в Єврейській спілці депутатів в Англії. Але все ж частину цього манускрипту було видано як книгу під назвою «Єврей, Циган та Ель Іслам». У цій книзі Буртон зазначив:

«У 1825 році євреї Бейрута позбавили життя Фаталлаха Саєгха, алепінського магометанина».

«У 1829 році євреї Хами вбили мусульманську дівчину і їх було вигнано з міста».

«У 1839 році пляшка, що належала євреям і була наповнена кров'ю, пройшла митницю в Бейруті».

1840 року сталося одне з найрезонансніших ритуальних убивств. Католицького священика, отця Томаса було позбавлено життя в ритуальному акті. Це було детально та глибоко описано в оригінальному манускрипті сера Річарда Буртона, але не в нотатках, використаних для книги «Єврей, Циган та Ель Іслам». На щастя, на газетних шпальтах та в деяких книгах детально викладено зараз опис цієї зловісної історії.

«У 1840 році католицького монаха і священика отця Томаса з Дамаска було викрадено та ритуально вбито культом у Дамаску. Пізніше, коли його арабський слуга почав шукати його, вони також схопили і його і вбили. Тіла кинуло до стічної канави з метою приховання злочину. Однак їх знайшли, а злочинців було засуджено. Коли я вперше побачив книгу “Кривавий ритуал” я дуже зацікавився тією справою і провів своє власне дослідження, написавши невеличку монографію під назвою “Фіаско в Дамаску”, в якій подається детальний опис страви, правдивість якої обґрунтовується і доводиться багатьма джерелами. Це була найвідоміша справа аж до часів справи Джека Риппера. Це був справді злочин номер один у ХІХ сторіччі».

Газета «Нью-Йорк Геральд» 6 квітня 1850 року на головній сторінці опублікувала справу під назвою «Загадки Талмуда — жахливе вбивство на Сході». Стаття, яка була досить великою, містила детальний опис жорстокого вбивства отця Томаса:

«Хто міг забажати побачити криваві загадки Талмуду, які були б направлені на них, і суд з приводу одного з найнещадніших і жорстоких убивств, що коли-небудь були зафіксовані в кримінальних записах, коли б більше видавалося на публіку? Хто би міг уявити, що певні фанати використовують людську кров для розмочування свого святого прісного хліба? Наші читачі, безперечно, пригадають глобальну сенсацію, що пронеслася світом, після знахідки отця Томаса, християнського місіонера з Сардинії, та його слуги, Ібрагіма Амари, які стекли кров'ю з відрубаними одна по одною кінцівками, кістками, потовченими в ступі, та спаплюженими рештками, які було кинуто до стічної канави Дамаска. Манускрипти справжнього суду, скріплені французькими та австрійськими консулами того міста, нині зберігаються в цьому місті, і ми можемо кинути виклик “Великій нації”, аби вони заперечили правдивість наших тверджень».

Мустафа Тласс, який захистив докторську і є адвокатом, пройшов важкий шлях для отримання ритуальних транскриптів щодо розслідування та записів із Франції — країни, громадянином якої був отець Томас, — і переклав усе це на англійську мову. Слід відзначити його розслідування, яке він опублікував у книзі «Маца Сіону», за якою зараз знімається фільм з Омаром Шарифом у головній ролі отця Томаса. Омар Шариф відомий завдяки фільму «Доктор Живаго». Доктор Тласс змалював розслідування. Слідчий сказав: «Ви згадали в ваших свідченнях, що євреї вдавалися до кровопускання, що заподіювалося християнам, а потім використовували кров для приготування хліба. Згідно з вашими повір'ями кров є нечистою, і забороняється вашою релігією, навіть будучи взятою з вбитої тварини. Використовувати кров незаконно. Існує протиріччя між кров'ю, яка є повністю заборонена, і тією, що її було “законно” взято від християнської особи саме для приготування хліба до святого дня. Чи існує будь-яке логічне обґрунтування, яке пояснює це протиріччя?»

Аль-Музлімані, який був євреєм, наверненим до ісламу, казав:

«Талмуд говорить, що є два види крові, що вдовольняють Бога. Кров пасхального ягняти та кров обрізання».

Рабин Яків, верховний рабин Сирії, додав: «Бог любить два види крові: жертовна пасхальна кров та кров обрізання».

Слідчий Чублі Айуб тоді відповів: «Ми не розуміємо до кінця, як може бути дозволено використовувати людську кров». Аль-Музлімані сказав: «Головні рабини знають із правил, де і коли дозволяється використовувати цю кров».

Єврейський письменник Джонатан Франкель написав книгу «Справа в Дамаску», що мала заперечувати книгу доктора Тласса. Звичайно, в книзі Франкеля немає такого детального змалювання інциденту, як у книзі доктора Тласса, певно тому, що Франкель намагався приховати реальну правду. Слід зазначити те, що дві людини абсолютно незалежно одна від одної провели розслідування однієї і тієї ж справи, привели слідчих на одне й те ж саме місце, де було знайдено рештки отця Томаса — у каналізації за будинком рабина, куди євреї, сповнені ненависті, поклали відповідно до матеріалів порубані рештки отця. Через 10 років після інциденту в Дамаску в 1850 році в місті Нью-Йорку поступили повідомлення про євреїв, які вбивали дітей. Близько сотні ірландців у супроводі поліції ввірвалися до синагоги для спасіння жертви. Залишилось невідомим, чи вдалося їм урятувати дитину. У 1899 році євреї вбили в ритуалі Агнесу Хоца Апона. Одного з членів культу, який убивав її, було відразу засуджено до страти.

Стало відомо, що група фанатичних євреїв у 1900 році провела ритуал і вбила Ернеста Вінтера.

У 1911 році у Києві за царської Росії, сталося одне з найжорстокіших ритуальних убивств, заподіяних євреями. Невинне дитя на ім'я Андрій Ющинський було знайдено вбитим унаслідок окультного ритуалу. Менахема Менделя Бейліса було обвинувачено й названо основним злочинцем. Євреї усього світу намагалися приховати справжні мотиви злочину. Вони витратили в еквіваленті на сьогоднішній день принаймні 115 мільйонів доларів для того, щоби команда адвокатів Бейліса виграла справу. Кілька свідків загинули за загадкових обставин до суду. Було доведено, що високопоставлений слідчий поліції, спланував фальшиві свідчення аби допомогти Бейлісові. Троє невинних дітей, які були з Андрієм і стали свідками заманювання його Бейлісом раптово і незрозуміло захворіли. Унаслідок цього, двоє померло, а одна дівчинка хворіла впродовж місяців. Дитина, яка вижила, Людмила Чеберяк, розповіла: «Ми вилізли на глиномішалку. Раптом до нас підбігли Бейліс та двоє інших євреїв. Ми зістрибнули з глиномішалки і спробували втекти. Андрія та мого брата Женю було спіймано Бейлісом та іншими євреями. Але мій брат вирвався. Тоді євреї потягли Андрія геть. Моя молодша сестра Валентина теж це бачила».

Джон Грант, який був на той час американським консулом в Одесі, повідомив про остаточний вердикт суддів. Він зазначив таке: «Один хлопець, що його було знайдено жорстоко вбитим у Києві, був убитий фанатичними євреями з окультною метою. Вони випустили усю кров з вмираючої дитини; це був випадок єврейського ритуального вбивства; Бейліса визнали невинним».

Було доведено, що окультний ритуал було здійснено на території фабрики, що належала євреям, але не можна було довести, що саме Бейліс спонукав усіх до цього, що спричинило факт наявності більше 45 ран на тілі Андрія, аби зібрати якомога більше крові. Якщо подивитися ближче, можна помітити 13 ран на черепі дитини. Згідно з наявними даними, євреї вдавалися до цього у межах частини ритуалу жертвоприношення. Через те, що тільки 6 із 12 суддів вважали його винним, а потрібна була проста більшість, Бейліса звільнили. Багато свідків було вбито, а доказів знищено до суду. Як і у справі О. Сімпсона в США, Бейліса відпустили безкарно. Пізніше він емігрував до Сполучених Штатів, де прожив до кінця свого життя. Адвокат з боку обвинувачення Г. Г. Замисловський у 1917 році написав книгу на 520 сторінок про цей випадок, яка називалася «Вбивство Андрюші Ющинського»*.

Незабаром почалася більшовицька революція. Нова влада інсценувала суд над Замисловським. Це був один із перших судів єврейського комуністичного режиму. Замисловського вбили за викриття усіх фактів, що стосувалися цієї справи. Його книгу було систематизовано тільки в 1997 році. Тому широкий загал просто не міг знати правди цього жахливого злочину.

Приблизно в той самий час, коли відбувався суд над Менахімом Менделем Бейлісом, Лео Франк перебував під судом за вбивство 12-тирічної неєврейської дівчини Мері Фейган у Сполучених Штатах Америки. Франк був головою філії єврейської общини м. Атланта «Бнай Брит», що перекладається з івриту як «Братство Заповіту». Франка визнали винним у вбивстві дівчини. Один письменник змалював безневинне тіло дитини, позбавленої життя: «Вона стікала кров'ю, не тільки з ран на її голові, а й з усіх частин її тіла». Об'єктивно цю історію було пізніше викладено в книзі під назвою «Вбивство маленької Мері Фейган». Через об'єктивність і неспростовність фактів книга стала непокоїти євреїв. Невдовзі після вбивства Фейган євреї сформували Антидифамаційну лігу* під егідою «Бнай Брит», яка послідовно намагалася втаїти інцидент. Євреї почали говорити, що Мері Фейган було вбито не євреєм, а темношкірим. Нас намагаються переконати, що на півдні Штатів початку двадцятого століття суд неначебто міг залишити на волі темношкірого, який нібито вбив білу дівчину, а на «невинного» білого єврея перекладають убивство людини, вчинене у найжорстокіший спосіб. Це, звичайно, безглуздя.

«У 1913 році в Атланті, штат Джорджія, менеджер фабрики з виробництва олівців на ім'я Лео Франк убив одну з своїх співробітниць — молоду християнку Мері Фейган. Ця справа була надзвичайно відомою на початку ХХ століття. Організація “Бнай Брит” та інші єврейські групи намагалися довести, що всі звинувачення у справі Мері Фейган базуються лише на антисемітизмі. Ці факти дали життя невірно названій організації “Антидифамаційна ліга”, або АДЛ. Саме в той час вона почала свою роботу».

Після великої кількості дебатів та грошей, кинутих на цю справу, 73 роки після інциденту, євреї добилися помилування Франка. Але це було помилування не через невинність, як деякі євреї намагаються продемонструвати. Насправді, євреї всі ці роки апелювали до сторони звинувачення, але Франка знову і знову визнавали винним. По закінченні судового процесу губернатор замінив вирок Франка зі смертної кари на довічне ув'язнення, покидаючи залу суду. Але Лінч Моп викрав Франка з в'язниці і повісив. Ось чому в 1990 році Франка було помилувано, адже Лінч Моп робив роботу, яку повинно виконувати правосуддя, а не через примарну невинність убивці.

У 1919 році чоловік звинуватив євреїв у ритуальному вбивстві власної дитини в Чикаго. До цього дня не відомо напевно, чи був даний інцидент насправді ритуальних убивством, чи просто необґрунтоване звинувачення. У деяких випадках, звичайно не в усіх, євреїв безпідставно звинувачують у ритуальних убивствах дітей. Наприклад, так сталося у 1928 році в місті Масена, що в штаті Нью-Йорк, коли деякі жителі міста звинуватили євреїв у ритуальному вбивстві дитини, яка просто загубилася в лісі. Людям не слід робити поспішні висновки в подібних ситуаціях. Справою повинно займатися слідство і вдатися до будь-якої законної дії для попередження таких нелюдських злочинів.

У 1935 році 7 жовтня радянська газета «Наш путь» повідомила про випадок в Афганістані, коли євреї пограбували Мохамеда Анчара, а потім проткнули шпильками з ритуальною метою.

Більшість людей, які намагалися розслідувати подібні злочини, були помітними фігурами. Доктор Даль, який згадувався раніше, був дуже поважним лінгвістом і автором Російського тлумачного словника, еквівалента словника Вебстера для Сполучених Штатів. Багато з таких поважних людей, як доктор Даль, говорили про те, що єврейські ритуальні вбивства — це правда. Наприклад, Інкріс Мейтер, колишній адміністратор Гарвардського університету, казав:

«Традиційним для євреїв є викрадання християнських дітей раз на рік і позбавлення життя… з презирством та ненавистю...»

Адвокат Томас Ватсон публічно заявляв, що євреї насправді вдавалися до ритуальних убивств, і це досить характерно для них. 1896 року, коли він був третім кандидатом на посаду віце-президента США, його партія отримала більше мільйона голосів. Пізніше, у 1920 році, він був обраний до Сенату. Євреї, які були навернуті до християнства в минулому, також писали про ці злочини. Михаїл, верховний рабин Литви, який прийняв християнство, описував багато таких ненависних актів, заподіяних іудеями. У книгах Даля публікується багато випадків, коли євреї, які прийняли християнство, підтверджували правдивість таких дійств.

16 квітня 1989 року в газеті «Нью-Йорк Таймс» з'явилася цікава стаття:

«Давно забутий скелет у синагозі»

«Темною, або ж, у будь-якому випадку, дивною сторінкою історії старої синагоги на вулиці Елдрідж-стрит у східній частині міста став інцидент під час робіт по реконструкції синагоги. Як раптом із купи пилу викотився і вдарив робітника по нозі людський череп.

Невдовзі можна було роздивитися увесь скелет. Після огляду медичного експерта, кістки забрали до поліцейського відділку 5-го округу. За офіційним повідомленням поліції, їм не вдалося розпізнати тіло та навіть виявити стать. Воно ймовірно перебувало на горищі впродовж 30 років.

За неофіційною інформацією, отриманою від Беті Сандлер, адміністративного директора проекту Елрідж-стрит, це могла бути молода дівчина від 16 до 24 років. Все це здається непростою справою.

Робітники розбирали перекриття 102-річної синагоги, розміщеної між вулицями Канал-стрит та Дивіжн-стрит, на початковій фазі реставрації.

Ані найпримітивніші плітки, ані статистика не дають пояснень щодо знайденого скелета. Суддя цивільного суду Пол П. Е. Буксон, який відвідував синагогу впродовж трьох десятиліть, сказав, що в нього не було ніякої інформації чи підозри, щодо того, хто ж то міг бути, або як це тіло могло потрапити туди».

Давайте подумаємо: як міг скелет людини опинитися в синагозі? Якщо це труп єврейської дитини, беручи до уваги той факт, що єврейські общини дуже тісно пов'язані одна з одною, було б імовірно, що хтось у синагозі знав би, кого вбито. Але в них не було ніякої інформації і навіть натяку на те, чий все-таки труп було знайдено. Це дає підстави думати, що то не єврей. Тоді чому скелет неєврея перебував у синагозі? Це запитання, яке має право на правомірну відповідь. Але здається, ті, хто займався розслідуванням справи, просто залишили її з причин, що відомі тільки їм самим. Більше того, чому йшлося про те, що слідчі не змогли точно встановити стать трупа? Для медичного експерта це було б відносно нескладним завданням. Здається, навіть цьому не приділили достатньо уваги. Тому, ніхто не може сказати з упевненістю, що то була людина, яка стала жертвою ритуального вбивства. Та все ж ця справа потребує детального вивчення слідчими поліції.

Того ж 1989 року, близько місяця по тому, трапилося дещо цікаве.

«Першого травня 1989 року глядачі відомого телевізійного шоу Опри Вінфрі були дуже здивовані. Опра брала інтерв'ю у молодої єврейки на ім'я Рейчіл (Рахіль), яка повідомила, що її родина впродовж декількох поколінь практикувала ритуальні вбивства».

«Під час шоу, — цитує доктор Роум, — Опра запитала цю жінку: «Це вперше, коли я чую, що євреї займалися жертвоприношенням дітей. Але, все ж, Ви були свідком жертвоприношень?»

Рейчіл відповіла: «Так, коли я була мала, мене примушували брати в цьому участь, і я мала принести у жертву немовля». Коли Опра запитала, чи вдаються інші євреї до такої практики, Рейчіл відповіла: «У країні існують інші єврейські родини. Це не тільки моя родина». Рейчіл почала перераховувати інших родичів — лікарів, поліцейських, членів місцевих рад тощо, — які також, за її словами, залучалися до цього культового заняття. Через рік Рейчіл знову твердо заявила, що такі жахливі вчинки траплялися. Це було зазначено в березневій публікації 1990 року «Відповідь культам».

«Нещодавно, я знайшла в собі сили поділитися своєю історією... Я з'ясувала, що сама є нащадком давнього єврейського роду, який практикував людські жертвоприношення та канібалізм».

Здається вірогідним, якщо єврейський давній ритуальний культ зберігся до наших днів, такі факти здебільшого фіксувалися б в Ізраїлі, де проживає велика кількість фанатичних євреїв.

Згідно з повідомленнями, у 1995 році, кілька неєврейських дітей з Румунії було викрадено та вивезено до Ізраїлю. Громадянина Ізраїлю Махмуда Асаді було заарештовано за це. За часів зайняття Іцхаком Рабином посади прем'єр-міністра Ізраїлю, за списками Всесвітнього єврейського конгресу, Асаді був його секретарем. Звичайно, у цій справі він не був єдиною дієвою особою, так як це потребувало зусиль багатьох людей. Чому він поїхав до Румунії за дітьми? Дехто вказував на те, що дітей використовували євреї для окультних ритуалів. Знову-таки, це питання, яке потребує додаткової уваги.

Репортер Адель Хамуд писав в одній із головних газет Єгипту «Аль-Арам» за 28 жовтня 2000 року, що палестинських дітей часто знаходили знекровленими в різних куточках Ізраїлю. Він розповів про ці ганебні факти у великій статті, що дістала назву «Євреї роблять мацу з крові арабів». Євреї Ізраїлю часто говорять про одвічну ненависть до арабського світу. Нещодавно ізраїльські літаки скинули бомби на палестинську школу для сліпих. Був факт, коли єврейські екстремісти заклали бомбу на дитячому ігровому майданчику.

Звичайно, такі єврейські фанатики, які здатні на подібні вчинки, також спромоглися б на ритуальні вбивства дітей Палестини. Румунія, Німеччина, Італія, Польща, США, Єгипет, Сирія, Португалія, Йорданія, Франція, Росія, Австрія, Іспанія — майже кожна цивілізація в усьому світі ставала свідком злочинних ритуальних єврейських убивств. Чи є це таємною змовою усього світу проти євреїв? А можливо всі фанатичні євреї зговорилися проти всіх, хто ними не є? Здається, останнє...

Дехто з євреїв стверджує, що вони є абсолютно невинними. Наприклад, єврейський учений на ім'я По-Чіа Хсіа пише у книзі «Міф про ритуальне вбивство», що євреї ніколи не використовували будь-якої крові, навіть тваринної... Однак, на восьмій сторінці він протирічить сам собі і пише:

«У середньовічні часи та ранню сучасну епоху серед азійських євреїв кров від обрізань використовувалася для написання тетраграм на талісманах».

На цій самій сторінці По-Чіа Хсіа також зазначив, що рабини використовували засушену козячу кров як ліки. Це все пояснює ставлення до окультизму в минулому. Просліджується досить помітний зв'язок між євреями та окультизмом від минулих до сучасних часів. Може здаватися неймовірним, але Антон Лавей (Боем) — автор сатанинської біблії — єврей. Лой Іган, який є лідером сатанинського культу, також єврей. Якщо подивитися на сатанинські пентаграми, звертаючи увагу на форми в центрі, ви побачите єврейські письмена.

У сучасному фільмі «Обличчя смерті» можна побачити міжрасовий культ, поводирем якого є єврей. Вони розрізають трупи, а потім влаштовують оргії в крові. Доктора Даля просили написати для уряду Росії нотатки про ритуальні вбивства. Він згадував багато нездорових окультних ритуальних убивств у минулому. Далю вдалося знайти досить багато фактів про ці акти. Хоча його книга була написана давно, у ній міститься велика кількість деталей, які зберегли актуальність до сьогоднішніх часів. Він описує ці жахливі ритуали, що їх проводили євреї, переповнені ненавистю, і типову єврейську відповідь про наклепи.

Багато разів євреїв засуджували за жахливі акти. Проте не тільки представники їхньої конфесії подавали додаткові докази. Траплялися неодноразові випадки, коли євреї були спіймані на гарячому і зізнавалися в усьому. Навіть одного факту достатньо для того, аби громадськість усвідомила існування таких ритуальних знущань над людьми. Але захисники євреїв твердять про зовсім інше — свідчення було дано під тиском, а тому це нічого не доводить. Якщо прийняти цей аргумент, як правдивий, і припустити, що все, що було написано і сказано з приводу ритуалів на користь євреїв, які давали свідчення під тиском, все ж залишається одна обставина, якій ніколи не приділяли достатню увагу. Цю обставину євреї залишають непоясненою, хоч вона є прямим доказом злочинів. А саме: не викликає сумнівів той факт, що час від часу знаходили трупи дітей, які були в такому понівеченому стані, з ознаками ненависті, що це не може не свідчити про заподіяння страшної смерті в муках. Саме у таких убивствах часто звинувачують євреїв. До того ж подібні інциденти траплялися лише в місцях, де жили євреї, напередодні їхніх релігійних свят. Ми маємо запитати себе, за яких обставин ми можемо говорити про поновлені випадки жорстоких дитячих смертей, дітей, яких повільно мучили до моменту їх трагічної смерті, якщо ці звинувачення несправедливі? Як ми можемо пояснити причини безжалісних тортур, заподіяних дітям, якщо це не має релігійного підґрунтя?

Зовнішнє вивчення трупів під час кожного виявлення подібних випадків показує, що смерть аж ніяк не могла бути випадковою — тільки насильницькою. Чітко видно, що всі рани, яких зазнавали діти, завдавалися нарочито. Усе тіло пошматоване або проколене. Вирізали пасма шкіри. Язик найчастіше вирізали. Статеві органи у хлопчиків частіше всього вирізали, або проводилося обрізання. Синці від зв'язування та розв'язування по декілька разів також не є рідкістю. Зазвичай уся шкіра була вкрита ранами, неначе після важких опіків або протирань. Іноді трупи навіть були помитими, і знаходили їх уже зовсім без ознак наявності крові. Не завжди кров знаходили й на одязі, що свідчить лише про те, що його знімали перед убивством, а потім одягали знову. Батьки та близькі вбитих у такий спосіб дітей не можуть отямитися: з яких таких причин злочинці вдаються до таких нелюдських тортур щодо безневинних дітей. Таке могло бути вчинене тільки з певною метою. І з часом ритуальні вбивства регулярно повторюються. Звичайний убивця у будь-якому разі був би задоволеним з одного злочину. Тож дії злочинця, який убиває задля якоїсь загадкової і незрозумілої мети, не можна залишати поза увагою. Невпевнені та невдалі спроби слідчих не можна пояснити їхньою невправністю. Жиди вдаються до різних вигадок та трюків, безсоромних упертих заперечень, хабарів посадовцям, підкупу свідків. Упевненість більшості освічених людей і їхні звинувачення в ритуальних діях іудеїв трактуються просто як наклепи. І нарешті, гуманність нашого кримінального законодавства. Усе це щоразу сприяє тому, що прямі учасники єврейського культу виходять сухими з води. А вони, тим часом, застосовують свої махінації, дають неправдиві свідчення та клятви невинності, використовують брехливу пропаганду, заявляють, що всі звинувачення базуються на несправедливості та наклепах на них, вони завжди підготовлені до таких звинувачень, налаштовані проводити репресії, і жорстоко карають тих, хто дає вагомі свідчення проти них.

Ці фанатичні євреї найчастіше вдавалися до окультних убивств у часи наближення іудейської пасхи. Це проявляється серед євреїв у страшенній патологічній ненависті до всіх, хто не належить до них. Загострення відбувається під час їхнього войовничого свята під назвою Ханука. Пурим — це ще одне єврейське свято, під час якого зникали діти, а потім їх знаходили понівеченими і вбитими. Пурим — це відзначення історичної події, коли євреї отримали право вбити благородного неєврея Гамана, його дружину та дітей, а також тисячі інших неєвреїв, які намагалися покласти край страшним ритуалам. Вони стали жертвами єврейських релігійних ритуальних убивць.

Наслідування стародавніх іудейських традицій бачимо в тому, що сталося з царем Росії, його дружиною, його хворим сином, дочками та іншими родичами, разом із 40 мільйонами мешканців Росії. Звичайно, зараз євреї палко заперечують свою причетність до цього. Але історичні факти говорять самі за себе.

Євреї справляють Пасху в час, коли, як говорить стародавня легенда, янголи спустилися і вбили всіх «невірних», у яких на дверях будинків не було намальовано кривавого хреста. Здається імовірним, що вбивство неєвреїв заподіяли юдейські головорізи вночі, а не янголи, мабуть тому більшість зафіксованих ритуальних убивств траплялися саме напередодні єврейської пасхи.

Залишається питання: якщо все про єврейські ритуальні вбивства, які траплялися по всьому світу, є правдою, чому ми зараз не чуємо про такі випадки? Це справедливе запитання...

Правда, однак, може здивувати сьогодні багатьох. Євреї контролюють більшу частину засобів масової інформації. Вони запевняють, що такі розмови базуються лише на примітивному антисемітизмі. Але це не так! Це швидше факт, із яким ми маємо справу.

Ще в 1916 році ми стали свідками того, як славнозвісний і поважний Томас Бербадж сказав:

«За допомогою преси, контрольованої євреями, та завдяки матеріальному стану, вони здатні задушити будь-яке справедливе розслідування ритуальних убивств».

Не треба бути генієм, щоб знайти в Інтернеті докази того, що євреї насправді контролюють пресу, телебачення й радіо. Як було зазначено раніше, євреї намагаються придушити будь-які розмови про ритуальні вбивства. Це поширюється і на єврейські ЗМІ. І навіть якщо це зовсім примарне припущення, як це було в 1996 році, коли газета «Ньюсуїк» вжила термін «наклеп про кров» у одній зі статей, цю статтю відразу назвали «Новим видом наклепу про кров». Стаття зовсім не була про євреїв, які вдаються до ритуальних убивств, а про ізраїльтян, які негативно поводять себе з африканськими іудеями, із чорною єврейською кров'ю.

12 лютого 1996 року президент руху «Бнай Брит» надіслав гнівного листа до газети, що містив наступне: «Я маю надію, що ви дасте пояснення та вибачитеся за таке надзвичайно помилкове твердження».

Навіть серед націй, де євреї ще проживають компактно, вони намагаються контролювати все, що там видається. Сіоністська організація Америки тиснула на єгиптян, вимагаючи спростувати статтю про випадки єврейських ритуальних убивств, які, згідно з повідомленими фактами справді траплялися. Ці випадки було

 

«Ми зробимо все можливе, аби відхилити пропозицію адміністрації Клінтона надати додаткову допомогу Єгипту в розмірі $225 мільйонів, якщо уряд Мубарака не попросить публічно вибачення і не відмовиться від статті, що містить криваві наклепи, а також звільнить із роботи редактора, який був відповідальним за ці публікації».

Відомо, що євреї також мали так званий «хабарницький фонд» для відстоювання своїх інтересів у судах. У книзі доктора де Вієра написано про це:

згадано в газеті «Аль-Арам». Сіоністська організація натякнула на можливі санкції — припинення допомоги США Єгипту.

Президент цієї організації Мортон Кляйн написав:

«Алілат Секер, або, як сьогодні говорять “хабарницький фонд”, забезпечував гроші для хабарів та всіх можливих витрат, пов'язаних із спростуванням та замовчуванням фактів, які звинувачують євреїв у кровопролитті».

Доктор Роум доводить потім це, цитуючи з книги французького автора Леона Полякова «Історія антисемітизму»:

«Зникнення невірної дитини мало компенсуватися єврейською кров'ю або, принаймні, єврейськими грошима, що іноді дозволяло покласти кінець справі. Секретний фонд, Алілат Секер (“фонд проти кривавих вигадок”), заснований Радою чотирьох країн, діяльність якого спрямована в основному на це».

Ще одним механізмом для припинення всіляких розмов із цього приводу є психологічні бар'єри. Євреї роблять це за допомогою гіперболізації переслідування євреїв під час Другої світової, і намагаються постійно відновлювати це в нашій пам'яті. У той же час євреї намагаються уникати розмов про більшовицький переворот, у якому євреї значною мірою домінували, що призвело до вбивства більше 40 мільйонів людей із народів колишнього СРСР. Це насправді було найчисленнішим єврейським масовим ритуальним убивством. Хоча ці акти й проводилися нетрадиційним для євреїв способом, оскільки вони основувалися на ненависті, тортурах та страху голоду. Ці жорстокі психологічні ігри для придушення волевиявлення вони використовували впродовж кількох поколінь. Приклади таких психологічних ігор, що їх провадять євреї, можна побачити у багатьох інших випадках.

Наприклад, єврейський автор Гавін Лангмуїр пише в своїй книзі про визначення антисемітизму:

«Євреї є не тільки гарними у власних очах, але й виглядають не гірше ніж, або й так само добре, як будь-хто на Заході. Відповідно, “антисемітизм” зараз сприймають як надзвичайно принизливе поняття, як євреї, так і багато неєвреїв, що розсіює поняття “антисемітизму” і тим самим робить його вагомою зброєю політичного дискурсу. Допоки пам'ять про “остаточне вирішення” залишається живою, застосування цього спеціального терміна з темним підґрунтям показуватиме надзвичайно злісне і вороже ставлення до всіх євреїв».

Як видно, він сказав, що цей термін є вагомим в якості зброї для політичного дискурсу. Так він намагається повчати євреїв, аби ті користувалися цим трюком, що провокує підвищене відчуття провини серед тих, хто не згоден із ними. Саме такі ситуації є притаманними для політики іудеїв.

Тому не слід гаяти часу і розбити вщент аргументи євреїв при вживанні терміна «антисеміт». Бо будь-хто, хто каже правду про ганебні акти, здійснені євреями, буде затаврований як «антисеміт».

Відповіддю на їхню гру може бути тільки правда, яка суперечить їхнім сумнівним аргументам. І те що євреї поширювачів правди вважають антисемітами, а всю інформацію, яка їм раптом не подобається, — антисемітською, має бути прийнятим і проігнорованим.

Існують сотні робіт, в яких описуються обґрунтовані факти жорстоких злочинів єврейства. «Єврейські ритуальні вбивства» доктора Арнольда Ліза, ще одна книга з такою ж назвою доктора Гельмута Шрамма, де також наведені такі жахливі факти. Її нещодавно було перекладено англійською мовою, і вона є доступною на компакт-диску.

Брошура доктора Гарела Рома, що називається «Фіаско в Дамаску» (Розслідування вбивства отця Томаса).

Поважний письменник Майкл А. Гофман є автором книги «Дивні боги юдаїзму».

Доктор Ед Філдз присвятив висвітленню згаданої проблеми свою газету.

Доктор Джеймс Уорнер запропонував більш ранню німецьку газету з цього приводу.

Переклад історії життя святого Вільяма з Норвіча, зроблений А. Джессопом, є надзвичайно цікавою книгою.

У медичному журналі штату Нью-Йорк 1 вересня 1971 року Вільям Шарп також опублікував історію Вільяма з Норвіча.

Книга доктора Мустафи Тласса «Маца Сіону» розповідає про ритуальне вбивство отця Томаса.

Доктор Філіп де Вієр нещодавно написав книгу, що дістала назву «Кривавий ритуал».

Існує ще одне відео, яке можна знайти, де представлено багато рідкісних малюнків, гравюр та картин, у якому змальовано акти єврейських ритуальних убивств, що називається «Людське жертвоприношення серед фанатичних євреїв від стародавніх часів до сьогодення».

Російський прокурор Г. Г. Замисловський написав надзвичайну книгу на більш ніж 500 сторінок про вбивство Андрія Ющинського.

Книга Володимира Даля є чудовим екземпляром, наповнена фактичним матеріалом, адже більшість інформації, поданої в цьому відео, взято з цього джерела.

Вас може зацікавити, як часто відбуваються ритуальні вбивства. На це питання неможливо дати точної відповіді, адже така статистика не ведеться, замовчується і цілеспрямовано знищується. Такі факти, звісно, всіляко приховуватимуть єврейські послідовники окультизму, якщо люди не покладуть край цій діяльності. Звичайно, після того, як ФБР сприйняло доктрини єврейської Антидифамаційної ліги та Музею Голокосту, службовці Бюро не посміють допитувати своїх хазяїв. Є великі сумніви з приводу того, що правоохоронні структури хоча б задумалися, чому неєврейські будівельники знайшли скелет дитини в підвалі синагоги в 1989 році. Скільки жертв залишились невідомими, а ритуальних злочинів не розслідуваними? У зв'язку з тим, що євреї славляться такими жорстокими актами, існують деякі вже відомі попереджувальні факти. Згідно зі статистикою ФБР за 2000 рік, 876213 людей зникли безвісти. Звичайно, не всі серед них — діти, але їх значна кількість: 750 тисяч. Із цієї кількості близько половини — 354 тисячі — було викрадено, і згодом їхнє місцезнаходження було встановлено.

Замисліться, 400 тисяч дітей (!) пропадають безвісти щороку (це близько тисячі дітей щоденно). Звичайно, існує висока вірогідність того, що більшість із них просто втекли з дому, а деяких просто покинуто. Але що трапляється з іншими? Декого з цих дітей викрадають, і їх вже ніколи більше не бачать. Це трапляється принаймні з кількома тисячами дітей на рік. Що ж стається з ними? Їх викрадають хижаки?

Усі, хто переглянув наш відеофільм, мають можливість упевнитися або посперечатися щодо існування кривавих окультних іудейських ритуалів. Але вони існують дотепер!

Будь ласка, ретельно стежте за вашими дітьми, особливо під час єврейської пасхи, Пуриму та Хануки. Будьте пильними!