Нові аспекти когнітивного підходу до проблеми абстракції

Сучасні трансформації в постнекласичній науці, які здійснюються в способі виробництва знання, висувають нові вимоги, що зумовлюють зростання значення абстракції. Поява нових напрямів поряд із традиційними сферами знання, формування нової картини науково-дослідного простору як арени дії різноманітних суб'єктів акцентуалізує значення когнітивних аспектів абстракції.

У контексті формування єдиного науково-освітнього простору, крім традиційних галузей знання, вивчають напрями, в яких визнання фундаментальності розвитку математики [13, c. 110] пов'язується з розвитком управління, інформатики, біології та фізики [12, с. 112]. Сучасні вимоги до компетенції суб'єктів, які діють в науково-дослідному просторі в контексті зростання можливостей математичного моделювання в перекладі проблем реального життя на мову математики акцентуалізують питання боротьби з абстракцією [13, с. 114–115].

Якщо в контексті розвитку науки з позицій взаємодії емпіричного і теоретичного в епістемології ХХ століття зростання значення абстракції відбувалось через підкреслення абстрактності теоретичного мислення, то в сучасних трансформаціях постнекласичної науки перехід до вивчення складних ієрархічних людиномірних систем, які функціонують в різноманітних суспільних контекстах, формування нових трансдисциплінарних і кросдисциплінарних форм їх дослідження, створюють передумови до формування якісно нових підходів до проблеми абстракції. На перший план виходять не тільки методологічні питання використання абстракції, а й проблема розвитку абстракції, що стає визначальною для сучасних форм когнітивного креативу. Виробництво знання в умовах формування єдиного науково-освітнього простору вимагає дослідження аспектів абстракції, які розкривають її зв'язок із сучасними формами когнітивного. Останні розвивають творчий потенціал людини. Метою дослідження є виявлення сучасних когнітивних аспектів абстракції, пов'язаних із розвитком уявлень та способів оперування, що ведуть до нового розуміння проблеми абстракції та підходів до неї.

Вивчення абстракції як методу наукового пізнання акцентуалізує ті особливості абстракції, що пов'язують її з мисленним відволіканням певної властивості, сторони від досліджуваного предмета. Дослідження абстракції в контексті розвитку наукового пізнання потребує створення теорій, введення в розгляд узагальнення і навіть ідеалізації як виду процесу абстракції [2, с. 34], акцентуа-лізує пов'язаність абстракції з предметом [2, с. 34] у широкому витлумаченні самого предмета (предметом може бути реально існуючий чи «абстрактний предмет» навіть «ідеалізований об'єкт» [2, с. 21]. Розробка теорії абстракції пов'язана з виясненням засад її здійснення, серед яких виділяють основи онтологічні, практичні і методологічні [2, с. 35].

Визнання більш абстрактного характеру самого знання вимагає вивчення місця абстракції в структурі знання, виявлення її гносеологічного статусу. Зростання методологічного значення абстракції відбувається в контексті відходу від розгляду «абстрагування як деякого суто суб'єктивного, такого, що залежить тільки від суб'єкта акту, що деформує реальність» [5, с. 82]. Підкреслення нормативності методологічного аспекту відбувалось через дистанціювання від когнітивно-психологічного підходу, пов'язаного «з концепцією творчої активності мислення, яке породжує абстракції як нові смисли, крізь призму яких людина бачить і витлумачує предметний світ» [5, с. 83]. Проблему абстракції переносили у сферу взаємодії емпіричного і теоретичного: «В строгому розумінні слова фіксація інтервалу абстракції можлива лише на теоретичному рівні, а не на експериментальному» [5, с. 69]. Загальнофілософський, онтогносеологічний аспект поєднувався з визначенням адекватності абстракції та її онтологічних передумов (роботи Е. В.Іллєнкова. В. І. Шинкару-ка, М. А. Розова, В. І. Столярова та ін.). Методологічним нормативним приписом є вимога здійснення абстракції за певними правилами, враховуючи заборони, що накладає «природа речей».

Підкреслення онтологічних аспектів знання — онтологічних схем, онтологічних картин реальності, онтологічного смислу теоретичних схем, в яких за допомогою абстрактних об'єктів відображено закони предметної сфери, переводить розгляд знання в онтологічну площину. Це зумовлює перевагу гносеологічного підходу до проблеми абстракції. Абстракцію розглядають у контексті пізнання об'єкта. Постановку питання відмінності методологічного підходу, що вимагав розгляд абстракції як такої, що здійснюється за певними правилами, від когнітивно-психологічного [6] трактують як проблему виявлення об'єктивно-категоріальних основ абстрагування.

Сучасний розгляд абстракції в мові наукової теорії, в якому предметний світ теорії є системою абстрактних об'єктів, відбувається в контексті гносеологічних основ теорії, якими є «принципи, що описують природу, властивості та зв'язки об'єктів предметного світу теорій» [4, с. 35]. Розгляд емпіричного і теоретичного як рівнів знання [7, с. 226] зумовлює розгляд ідеальних об'єктів наукової теорії як об'єктів другого рівня.

Когнітивний підхід до абстракції передбачає постановку проблеми абстракції в контексті вивчення рівнів абстракції. Сучасні аспекти «боротьби з абстракцією» висувають вимогу здійснення абстракції як когнітивного креативу. Вимога створення представлень, плюралізм в їх здійсненні характеризують новий спектр дослідницької свободи, яка у вивченні складних, ієрархічно побудованих систем позначає нові підходи у дослідженні проблем абстракції. У напрямах розвитку сучасного наукового простору, що спираються на нове розуміння фундаментальності математичного знання, вимога розвитку абстракції стає пов'язаною з креативом, з побудовою моделей, які переводять на мову математики проблеми реального життя, здійснюють переклад математичними термінами проблем, виражених нематематичною мовою.

У контексті нових, зростаючих вимог до креативу абстракції формується нове розуміння когні-тивності математичного знання. Це суттєво змінює підхід до проблеми абстракції. Гносеологічний розгляд абстракції як мисленої дії, що здійснюється від предмета, або в широкому розумінні як абстракції «від чогось» [2, с. 20], керованої онтологічною «природою речей», змінюється дослідженням різноманітних, чітко не окреслених предметних і проблемних сфер, онтологічний розгляд їх як частини дійсності значною мірою втрачає сенс. Неокресленість предметних і проблемних сфер не тільки зумовлена переходом до онтологічно різнорідних рівнів функціонування складних ієрархічних систем — природних, технічних, технологічних, управлінських, соціально-функціональних, а й тією суттєво когнітивною обставиною, згідно з якою межі предметної і проблемної сфер охоплює сам суб'єкт залежно від постановки проблеми і завдання, залежно від оперативного чи стратегічного рівня та пов'язаного з ними зв'язку з цінностями, метою, місією і стратегією.

Когнітивний креатив розсуває межі методологічного аспекту абстракції. Безпосереднє протиставлення методологічного когнітивно-психологічному як нормативно керованого вільній творчій активності суб'єкта, яка має суто психологічне витлумачення, в нових обставинах розвитку суб'єктів дії науково-дослідного простору втрачає смисл.

Розгляд проблеми абстракції в контексті когні-тивного креативу передбачає системну експлікацію об'єкта, перетворення його в складну, ієрархічно збудовану людиномірну систему, що функціонує в різноманітних суспільних контекстах. Ідеться про нові підходи до розгляду абстракції в контексті її рівнів. Розгляд цих рівнів виходить за межі проблематики взаємодії емпіричного і теоретичного.

Виникнення нових типів методології, як-от: методологія системного аналізу і проектування [1, с. 39] в об'єктно-орієнтованому проектуванні, з вимогою до ролі абстракції та ролі ієрархії [1, с. 35, 37] на першому плані дослідницької активності суб'єкта, створює передумови до нового розуміння розгляду проблеми абстракції з позиції її рівнів. Ідеться про створення ієрархій, причому найвищі рівні абстракції стають визначальними для означення можливостей системи [1, с. 73]. Значно зростаючі вимоги до абстракції, формулювання критеріїв її якості [1, с. 138–139] переводять розгляд проблеми з взаємодії рівнів емпіричного і теоретичного в площину креативу — систематична робота з абстракцією в семантичному вимірі. Різноманітність необхідних процедур та дій суб'єкта розкриває семантичний вимір як сферу когнітивного креативу, в якій рух до найвищих рівнів абстракції є творенням основних форм функціональності. Так, «об'єкти найвищого рівня абстракції відповідають за основні функції системи» [1, с. 432]. Когнітивні аспекти абстракції пов'язані з творчими актами відкриття та винаходом. Створення абстракцій — класів та об'єктів позначає межі предметної сфери [1, с. 228–229]. Воно пов'язане з розробкою уявлення абстракцій [1, с. 231–232], використанням узагальнення для визначення рівнів абстракції. Семантика класів визначає ролі, обов'язки. Від неї залежить архітектура системи та її функції [1, с. 235].

Предметні сфери навіть на найпростіших «онтологічних» рівнях складних ієрархічних систем, що досліджуються, перестають бути частиною дійсності. Їх виділення пов'язано з певними типами задач. Навіть нижчі, суто технічні рівні функціональності виявляються пов'язаними з різними сферами наукового знання, а отже, з існуючими в них рівнями абстракції та ідеалізації. Коли ж ідеться про креатив в семантичному вимірі абстракції для систем з неокресленою проблемною сферою, рівні функціонування яких пов'язані з виконанням функцій не тільки технічного, технологічного рівнів, а й з економічними, соціальними аспектами функціонування, тоді розгляд проблеми абстракції в контексті її рівнів стає визначальним.

Ідеться не тільки про розгляд ієрархій, що передбачають творення абстракцій та її рівнів, а про те, що сама проблема абстракції перестає бути проблемою суто теоретичною, вона стає проблемою креативною. Когнітивний креатив через творення абстракції та ієрархій передбачає розв'язання проблеми абстракції і її рівнів у кожному конкретному випадку для будь-яких окреслених суб'єктом меж формулювання проблеми і предметної сфери. Когнітивний креатив переводить проблему абстракції та її рівнів до площини нового розуміння практичного, в якому постановка проблеми, завдання, розвиток абстракції та створення її рівнів передбачають досягнення певної мети, в реалізації якої виробництво знання і творення абстракції підпорядковане іншим практичним цілям. Так, творення модельних уявлень у процесі «переводу» реальних проблем життя на мову математики створює інструмент досліджень та управління і розв'язання певного типу завдань.

Сучасні прояви когнітивного креативу, виходячи за межі традиційного епістемологічного та гносеологічного підходів до абстракції, вимагають переходу від розгляду абстракції як відношення до предмета — до створення рівнів абстракції в контексті онтологічно не окреслених, не визначених меж предметної і проблемної сфери. Вимога А. Коуберна, для подолання можливих суперечностей, що виникають між рівнями абстракції — типами і підтипами, суттєва для створення об'єктно-орієнтованих ієрархій, передбачає визнання залежності абстракції від контексту використання [9].

Новий підхід акцентує креатив не як когнітив-но-психологічну здатність, а як методологічно керовану продуктивність у семантичній сфері абстракції. Все ж акцентують на зростанні творчої активності суб'єкта в семантичній сфері абстракції, відволікаючи цю сферу від мовного середовища емпіричного і теоретичного рівнів — тверджень і термінів як об'єктів логічного підходу [7, с. 226].

Когнітивні підходи до абстракції виходять за межі традиційної гносеологічної установки, розгляд абстракції у межах якої перетворював абстракцію в засіб мисленого розкладання предмета на властивості, з єдиною метою: досягнення гносеологічної адекватності. Робота з абстракцією та креатив її рівнів набувають більш активного, творчого характеру: ідеться не про гносеологічне відтворення об'єкта з метою його пізнання, а про створення когнітивного — представлень, логічних моделей [9, с. 254–256], у яких рівні абстракції визначають прояви функціональності, здійснюючи управління, зокрема й бізнес-проце-сами.

Когнітивний креатив стає засобом перетворення сучасних сфер і різноманітних контекстів суспільного функціонування. Його практична перетворювальна здатність виходить за межі суто технологічного. Розвиток і вдосконалення програмних систем рівня організації виходить за межі постановки і розв'язання завдань управління на рівні функцій обліку, аналізу, планування і прогнозування в більш широкий системний контекст функціонування. Модель інформаційного суспільства як взаємодії організацій, орієнтованих на послуги, що взаємодіють крізь firevall — міжсітьові екрани, передбачає вихід за межі суто технологічного. Використання Wi-Fi в межах мегаполісу — це якісно нове явище, що має соціальні системні параметри. Нові програмні системи рівня організації, в яких відстань між бізнесом і системою відсутня [11], вимагають введення в сферу абстракції соціальної функціональності організацій у різноманітних реальних контекстах їх функціонування. Нові когні-тивні підходи до абстракції передбачають визнання вирішального значення суб'єктної активності у становленні меж і рис сучасних предметних сфер як основи для креативу абстракцій та визначення її рівнів. Нові когнітивні підходи вимагають, щоб сучасні розробки в проектуванні програмних систем передбачали такий розвиток абстракції та її рівнів, який розкриває нові соціально-функціональні можливості організацій у суспільному контексті, нові соціально-функціональні можливості сфер суспільства. На відміну від категоріальної детермінації абстракції, що характеризувала форму методологічного як форму пізнання, спрямованого на відтворення гносеологічної адекватності об'єкта в умовах жорстко визначеної онтології, нові підходи розкривають можливості і перспективи когнітивного креативу: розробка абстракції в семантичному вимірі, пов'язана з креативом абстракції та її рівнів, визначає творення нових форм функціональності.