Обирайте: ви допомагаєте сатані чи боретесь за духовне відродження?
доктор технічних наук
Стратегія духовного розвитку людей і релігійна освіта взаємно пов'язана з їх релігійною просвітою, а для східнослов'янської цивілізації як духовної спадкоємиці Святої Русі — із православ'ям. Але мало хто додає: з подальшим удосконаленням православного вчення і способу життя. Найточніше порівняно з іншими християнськими релігіями виражаючи вчення Ісуса Христа, православ'я все ж не захистилося від «зерен помилок», які перейшли до нього, будучи посіяні на зорі християнства. Нині освіченій людині слід ознайомитися з Біблією (особливо з Новим Завітом). Але багато хто не в змозі правильно витлумачити її зміст, щоб здобути істину. Ця робота використовує думки прогресивних учених і мислителів [1-9] і тому допоможе по-новому зрозуміти світобудову й основні джерела світової геополітики зла.
Древня мета іудаїзму
Євреї-іудаїсти вважають священними ті їх книги, у яких, на їхню думку, викладено походження, «справжню історію» розвитку їхнього давнього племені, правила і звичаї його життя, — це, насамперед, Старий Завіт, Талмуд і Каббала. Вони не визнають Ісуса Христа ані за Бога, ані за Сина Божого, ані за пророка, бо Його ненавидять (Євангеліє від Іоанна — Ів. 5:42, 7:7), і визнають тільки свого «племінного бога», якого називали то Господь, то Ієгова, то Яхве, то Саваоф; який має перемогти богів інших народів; який оголосив їх народом, «обраним» їм, і який обіцяв — якщо вони будуть йому фанатично віддані — знищити велику частину інших народів, а частину, що залишилася, перетворити на рабів іудеїв, при цьому всі багатства інших народів повинні перейти в руки «обраних». Так проголошувалася споконвічно кінцева мета іудаїзму, яка стала тепер державною релігією Ізраїлю. Чому кровожерливий «племінний бог» допоміг давньоєврейському кочовому племені захопити Палестину (як «обітовану» землю — місце перетинання торговельних шляхів з Африки, Європи й Азії) і винищити при цьому місцеве населення? Сподіваюся, що нижческазане дозволить це зрозуміти. Важливо також знати, що іудеї-священики відкидали спочатку віру інших народів у єдиного Бога для всіх людей на Землі — відповідну ідею як основу віри іудеї-священики потім привласнили, переінакшивши — поєднавши її з «племінним богом», особливо коли тексти писали іудеї, які пішли за Ісусом, фіксуючи те, що кожен по-своєму запам'ятав із Його вчення. При цьому іудеї, вірні Йому, й іудеї, які залишилися вірними іудаїзму, внесли зміни відповідно в своє тлумачення вчення Ісуса й у текст Старого Завіту, щоби змусити християн визнати їх «племінного бога» за свого Бога. Це головна неправда, занесена іудеями в християнство, що дозволила їм включити Старий Завіт до Святого Письма (!) — тобто іудизацію (як перекручене тлумачення) вчення Ісуса Христа іудеї почали з перших же моментів залучення до його викладу.
Християни вважають своєю священною книгою Біблію, що на 80% за обсягом складається зі Старого Завіту, який є основою іудаїзму, і на інші 20% — з Нового Завіту. Чому позиція християн виявилася споконвічно самогубною? Чому вони визнають єврейського «племінного бога» за єдиного Бога для всіх людей? Чому не звертають увагу на слова Ісуса Христа, що батько іудеїв є диявол, людиновбивця від початку, брехун і батько неправди (Ів. 8:44)? Чому? На думку автора, щоб розібратися в цьому, їм потрібна допомога вчених.
Канонічні тексти Старого і Нового Завітів дають людям можливість самим багато в чому розібратися. Але християнські священики бояться, не мають духовної волі, рабськи покірно уникають (оскільки раби божі єврейського «племінного бога» відповідно до іудаїзму, а не чада божі відповідно до вчення Ісуса Христа) відповідати на ці питання, не розуміючи, що вони йдуть при цьому на гріх, тому що не виконують Його заповідь пізнати від Нього істину: «І пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» (Ів. 8:32), тобто вільними від іудаїзму і, виходить, як показано нижче, від сатанізму. Високоосвіченим людям, глибоко знайомим із Біблією, наприклад, великому письменникові Л. М. Толстому були очевидні безглуздість і небезпека такого становища, небезпечного для збереження самої віри в людей і для життя інших народів і зухвале невір'я в Бога — Ісуса Христа. Православні священики! Ви, як чесні й добрі у своїй вірі люди, задумайтеся над цим і нижческазаним, а не відкидайте думки прогресивних науковців, як раніше відкидали відразу:
1) що Земля обертається на своїй осі і рухається навколо Сонця;
2) що немає одного Неба, а є нескінченний Космос;
3) що вік Землі близько 4,5 млрд років, а не той, який виходить за Старим Завітом (за єврейським календарем близько 6 тис. років).
Зараз ви не визнаєте те, що доведено в роботах [1-2]:
1) реальність НЛО і звернень космічних розумів;
2) що Він є матеріалістичне поняття, а Бог є Його релігійне відображення;
3) що в людській плоті Він з'явився як Ісус Христос.
Друга смерть - це смерть душі
Вивчення Біблії і наукової літератури з проблем тілесної смерті людини і подальшої долі її душі спричинило висновки, що уточнюють те, що вже було відомо, і нові підтвердження в Новому Завіті, на які раніше не звертали уваги інші дослідники або які вони спеціально (на догоду іудаїстам) замовчували. Старий Завіт було написано священиками з древнього іудейського племені, що більш спрощено зумисне по-своєму виклали знання про міфи й відомі вчення інших більш розвинених на той час народів, які жили насамперед у Месопотамії, Персії, Індії, Китаї і на давньо-слов'янській території. Зокрема були легенди про існування «райського» саду і про потоп. У перших книгах Старого Завіту (у Торі) не було навіть понять про життя душі в потойбічному світі. Як винагороду за його «праведне» (узгоджене з вимогами іудаїзму) життя іудею обіцялося лише довголіття (5М. 5:16): «...щоб довгі були твої дні, і щоб було тобі добре на землі (захопленій іудеями завдяки допомозі «племінного бога». — Авт.), яку Господь, Бог твій, дає тобі». У подальших утворах іудаїстів, наприклад у Талмуді, йдеться не тільки про визнання загробного життя, а й про переселення душ на Землі, тобто про елементи метемпсихозу (по-сучасному — про реінкарнацію), що з'явилися вперше у Ведах за кілька тисячоріч до Талмуду. Прабатьківщиною Вед уже багато науковців вважають давньослов'янську (як давньоарійську) територію. У Ведах ідеться про практично неозору тривалість існування світу з розумними створіннями. До Індії вчення про метампсихоз прийшло від Вед і постало наріжним каменем буддизму. Про існування подібного вчення говорилося й у книзі російської дослідниці Древнього Сходу Олени Петрівни Блаватськой (1831-1891) «Таємна доктрина. Синтез науки, релігії і філософії». Вже у Ведах давався опис НЛО. За древнього похолодання Веди занесли до Індії переселенці з давньослов'янської території. Дослідник історії і письменник Іван Єфремов так про це пише: «Учення Тантр -найдавніша філософія дравідів Індії — говорило, що Веди були складені в незапам'ятні часи, коли люди були зовсім іншими, більш доброчесними і більш стійкими. Нині, в наш час, що називається Калі-югою, епохою зла або демона Калі (по-нашому, епохою сатани. — Авт.), люди інші, гірші від прабатьків. Вони прагнуть до зла і відкидають добро, виявляючи ненаситну жагу до насолод... Тантри говорять, що є приречення долі в такому стані світу. Люди впали так низько, що вже не здатні зрозуміти своє падіння, не можуть побачити шлях до порятунку» [6]. Так, більшість людей і зараз через брак відповідних знань або їх зомбованість невірними знаннями не бачать «шляху до порятунку».
Про це ж говорять землянам інопланетяни: «Ми серед вас і спостерігаємо явну і приховану діяльність, яку розгортають народи вашої планети, щоби кинутися один на одного зі зброєю в руках, і все це тільки заради того, щоби захистити того чи іншого хазяїна, той чи інший інтерес, химери й економічну владу. Спостерігаємо також активність, що займає величезні ресурси заради досягнення войовничих цілей або незаконної торгівлі зброєю, і все це відбувається за цілковитого пособництва з боку більшої частини народів планети. Ви хочете повторити ті ж самі помилки, що їх вже припустилися в минулому? На цій планеті на карту поставлено ваше виживання, і наш обов'язок — дати вам виразно побачити, скільки ви можете втратити, якщо продовжите бігти цим божевільним шляхом» [1].
У Старому Завіті іудеї запозичили і древні міфи інших більш розвинутих народів про відвідування Землі могутніми богами (тобто інопланетянами) і пророцтво про прихід Христа, наприклад те, що його висловили давньогрецькі жриці-сивіли. Але ці сказання по-своєму і в перекрученому вигляді виклали іудейські священики, як-от: в очікуваному приході Месії вбачається прихід свого «племінного бога» Ієгови, який обрав тільки плем'я іудеїв (родоначальником якого в євреїв вважається Авраам) за свій народ, а всі інші народи названі язичниками і богопротивними, тому вони для них не люди, а гої. Тому християни через Старий Завіт сліпо навіюють собі й іншим народам «богообраність» іудеїв. У Старому Завіті іудейські пророки змішують висловлення Бога (тобто Вищого космічного розуму) та сатани. Це перекручення іудейських чорнокнижників викривають космічні розуми, що говорять про походження різних народів від космічних прибульців із планет інших сузір'їв і про те, що було кілька потопів на Землі, а не один як у Старому Завіті, у якому подано історію життя тільки одного іудейського народу. А християни, як раби божі, покірно зубрять її.
Зовсім інше тлумачення вищесказаного в Старому Завіті дається у Новому Завіті, у якому викладено вчення Ісуса Христа. По-перше, «Я й Отець Ми одне» (Ів. 10:30), але Його євреї-іудеї не захотіли визнати за Месію і зажадали (як служителі сатани — про це говориться далі) Його страти. По-друге, Ісус обіцяв усім тим, хто вірує в Нього, тобто в Бога, життя вічне. Звідси світ (тобто Всесвіт) за Ним існує вічно (нескінченно до нас і нескінченно після нас). Це ж стало принципом діалектичного матеріалізму, а тому помилковими є положення тих науковців, які говорять про Всесвіт, що розширюється, у результаті її виникнення від Великого Вибуху з точки простору (виходячи з формул помилкової теорії відносності А. Ейнштейна [1]), або про теплову смерть Всесвіту і про його загибель як провал у чорну діру і т. п., тому що за вічність це давно б уже відбулося. По-третє, Ісус заявив про любов Бога до всіх народів, а обрізання за законом Мойсея для іудеїв — цей кривавий акт, що програмує їх на відокремленість і мстивість до інших народів — оголосив непотрібним. Науковці сучасності вже говорять про шкоду обрізання для здорового життя.
Відмінність і в тому, що згідно з пророцтвами із Нового Завіту, саме «язичники» правильно сприймуть і захищатимуть учення Ісуса Христа, а тому їх душі буде врятовано (Дії 28:28). А душі іудеїв, які сповідують іудаїзм, не буде врятовано, бо іудеї «Ви вухом почуєте, та розуміти не будете, дивитися будете оком, але не побачите… і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись» (Дії 28: 26-27). Про це ж говорили волхви (маги), повернувшись до перського царя: «Коли прибули ми до Єрусалима, усіх збентежило знамення зірки, що прийшла з нами. “Що означає, — запитували іудеї, -прихід перських мудреців разом з появою зірки?” І запитували нас старійшини іудейські: “Що буде і заради чого ви прийшли?” І ми сказали: “Народився Той, Кого ви називаєте Месією”. Вони збентежились і не сміли нам противитися, і сказали: “Виголосіть нам небесний вирок, що ви довідалися”. І ми сказали їм: “На невір'я хворі ви, не віруєте ані без клятви, ані з клятвою, а йдете до своєї облудної мети. Адже народився Син Найвищого — Христос, і Він зруйнує закон ваш і ваші зібрання...”... І бачили ми Христа, Спасителя нашого, який з'явився як Бог і як людина. Йому слава і сила повік. Амінь» [10].
Вчинки і думки тоді «добрі», коли відповідають заповідям Ісуса Христа, і «злі» — коли не відповідають. Багато людей у стані клінічної смерті бачать, що їхня душа через якийсь тунель несеться на якийсь вищий суд, на якому проглядається все їхнє життя і приймається рішення про подальшу долю душі. У Новому Завіті наводяться Його слова про те, що після тілесної смерті особистість людини доброї (тобто його душа) набуває життя нове і вічне в Царстві Небесному (тобто в космічній обителі Вищого розуму), у вигляді розумної істоти «ангела». «Бо як із мертвих воскреснуть, то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, немов Анголи ті на небі» (Мр. 12:25, про те ж у Лк. 20: 35–36) або «Що вродилося з тіла є тіло, що ж уродилося з Духа є дух. Не дивуйся тому, що сказав Я тобі: Вам необхідно родитись згори. Дух дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа… Коли Я говорив вам про земне, та не вірите ви, то як же повірите ви, коли Я говоритиму вам про небесне? (тут і далі виділено мною. — Авт.) Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той вже засуджений... Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя» (Ів. 3: 6–8, 12, 18; 5:24). Тому й мусульманам у їхній священній книзі Коран указано, що основне — увірувати в Аллаха й у Судний день (на якому тих, хто виконував приписи Аллаха і чинив благо, буде відправлено до раю, а ті, хто ігнорував їх, підуть у пекло): «А їхня віра в Судний день незаперечна» (стаття 4 із другої сури Корану «Бакара»). Про це ж ідеться в Новому Завіті, наприклад, у Посланні до євреїв (9:27): «І як людям призначено вмерти один раз, потім же суд».
«Душа» належить до понять, що їх люди інстинктивно усвідомлюють як наявні. Душу багато хто розуміє як те, що міститься всередині людини. Якщо людині щось приємно, то вона говорить, що це для душі. Наприклад, І. Кант (1724–1804) користувався схожим її розумінням: «Дві речі наповняють душу завжди новим і повсякчас сильнішим здивуванням і благоговінням, чим частіше і триваліше ми розмірковуємо про них, — це зоряне небо наді мною і моральний закон у мені».
Наявність душі в людини і відділення її від тіла після тілесної смерті є науково встановленими! Але душу людини розуміють поки що неоднозначно. Багато дослідників розглядають її як невидиме хмарне утворення у вигляді «матрьошки», що складається з ефірного, астрального і ментального тіл.
Душі ж тих людей, які були пасивні і байдужі до дій сил зла і добра, тобто непрямих помічників сил зла, і людей, які не встигли достатньою мірою проявити себе в добрі або в злі (наприклад, через насильницьку смерть під час війни), після їхньої тілесної смерті залишаються в біополі Землі [1–2], і багато хто з них вселяється для подальшого їх духовного розвитку (вдосконалювання або деградації) у душі новонароджених людей — така доля цих душ визначається на вищезазначеному космічному суді. Цим пояснюється ре-інкарнація (метемпсихоз), факти раптової появи у свідомості незвичайних картин з іншого життя, пригадування життя в минулих поколіннях, навіть виявлення здатності говорити мовою цих поколінь... Психологія маленької людини в суспільстві й аполітичність — це теж позиції непрямих помічників сил зла. Тому поки що душі більшості людей після їхньої тілесної смерті залишаються в біополі Землі і переселяються в душі немовлят. Через це ще Піфагорійська школа (VI–IV ст. до н. е.) проповідувала вчення про вічний круговорот душ і про те, що душа прикріплена до тіла в порядку покарання. Зараз це вчення можна уточнити: реінкарнація відбувається доти, доки душа не стане душею доброї, шляхетної і мужньої людини, а душа останньої забирається в Космос для вічного життя.
Для душ померлих злих і злочинних людей на вищевказаному суді приймається рішення про їхнє знищення в «пеклі» (Об. 21:8): «А душам лякливим, і невірним, і мерзким, і душогубам, і розпусникам, і чарівникам, і ідолянам, і всім неправ-домовцям, їхня частина в озері, що горить огнем та сіркою, а це друга смерть» (тут підкреслене слово додано як пропущене спеціально: для приховання змісту або через нерозуміння душі древніми книгарями). Тобто смерть друга є остаточне знищення людини як особистості. І тоді стає особливо зрозумілою вказівка Митрополита Іоанна: «Порятунок душі — сенс життя людського» [11]. Але багато землян не розуміють, що їхнє гідне життя на Землі є прелюдією для можливого одержання їхньою душею вічного життя в Космосі.
І послання інопланетян підтверджують це: «Смерть воістину викликає несподіване пробудження, більш-менш болісне, приємне чи ні, смутне або радісне. Все від того, що людина посіяла в собі за час життя. Якщо ви сіяли любов, пожнете любов, і світло. Яке наповнить вашу особистість, буде лучитися світом і блаженством. Ви будете істинно вільні і позбавлені другої смерті, якщо ви втілювали на ділі істину, що виражає закони справедливих, лагідних, миролюбних і чистих серцем.
Ми сказали вам, що велика битва добра зі злом розгортається: не дивуйтеся, якщо вони говорять і чинять те, що мають говорити і чинити сини лукавого в марній спробі винищити добро і славне світло любові і божественної справедливості. Вони вже знають, що мають загинути в другій смерті і мечуться, і шаленіють як поранені звірі» [1].
Ще арабський мислитель Ібн Рушд (Аверроес, 1126–1198) висунув положення про знищення душ і розділив розум і душу. Зараз його погляди можна уточнити. По-перше, знищують душі тільки злих та злочинних людей. По-друге, як показано в роботах [1–2], якщо душа є жива польова (біопольова) матерія, то розум або дух — розумна польова матерія.
Отже, кожен має знати, що всі — хто не бажає жити за моральними заповідями Ісуса Христа, хто відкидає мудрість людей великих і достойних, хто схильний до неправди, жадібності й егоїстичного споживацтва, до зайвих спокус і насолод, до злочинних дій і розбещеності, до кривавої помсти і крайньої жорстокості — прирікають свої душі на знищення. І тим, хто злочинно збагатився варто не забувати слова Ісуса Христа: «Бо верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Божеє Царство ввійти» (Лк. 18:25), тобто їх душі будуть засуджені.
Епоха сатани
На одній із планет нашої Галактики сатані вдалося настільки розбестити цивілізацію, що розвивалася на ній, що її було знищено Вищим розумом, а сатану було відправлено на планету Земля для духовного випробування землян. Про те, що без виконання заповідей Вищого розуму земляни можуть погубити свою цивілізацію, йдеться в звертаннях інопланетян до людей: «Це наше попередження не слід розглядати як виклик або якесь прагнення до панування й завоювання вашої планети, але повинно розумітися винятково як діяння любові, що прагне перешкодити повторенню жорстокої катастрофи, що у віддалені часи коштувала життя мільярдам живих істот на інших планетах, нині непридатних для життя і позбавлених життя» [1]. Про таку роль сатани на Землі своєрідно говорить прогресивно мислячий єврей Едуард Ходос: «...З ортодоксального погляду, сатана протистоїть Богові не на рівних засадах, не як божество або антибожество зла, але як занепале творіння Бога і підданий-заколотник Його держави, що тільки і може, що звертати проти Бога силу, отриману від Нього ж, і проти власної волі в кінцевому підсумку сприяти виконанню Божого задуму» [7, с. 145]. Про перекидання сатани на Землю так говориться в Новому Завіті: «І сталась на небі війна: Михаїл та його Анголи вчинили зо змієм війну. І змій воював та його анголи, та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі. І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його анголи були скинені» (Об. 12:7–9). Скинутий сатана зі своїми «ангелами» стали злими духами, що живуть на Землі і позбавлені можливості її полишити. Священики визнають існування на Землі сатани і злих духів, але залишаються непослідовними, відмовляючись говорити, що вони існують на Землі в рівнобіжному польовому світі [1–2], про що свідчить багато екстрасенсів. Наприклад, екстрасенс А. П. Аксьонов говорить про свою здатність до спілкування з дияволом, бісами й іншими злими духами, про їхнє існування в паралельному світі на Землі, а також з їхніх слів про організацію їхнього життя [12]. Аксьонов підтверджує, що знищення душ померлих злих людей відбувається на Землі (ніби всередині неї, де «пекельна» температура, — про останне знає кожен старшокласник), у її «пеклі». Наприклад, під час вивержень із жерла вулкана випливає вогненна лава і викидаються в атмосферу попіл, пил і двоокис сірки (от чому в Об'явленні, як зазначено вище, йдеться про «пекло» як «озеро, що горить вогнем і сіркою»). До Аксьонова талановитий шведський вчений і сильний екстрасенс Е. Сведенборг (1688–1772) на підставі спілкування з ангелами з «Небесного Царства» і духами з «пекла» написав свою знамениту книгу «Про небеса, про світ духів і про пекло». Ще раніше у давньогрецьких міфах було зафіксовано, що один із богів Гефест виконував обов'язок відпроваджувати душі померлих до підземного царства (царства мертвих). Вислів «провалитися в тартарари» (тобто зникнути, загинути) походить від давньогрецького слова «Тартар», як тоді вважалося, що розміщується в нижній частині пекла й у глибині Землі на такій самій відстані, як земля від неба.
Слова «душа пішла до пекла» означають, що душу на зазначеному суді Вищий розум відправляє до середини Землі, де «пекельна» температура, і там вона знищується, тобто перетворюється з біопольового утворення в неживу польову (як вихідну) матерію [1]. Слова, що душа відправляється в пекло «на вічні муки», є вигадкою сатани. Тому що насолоду від вічних мук душ у пеклі може одержувати тільки сатана, але не Бог (Вищий розум). Ця вигадка сатані потрібна для залякування та підпорядкування собі іудаїстів і фанатиків з інших релігій. Сатана і його «ангели», як злі духи, живуть зараз на Землі в паралельному польовому (як біопольовому) світі і харчуються негативної біоенергією з біополя Землі. Тому вони зацікавлені в існуванні серед людей сил зла і підступництва, у сатанинській поведінці людей, щоб біополе Землі наповнялося через це негативною біоенергією, бо її відсутність викликає їхню смерть [1–2]. І це станеться, коли люди на Землі в боротьбі зі злом духовно дозріють і створять високоморальне суспільство (що є метою, поставленою перед землянами Вищим космічним розумом), тобто коли вони вже виконуватимуть усі заповіді Ісуса Христа. Про це ж ідеться в посланнях інопланетян: «Диявол існуватиме доти, доки люди матимуть більше потреби в ньому, ніж у Богові; доти, доки люди надаватимуть перевагу ненависті перед любов'ю, злу перед добром, війні перед миром, егоїзмові перед альтруїзмом, несправедливості перед справедливістю. Диявола живлять люди, тому що їм мило все те, що він їм пропонує; диявол є засіб спокуси, засіб іспиту. Диявол не ціль нашого розвитку і ніколи не зможе бути нею. Бог є Мета. Люди можуть залишатися, але не назавжди, підданими диявола. Коли люди навчаться вибирати добро замість зла, вони стануть підданими Бога, або Синами Божими. Тоді і тільки тоді в диявола не буде більше ніякої причини існувати» [1].
Скинутий із небес сатана зі своїми «ангелами», як злі духи, бажають заражати людей ідеями розбещення усього святого і щирого та руйнування усього того, що прогресивно розвивається на Землі, і підсилюють у людях схильність до образ, до помсти і до зла. А людям, які стали на шлях сатанізму або продали свою душу сатані, він допомагає процвітати в житті, зокрема підштовхуючи і викликаючи відповідні «злі» дії в інших людей. Повалення сатани відбулося за 3–4 тисячі років до Різдва Христова (до н. е.), що призвело до різкого зростання рівня егоїзму людей, до сатанізму в діях, а останнє викликало руйнування общинно-колективних форм власності і розвиток приватної власності. Ф. Енгельс відзначав, що в багатьох регіонах Сходу першою умовою землеробства було штучне зрошення, а разом із ним і необхідність спільної суспільної праці. Саме відсутність за общинної демократії не тільки приватної власності на землю, а й приватної власності взагалі було тим важливим фактором соціального середовища, що дав можливість на основі спільної праці (наприклад, для створення системи зрошення, для створення орних земель шляхом випалювання і викорчовування лісу, для лову риби і т. д.) успішно використовувати наявні природні ресурси. Усунення ж фактора т. зв. «вільної» (як егоїстичної) конкуренції призвело до значного зниження суспільного виробництва, тобто до того, що, за словами Ф. Енгельса, «... цілі області, колись прекрасно оброблені, тепер покинуті й пустельні (Пальміра, Петра, руїни в Ємені і ряд місцевостей у Єгипті, Персії і Індостані)». Із цієї ж причині, очевидно, зникло багато древніх цивілізацій (інків, майя та ін.) і відбулося перетворення трудівників на рабів («худоба, що розмовляє») за рабовласницького суспільства. А на Русі це суспільство так і не виникло! — підтвердження одвіку вищої духовності її народу.
Останні дослідження виявили існування найдавнішого державного утворення (шість тисяч років до н. е.) у Придніпровському регіоні: «Для цієї другої, придніпровської Аратти характерні міста площею до 500 га (що набагато перевищує навіть такі колоси наступного Давнього Світу як Вавилон або Рим) з дерев'яними двоповерховими будинками і населенням до 40 тис. мешканців... Однак суть відкриття полягає не в цих — теж надзвичайно важливих деталях, а от у чому: найдавніша у світі держава виявилася докласовою — общинною або “первісно комуністичною”!» [8]. Тобто там не було приватної власності! Римський імператор Юлій Цезар у «Коментарях про Галльську війну» констатував, що й у древніх германців общинне землеволодіння охороняло їх від внутрішнього розкладу, тому що ніхто з них не прагнув до володіння додатковими земельними ділянками, у них не було латифундій і сильні не віднімали землю в слабких. А те, що общинне володіння землею збереглося в східних слов'ян до початку XX століття, підтверджує вищість їхнього, споконвічно духовного, менталітету.
Вищезазначений час повалення сатани підтверджується не тільки часом початку виникнення на Землі приватної власності, а й єврейським календарем, відповідно до якого в 2004 році був 5764 рік із дня «створення світу», оскільки дата «створення світу» є, за моїми висновками, замаскована в іудаїзмі дата повалення сатани на Землю, тобто дата початку епохи сатани: 5764 - 2004 = 3760 років до н. е. Сатана обдурив іудеїв, що він бог (!), і навіяв священикам іудейського племені, що він їх «племінний бог», що він всемогутній і нещадний до інших богів і до тих, хто зневіряється в ньому. І іудаїсти дотепер зом-бовано вірять у цей обман, тим більше що він їм подобається: вони — «обрані богом». Але обман сатаною євреїв не може бути нескінченним. І їм пора вже зрозуміти, що жити у відвертому самообмані — прояв ними сатанізму, за що їхні душі будуть засуджені!
Дату кінця епохи сатани, думаю, визначено в роботі мужнього борця за правду історії Г. Щокіна, який виходив із указівок Бога-Отця в «Третій книзі Ездри» (14: 10-12) про те, що «нинішня доба», сотворена з часів Адама і зіпсована втручанням сатани, «втратила свою юність і часи наближаються до старості, тому що добу розділено на дванадцять частин і половина десятої частини вже пройдена» [3]. Виходячи з цього Г. Щокін дійшов думки, що кінець ЦІЄЇ «доби» потрібно очікувати близько 2500 року, тобто до середини тисячоріччя, що настало, на початку епохи Водолія. Отже, повалення сатани викликало появу приватної власності, а тому кінець епохи сатани означатиме кінець панування приватної власності, тобто кінець епохи егоїзму і свідомого зла і початок епохи добра і любові до людей як до найдосконаліших створінь на планеті Земля.
Як у даний час екстрасенси (контактери) одержують від космічних розумів інформацію і знання (наприклад, як вилікувати невиліковних), так і в стародавні часи екстрасенси одержували з Космосу інформацію про існування Вищого космічного розуму і про майбутнє життя людей, а тому ставали пророками, але ці дані древні марновірні люди обожнювали, а іудаїсти підганяли під цілі іудаїзму. Наприклад, Нострадамус (екстрасенс) пророкував, що останню християнську месу буде відслужено в 2025 р., потім більшість людності віднайде нову Єдину Світову Релігію, а точніше, по-моєму, обере одну віру з тих, що існують, як найбільш правильну і переробить її потім у Єдине Космічне Вчення. І для вибору однієї віри найбільше підходить православна віра, бо православ'я (завдяки менталітетові східних слов'ян) точніше виражає і виконує вчення Христа. Тому вітчизняні і закордонні екстрасенси не раз одержували повідомлення космічних розумів про те, що з Росії (під якою ці розуми розуміли і всю територію Київської Русі) почнеться духовне відродження людства. Так, італійський екстрасенс Карла Парола записала від космічного голосу: «Зараз на Землі нагромадилося так багато зла, що все важче від нього захищатися... Росія стане тим місцем, відкіля почнеться оновлення і відродження людства» [1]. Але таку інформацію екстрасенсів замовчують і викривлюють прозахідні сили, тому що вони все ще не визнають і приховують один від одного, що їхні душі — за неправду, перекручення історії і це приховування — буде засуджено.
Згідно з іудаїстським пророцтвом до 2000 року лідери євреїв мають досягти світового панування, але це не справдилося цілком(!!!). Так, вони досягли фінансового панування майже над усіма країнами і надалі таємно (наприклад, використовуючи масонські зв'язки), спираючись на свою владу в США намагатимуться досягти і політичного панування над усіма країнами. Але головною перешкодою для цього залишається православний слов'янський народ, який поховав такі надії в татаро-монголів, прибічників Наполеона і Гітлера. Та й Китай, і Індія швидко розвиваються і роблять нереальними такі плани іудаїстів. Чому це пророцтво цілковито не здійснилося? Важливо зрозуміти, що в Старому й Новому Завіті іудеї (іудаїсти і потім християни) залишили на перспективу тільки один варіант розвитку, бажаний сатані: коли люди не виконують моральні заповіді Бога? Але багато людей уже тепер прагнуть до їх виконання! До цього ж закликав російський релігійний мислитель М. Ф. Федоров (1828–1903), основні богословські ідеї якого вразили багатьох:
1) Творець діє у світі через людину, тому людина сама повинна наблизити своє безсмертя;
2) загроза апокаліпсису є попередження, тобто його настання залежить не тільки від Бога, а й від людини. Тому «Федоровська ідея умовності апокаліптичних пророцтв стала одкровенням для російської релігійної філософії, відкривши шлях для розробки активної творчої есхатології, яка живе надією на загальність порятунку» [1].
Отже, не можна дослівно сприймати текст Одкровення. Таке сприйняття іудаїзованого тексту Біблії — в інтересах тільки іудаїстів і веде їх до самообману і до обману інших народів, наприклад, у роботі [13] призводить до нав'язування лукавої просіоністської думки: «Бог обрав країну і народ Ізраїльський заради Ісуса Христа (? — Авт.), тому що «порятунок від Іудеїв»». Однак люди вже прагнуть створити соціально справедливий лад, і для цього їм треба боротися проти небезпечних планів міжнародного сіонізму, проти об'єднаних дій сил зла, відсталості і невігластва. І врятувати свої душі євреї й інші народи зможуть тільки вставши на шлях виконання вчення Ісуса Христа як космічного вчення Вищого розуму, а, отже, прийнявши або православну канонічну віру (як таку, що більш правильно і щиро його виражає) або наукову віру (як таку, що є вираженням космічних знань [1–2]).
Епоха сатани закінчиться, якщо прогресивні сили будуть боротися шляхом освіти народу проти її носіїв і захисників.
Труднощі цієї боротьби в тому, що сили зла за допомогою грошей, лукавства і неправди згуртують навколо себе сили неуцтва і відсталості. Ось як про це написав російський поет М. Ю. Лермонтов (наводимо уривок із його вірша «Пророк»):
|
С тех пор как вечный судия |
Провозглашать я стал любви |
Але сила правди — у її знанні! Тому для перемоги сил добра й прогресу не потрібно обов'язково, щоб вони становили більшість людей. Про це так сказали інопланетяни: «Ваші вчені думають, що ви за короткий час пройшли шлях цивілізації від мавпи до людини. Це в корені неправильне уявлення. Вашу планету засіяли життям інопланетяни... Зараз же на вашій планеті відбувається міцний рух до розуміння всесвітнього знання; тому люди зараз такі неспокійні... При цьому виникне те, що ви називаєте критичною масою: коли певна кількість індивідуумів досягне певного ступеня в оволодінні знанням, інші просто і раптово зрозуміють усе через них» [1].
(Закінчення у наступному номері)
Література
1. Ситкарёв Г. Т. ОСНОВЫ КОСМИЧЕСКОЙ ФИЛОСОФИИ, соответствующие обращениям инопланетян: Монография. — К.: ИИЦ Госкомстата Украины, 2005.
2. Ситкарёв Г. Т. ВЫБИРАЙ: вечная жизнь или вторая смерть // Продолжение следует. — К., 2002. — № 145 (апрель).
3. Щёкин Г. В. Когда придёт Христос-Спаситель? // ПЕРСОНАЛ. — 2004. — № 2.
4. Искаков Б. И. Жизнь параллельных миров. — М.: Международная Славянская академия. — Т. 3, 2000.
5. Дуглас Рид. Спор о Сионе. — М.: Твердь, 1993.
6. Ефремов И. Лезвие бритвы. — М.: Правда, 1986.
7. Ходос Э. Выбор — 2006: между Спасителем и Антихристом или Оранжевая цель сквозь еврейский прицел. — Харьков, 2005.
8. Шилов Ю. А. Начало цивилизации и начало Руси // «Неизведанные миры». Серия А. — К., 2001. — № 5.
9. Ацюковский В. А. Концепции современного естествознания. — М.: МСЭУ, 2000.
10. Сказание Афродиана // Наука и религия. — М., 2000. — № 1.
11. Иоанн. Самодержавие духа. — Саратов: Надежда, 1995.
12. Аксёнов А. П. Я — не колдун, я знахарь. — Донецк: Сталкер, 1996.
13. Лангхаммер Иоахим. Что будет с этим миром? Толкование Божьего плана спасения / Пер. с нем. — 32076 Bad Salzuflen, 1994.
14. Селиванов Н. Евангелие Иисуса Христа, очищенное от искажений, намеренно внесенных иудейскими первосвященниками-реформаторами, и ошибок, допущенных при переводе. — Днепропетровск, 1997.
15. Крылов В. Реставрация или разрушение? О новых переводах священных текстов // Наука и религия. — М., 1991. — № 5.
16. Мужайло А. Д. Есть Я и Ты // Наука-фантастика. — К., 1994. — № 10.