Інновації як фактор випереджального розвитку економіки

Інновація, нововведення, інноваційна діяльність та інноваційна політика — це нові категорії, які з'явилися в економічному розвитку нашої країни на етапі формування ринкових відносин. Як слушно зауважила доктор економічних наук О. Лапко, «в той час, як на Заході теорії інноваційного розвитку вивчались, аналізувались і вдосконалювались, в Україні, як і в усіх країнах колишнього Радянського Союзу, теорії інновацій вважалися антикласовими. У 80-ті роки в індустріально-розвинутих країнах світу теорію інтенсифікації замінила теорія інноваційних процесів, як підґрунтя нової моделі економічного зростання» [1, с. 25].

Перехід до інноваційної моделі розвитку економіки — найхарактерніша прикмета сучасного етапу в розвинутих країнах. Реалізація економічних цілей суспільства пов'язана з інноваційним типом розвитку, в основі якого закладений безперервний і цілеспрямований процес пошуку, підготовки та реалізації нововведень, які дають змогу не тільки підвищити ефективність функціонування суспільного виробництва, а принципово змінити способи його розвитку.

Інновації, особливо у промисловості, — суттєвий елемент підвищення ефективності економіки. Промислова інновація починається з ідеї і проходить фази дослідження, розробки та створення нових зразків продукції, технологій чи послуг та їх комерціалізацію.

Завдяки інноваціям стають життєздатними малі і середні підприємства. Часто вони притягають до себе «розсіяні» підприємницькі таланти і залучають висококваліфіковану робочу силу, яка забезпечує випуск продукції поліпшеної якості, творчий характер і ефективність роботи таких підприємств.

Активна реалізація інноваційних процесів — спосіб повернення до життя традиційних видів економічної діяльності. Він полягає в повторному вливанні в них рушійних сил, здатних забезпечити конкурентоспроможність і створити нові робочі місця за допомогою цілеспрямованого розвитку всієї технологічної бази. Тут використовують цілу низку технологій. Це не тільки електроніка, інформаційні технології, засоби гнучкої автоматизації, нові технології одержання, переробки й обробки матеріалів, способи і засоби економії енергії, а також тип організації, що краще реагує на потреби виробничого процесу і ринку, сприяє зменшенню витрат і усуненню «вузьких» місць.

Конкурентоспроможну нішу неминуче буде втрачено тими підприємствами та організаціями, яким не вдалося оцінити важливість безупинної і багатоаспектної реалізації інновацій. Це характерно, наприклад, для такої галузі, як суднобудування, яка є закостенілою і «зрілою». У Європі, Японії і Південній Кореї вона характеризується високим рівнем інноваційної активності.

Інновації вступають у системну взаємодію з комплексом інших технологій. Значення системного підходу особливо яскраво помітно на прикладі космічних програм США і колишнього Радянського Союзу. Успіх цих програм був досягнутий завдяки революційному прориву в сфері управління проектами, тобто створення нових систем, технічних засобів і методів управління, які забезпечують координацію в часі і просторі фізичної та розумової діяльності багатьох сотень тисяч людей, які беруть участь у реалізації цих програм.

Тобто інновації — це результат взаємодії між її творцями і споживачами.

Нині важливу роль у визначенні спрямованості дослідницької й інноваційної діяльності відіграє ринок. Тому потрібно здійснювати ретельне, постійне оцінювання потреб ринку, виявляти способи їх задоволення. Аналіз і врахування потреб ринку означають зміну акценту випуску стандартної продукції від кількісної до якісної сторони, позначеної високим рівнем диверсифікованос-ті. Тож щоразу більшу увагу слід приділяти ринку на етапі конструювання і виробництва продукції, що є не тільки спонукальною причиною проведення досліджень та інноваційної діяльності, а й визначальною метою її реалізації.

Зміна ролей учасників інноваційної діяльності і методів її здійснення впливає на дослідження, спрямовані на створення інновацій.

Структури дослідницьких організацій не повинні бути громіздкими. Цим організаціям слід виконувати тільки найважливіші, істотні функції і бути постійно інформованими про все нове, що з'являється на обрії. Система моніторингу повинна тримати під постійним контролем і безупинно відслідковувати процеси, які відбуваються в тому чи іншому виді економічної діяльності.

Високі технології створюють завдяки використанню новітніх досягнень науки, які виникають у результаті процесу саєнтифікації (від англ. «science» — наука). Сюди належать мехатронні технології, засновані на автоматизації і роботизації виробництва, технології сучасної електроніки, різноманітні процеси, що послуговуються комп'ютерними засобами, біотехнологіями тощо. Спільною властивістю цих технологій стало те, що їх базою, основними компонентами є наукові знання й інформація.

У розвинутих країнах саме галузі, що використовують високі технології, створюють велику частину доданої вартості. Виробництво й експорт наукомісткої продукції дають змогу розвивати економіку швидкими темпами. Про це свідчить досвід Японії, Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу, Сінгапуру, Чилі, Іспанії та інших.

Технологічна відсталість певних видів економічної діяльності України зумовлює низьку продуктивність праці, високу ресурсо- та енергоємність продукції. Отже, поряд зі створенням власних, необхідне залучення сучасних високих технологій, розроблених в інших країнах, їх швидке освоєння. У зв'язку з цим дуже важливо створити сприятливі умови для розгортання інноваційних процесів.

Варто застосувати вже випробуваний у багатьох країнах метод злиття «нових» і «старих» технологій. Він створить сприятливі можливості для об'єднання якості і гнучкості, закладених у потенціалі нових технологій, із вже досягнутими перевагами традиційних, що дає змогу знаходити інноваційні рішення, які найкраще відповідають потребам і умовам України. Фактично такі технологічні рішення вже існують, ними раніше скористалася низка країн, які обрали шлях якісного розвитку. Насамперед це стосується високорозвинутих країн Заходу.

Зазначена інноваційна політика дає можливість «перескочити» через численні етапи у процесі розвитку, проходження яких в іншому випадку вимагало б багато часу для підготовки виробництва і нагромадження капіталу. Нині вже виявлено нові технології, що можуть бути адаптовані і використані з метою росту ефективності функціонування традиційних галузей, забезпечення стабільного розвитку базових галузей, структурної перебудови і децентралізації економіки.

Аналіз функціонування видів економічної України свідчить, що до найбільш пріоритетних, з позиції інвестування та інновацій належать ракетно-космічне виробництво; літакобудування; суднобудування; інформатизація; біотехнології; виробництво окремих видів озброєння і військової техніки.

Фактично підприємства та організації цих видів економічної діяльності завдяки своїй наукомісткості та високій технологічності вже є інноваційними лідерами України. А інновації стають щоразу перспективнішими, оскільки так забезпечується технологічне оновлення виробництва, підтримується і розвивається конкурентоспроможність.

Прискорений розвиток зазначених виробництв значно полегшить конкретизацію пріоритетів наукових досліджень і розробок, позитивно вплине на оптимізацію мережі наукових установ та впорядкування системи підготовки інженерних і наукових кадрів. Далі повинен спрацювати ефект «локомотивності». Імпульс розвитку отримають металургія, хімія, приладобудування, електроніка, електротехніка і багато інших видів економічної діяльності, необхідність пріоритетності інвестування яких можна проілюструвати низкою прикладів.

Україна має визнаний високий науковий та виробничий потенціал і певний доробок світового рівня в космічному виробництві. Його державна підтримка надає можливість не тільки вирішити внутрішні економічні проблеми на якісно новому технічному рівні, а й виходити на світовий ринок зі зразками космічної техніки, що не мають аналогів у світі, для одержання прибутків від продажу продуктів та результату космічної діяльності. Це, насамперед:

•    створення національних супутникових систем економічного, наукового та оборонного призначення (зв'язок, екологічний моніторинг, раціональне використання природних ресурсів, космічна індустрія тощо); підвищення енергетичних можливостей ракети-носія «Зеніт» для виведення космічних апаратів на геостаціо-нарні орбіти через створення відповідних прискорю-вальних блоків;

•    створення національної транспортної авіаційно-космічної системи «Промінь» на основі широкофюзеляжних літаків і ракет космічного застосування;

•   участь у реалізації міжнародного багатофункціонального проекту «Морський старт»; удосконалення
технологій запуску ракетиносія «Циклон», виробництва «Південного машинобудівного заводу» (м. Дніпро
петровськ), на низькі орбіти, реалізація проекту створення безкосмодромного запуску ракети-носія «Зеніт» із літака АН-275 «Мрія» та низка інших.

Авіаційна діяльність досить наукомістка і високотехнологічна. Так, вартість одного кілограма кінцевої продукції цієї галузі найвища серед усіх інших виробів машинобудування і поступається лише ракетно-космічній техніці (1 кг = 1000$, автомобіль «Мерседес» 1 кг = 20$).

Завершений цикл проектування та виробництва літаків є лише в декількох найбільш розвинутих країнах: США, Великобританії, Франції, Німеччині, Італії, Росії, Україні.

На думку провідних спеціалістів інноваційної діяльності, експортний потенціал авіабудування — серед найперспективніших у машинобудуванні України [2, с. 62–64].

Реалізація таких пріоритетних напрямів інноваційного розвитку сприятиме подоланню великої енерго- і матеріалоємності вітчизняної економіки та промисловості, структурної перебудови за допомогою підтримки інноваційних напрямків, які вже нині можуть виходити на світовий ринок із конкурентоспроможною продукцією, а також визначенню і забезпеченню прискореного розвитку нових науково-технологічних розробок, де високий потенціал учених і виробників, їх творчий доробок та наявні ресурси дають підстави сподіватися на здійснення стратегічного прориву.

Для здійснення ефективної інноваційної діяльності важливу роль відіграє законодавче та нормативно-правове забезпечення, яке в Україні започатковано Законом України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» [3].

Духові Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» [4] відповідає створення вітчизняних технологічних парків. Ус я продукція цих структур є інноваційною і високотехнологічною. Утворено комісію з організації діяльності технопарків та інноваційних структур інших типів, до якої ввійшли авторитетні вчені та урядовці. Комісією затверджено план завдань і проектів документів, які необхідно прийняти, щоб технопарки працювали ще ефективніше.

Проведений аналіз діючого законодавчого і нормативно-правового забезпечення переходу економіки України на інноваційну модель розвитку показав, що таких документів у нашій державі є понад 200.

Досить також указати на те, що випущено в трьох томах «Інноваційне законодавство України», яке нараховує близько 200 нормативно-правових актів [5]. Але кожен із них має ті чи інші недоліки і не вирішує проблему комплексно. Тому до основоположних законодавчих документів, які регламентують інноваційну діяльність, належать Закони України «Про інноваційну діяльність» [6], «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» [7] та «Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукових технологій» [8].

Закон України «Про інноваційну діяльність» визначає її об'єкти, кількість яких надзвичайно велика. На їх здійснення необхідні величезні фінансові та матеріальні ресурси, що, як відомо, в нашій державі обмежені. Це вимагає визначити пріоритети інноваційної діяльності. На вирішення цієї проблеми спрямований Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», яким на строк до 2007 р. за стратегічними пріоритетними напрямами інноваційної діяльності в Україні на 2003–2013 рр. визначені середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного рівня. Ось деякі з них:

1. Модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології:

• засоби охорони праці та підвищення техніки безпеки на вугледобувних підприємствах; обладнання для видобутку вугілля з похилих і тонких пластів; засоби дегазації шахт, способи і методи добування та утилізації метану з вугільних родовищ;

• енергоефективні двигуни та електроприводи для базових галузей економіки; основне електротехнічне обладнання; енергоекономічні джерела світла та системи освітлення; функціональна та силова електроніка в енергетичній галузі;

• бурове нафтогазове обладнання; високопродуктивне енергозберігаюче компресорне обладнання для оснащення вугільних шахт, підприємств залізничного транспорту та інших галузей;

• комбайни і трактори, агрегати тракторів середньої потужності, кормозбиральна та бурякозбиральна техніка;

• диспетчерські системи, системи локації в різних середовищах;

• оптоелектронні системи подвійного призначення;

• обладнання та матеріали для зварювання і здійснення споріднених процесів, довговічні зварні конструкції; обладнання, матеріали та новітні технології для антикорозійного захисту;

• обладнання, комплектуючі та новітні технології для складання та виробництва автомобілів;

• обладнання та спеціальні технології металургійного виробництва; технології переробки вторинної сировини кольорових металів;

• побутова і комунальна електронна техніка та технологічні процеси виготовлення її елементів; організація виробництва на інноваційній основі телевізорів, холодильників та інших товарів довгострокового користування.

3. Нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації:

•   інформаційні технології контролю та управління об'єктами базових технологій; інтелектуальні комп'ютерні засоби високої продуктивності; програмні системи розпізнавання об'єктів та процесів; цифрові широкосму гові системи розподілу інформації;

•  лазерна техніка та обладнання, технологічні процеси їх застосування; електронна база систем зв'язку, комп'ютерні та телекомунікаційні технології; волоконно-оптичні системи; світлосигнальна та інформаційна апаратура;

•  глобальні та регіональні системи радіонавігації транспортних засобів із використанням супутникового та наземного обладнання.

4. Удосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій:

•  сучасний каталіз, розвиток і використання нових каталізаторів та нових каталітичних процесів; розвиток генно-інженерних технологій, генетично модифікованих культур та організмів; імунобіологічні препарати та біосумісні матеріали; сучасні конструкційні матеріали, технології їх виробництва та застосування; керамічні матеріали широкого спектру застосування, надтверді інструментальні матеріали; матеріали та речовини малотоннажного хімічного виробництва; органічні люмінофори та барвники; напівпровідникові матеріали на основі надчистого кремнію, германію, арсеніду галію та складних сполук; сцинтиляційні матеріали, оптичні та конструкційні монокристали.

5. Високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості:

•   біодобрива; засоби захисту рослин і тварин; обладнання для глибинної переробки рослинної та тваринної продукції;

•   сучасні технології зберігання сільськогосподарської продукції; матеріали, технології та обладнання для фасування, пакування і маркування продуктів харчування і напоїв; екологічно чисті харчові продукти та продукти з високими оздоровчими властивостями з овочевих та зернових культур.

6. Транспортні системи: будівництво і реконструкція:

•    інноваційні технології будівництва і реконструкції доріг, мостів і транспортних систем;

•    реконструкція портів; модернізація систем транспортування газу, нафти, аміаку.

7. Охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища:

•    діагностичні та лікувальні програмно-технічні комплекси;

•    обладнання та технології для використання альтернативних джерел енергії;

•    енергоефективне, ресурсозберігаюче, модульне, екологічно безпечне обладнання та устаткування для здійснення процесів водопідготовки, очищення води, теплопостачання та засоби управління цими процесами.

8. Розвиток інноваційної культури суспільства:

• сучасні комп'ютерні технології для навчання і наукових процесів.

Закон України «Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій» регламентує реалізацію проектів із розроблення наукоємних технологій та впровадження їх в економіку, що за пріоритетними напрямами інноваційних процесів сприяло б нарощуванню обсягів виробництва у більшості видів промислової діяльності, освоєнню нових видів конкурентоспроможної продукції, закріпленню на зовнішніх ринках. Так, машинобудівники України створили комфортний пасажирський вагон європейського типу, а в перспективі виготовлятимуть рейкові автобуси (виробництво концерну «Крюківський вагонобудівний завод»), а також новий трамвай (виробництво СП «Татра-Південь») із вітчизняних комплектуючих.

Підсумовуючи, слід зазначити, що в Україні створено законодавчу та нормативно-правову базу для здійснення і розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності.

Ефективність інноваційної діяльності в Україні.

Серед важливих показників економічної діяльності підприємств — їх інноваційна активність. Загальний спад виробництва негативно вплинув на інноваційну діяльність. Зокрема, в 1991–2000 рр. простежується щорічне зниження кількості та питомої ваги підприємств, які впроваджували інновації в усіх видах економічної діяльності. Якщо 2000 р. інновації здійснювали 1705 підприємств, або 18% від кількості обстежених, то 2004 р. ця кількість становила 1359 одиниць, або 13,7%. Дані про кількість підприємств, які займалися інноваційною діяльністю наведено на рис. 1 [9, с 182, 185; 10, с. 188].

За останні роки склалися такі основні напрями інноваційної діяльності в країні:

•    дослідження і розробки;

•    придбання нових технологій, прав на патенти, зокрема права власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, ліцензії на використання зазначених об'єктів;

•    виробниче проектування, інші види підготовки виробництва для випуску нових продуктів, упровадження нових методів їх виробництва;

•    придбання машин, обладнання, установок, інших основних фондів;

•  маркетинг та реклама.

Найбільша кількість підприємств та їх питома вага характеризується таким видом інноваційної діяльності як придбання засобів виробництва: машин, обладнання, установок, інших основних засобів та капітальні витрати, пов'язані з запровадженням інновацій (564 од. підприємств — 33,1% у 2000 р.; 621 од. і 36,6% та 701 од. і 69,5%, 670 од. і 44,8%, 502 од. і 36,9%, відповідно в 2001, 2002, 2003 та 2004 рр.), на другому місці — виробниче проектування та технологічна підготовка виробництва для випуску нових продуктів, упровадження нових методів їх виробництва (478 од. підприємств і 28% у 2000 р.; 451 од. і 26,6%, 471 од. і 27,8%, 416 од. і 27,8%, 429 од. і 31,6% — відповідно в 2001, 2002, 2003 та 2004 рр.); і на третьому місці — маркетинг та реклама (438 од. підприємств або 25,7% у 2000 р.; 443 од. і 26,1%, 460 од. і 25,4%, 407 од. і 31,6%, 429 од. і 31,6% — відповідно в 2001, 2002, 2003 та 2004 рр.). У загальній кількості останні три напрями інноваційної діяльності становлять 86,8% у 2000 р., 89,5% у 2001 р., 90,3% у 2002 р., 99,8% у 2003 р. та 103,2% у 2004 р. (подвійний рахунок)*.

Таблиця 3