головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 4/2006 
Персонал № 4/2006
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







До проблеми: статистичне забезпечення кредитного ринку (початок)

Валерій ЗАХОЖАЙ,
доктор економічних наук, професор, директор ІМЕФ

Основні категорії і поняття

Кредитні ресурси. Струк­тура кредитного ринку Ко­роткострокові кредити. Дов­гострокові кредити. Кре­дитні операції комерцій­них банків. Кредитні опе­рації Національного банку України. Принципи креди­тування і завдання статис­тики. Критерії і види гру­пувань кредитів. Кредитні вкладення. Заборгованість за позиками. Прострочена заборгованість за позиками. Залишки позик. Кредитний обо­рот. Швидкість обороту позики. Час обороту позики. Індекси обороту позики. Зміна швидкості і часу обороту позик. Кредито­спроможність  клієнтів   банку.   Кредитний портфель. Оцінка кредитного портфеля. Ефективність кредитної діяльності банку. Кредитний ризик. Кредитоспроможність по­зичальників.

Кредит, його завдання і статистичне вивчення

Кредит — це система економічних відно­син для мобілізації тимчасово вільних в еко­номіці грошових коштів і використання їх на потреби відтворення. Кредит надають банківські установи господарським органі­заціям і населенню на умовах цільового ви­користання терміновості, платності й повер­нення.

Кредитна діяльність, або кредитні операції комерційних банків — це вид активних опера­цій, пов'язаних із наданням клієнтам позик — економічні відносини між кредиторами і по­зичальниками з приводу одержання останніми позик на умовах повернення їх у певний термін зі сплатою відсотків.

Суть управління кредитною діяльністю — з урахуванням ресурсів банку і прибутковості кредитних операцій, вкладання цих ресурсів у кредитні операції відповідно до потреб по­зичальників, їхньої кредитоспроможності.

Мета управління — забезпечити виконання термінів повернення позик, сплати відсотків, передбачених угодою, мінімізувати ризик не­повернення позик, а отже — забезпечити при­буткову кредитну і банківську діяльність за­галом, виконання планових і нормативних показників (зокрема, нормативів НБУ). Ос­таточна мета управління — забезпечити внутрішньобанківську та на рівні держави еконо­мічну й соціальну ефективність банківської кредитної діяльності.

Для виконання цих вимог банки мають роз­робити та реалізувати коротко- і довгостро­кові програми перемоги в конкурентному се­редовищі на ринку банківських послуг за до­помогою стратегічного планування, струк­турної політики взаємодії окремих елементів управління.

Способи досягнення мети:

•    формування необхідного обсягу кредит­них ресурсів відповідно до потреб позичаль­ників;

•    забезпечення потреб кредитування націо­нальної економіки України;

•    забезпечення складу фінансово стабіль­них позичальників;

•    формування процентних кредитних ста­вок відповідно до вартості позичкових кош­тів, майбутньої інфляції та ризику неплате­жів за кредитним портфелем;

•    підвищення ролі на ринку банківських кредитних послуг;

•    послідовне зростання прибутковості кре­дитних операцій;

•    виконання нормативів НБУ;

•    підвищення іміджу банку в банківському і позабанківському середовищі: рейтингу банку за прибутковістю, ліквідністю, плато­спроможністю;

•    підвищення ролі банківської системи в реалізації соціально-економічних програм.

Інформаційне забезпечення статистичного аналізу кредитної діяльності

Дані офіційної статистики про економічні, соціальні та демографічні процеси і явища, які дають змогу оцінити вплив макроекономі-ки на ринок банківських послуг.

Дані відомчої статистики — стан, розвиток та результати діяльності окремих споживачів банківських послуг (міністерств, відомств, підприємств) щодо обсягу попиту на ці пос­луги та кредитоспроможності позичальни­ків, результати діяльності банків-конкурентів.

Дані вибіркових обстежень і опитувань спо­живачів банківських послуг (для одержання відомостей, яких немає в офіційній і відомчій статистиці):

•    обсяг споживання банківських послуг;

•    перспективи їх розвитку;

•    оцінювання споживчих якостей послуг;

•    оцінювання ступеня та характеру незадо-воленого попиту.

Опитування споживачів банківських пос­луг і спеціалістів банківської справи щодо ступеня збалансованості попиту на банків­ські послуги, перспектив розвитку їх обсягу та структури тощо.

Чинники, що визначають кредитну діяльність

Ендогенне (внутрішнє)середовище:

•    організаційна структура банку,

•    географічні межі діяльності,

•   менеджмент банківської діяльності.
Екзогенне (зовнішнє) середовище:

•   мікросередовище — особи, які безпосе­редньо пов'язані з діяльністю банку:

вкладники коштів,

позичальники,

конкуренти, (фактори, що сприяють або протидіють ді­яльності банку, а також пов'язані з банком системою обміну інформації);

•   макросередовище — фактори, які діють незалежно від банку, але впливають на його діяльність:

соціальні умови життя населення, демографічна ситуація, становище економіки, географічні особливості. Фактори неефективної кредитної діяльнос­ті банку:

•     концентрація кредитних ризиків — на­дання великої частки кредитів певній групі клієнтів;

•     надмірне розширення та швидке зрос­тання — надання позик у розмірах, які не відповідають обсягу капіталу банку; поши­рення діяльності банку на географічні регіо­ни та ділові сфери, незнайомі банку або для функціонування яких банк недостатньо ос­нащений;

•    зв'язане кредитування — надання креди­тів позичальникам, які пов'язані певними від­носинами з банкірами або банком;

•    невідповідність — кредитування без ура­хування необхідних пропорцій між активни­ми та пасивними операціями;

•    неефективне стягнення позик — пов'яза­не з конфліктами між банком і позичальни­ком;

•    надання ризикованих кредитів:

для початку бізнесу де обсяг позик над­то великий порівняно з інвестиціями власни­ків;

для так званих спекулятивних угод;

для операцій з нерухомістю підприємс­твам з обмеженими власними коштами;

під проекти з ризиком морального ста­ріння;

під заставу низьколіквідних цінностей.

Комерційний кредит надає одне підприємс­тво іншому у вигляді продажу товарів з від­строчкою платежу Він має товарну форму та оформлюється векселем.

Банківський кредит надають банки в грошо­вій формі підприємствам, населенню і держа­ві. Кредитні відносини між банками та клієн­тами виникають не тільки у разі одержання останніми позички, а й при вкладі ними своїх заощаджень у вигляді внесків на поточні і де­позитні рахунки. Сфера використання бан­ківського кредиту ширша, ніж комерційного: комерційний кредит обслуговує тільки обіг товарів, а банківський — і накопичення капі­талу. Банківський і комерційний кредити тіс­но пов'язані між собою. Це виявляється в на­данні комерційними банками оборотного та акціонерного кредитів, пов'язаних з оборотом векселів. Банківський кредит класифікують за строками і видами.

Особливою формою є державний кредит, коли позичальником або кредитором стає держава або місцеві органи влади, а кредит набуває вигляду позик, які реалізують в ос­новному через фінансово-кредитні установи. Державний кредит використовують для пок­риття частки державних видатків, а також ре­гулювання економіки.

Акцептний кредит — форма кредиту для комерційних банків своїм клієнтам. На відміну від облікового кредиту, що нада­ється векселедержателю (одержувачу кош­тів по векселю), акцептний кредит отри­мує векселедавець (платник по векселю), який є гарантом послуги. Кредитну угоду оформлюють із використанням переказно-го векселя. У цьому документі виставник вказує платника, який повинен акцептува­ти вексель, тобто дати згоду провести пла­тіж. Клієнт виставляє на банк переказний вексель. Банк його акцептує за умови, що до настання строку платежу за векселем клієнт внесе в банк суму, необхідну для по­гашення векселя. Позичальник (векселеда­вець) може використати акцептований банком вексель як платіжний засіб для ку­півлі товарів, оплати своїх зобов'язань пе­ред іншими кредиторами, обліку в іншому банку.

Облік векселя може бути зроблено в бан­ку, що його акцептував. У такому разі банк стає не тільки гарантом, а й безпосереднім кредитором клієнта. Оскільки умовою ак­цептного кредиту є грошове покриття вексе­ля, банки висувають вимоги стосовно надій­ності клієнтів. Якщо позичальник не вико­нав своїх зобов'язань перед банком-гаран­том за вексельним правом, то банк здійснює зворотну вимогу до векселедавця з подаль­шим примусовим стягненням боргу з пози­чальника.

Револьверний кредит — поновлюваний кре­дит, який застосовують на національному і світовому ринках позичкових капіталів. Він надається в межах встановленого ліміту за­боргованості і строків погашення автоматич­но, без додаткових переговорів між сторона­ми кредитної угоди.

Онкольний кредит — короткостроковий кредит, який повертає позичальник за пер­шою вимогою банку. Його надають комер­ційні банки, як правило, під заставу обліга­цій, векселів, інших цінних паперів і товарів. Погашає позичальник звичайно з поперед­женням за 2–7 днів. Ставка відсотків за он­кольним кредитом нижча, ніж за строкови­ми позичками. Онкольний кредит вважають найліквіднішою статтею активу банку після касової готівки. Його застосовують банки для регулювання кредитної позиції, а також для підтримки необхідного рівня ліквідності банку.

Обліковий кредит — надають банки для обслуговування платіжного обороту клієн­тів. Він випливає з вексельного обороту. Век­сель є грошовим документом, що містить зо­бов'язання векселедавця або вказаної ним особи провести платіж у певний строк на певну суму. Кредитна угода виникає внаслі­док купівлі банком векселя, за яким одержу­вачем коштів є його клієнт. Клієнт одержує гроші у формі готівки або переказом на по­точний  рахунок.   Передача  векселя   банку здійснюється через індосамент (передатно­го напису на документі). Одержувачем кош­тів за індосованим векселем стає банк. Ця операція має назву «облік векселів». Банк може зберігати облікований вексель до строку його погашення (пред'явлення до сплати боржникові). У разі необхідності ко­мерційний банк може аналогічно, в свою чергу переоблікувати вексель у центрально­му банку.

До обліку в комерційних банках приймають високоліквідні векселі. У зв'язку з цим пере­вагу надають товарним векселям, в основі яких — реальні товарні угоди. Оскільки век­селі, як правило, виставляються на строк не більший, ніж 90 днів, облікований банків­ський кредит є короткостроковим. Ціна ку­півлі векселя — його номінальна вартість за мінусом облікової ставки (ставки облікового кредиту).

Міжнародний кредит — економічні відноси­ни між державами, іноземними банками і фірмами щодо передачі валютних чи товар­них ресурсів на засадах повернення в певні строки та, як правило, з виплатою відсотків. Суб'єктами міжнародного кредиту є банки, фірми, держави, міжнародні та регіональні організації.

Міжнародні кредити класифікують за різ­ними ознаками, що характеризують їх окремі сторони. Залежно від строків користування, кредит поділяють на короткостроковий (до 1 року), середньостроковий (від 1 до 5, а в дея­ких країнах і більше) та довгостроковий (по­над терміни користування середньостроко-вим кредитом). Залежно від призначення, міжнародні кредити можуть бути комерцій­ними, фінансовими, проміжними. За зовніш­ньою формою існують товарні та валютні кредити. За технікою надання розрізняють кредити наявними грошима (часто називають готівковими, хоча валюта перераховується у безготівковому порядку з рахунку на рахунок в банку) та акцептні (у формі акцепту — «зго­ди платити») тратти імпортером чи банком; депозитні сертифікати; облігаційні позички; консорціальні кредити тощо.

Ломбардний кредит — короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке швид­ко реалізується. Термін цього кредиту похо­дить від назви області в Італії (Ломбардії), де лихварі займалися такими операціями ще в середні віки. Позичальник зберігає право власності на майно, віддане в заставу креди­тору. Вартість застави, як правило, переви­щує суму кредиту. Якщо кредит не буде повернено в строк, право власності на заставне майно переходить до кредитора, який реалі­зує його і відшкодовує з виручки на суму бор­гу разом із нарахованими відсотками.

Кредит з відкритого рахунку — комерцій­ний кредит, за яким заборгованість не офор­мляють векселями, акцептованими траттами або іншими борговими зобов'язаннями пози­чальника, а зараховують на відкритий раху­нок. Порядок погашення заборгованості уз­годжують сторони (кредитор і позичальник). Він передбачає періодичні платежі боржника кредитору (раз на півроку, щокварталу, щомі­сяця тощо). Кредит з відкритого рахунку пе­редбачає високий ступінь довіри кредитора до позичальника, оскільки повернення кре­диту практично не гарантоване. Він пошире­ний насамперед у відносинах між фірмами, що мають тривалі традиційні зв'язки, між фірмами-філіалами однієї компанії, а також у посередницьких операціях.

Кооперативний кредит — надається коо­перативними кредитними установами. Та­кий кредит має різну соціально-економічну суть, яка залежить від характеру виробни­чих відносин. Спочатку кредитні установи надавали позички та інші послуги тільки своїм членам. У сучасних умовах численні кредитні кооперативи дедалі частіше перет­ворюються на універсальні інститути, а за своїми функціями стають схожими до ко­мерційних банків і активно ведуть боротьбу за клієнтуру.

Контокорентний кредит — вид банківсько­го кредиту для клієнтів, які мають у банку по­точний рахунок. Обсяг і строки позички виз­начають із господарських потреб клієнта, але в межах встановленого в кредитному догово­рі ліміту для кожного позичальника, залежно від його фінансового стану і репутації.

Обороти на поточному рахунку (платежі, внески) сальдують. У разі появи на цьому ра­хунку від'ємного (дебетового) сальдо, або овердрафту, клієнту оформляють позичку. Кредит із поточного рахунку можна отрима­ти готівкою, переказом на рахунки, оплатою векселів, купівлею цінних паперів тощо. Плату за цей кредит визначають за діючою відсотковою ставкою, обсягом та строком кредиту, фактично використаного клієнтом. Для розрахунків з наданих позичок встанов­люють періодичність: щоквартально або дві­чі на рік.

Компенсаційні кредити — позики Міжна­родного валютного фонду країнам-членам на строк 3–5 років для компенсування скорочення експортної виручки, спричиненого тимчасовими і незалежними від країни-пози-чальника ситуаціями: стихійні лиха, неперед­бачене падіння світових цін; промисловий спад у країнах-імпортерах; введення ними протекціоністських заходів тощо. Компенса­ційні кредити не повинні перевищувати уп­родовж року 50% квоти країни в МВФ. За­гальна заборгованість за компенсаційними кредитами — 100% квоти. Для одержання компенсаційних кредитів країна повинна до­вести МВФ наявність обґрунтованої причи­ни, що зумовила зменшення експортної ви­ручки. Рівень відсоткових ставок за компен­саційним кредитом відповідає ставкам за зви­чайними кредитами МВФ.

Іпотечний кредит — довгострокові позички під заставу нерухомості (землі і будівель), які надають переважно спеціалізовані інститу­ти — іпотечні банки, а в деяких країнах — ко­мерційні та інші банки. Неповернення позич­ки за цим кредитом у строк призводить до втрати позичальником нерухомості і передачі її іншому власникові або банку.

За терміновістю розрізняють короткостро­ковий, середньостроковий і довгостроковий кредити.

В Україні діє дворівнева банківська систе­ма, яка складається з центрального банку — Національного банку України (НБУ) і сис­теми комерційних банків. НБУ здійснює ке­рівництво проведенням єдиної державної політики в галузі кредиту, грошового обігу, розрахунків і валютних відносин. НБУ та­кож займається управлінням процесами кре­дитування в економіці, виявленням їх тен­денцій і закономірностей. Для цього необ­хідні статистична інформація про кредитні вклади й кредитні ресурси, їх склад за вида­ми позичальників, по галузях і за формою власності, про розмір і склад прострочених позичок, ефективність вкладень (інвести­цій) у науково-технічні заходи, оборотність кредитів.

Збором, обробкою та аналізом інформації про економічні й соціальні процеси в креди­туванні займається статистика кредиту. Вона складає програму статистичних спостере­жень, удосконалює систему показників, мето­дологію їх розрахунку й аналізу, розробляє методи статистичного аналізу конкретних явищ. Крім того, узагальнює відомості про кредитування, виявляє закономірності, вив­чає взаємозв'язок використання кредитних ресурсів з ефективністю залучення оборот­них коштів тощо.

Загальні завдання статистики кредиту:

1.    Організація статистичного обліку і звіт­ності про кредитні операції.

2.   Розробка системи показників, що харак­теризують кредитні відносини, їх стан і роз­виток.

3.   Виявлення статистичних закономірнос­тей у розвитку кредитних відносин.

4.   Послідовне вдосконалення методології та методики розробки й аналізу системи показ­ників з урахуванням досягнень економічної науки і міжнародних стандартів.

За надані послуги у вигляді позички клієн­ти банку вносять плату — відсоткову ставку. Це ціна позичкового капіталу, яка формуєть­ся на фінансовому ринку. Цінова політика банку зумовлена такими факторами: тип пос­луги; ставка за кредитами, встановлена бан­ками; нормативні вимоги (ставки) НБУ; ціни, що встановлюють конкуренти, фінансові пот­реби банку, вартість його продуктів і послуг; рівень і характер попиту споживачів. Кількіс­ним вираженням банківського відсотка є ставка — відношення суми коштів, сплачува­них у вигляді відсотка, до суми позички.

Статистика вивчає формування відсоткової ставки під впливом основних факторів, дослід­жує їх динаміку, здійснює прогнозування. Від­соткова ставка передусім зазнає впливу попиту і пропозиції на позичковий капітал. Збільшен­ня попиту відповідно підвищує ціну, і навпаки. Другим важливим чинником є інфляція. У ра­зі її активізації зростають і відсоткові ставки, оскільки інфляція знецінює гроші. Серед виз­начальних факторів є також облікова ставка НБУ. Крім того, за допомогою статистичних методів аналізують динаміку відсоткових ста­вок під впливом основних факторів, а також вплив на динаміку доходів банку динаміки об­сягу позичок і відсоткових ставок.

Важливим фактором ефективної кредит­ної діяльності банку є статистичне забезпе­чення контролю з боку банку за виконан­ням умов кредитного договору, зокрема що­до своєчасності сплати позичальником чер­гових внесків на погашення позички і від­сотків за нею. Для запобігання відповідних ризиків, оцінюють кредитоспроможність позичальників. Така оцінка є складовою рейтингу банку, насамперед кредитного ри­зику, якого він зазнає. Адже ефективне уп­равління кредитним ризиком є основою створення надійної і стабільної фінансової установи.

(Продовження у наступному номері)



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту