Що таке антисемітизм?
Про автора
Доктор Петро Мірчук народився 26 червня 1913 р. в Добрівлянах біля Стрия в Україні. Син малоземельних селян. Гімназію закінчив з відзнакою в Стрию 1932 року. Студіював право і політичні науки у Львівському університеті, Українському Вільному Університеті в Празі і німецькому Карловому Університеті в Празі. У червні 1941 р. одержав докторат права і політичних наук. 1960 р. одержав у Дрек-сель Університеті у Філадельфії, США, ступінь магістра бібліотекарства. 1969 р. докінчив в УВУ в Мюнхені, Баварія, студії історії України й одержав ступінь доктора філософії. У 1936-39 рр., студіюючи, працював у видавництві «Українська Преса». Після війни працював у Німеччині як редактор і адвокат, в Америці як журналіст, бібліотекар і професор університету (викладач політичних наук). Тепер на емеритурі.
Член ОУН від 1932 р. (в 1930-32 рр. член Юнацтва), був шість разів арештований польською поліцією. Від вересня 1941 до травня 1945 р. — політв'язень німецьких тюрем і концтаборів (три роки в Авшвіці). 1948 р. червоно-московські окупанти арештували його родину в Україні і замордували батька, матір і найстаршу сестру, а двох молодших сестер засудили на десять літ концтаборів. Після відбуття присуду змусили залишитися «добровільно» в Сибіру.
Автор понад двадцяти праць, зокрема історії УПА, історії ОУН, історії Гайдамаччини («Коліївщина») та життєпису Міхновського, Коновальця, Бандери, Шухевича-Чупринки.
Від 1946 р. одружений, батько трьох синів, з яких один є українським католицьким священиком.
Член головних управ багатьох українських організацій. Почесний член Jewish Identity Center, Chapel of Four Chaplains і член Єврейсько-Українського Товариства Співпраці в Ізраїлі.
Редактор ізраїльського журналу російською мовою «Круг» Мордель Джорґ радо прийняв пропозицію професора Сусленського зустрітися й помістити в тому журналі інтерв'ю зі мною. Журнал «Круг» виходить в Тель-Авіві накладом близько десяти тисяч примірників для жидів, які приїхали до Ізраїлю з СРСР і краще володіють російською, аніж жидівською мовою.
— Українець, який був чотири роки в німецьких концтаборах як в'язень, а не як один із тих «есесів», що мордував жидів? То для мене людина з інших планет. Очевидно, мені цікаво подивитися на нього й поговорити з ним, — сказав він професору Сус-ленському. — Очевидно, що надрукую інтерв'ю з ним. Хай читачі почують голос другої сторони. Адже в кожному суді дають слово обвинуваченому.
Саме інтерв'ю було записане на диктофон. На підставі того надруковано його у скороченій, але неперекрученій формі. Переклад інтерв'ю подаємо на кінці нашої розповіді, тому окремо згадаю нашу розмову про «антисемітизм», якої не було в інтерв'ю.
— Мені важко було повірити, що Ви, українець, приїхали як гість до Ізраїлю і є членом Товариства єврейсько-української співпраці. Як це так? Адже всі українці відомі антисеміти від найдавніших часів до сьогодні.
— Насамперед, пане редакторе, уточніть мені, що таке «антисемітизм». Я звик до та кої методи дискусії, що на самому початку уточнюємо тему і подаємо дефініцію терміна, що є об'єктом дискусії. Отже, будь ласка, що таке антисемітизм?
Редактор знітився.
— Ну, то всім відомо, що воно таке. Для чого уточнювати?
— Необхідно, бо от, наприклад, жиди, вва жають найзапеклішими антисемітами арабів. А вони такі ж семіти, як жиди, бо походять не тільки від того самого Сема, сина Ноєвого, від якого й назва для його нащадків «семіти» походить, а й від того самого вашого праотця Авраама. То як же семіти можуть бути антисемітами? І чи не мають араби таке саме право називати жидів «антисемітами», маючи на увазі факт, що найгіршими ворогами арабів, семітів, є жиди?
— Такого араби казати не можуть, бо кожен знає, що «антисемітизм» означає ненависть до жидів, переслідування жидів.
— А це, значить, погано? Дуже погано, некультур но, це дикунство, злочин. Всіх антисемітів треба ви нищувати як найгірших зло чинців.
— А як жиди не люблять ук раїнців і їх напастують, то це культурно, чесно, за таке тре ба нагороджувати? Це не є злочинний «антиукраїнізм»? Не треба всіх «антиукраїнців» винищувати до ноги як кримінальних злочинців? Чи москалі, поляки не є «антиукраїнці»?
— Це щось інше, це боротьба між: народами. Вони вам щось зробили, росіяни чи поляки, ви відплачуєте, ви їм щось зробили — вони відплачують. А жиди нікому ніколи нічого злого не зробили, то за що їх ненавидіти й переслідувати? Тому коли жидів ненавидять і переслідують, то це антисемітизм. Злочинний, кари гідний антисемітизм.
— Коли ж і де він народився — отой бридкий антисемітизм? В Україні за Хмельницького? Рабин Кагана казав мені, що на початках християнства. А мені здається, що вже перед тим. Адже не любили й пересліду вали жидів єгиптяни, вавило- няни, ассирійці, перси, римля ни. Чи так?
— Так, від найдавніших часів.
Від найдавніших часів і всюди, де тільки появлялися жиди, так? І ніколи вам не спало на думку спокійно, науково, глибоко, ґрунтовно проаналізувати, чому це якраз жидів усі народи світу й у всіх часах, від найдавніших часів до сьогодні не люблять і так погано, некультурно й злочинно їх переслідують? Не думаєте, що причина цього мусить бути таки у вас самих, в тому, як ви поводитесь супроти інших?
— То може скажете, що ніякого антисемітизму ніколи не було й немає?
— Ні, «антисемітизм» був і є всюди, де є жиди. Тільки, не як переслідування і нена висть до жидів, а як хитра й дуже успішна зброя в руках жидів, безупинно застосовува на супроти кожного нежида.
— Що таке? Як Ви це розумієте? Зброя в руках жидів?
— Так, як зброя. Як тільки хтось десь заче пить жида, жид одразу кричить: «Анти семітизм! Рятуйте, бо мене антисеміт за мордувати хоче!». За що б то не було. Ідете вулицею і нехотячи штуркнете когось. І як що це випадково жид, а ви його штуркнули, то хоч ви й не мали часу роздивитися, кого ви штуркнули, той одразу кричить: «Ти ан тисеміт! Ти мене штуркаєш, бо ти анти семіт!».
Коли я приїхав до Америки, то один давніший емігрант остеріг мене: «Вважай, не зачіпай жидів, бо окричать тебе відразу антисемітом. А в Америці “антисеміт” таке саме, як у СРСР — “ворог народу”. Ви можете в Америці критикувати президента Америки, можете прилюдно казати, що ви його не любите, бо він дурний, на політиці не знається, і що тільки ще хочете. За те вас ніхто переслідувати не буде. Але як тільки скажете, що ви не любите жидів, то ви вже “антисеміт”, тобто — ворог народу».
— Ви трохи перебільшуєте!
— Ні, ось вам приклад. Я працював у ко леджі біля Філадельфії, що зветься Урсінус коледж. На великих воротах коледжу та на зва написана в мистецьки вироблених зі сталі великих літерах. Однієї ночі три сту денти зробили «джок» і виломили дві перші і дві останні букви. Залишилося СІН ко ледж, тобто коледж гріху. Зразу це прийня ли як глупий жарт студентів. Але коли вия вилося, що на нові стилізовані літери треба ждати бодай три місяці і весь той час на во ротах коледжу буде зневажливе «СІН ко ледж», «коледж гріху», то дирекція розсердилась, викрила виконавців і всіх трьох виключила з коледжу. Двоє християн мовчки прийняли кару й відійшли, але третій був жид. І вже на другий день у президента коледжу з'явилася жидівська делегація, три рабини, з гострим протестом, що коледж антисемітський, переслідує жидів, і якщо виключеного студента-жида не приймуть назад, то піде скарга до Вашингтону, щоб коледж позбавити всякої допомоги, бо він поширює антисемітизм. Не помогло пояснення, що виключили цих трьох за шкідливий учинок для коледжу, і ніхто й не знав, що один із них жид, а два інші — християни, і ніхто з християн не називає коледж анти-християнським.
«Нас ті два не обходять, — вперто обстоювала делегація. — Із ними робіть, що хочете. А цей жид, і коли його виключили, то це антисемітизм, і ми звернемося до Вашингтону».
І що ж, адміністрація коледжу вирішила, що краще не ризикувати втратою федеральних підмог і виключеного студента прийняли назад. Двох інших — ні. Ось вам і є «антисемітизм» як зброя. Тому я визнаю, що «антисемітизм» є всюди, де тільки є жиди. І я сам упевнений, що ви й мене за оце, що я вам сказав, проголосите «антисемітом». Тільки ж ця зброя починає ставати бумерангом.
— Як то?
— Бачите, навіть найкращі ліки, якщо їх вживати зачасто, не діють або й шкодять. Зачасте й крикливе обвинувачування кожного в антисемітизмі втрачає силу зброї. Або й повертається проти тих, хто цю зброю застосовує. Коли антисемітами обзивали українців, то це інші приймали як правду, але коли почали вже й президента Америки, американського міністра зовнішніх справ, міністра оборони галасливо називати антисемітами, тоді як котрийсь із них відважився зробити щось таке, що не подобається жидам, то це вже обурює американський народ, і він починає справді не любити жидів. Кинджал «антисемітизму» повертається проти того, хто ним часто воює. У кожному разі, я вже знаю, що я такий же «антисеміт», як президент США Рейган, як міністр Гейґ, як міністр Вайнберґер. І якби мене розпинали за антисемітизм, то я кричатиму, що я не єдиний антисеміт, тож хай по моїй правиці розіпнуть теж міністра Гейґа, а по лівиці міністра Вайнберґера, бо вони такі ж антисеміти, як я. Сам прем'єр Бенін так назвав їх.
* Зустрічі й розмови в Ізраїлю. Союз українських політв'язнів. — Нью-Йорк — Торонто — Лондон, 1982. — С 119-123.