Особливості кредитно-фінансової системи арабських країн

Після світової нафтової, а потім структурної кризи 1973–1981 рр. багато наф­товидобувних арабських країн перетворилося в мо­гутні економічні структу­ри, що володіють розгалу­женими господарськими зв'язками з індустріально розвиненими державами. Основою помітного еконо­мічного росту цих країн стали нафтодолари, уміло вкладені ними не тільки у свій господар­ський розвиток, а й у світову фінансову сис­тему. Для цього було створено ефективно ді­ючу фінансово-кредитну систему, здатну продуктивно використовувати доходи від продажу нафти на світовому ринку (див. табл. 1) [3, c. 103].

Досвід створення арабськими країнами такої системи цікавий не тільки з теоретич­ного, а й практичного боку, оскільки вико­ристання його може сприяти встановленню безпосередніх зв'язків із банківськими ус­тановами аравійських монархій, розумінню принципів їх організації, визначенню нап­рямів пріоритетної інвестиційної діяльнос­ті.

У кредитну систему арабських країн вхо­дять також традиційно існуючі тут кредит­ні установи, частина з яких не зареєстрова­на офіційно і належить до так званої неор­ганізованої сфери кредитного ринку (див. табл. 1).

Банківські системи в арабських країнах іс­тотно відрізняються від західних. Специфіка полягає у тому, що економічна доктрина ісла­му обумовила створення особливого, уні­кального у світовій практиці типу кредитних інститутів, що функціонують відповідно до положень Корану або шаріату (ісламського збірника законів) про фінансову діяльність. До того ж у більшості арабських країн збере­жено неефективні непрозорі банківські сис­теми і твердий контроль над ними з боку дер­жави.

Проаналізуємо дані табл. 1.

Основну роль у всій національній фінан­сово-кредитній системі відіграє Централь­ний банк — державний орган, що у своїй ді­яльності строго дотримується інструкцій уряду.

Функції Центрального банку такі:

•     здійснення грошової і кредитної політики відповідно до планів розвитку;

•     регулювання обсягу й обороту грошової маси;

•      визначення видів і умов банківських вкладів;

•      встановлення паритету національної ва­люти стосовно золота й іноземних валют то­що.

Певною мірою він здійснює також контроль за діяльністю банків організованого сектора.

Комерційний сектор у процесі диверсифі-кованості економіки арабських країн став стратегічним фактором їхнього розвитку. Нині у банківській практиці цієї групи дер­жав спеціалізовані кредитні інститути до-сягли високого рівня розвитку, хоча вони все ще далекі від масштабів такого типу інститу­тів у Західній Європі або Північній Америці Згідно з даними табл. 2, співвідношення су­марних банківських кредитів приватному сек­торові до ВВП в арабських країнах коливаєть­ся в середньому на рівні 46–48%. Арабські банки в умовах відсутності конкуренції, не­розвиненості відповідного законодавства й інфраструктури спеціалізуються переважно на короткострокових операціях. Однак, за де­якими оцінками, частка непрацюючих креди­тів у їх загальному обсязі в арабських країнах сягає 10–20% [1].

Таблиця 2

Показники системи комерційних банків деяких країн Перської затоки в 2002 р. [2].

Нині до складу групи спеціалізованих кре­дитних інститутів в арабських країнах вхо­дять:

•    державні спеціалізовані кредитні агент­ства (ДСКА) та спеціалізовані банки;

•     інвестиційні компанії;

•     страхові компанії;

•     організації соціального страхування і пен­сійного забезпечення.

Державні спеціалізовані кредитні агент­ства — це інститути, які середньостроково та довгостроково кредитують певних суб'єктів і сфери господарської діяльності, а ще конкретні категорії населення. Ці агентства надають піль­гові, зокрема безпроцентні кредити, забезпечу­ючи фінансову базу для реалізації національної стратегії соціально-економічного розвитку. В аравійських країнах значення ДСКА і спеціа­лізованих банків із провідною роллю державно­го капіталу значно важливіше, ніж у розвине­них державах. Причина в тому, що національ­ний приватний капітал занадто слабкий, щоб перебороти інвестиційний бар'єр створення су­часного капіталістичного підприємства. ДСКА в країнах Перської затоки, на відміну від спеці­алізованих банків, є організаціями, чий притяг­нутий і власний капітал сформований не завдя­ки прийому депозитів і продажу акцій. Фінансові ресурси агентств формуються бюджет­ними асигнуваннями. Іноді акції кредитних агентств розподіля­ють між міністерства­ми і відомствами. Де­які агентства мають назву «банк», але це не змінює сутності цих інститутів.

Інвестиційні ком­панії є другою важли­вою групою спеціалі­зованих кредитних установ аравійських країн. Ці установи мобілізують, в основному, довгостроковий по­зичковий капітал і надають його позичальни­кам через випуск і вкладення акцій, облігацій та інших видів позикових зобов'язань.

Страхові компанії — ще одна важлива під­група спеціалізованих кредитних установ кра­їн Аравійського півострова. Продаючи страхо­ві поліси, ці кредитні установи акумулюють значні фінансові ресурси на тривалі терміни, що дає змогу використовувати ці ресурси для довгострокових капіталовкладень через ри­нок цінних паперів.

Організації соціального страхування і пенсій­ного забезпечення. У країнах Аравійського пі­вострова низку найважливіших соціально необ­хідних функцій виконує держава. У фінансовій сфері це виявилося в створенні державних орга­нів, що акумулюють фінансові ресурси для соці­ального страхування і пенсійного забезпечення.

В арабських країнах, наприклад, ОАЕ, Ку­вейті* та інших, існують також кредитні фон­ди для допомоги країнам, що розвиваються, які створено з політичних, релігійних і, зви­чайно, економічних міркувань. Метою їхньої діяльності є сприяння арабським країнам за допомогою кредитів здійснювати національні програми розвитку. Фонди допомоги є урядо­вими організаціями.

У фінансово-кредитній системі арабських країн важливі також закордонні банківські і фінансово-кредитні структури.

Широкомасштабна експансія іноземних банків у країну стала можливою завдяки дії та­ких факторів: недостатній розвиток національ­них ринків позичкового капіталу цих країн, ріст міграції капіталів між країнами, що розвиваються, і промислово розвиненими держава­ми, розмежування національних і міжнарод­них ринків позичкового капіталу, висока при­бутковість міжнародного банківського бізнесу. Для більшості арабських країн експорт капіта­лу, що виник на основі валютних доходів від експорту нафти, став додатковим фактором, що сприяв виходу арабського банківського ка­піталу на міжнародну арену. Прикладом ара­військо-арабського багатонаціонального бан­ку є найбільший міжнародний банк країн Пер­ської затоки «Галф Інтернешнл Бенк», створе­ний 1975 р. урядами Саудівської Аравії, ОАЕ, Кувейту, Бахрейну, Оману, Катару й Іраку. Ін­ший найвідоміший арабський мегабанк — «Араб Бенкінг Корпорейшн», створений 1980 р. Мінфіном Кувейту, Центральним Банком Лівії і «Абу-Дабі Інвестмент Осоріті» з ОАЕ.

Специфічна роль ісламських банків, які змогли зарекомендувати себе як динамічні під­приємства, показавши високі результати діяль­ності, і зуміли відвоювати своє місце на фінан­совому ринку, давно вже поділеному підприєм-цями-гігантами світового банківського бізнесу.

Виділимо загальні риси ісламського і світо­вого банку. Ісламський банк так само приймає в клієнтів кошти для вкладів на розрахункові рахунки й на строкові вклади. Він кредитує біз­нес і приватних осіб. Він може робити лізинго­ві послуги, продавати і купувати валюту, біржо­ві товари, цінні папери. Торговельне і проектне фінансування також є в арсеналі ісламського банку, так само як і інші інвестиційні послуги.

Розходження у тому, що ісламський банк пе­реводить кредитну основу фінансового бізнесу тільки на інвестиційну. Банк відкриває рахун­ки, на яких накопичує (акумулює) кошти вкладників. Цими коштами банк фінансує під­приємців. Однак замість традиційного відсот­ка підприємець поділяє отриманий прибуток із банком, а той у свою чергу з вкладником. За­лежно від конкретних механізмів і інструмен­тів ісламської банківської системи, розподіля­ються і збитки. Основний принцип такий: ви­нагорода банку або вкладника не є споконвіч­но гарантованою, а виникає як похідне від прибутку бізнесу. Отже, з економічного оборо­ту цілком вилучено основу пануючої банків­ської системи — позичковий відсоток.

Система ісламських банків, відрізняється специфікою, а самі вони поки багато в чому ві­дособлений організм. Це можна пояснити, крім іншого, і тим, що вся структура перебу­ває в стані еволюції, а пошук форм і методів її діяльності, оптимізації основ взаємодії з зов­нішнім світом не завершений.

Ознайомлення з деякими аспектами фун­кціонування ісламських банків, можливо, бу­де корисним для розуміння принципів їхньої роботи, з'ясування основних напрямів їхньої діяльності, можливостей для співробітництва.

Ісламські економічні структури не слід вва­жати чимось привнесеним в економічну сферу Арабського Сходу. Із розширенням зони араб­ських завоювань і поширенням ісламу вже в Середньовіччі значна частина територій була втягнена в систему господарської діяльності, багато сторін якої регулювала шаріатська практика. Економічний простір арабського світу впродовж сторіч відрізнявся істотною специфікою інститутів і установ, що входили до його складу. Закономірно, що він не міг не відчути сильного європейського впливу внас­лідок інтенсивних зв'язків і тісної взаємодії християнської і мусульманської цивілізацій. Однак навіть такі контакти не змогли розмити самобутніх рис організації арабського ринку періоду нового часу і його основних структур.

Становленню і закріпленню ісламських еко­номічних структур значною мірою сприяли дві обставини. Перша — саме в межах мусуль­манської духовності, колективізмі громади (умми) арабські теоретики мусульманської економіки шукали ключ до консолідації і мобі­лізації засобів для взаємної допомоги, а потім і в пошуках засобів для розвитку. Друге — під­йом ісламської банківської справи був стиму­льований гігантськими нагромадженнями фі­нансових ресурсів, акумульованих основними арабськими нафтоекспортними державами, що стали основними провідниками ідеї іслам­ської економіки в її банківському вигляді.

Виняткове значення надавалося фактору со­ціальної справедливості, тісно пов'язаної в іс­ламі з ідеєю добродійності, збору грошей на користь бідних, пожертвування і матеріальної підтримки незаможних. Це увиразнює ідею колективізму, участі і співучасті громади в справах кожного, поділу спільних інтересів. Не випадково, серед провідних інститутів у системі ісламського фінансування — «муша-рака» — спільне підприємництво.

Література

1.  Creane S., Goyal R., Mobarak R., Sab R. Banking on Development // Finance and Development. — 2003. — V. 40. — № 1.

2.  UEA Staff Report for the 2002 // IMF. Country Report No/ 03/66., 2003.

3.  Филоник А. О., Исаев В. А., Федорченко А. В. Фи­нансовые структуры Ближнего Востока. — М.: ИИИиБВ. 1996.