Українські компанії переходять на дресс-кодування працівників
«Одяг та взуття мають бути нейтральних, спокійних кольорів. Вони повинні бути витримані у класичному стилі і не бути гостро модними». Такі вимоги до зовнішнього вигляду працівників дедалі частіше висувають українські компанії. Тобто вводять у своїх офісах так званий «dress-code» (дресс-код), що у перекладі з англійської дослівно означає «код одягу», — форму одягу, прийняту у певній організації.
Наслідуючи західні корпоративні стандарти, українські організації за допомогою дресс-коду намагаються створити бажаний образ для очей партнерів і клієнтів. Нині дресс-код стає таким самим невід'ємним елементом іміджу, як логотип, торгова марка чи бренд, адже одяг співробітників багато в чому свідчить про рівень ділової культури, надійності і стабільності фірми. У компаніях, де корпоративну культуру та корпоративний імідж не просто декларують, але й ставлять неодмінною умовою розвитку бізнесу, розробляють дресс-код.
Досить часто знайомство з дресс-кодом ми починаємо несвідомо ще у школі, гімназії чи коледжі, де прийнято носити форму. Загалом, дресс-код потрібен для того, щоб було зручно розпізнавати соціальний клас та професію людини. Наприклад, на війні, солдати розпізнають супротивників передусім за формою. Персонал ресторанів швидкого обслуговування, того ж «Макдональдсу» чи «Швидко» теж вирізняється своєю уніформою; директора компанії від підлеглого можна відразу упізнати завдяки дорогому костюму, наприклад відомої марки Versace.
Тонкощами придворного дресс-коду була колись здивована принцеса Діана — адже етикет вимагав від неї величезної кількості переодягань залежно від години доби й урочистості події. Своєю прискіпливістю до одягу британці значно відрізняються від демократичних американців, які інколи не знають, що одягти на першу зустріч із працедавцем і змушені користуватися послугами служби, яка дає напрокат одяг «для першої співбесіди».
Зазвичай розробкою корпоративного дресс-коду займається НR-ме-неджер, фахівець із ділового протоколу чи стиліст. Затверджений керівництвом документ є обов'язковим додатком до функціональних обов'язків працівника. Він доводиться до відома всіх співробітників фірми, які його підписують. Контроль за виконанням правил знову ж таки покладено на HR-менеджера або співробітника протокольного відділу. Порушення дресс-коду розглядають як завдання моральної шкоди фірмі, за що передбачено різноманітні штрафи аж до зменшення зарплатні і звільнення.
Яскравим прикладом введення штрафів за порушення дресс-коду стала Національна баскетбольна асоціація (NBA), яка запровадила новий кодекс правил, згідного з яким повинні одягатися всі гравці. На думку комісіонера NBA Девіда Стерна, ці правила покращать корпоративний імідж асоціації.
Від 1 листопада 2005 року баскетболістам, хоча вони і не є офісними працівниками, заборонено на офіційних заходах носити майки без рукавів, футболки, шорти, окуляри від сонця, масивні прикраси, кросівки, сандалі і бейсболки. До офіційних заходів, зокрема, належать зустрічі з уболівальниками, бізнес-партнерами, прес-конференції, презентації команд. Але баскетболістам не завжди доведеться переодягатися після гри в строгі піджаки й одягати краватки, оскільки в переліку допустимого одягу присутні і джинси.
Гравці по-різному сприйняли введення нових правил. Один із кращих баскетболістів Ліги Гран Хілл з «Орландо Меджик», наприклад, заявив, що частково вітає введення дресс-коду. «Ми повинні бути на прес-конференціях не в майках, що смердять потом, і шортах? Чудово! Ми повинні замінити улюблені балахони на сорочки з комірцями?
Немає проблем! Але як мені бути з моїми головними пов'язками? Їх у мене ціла колекція на всі випадки життя, і я не хочу від них просто так відмовлятися, інакше втрачу свій імідж», — зазначив він.
«Мені здається, до більш строгого одягу гравці звикнуть швидко, а ось до того, що тепер їм доведеться позбавитися масивних прикрас і зняти навушники, з яких постійно лунає хіп-хоп, — це значно складніше», — вважає головний тренер «Майамі Хіт» Стен ван Ганді.
Експерти вважають, що дотримання правил дресс-коду — найкращий спосіб виховання моралі і залучення до корпоративних цінностей найнятих працівників. Особливо важливе питання дотримання фірмового стилю та корпоративних стандартів для банків чи торгових компаній, адже таким компаніям необхідно виділитися із загальної маси конкурентів і запам'ятатися клієнтові. У поєднанні із рекламним просуванням фірмовий одяг або певні його елементи є обов'язковою складовою бренду.
Крім того, дресс-код — сегмент комплексу заходів для підтримки єдиних корпоративних стандартів, а це важливо для великих компаній. Одна справа — управляти бізнесом, коли в одному офісі працюють кілька десятків чоловік: всіх видно, всі поряд, бізнес-процеси прозорі на всіх рівнях менеджменту. Зовсім інша річ, коли в компанії працюють декілька тисяч осіб у різних країнах світу. Тільки єдині нормативи дають змогу витримати цілісну модель організації, єдині стандарти ведення бізнесу й обслуговування клієнтів. Тому у великих західних корпораціях вимоги до офісного одягу співробітників бувають дуже жорсткими: на декількох сторінках контракту детально прописано, у що повинен одягатися працівник, аж до відсотка вмісту поліестеру та шерсті в тканині костюма. Таку строгість, однак, компенсують високою заробітною платою і наявністю потужних кондиціонерів, з якими навіть улітку добре почуваєшся у брючному костюмі з довгим рукавом.
Вивчаючи корпоративні стандарти Заходу, українські компанії, що мають велику мережу свої філіалів чи відділень в Україні і за кордоном вимагають від працівників дотримуватися суворого дресс-коду: костюми темних відтінків, чоловіки зобов'язані одягати галстуки, довжина жіночих спідниць регламентована.
Ось деякі вимоги, що їх установив до одягу та зовнішнього вигляду персоналу один український банк: у робочий час в офісних приміщеннях і під час виконання професійних обов'язків вважають моветоном і заборонено носити шорти, майки, футболки, візерункові сорочки яскравих кольорів, спортивний одяг, кімнатні тапки, кросівки, пляжні шльопанці, в'єтнамки, затемнені окуляри.
Чоловікам заборонено одягати джинси, взуття без шкарпеток, шкарпетки білого, червоного чи інших яскравих кольорів. Для жінок установлено табу на носіння глибоко декольтованого і прозорого одягу, платтів і спідниць із розрізами, міні-спідниць, коротких топіків, колготок і панчіх зухвалих кольорів та фасонів.
Ще один пункт регламентує пікантну деталь: довжина спідниці чи сукні, яка зазвичай має сягати 5-16 сантиметрів нижче рівня колін і бути не довшою від середини гомілки. Міні-спідницям немає місця у світі банківських професіоналів, — наголошують у банку.
Проте важко уявити, що дресс-коду дотримуватимуться працівники творчих професій: журналісти або редактори, художники, дизайнери, які звикли зустрічатися з колегами і клієнтами у джинсах та светрі. Те ж саме стосується IT-фахівців, про що свідчать успіхи корпорації Microsoft. Відсутність дресс-коду у цій компанії абсолютно не впливає на зростання продажу і сприятливий імідж компанії.
Підготувала Віра ЄВТУШИНА
(За матеріалами журналів
FORTUNE, Forbes, Time
та інших закордонних ЗМІ)