Вступ
Почну з резюме основних тез і аргументів, які я розвиваю в цьому нарисі.
На зміну класичному американському імперіалізму після зникнення СРСР прийшов
Новий Американський Імперіалізм (або НАІ), жорстокіший і відвертіший, ніж старий, а також значно незграбніший, оскільки заснований на переоцінці сили.
Кампанії в Сербії, Афганістані і в Іраку призвели до посилення НАІ, цілі якого були сформульовані ще до терактів 11 вересня 2001 року. Його ідеологами є владні неоконсерва-тори, новий негласний союз між протестантами-фундаменталістами та сіоністськими колами, що підтримують партію «Лікуд». /.../
НАІ затверджує за Америкою проголошене нею месіанське право встановлювати на Землі царство Добра — тобто політичну і соціальну модель США — і боротися зі Злом. Ґрунтуючись на дивній ідеології, яка є сумішшю методів Макіавеллі і Бісмарка з теорією морального призначення Америки, поєднує шміттовську доктрину сили як джерела права з антишміттівською доктриною про існування єдиного джерела, що має по суті право на використання сили, а саме США, — це називається «однобічним підходом» — НАІ створить дивну мішанину елементів філософії Канта і Гегеля, навіть несумісних, залишків ізоляціонізму і неприборканого прагнення до втручання, економічного діри-жизму в неокейнсіанському дусі, тобто в напрямку неоавтаркії, продовження в усьому світі ультраліберальної, вкрай лицемірної політики.
***
НАІ як нова й оригінальна глобальна доктрина спирається на три центральні геостра-тегічні осі: нерівноправні двосторонні відносини, теорію збиткового суверенітету та зниження ролі міжнародного права і міжнародних організацій.
Нерівноправні двосторонні відносини зводяться, насамперед, до того, що місія США жодним чином не полягає у створенні «Всесвітньої держави», а бере до відома, що світ відтепер поділено на дві частини: США (з їхніми васалами з «нової Європи», Англією, Польщею, Італією, Іспанією тощо) і «інший світ». США відтепер не лідер вільного світу, а правитель, «жандарм» усіх країн і народів. США більше не вважають себе основним Хрестоносцем західної цивілізації, наріжним каменем всесвітньої демократичної і ліберальної держави (доктрина Картера), а єдиною наддержавою, і привласнили собі право підтримувати світовий порядок, насамперед, заради своєї вигоди й автоматично — для блага інших країн, більш-менш жевріючих у пітьмі неуцтва. Європу розглядають як «першу сферу» Імперії — так Рим дивився на своїх найближчих союзників.
Таким чином, НАІ відкидає одночасно тези Семюела Хантінгтона про «зіткнення цивілізацій» і тези Френсіса Фукуями про «кінець історії» і всесвітню оонівську державу і не віддає переваги ні тим, ні іншим.
Доктрина «збиткового суверенітету» передбачає, що якщо держава «збиткова», тобто входить до «осі зла», вона стає злочинною державою, і США — і тільки вони — повинні втрутитися в її справи, щоб подбати про власну й світову безпеку. Критеріїв визначення «ущербності» суверенітету три:
1) докази або просто підозри, без доказів, що ці держави підбурюють терористів або допомагають їм організовувати теракти,
2) володіння зброєю масового знищення,
3) політичний режим, названий тиранічним, небезпечним тощо. Теоретично жодна країна не захищена від ризику потрапити до чорного списку.
Третя доктрина — зменшення ролі міжнародного права і міжнародних організацій, не тільки ООН, закономірно, а й НАТО, а це вже щось нове. Ідеологи НАІ беруть до відома, що ООН малоефективна (колись це була гол-лістська теза), що вона не може підтримувати світ, і міжнародне право в конкретних випадках не працює. На зміну цієї недосконалої законності повинна прийти ефективна законність, яку встановлює США.
Отже, НАІ виловлює свої концепції в усіх ріках: трохи в Меттерніха (згадуючи Кіссин-джера?), трохи з доктрини Брежнєва про «обмежений суверенітет» та ін. Але насамперед слід зазначити перехід імперіалізму від скри-тої і непрямої до відкритої і прямої форми. НАІ — це імперіалізм без комплексів. Жахи в'єтнамської війни забуто.
Цей імперіалізм без комплексів своїми амбіціями значно перевершує традиційний американський імперіалізм, наприклад, дуже обережний імперіалізм Ніксона. У нього нині більше цілей і засобів.
Цілі: війна в Іраку показала, що мова йде не тільки про те, щоб забезпечити за собою нафтові запаси, а й про перетворення мусульманських країн Середнього Сходу в «демократичних васалів» і, насамперед, — про створення захисного валу навколо єврейської держави, що, насправді, перебуває в скрутній ситуації /…/... Однак основна мета НАІ нейтралізація Європейської держави, осі Париж Берлін Москва, яку я називаю Єв-росибіром, справжнього кошмару для американської таласократії. Очевидна й інша мета: нейтралізувати також посилення впливу Індії і Китаю. НАІ бореться, таким чином, на всіх фронтах.
Засоби: вони глобальні, НАІ розпалює багаття з будь-яких дров. Величезне посилення засобів Пентагону і ВПК, економічна і технологічна війна не на життя, а на смерть проти Європи, політика загального контролю над всесвітніми інформаційними мережами, стратегія ослаблення і поділу Європейського Союзу, зокрема, стимулювання масової присутності ісламу в його середовищі (вступ Туреччини, підтримка балканських мусульман, гасла багаторасової Європи тощо) і перетворення центральноєвропейських країн колишнього радянського блоку у протекторати. Слід зазначити, що НАІ абсолютно не має наміру боротися проти ісламу і Третього світу, а хоче перетворити їх у своє знаряддя проти Європи, щоб та втратила свою самобутність.
Новий імперіалізм використовує також спосіб, який дотепер не застосовували: пряме втручання, без дипломатичних застережень, у внутрішні справи інших, зокрема, європейців, у формі «дорожніх карт», офіційних побажань, наказів і відкритих погроз. Ми бачили, який грубий тиск було вчинено на майбутні розширені європейські установи. Протести були настільки боязкі, що Вашингтон сміливо йшов цим шляхом; його васали переоцінювали його могутність, як і він сам.
***
Однак, у НАІ, незважаючи на теоретичний розмах його цілей і безліч засобів, завидющі очі, але не настільки великий шлунок. Із ним Америка досягла певного апогею своєї могутності і вступила в період занепаду Вона сп'яніла від своєї сили. НАІ контрпродуктив-ний: у недалекому майбутньому він спровокує посилення тероризму й антиамерикан-ської ненависті в усьому світі. Збожеволілий шериф, схожий на Джон Уейна із фільму «Потяг дає три гудки», не може встановити «світ по-американськи». Як переконала війна в Іраку, для того, щоб перемогти невелику знекровлену країну, першій світовій державі треба було мобілізувати понад 50% своїх військових засобів, гукати на допомогу британців, і до того ж вона погрузла в післявоєнній ситуації. Цей сигнал усі почули: Іран, Пакистан і інші середні держави не дуже ризикують перед лицем цього паперового тигра.
З іншого боку американська войовничість спонукає низку країн з обережності запастись ядерною зброєю. НАІ не враховує також ані хиткості американської економіки, ані колосального дефіциту її поточного торговельного балансу. США, незважаючи на розвиненість їхньої технології і великі резерви робочої сили, живуть у пісковому замку спекулятивної економіки, «економіки казино», торговельний дефіцит якої перевищив у 2003 році 500 мільярдів доларів. Це чудо можна порівняти з розквітом троянди, що триває всього один ранок.
Не забуваймо про щоразу більшу слабість сухопутних військ армії США, у які доводиться призивати дедалі більше найманців із Латинської Америки, про демографічний занепад WASP (білих англосаксів-протестантів) у США; про тимчасовий характер НАІ, заснований на майбутніх перемогах неоконсерва-торів на виборах; про однакове торговельне, промислове, військове, технологічне і демографічне посилення величезних китайського й індійського блоків; про первісну силу ісламського джихаду, що після Європи зробив своєю метою Америку тощо.
Словом, нова американська мрія стати та-ласократичним Третім Римом XXI століття не має практично ніяких шансів здійснитися.
***
Однак, «опір» Новому Американському Імперіалізму з боку осі Париж—Берлін— Москва, яка стала для декого «божественним сюрпризом», не заслуговує нині ніякої довіри. Французів і бельгійців поєднує гуманітарна кантівська балаканина про законність. Уряди цих двох країн у своїй опозиції до війни в Іраку значно більше керуються бажанням не зачепити величезні арабсько-мусульманські громади, яким вони надали притулок, ніж орієнтацією на європейський опір НАІ. Німці грають на пацифістській струні: цією кислою капустою годує своїх виборців Соціалістична партія Німеччини. Що ж стосується Росії, то американці добре знають, що вона порівняно з СРСР є замком, що лежить у руїнах, і реальна військово-економічна сила значно менша, ніж у Китаю.
Для НАІ, попри його величезні слабкості, ніколи не стане загрозою «Європа слів і конференцій» і ліричних проповідей панів Міше-ля і Вільпена. Справжня Європейська держава, до складу якої повинна ввійти і /…/ Росія, може бути заснована тільки на діях, а не на почуттях, на практиці і зусиллях, а не на теорії і критиці. Тому що, строго кажучи, не варто критикувати НАІ або теоретизувати про його лиходійства, якщо немає конкретних засобів (технологічних, економічних, культурних, демографічних тощо) йому протистояти. У цьому змісті вищезгадана європейська вісь — це благочестиве побажання і тема для світових ЗМІ. Необхідно перейти до справи, тому що Історія складається на 99% із дій і лише на 1% — зі слів.