РУБРИКИ |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
№ 2/2006 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
архів номерів
Прочистка канализации днепр срочно работа сантехник прочистка канализации.
|
Інститут факторингу в умовах переходу до економічного зростанняСергій БИКОНЯ, Інститут економічного прогнозування НАН України Для створення конкурентоспроможної економіки найважливішим завданням нині є модернізація виробничого потенціалу. Інвестиції в основні фонди мають вкладатися переважно власними коштами. Реалізацію цього в реальному секторі економіки багато в чому стримує хронічний дефіцит оборотних коштів. Їх відсутність у виробничому секторі призводить до значного відставання технологій, що, в свою чергу, знижує конкурентоспроможність вітчизняних підприємств. У такому замкненому колі страждають і бізнес, і суспільство. Як вийти з цього порочного кола, яку роль у цьому має відіграти держава? З позиції ліберально-економічної теорії, державним органам влади пропонують лише спостерігати за тим, як відходять із ринку ті, хто не зміг знайти необхідних засобів для розвитку. Ми вважаємо, що така позиція є хибною, вона завдає збитків суспільству. Держава повинна допомогти підприємствам реального сектору зміцнити становище на ринку і вийти на траєкторію економічного зростання. Проте дані табл. 1 свідчать, що нині підприємства у своїй діяльності більше покладаються на власні кошти. Таблиця 1 Обсяги інвестицій в основний капітал [1, c. 96]
Порівняно з 1997 р. капіталовкладення за 2003 р. були вищими на 110,3%, а їх частка у ВВП збільшилася на 6,0 відсоткових пункти, досягнувши 19,3%. Однак обсяг інвестицій в основний капітал за 2003 р. становив при цьому лише 43,5% від їх обсягу за 1990 рік. Як і в минулі роки, основним джерелом інвестицій в основний капітал є власні кошти підприємств та організацій, якими в 2003 р. освоєно 61,4% усіх капіталовкладень. Водночас частка цих коштів у загальному обсязі інвестицій зменшилася порівняно з 2000 р. на 7,25 відсоткових пункти. Натомість до 8,2% зросла питома вага капіталовкладень, освоєних кредитами банків та інших позик (проти 1,7% у 2000 р.). Уперше за останні чотири роки дещо підвищилася частка капіталовкладень із державного бюджету і в 2004 р. становила 7,0% від загального обсягу освоєння (проти 5,1% у 2000 р.). Таким чином освоєно 3569,8 млн грн інвестицій в основний капітал. Майже незмінною впродовж останніх років є частка капітальних вкладень із місцевих бюджетів, яка коливається в межах 3–4% загального обсягу освоєння інвестицій. Питома вага вкладень, за рахунок коштів іноземних інвесторів, у загальному обсязі інвестицій в основний капітал становила лише 5,5% усіх обсягів. Кошти держави, які були надані з державного бюджету для освоєння основного капіталу, в цілому були спрямовані на підтримку конкурентоспроможних та ефективних виробництв. Але, за умови ще слабкого бюджету, цих заходів недостатньо для того, щоб розпочати докорінну зміну виробничого потенціалу країни, її структури. За розрахунками спеціалістів, інвестиції в основний капітал країни щороку мають становити 5–7 млрд дол. США. Очевидно, нині настав час, коли важливою складовою промислової політики повинна бути активна участь держави у створенні ринкових інститутів, що забезпечать економічне зростання. Особливо слід підкреслити, що до числа таких структур необхідно включити і фінансово-кредитні інститути. На перший погляд така пропозиція не зовсім доречна, оскільки фінансовий сектор в Україні в цілому вже склався, він має потенціал, який дає змогу вирішувати проблеми, що стоять перед реальним сектором економіки. Наприклад, банки, які працюють із підприємствами промисловості, для розв'язання першочергових проблем можуть надати досить широку номенклатуру послуг: просте короткотермінове кредитування, кредитну лінію, яка дає можливість економити на процентних платежах, вексельний кредит із вигідною процентною ставкою, овердрафтне кредитування, форфейтингове кредитування, короткотермінове кредитування в іноземній валюті, довготермінове інвестиційне кредитування. Практика переконує, що вказані вище фінансово-кредитні інструменти не можуть задовольнити потреби підприємств у забезпеченні регулярних платежів на довгостроковій основі. Виникає необхідність створити інші функціональні системи забезпечення ефективного відтворення в промисловості. Така система, на наш погляд, має бути побудована на інституті факторингу, який є формою інтегрування банківських операцій. Вони найбільш пристосовані до сучасних процесів розвитку економіки. Це дуже ризикований, але високоприбутковий бізнес і ефективне знаряддя фінансового маркетингу. Таблиця 2 Дебіторська та кредиторська заборгованість на кінець звітного періоду (млрд грн) [2, c. 258]
Факторинг — це придбання права на стягування боргів, на перепродаж товарів і послуг з наступним отриманням платежів за них. Як правило, мова йде про короткострокові вимоги. Іншими словами, інститут факторингу є різновидом посередницької діяльності, при якій фірма-посередник за певну плату отримує від підприємства право стягувати і класти на її рахунок належну йому суму грошей від покупців (право інкасувати дебіторську заборгованість). Фінансові інститути, які надають факторингові послуги, називаються фактор-фірмами, їх створюють потужні банки (або самі банки виконують функції фактор-фірм), що забезпечує високу надійність факторингових угод і мінімальні витрати для клієнтів. У різних країнах розгалужену мережу спеціалізованих філіалів для факторингового обслуговування підприємств створили транснаціональні корпорації. Дані табл. 2 свідчать про те, що заборгованість підприємств в нашій країні постійно зростає, а тому існує потреба активізувати банківські операції, спрямовані на зменшення обсягів заборгованості. Посередник (банк) кредитує капітал клієнта й бере на себе його кредитний і валютний ризики. Перевага цих дій полягає в тому, що питання про оплату вимоги платником повністю виключається зі сфери уваги постачальника. На цьому етапі факторингове обслуговування в нашій країні розвинуто недостатньо через відсутність економічного аналізу розрахунку, дієвого контролю за якістю обслуговування, слабку базу, нестачу наукової, довідкової літератури та практичного досвіду проведення факторингу. У 60-х роках ХХ ст. факторингові операції почали поступово витісняти комерційний кредит на основі векселів. Особливо швидко факторинг розвивався у 80-х роках, коли за 10 років оборот за ним зріс в Італії в 74 рази, в Іспанії — в 14, Великобританії та Франції — в 7,5 раза. В Україні факторинг уперше був затверджений у новому Цивільному кодексі. Право банків на цей вид діяльності (придбання права вимоги від третіх осіб виконувати зобов'язання в грошовій формі) зафіксовано в Законі «Про банки і банківську діяльність в Україні». Використання факторингу на практиці ще у 1988 р. розпочав Промбудбанк СРСР. Як експеримент він створив факторингові відділи і почав проводити операції. Згодом до нього приєднались інші комерційні банки. Проте перший досвід факторингу був не зовсім вдалим і виявив низку проблем: банківські операції дисконтування платіжних вимог фактично майже не мали нічого спільного з повноцінним факторинговим обслуговуванням. Недостатньо уваги приділялося залученню засобів під факторинг; аналіз структури засобів, використаних за факторингом, виявив їх нераціональне розміщення. Практика факторингових операцій українських банків переконала, що необхідно формувати резервний фонд для забезпечення зобов'язань перед клієнтами і покриття можливих збитків за операціями. Необхідно зазначити переваги використання факторингових операцій: • розв'язання проблем грошових потоків, поповнення оборотних засобів на підприємстві за допомогою операцій факторингу; • фінансування без спеціальних вимог до забезпечення: банк страхує свій ризик, контролюючи потоки дебіторської заборгованості клієнтів. На підставі обсягу і характеру таких потоків він приймає рішення про розмір та умови фінансування; • прямий зв'язок кредитування з обсягом продажу. Факторинг є гнучкою формою фінансування, оскільки фондування клієнта здійснюється пропорційно обсягу його продажу, що зменшує ризик недовиробництва і перевиробництва; • звільнення підприємств від виконання не властивих функцій: факторинг звільняє компанії від необхідності самостійно вести рахунки партнерів і здійснювати кредитний контроль за погашеною заборгованістю, а самі Перед банками, які займаються впровадженням факторингових операцій в практику своєї комерційної діяльності, постане питання: наскільки ефективним буде проведення операцій факторингу у відношенні до торгового обороту того чи іншого клієнта. З одного боку факторинг, намагаючись звести ризик до мінімуму, зацікавлений працювати з клієнтами, які мають стійке фінансове становище та здійснюють відносно невеликі поставки, з іншого — він вимушений працювати з крупними клієнтами й обслуговувати великі торгові обороти, щоб збільшити доход-ність свого бізнесу. На перетині таких різно-спрямованих критеріїв факторинг здійснює підбір своєї клієнтури. Виконуючи факторингові операції, банк збирає плату з клієнта (постачальника), яка складається з двох елементів: • плата за управління, ведення обліку, страхування від появи сумнівних угод тощо. Розмір плати визначають як відсоток від річного обороту постачальника. У більшості країн він коливається в межах від 0,5 до 3%. За наявності регресу робиться скидка на 0,2–0,5%. Плата за облік (дисконтування) рахунків--фактур становить 0,1–1% річного обороту постачальника; • плата за облікові операції здійснюється банком у сумі засобів, які надано постачальнику довгостроково. Вартість зовнішньотор гового факторингу вища від внутрішнього, оскільки витрати компаній за межами своєї країни значно вищі, а розмір плати залежить від країни-імпортера. Банк може взяти на себе зобов'язання виконувати низку операцій і послуг, пов'язаних із розрахунками й основною господарсько-фінансовою діяльністю клієнта: вести повний бухгалтерський облік дебіторської заборгованості, консультувати з питань організації розрахунків, укладати господарські угоди, сприяти своєчасному отриманню платежів, інформувати про ринки збуту, ціни на товари, платоспроможність майбутніх покупців, надавати транспортні, складські, страхові, рекламні та інші послуги. За цих умов факторинг стає універсальною системою фінансового обслуговування клієнтів — конвенційний факторинг. Це дає змогу розширити клієнтуру банку, посилити зв'язок із нею, збільшити прибуток банку завдяки розширенню операцій. За рівнем ризику можна виділити факторинг із правом регресу і без нього. Перший передбачає право факторингового відділу повернути клієнту придбані у нього боргові зобов'язання, якщо платник відмовляється від сплати. Отже, ця форма факторингу передбачає ризик неплатежу, тобто погашення кредиту клієнту. Факторинг без права регресу банк повністю бере на себе ризик неплатежу з боку платника, якщо зобов'язання були розглянуті в процесі попередньої аналітичної роботи і включені в угоду. Витрати факторингового відділу не обмежені сумою раніше сплачених боргових зобов'язань, — вони зростають на величину витрат на захист інтересів підрозділу, а також на суму недоотриманого прибутку через витрати на погашення кредитів. У проведенні операції дисконтування ра-хунків-фактури банк просто кредитує клієнта на основі пред'явлених копій рахунків-факту-ри, митних декларацій та інших документів, які підтверджують факт здійснення відвантаження і не потребують від постачальника поступки дебіторської заборгованості або повідомлення дебітора про характер проведеного фінансування. Постачальник сам бере на себе весь ризик непогашення заборгованості дебітора, а також здійснює адміністрування та інкасування заборгованості. Факторинг без фінансування (інкасовий факторинг). Цей вид факторингу прямо протилежний операції дисконтування рахунку-фактури. Банк здійснює контроль за погашенням заборгованості, інкасує виручку, яка поступає, бере на себе ризик непогашення зобов'язань дебітора, але не виконує основну функцію факторингу: фінансування клієнта проти поступки дебіторської заборгованості. Таким чином, беручи на себе ризик, банк не отримує ніякого забезпечення. Доходи банку в такому випадку — це сума комісії, яку встановлюють як відсотки від сум рахунків-фак-тури, проведених через факторингове обслуговування. Вже у середині 90-х років українські комерційні банки виявили інтерес до факторингових операцій. Частина великих українських банків вступила в міжнародні факторингові асоціації, які сприяють розвитку факторингу і дають змогу розширити міжнародні контакти банків із потужними факторинговими компаніями. Використання факторингу забезпечує сторонам, які беруть участь в угоді купівлі-продажу низку переваг: відтермінування платежу, яке знімає протиріччя між постачальником і покупцем; зменшення втрат через неповернення або затримку платежу одним із покупців, оскільки, якщо кількість покупців значна, то сума неплатежу відносно невелика порівняно з загальною сумою кредиту. Третю перевагу забезпечує факторинг, який не передбачає конкретних термінів повернення кредиту, тому що термін реалізації товару не залежить від клієнта. Четверта перевага — отримання на сучасному ринку учасниками угоди додаткових конкурентних переваг: крім надання кредитів, банк може страхувати ризики, працювати з дебіторами, забезпечувати інформаційно-аналітичне обслуговування, зокрема визначати ліміти відвантаження товару, контролювати своєчасність його сплати, надавати клієнту звіти про стан дебіторської заборгованості, рекомендації щодо політики збуту і т. ін. Практичний досвід роботи за кордоном і в нашій країні свідчить про те, що, як би швидко не розвивалися виробничі підприємства, які використовують факторингові послуги, вони ніколи не зіткнуться з дефіцитом оборотних засобів і нестачею людських ресурсів, які займатимуться обслуговуванням дебіторської заборгованості. Факторинг є ефективним інструментом залучення необхідних для розвитку фінансових засобів; він не вимагає заставного забезпечення або кредитної історії, — необхідна лише історія роботи з дебіторами. Факторинг вигідний не тільки постачальникам, а й покупцям. Без сумніву, виграє і кредитна організація, оскільки разом зі збільшенням оборотів прямо пропорційно збільшуються обсяги факторингового фінансування. Такої динаміки не має жодне кредитування. В Україні факторинг поки що не розглядають як самостійну сферу діяльності. Банки надають перевагу факторингу як послузі, лише розширюючи асортимент кредитних продуктів. Спеціалізованих факторингових компаній на ринку практично не існує. В нашій країні склалася ситуація, за якої представлений фінансовий інструмент, який займає пристойне місце в світовій економіці, не розвивається. Потрібні умови насамперед інституційного характеру, які б прискорили процес формування і діяльності факторингових структур, адже, якщо бізнес не бажає вкладати гроші або робити ризикові витрати, потрібні зусилля держави. Тому ми вважаємо, що найдоцільнішим підходом у такій ситуації буде створення самостійних факторингових структур, серед засновників яких повинна бути держава. Ученим необхідно поглибити вивчення цього перспективного виду послуг в країнах із перехідною економікою. Література 1. Моніторинг макроекономічних та галузевих показників. Випуск 4 (48). — 2004. — Квітень. 2. Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України в 2003 році». — К.: Держкомстат України, 2004. 3. Архієреєв С. І. Трансакційний сектор економіки України. — X.: ХФ НІСД, 2003. 4. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку /За ред. акад. НАН України В. М. Гейця. — К.: Ін-т екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. 5. Савлук М. Довіра населення як чинник ефективної банківської діяльності // Вісник НБУ — 2003. — № 8. 6. Коропецкий И. С Сектор трансакций в современной Украине // Економіка України. —• 1997. — № 7. 7. Природа фірми: походження, еволюція і розвиток / За ред. О. Е. Вільямсона, С. Дж. Вінтера. — К.: А. С. К., 2002. 8. Вільямсон Олівер Е. Економічні інституції капіталізму: фірми, маркетинг, укладання контрактів. — К.: Вид-во «Артек», 2001. 9. Аlchіаn А. Development; of Economic Theory and Antitrust: А View from the Theory Firm // Journal of Institutional and Theoretical Economics. — 1991. — Vol. 147. — № 1. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
передплатний індекс 09881 | про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту |