Бернський процес: Всесвітня іудейська фальсифікація (продовження)

В особистих архівах деяких експертів і учасників Бернського процесу збереглися лише більш-менш докладні виклади екс­пертизи Флейшгауера. Зокрема, розбира­ючи архів М. П. Степанова, я знайшов унікальний документ, строго конфіден­ційно, що його розсилали серед експертів і учасників Бернського процесу з боку відповідачів. У ньому стисло було сформу­льовано основні положення й позиції за­хисників Сіонських протоколів. Наводжу цей документ повністю:

«Строго конфіденційно. Висновки розслідування

1. Протоколи Сіонських Мудреців є таємним політичним твором. Автор Про­токолів невідомий. Щодо авторства мож­ливі лише здогади, але доказів немає.

2. Протоколи містять ту ж саму Макіа-веллістичну програму, яку Моріс Жолі провадив у своєму випущеному ним не­вдовзі по заснуванні Alliance Israelite Uni-verselle “Діалозі в пеклі між Макіавеллі й Монтеск'є”.

3. Протоколи, тобто копії останніх, по­трапили в 1901 році до рук російських письменників Бутмі і Нілуса. Бутмі опуб­лікував їх наприкінці 1901 р., а Нілус — лише 1905 року.

4. Слід робити розрізнення між двоякого роду таємними документами, що мають на увазі протиборство проти неєврейських держав і народів з метою спорудження іудейської верховної влади месіанської світової держави:

а) найстарший із цих документів був в обігу серед вождів російського єврейства. Зміст його став нам відомий через т. зв. промову «Рабин про гоїмів», яку 1900 р. опублікував младочеський депутат Брженовський. У цьому вигляді документ є найближчий до оригіналу. Але ще раніше такий таємний документ став відомий французькому революціонерові Морісу Жолі, який і використав його у 1864 р. у “Діалозі”. Про це свідчить і та обставина, що в діалозі містяться досить явні спів­звуччя з цим єврейським документом — у ньому навіть однакові за суттю думки. У 1866 р. цей же документ було розробле­но Гедше в його романі “Біарріц”;

б) новішим із цих таємних документів є “Прото­коли Сіонських мудреців”. Обидві програми складено цілком незалежно одна від іншої, тобто автор протоколів не використовував для них ані першоджерело промови, ані переробку її в романі Гедше. Він використовував лише “Діалог”. Дока­зом тому слугує та обставина, що в протоколах є думки більш старої програми лише остільки, оскільки вони є в Діалозі, і що всі ті положення старої програми, що їх не було використано Жолі, не перейшли також і до протоколів.

5. Від часу виходу в світ 1864 р. Діалогу Жолі світове становище як у політичному, так і в еко­номічну плані істотно змінилося. На цей розви­ток автор Протоколів зважає, особливо під час розгляду й викладу питань, що стосуються про­мисловості, преси і фінансової, валютної і подат­кової політики.

Увесь виклад Протоколів відзначається надзви­чайною проникливістю судження про всяке ста­новище за всяких обставин і геніальною здатністю охопити всі можливості майбутнього, і тією ж мірою свідчить і про те, що автор — охоп­лений полум'яною любов'ю до свого народу іудейський вождь.

6. Протоколи не мають нічого спільного з так званою сіоністською програмою 1897 року. Вони є програмою так званого символістичного, або ду­ховного, сіонізму, що базується на обітованнях Мойсеєвої релігії, згідно з якими всі народи землі повинні будуть бути об'єднані в Ізраїлі. Тоді як реальний, або політичний, сіонізм має на меті лише створення в Палестині осередка для євреїв. Про цю останню, створену в Базелі в 1897 р., про­граму в протоколах не згадано, про неї там не йдеться. Реальний сіонізм під орудою Герцля прагнув лише до створення місцевої іудейської держави в Палестині, що було першим кроком на шляху до панування над світом; а символістичний сіонізм, найвидатнішим представником якого був Ахад Гаам, відверто хотів, навпаки, створення Па­лестинської держави, як месіанської світової дер­жави. Обидва ці напрямки перебували в 1897 р. у Базелі в різкій суперечності один до одного.

7. Щодо особистості автора, як уже сказано, можливими є лише здогади. Першим обов'язком такі вказують на Ахад Гаама, вождя символістич­ного сіонізму, тому що симв. сіонізм має ту саму мету, що і протоколи, — месіанську світову держа­ву.

Ахад Гаам заснував в Одесі таємний орден “Бе­не Моше” (сини Мойсея). Орден цей дотриму­вався ритуалу, дуже подібного до ритуалу франк­масонських лож. До цього ордену, як говорить “Judisches Lexikon”, потрапляли й об'єднували­ся в ньому лише обрані і духовно високорозви-нені особи, які вважають за мету свого життя звільнення народу й землі Ізраїлевих. Безпосе­редньо перед Базельським конгресом 1897 р. ор­ден цей припинив своє існування — вочевидь, покладене на нього завдання на той час було вже виконано. Напрошується припущення, що про­токоли є чимось на кшталт семінарської роботи (Seminararbeit) цієї таємної спілки, яку було про­ваджувано під безпосереднім керівництвом і впливом Ахад Гаама. На засіданнях цього братства їх піддавали розглядові й обговоренню — цим і пояснюється побудова всього плану у вигляді протоколів окремих засідань.

8. Діалог показує багато в чому разючу подібність і погодженість із багатьма місцями та думками Герцля в його “Таgеbuсhеr” і “Juden-staat”. Цей факт є доказом того, що діалоги є над­банням єврейського духу. Така ж разюча подібність і погодженість є й між названими тво­рами Герцля й Протоколами. Це доводить, що і
Протоколи також є плодом єврейського духу.

Дивна розповідь Герцля про корабель “Сіон”, і так само діалоги мудреців у його романі “Аlt-nеulаnd”, нав'язують думку, що Герцлю було відо­мо про зв'язок між Діалогом (Жолі) й Протокола­ми і що він у своєму романі хотів увічнити Жолі, котрого він прославляє під вигаданим ім'ям Жое Леві.

9. Припущення, що Протоколи було укладено російською владою, Рачковським чи Нілусом, з метою утримати Царя від ліберальних реформ і з метою налаштовування Государя проти євреїв, нічим не можна довести. Навпаки, досить важливі дані якраз суперечать цьому:

а) Протоколи є неповними: якщо порівняти їх з Діалогами ці прикрі пробіли можна встановити; особливо, відсутнім є вступ, а наприкінці — пояс­нення, що його в протоколі 16, 7 обіцяв сам автор. Зовсім виключена можливість того, що яке-небудь російське урядове відомство або російські державні чиновники могли б представити Цареві або своєму Урядові настільки недосконалу робо­ту;

б) численні тези й пояснення в Протоколах зовсім виключають можливість припускати, що Протоколи було складені російськими чиновни­ками;

в) опубліковані Бутмі і Нілусом Протоколи за­лишалися за увесь час існування Царської Росії, а після падіння Царського уряду аж до 1920 р. зовсім непоміченими. Зегель доводить це. Поши­рення Протоколів, отже, Царський уряд аж ніяк не заохочував;

г) проти російського авторства Протоколів на­чебто задля мети, якої намагався досягти російський уряд, говорить і та обставина, що в Протоколах не можна знайти ані найменшого на­тяку на Росію, у той час як єврейське питання відігравало саме в Росії значну роль.

10. Усі сіоністичні конгреси ведуться подвійно: під час сіоністичних конгресів засідає одночасно й таємна конференція — це видав заступник рабина Р. Флейшман у Скокі. Різні обставини підтвер­джують правильність цього припущення:

а) під час сіоністського конгресу в Базелі 1899 р. відбулася, відповідно до протоколу засідання, особлива нарада учасників з'їзду, які були члена­ми ордену Бнай-Бріт;

б) на сіон. конгресі в Базелі 1903 р., відповіднодо опублікованого повідомлення масона др-а Марецького, члени ордену Бнай-Брит мали також особливе засідання;

в) згідно з Е. Жуен, уже раніше було скликанона 1897 р. конгрес ордену Бнай-Бріт;

г) сам Герцль писав, що Базельський конгрес сіоністів буде як гласним, так і конфіденційним;

д) свідок Макс Боденгеймер, який особисто брав участь у конгресі 1897 р., зізнався і підтвер­див, що відбулося і негласне засідання, у якому брали участь від 40 до 50 делегатів. Отже, тут ідеться не про конфіденційне засідання конгресу сіоністів, на якому учасників налічувалася відносно невелика кількість, а про особливе засідання певної й досить чисельної групи — оче­видно, про таке ж засідання, які відбувалися в 1899 і 1903 роках.

11. Твердження, що Протоколи не могли бути предметом обговорення на першому Сіон. кон­гресі, тому що конгрес був цілком гласним і про­токоли засідань про них не згадують, таким чином, постає в зовсім іншім вигляді. Протоколи було обговорювано не на офіційному сіон. кон­гресі, а на таємному паралельному конгресі масонів ор. Бнай-Бріт.

Установивши останнє, стає зрозумілим, чому Базельський документ мав приписку в кінці: “Підписано Сіоністськими представниками 33 ступеня” (Бутмі) — і згідно з Нілусом: “Підписа­но сіоністськими депутатами 33 ст.” (це переклад з німецької, тому що в російських оригіналах текст може бути іншим); чому Бутмі у своєму ви­данні особливо підкреслює: “Не плутати з пред­ставниками сіонізму” і, нарешті, чому цей доку­мент було написано французькою мовою і надіслано до Франкфуртської ложі.

12. Єврейська програма світового панування міститься не тільки в зазначених двох таємних до­кументах, справжність яких заперечує єврейство, але така ясно провадиться і в поширюваних “Міжнародним товариством серйозних дослід­ників Біблії” писаннях, справжність яких не дово­диться заперечувати. Підривом християнських релігій і нацьковуванням мас на державну владу дослідники Біблії прагнуть революціонізувати народи та зруйнувати держави, щоб вибудувати месіанське царство під єврейською орудою. Зовсім того ж самого хочуть і Протоколи. Офіційне єврейство ставиться до цієї міжнарод­ної організації співчутливо і з повною симпатією, оскільки “Judisches Lexikon” знаходить для цього
руху співчутливі слова, говорячи, що воно має наметі поглиблення християнства за допомогою повернення до справжнього змісту Біблії. А Прото­коли? Вони також повертаються до змісту Біблії, що, відповідно до єврейських поглядів, обіцяє об­раному народові панування над світом. Шанува­ти, визнавати й співчувати вченню серйозних дослідників Біблії, а в той же час відкидати Про­токоли є протиріччям за суттю, бо якщо вчення дослідників Біблії відповідає змістові Біблії а, от­же, справжнє, то й Протоколи справжні.

13. Місце в Протоколах 9, 14, у якому йдеться про загрозу підриву підземних залізниць, слугує євреям головним доказом того, що Протоколи є підробленими. Ці єврейські заперечення спросто­вано мною в II частини, у відповіді на питання 6, 8. За приклад можливості таких терористичних актів мною там наведено вибух кафедрального со­бору в Софії. Наступним прикладом тому, як у цих колах упиваються кривавими фантазіями й бажанням убивств, можуть служити твори сер­йозних дослідників Біблії, у яких вони оповідають про майбутнє винищення християнських держав:

“Усі пророцтва надають право зробити висно­вок, що ця боротьба буде супроводжуватися жах­ливим кровопролиттям” (Schriftstudien VII. — S. 305).

“Тексти Св. Писання справдяться буквально й у жахливий спосіб, а саме: потоком дійсно пролитої крові, порівняно з яким європейська війна є лише прелюдією” (Schriftstudien VII. — S. 393).

“Святилища і вулиці християн буде у точному сенсі заповнено вбитими в ці часи нещасть” (Schriftstudien VII. — S. 560). Примітка: кафед­ральний собор дійсно був заповнений убитими!

“Трупи, що валятимуться на вулицях, потрібно буде прибрати... Мертвим не будуть віддані військові почесті під час поховання, їх просто за­риють, як диких звірів... Похованням мертвих бу­дуть зайняті організовані робітники” (Rechtfertigung 2 Bd. — S. 338 — 341).

14. “Ніколи не існувало такої міжнародної єврейської організації, яка б плекала плани про світове панування”, — сказав, згідно з “Wahrheit” від 2 листопада 1934 р., на суді д-р Хаїм Вейцман.

На це відповімо: міжнародними єврейськими організаціями, які прагнуть до світового пануван­ня, є Alliance Israelite Univercelle й орден Бнай-Бріт.

Міжнародними допоміжними організаціями єврейства є все інше франкмасонство й “Міжна­родне товариство серйозних дослідників Біблії”.

Міжнародними рухами в наймах євреїв є марк­сизм, комунізм і більшовизм.

Цитаделлю міжнародної єврейської влади є найвищий фінансовий світ (Носhfіnаns), світова преса й уведений в оману пролетаріат.

15. Політичні події, особливо останніх деся­тиліть, розвивалися під міжнародно-єврейським впливом і дивовижно збігалися з накресленнями, здійснюваними Протоколами. Програму Прото­колів було під єврейським проводом майже цілком упроваджено й здійснено в більшовицькій Росії.

16. Упродовж років єврейство боролося з Про­токолами лише скупленням або забороною таких видань, газетними або іншими статтями. Це була дрібна війна, що її провадили нерідко досить сумнівними засобами, як-от: перекручуванням фактів і накиданням тіні на певних осіб. Тим ча­сом усі ті особи, які повинні були знати про похо­дження Протоколів, тобто всі здатні бути для євреїв небезпечними супротивниками, померли, особливо з росіян: Рачковський, Бутмі й Нілус; із французів: Е. Жуен і Р Ламбелен; з німців: Готфрід Цур-Бек і Теодор Фріч; з іудеїв: Ахад Га-ам, Нордау, Герцль і А. Требич. І тільки тепер єврейство піднімає питання про справжність Протоколів.

17. Я закінчу достопам'ятними словами пись-менника-єврея Артура Требича, що він їх сказав у присвяченій Протоколам книзі “Deutscher Geist oder Judentum” (S. 74):

«Той, який, як автор, є сповнений передчуттям давно уже угледів, вислухав і вичитав усе в цих таємних актах висловлені думки, цілі й наміри відносно всього нашого економічного, політич­ного і духовного життя, може з повною впев­неністю поручитися за те, що це все є самим справжнім і непідробним вираженням гнучкого духу що прагне до панування над світом, і що це вираження є настільки справжнім і непідробленим, що арійський мозок — скільки б його анти­семітська ненависть і не штовхала б на підробки і наклеп, ніколи не був би взагалі в змозі додумати­ся до таких способів боротьби, до таких планів, каверзних задумів і шахрайств» [1].

Експертиза Флейшгауера, точність і твердість його формулювань викликали переполох у сере­довищі іудейських організацій, і насамперед у сіоністів. Іудейські «прихильники законності» оголосили експертизу Флейшгауера анти­семітським памфлетом і зажадали заборони його опублікування. За швейцарськими законами, усі документи, обговорювані в суді, можуть бути об­народувані в засобах масової інформації для їх го­лосного обговорення. Сіоністи ж зажадали забо­ронити публікацію друком документів, що їх на­водить Флейшгауер.

Від імені іудейських організацій експерт суду Лоослі заявив, що експерт Флейшгауер «склав памфлет в ім'я антисемітської ідеї. За кримінальним Бернським кодексом і кримінальними кодек­сами більшості цивілізованих країн експертизу Флейшгауера слід розглянути як аморальну літе­ратуру» [2].

Ми виставляємо Вас свідком захисту, на що сподіваємося отримати Вашу негай­ну згоду, і просимо Вашого сприяння.

Крім Вас, з росіян у Франції ми викликаємо

1. М. Є. Маркова 2-й.

2. Ген. А. Спіридовича.

3. Андрія Рачковського (сина). Намічається виклик племінниці С. Нілуса.

Я рекомендую Вам звернутися до Ген. Спіридовича або М. Є. Маркова, які в курсі справи й ознайомлять Вас із нею.

Вважаю за належне заздалегідь запевнити Вас, що Ваш виступ як свідка і пов'язані з ним витрати (залізн., перебування та ін.) оплачуються створеним “міжнародним панарійським комітетом”, так що Ви не зазнаєте ніяких матеріаль­них втрат.

Прошу не відмовити в люб'язності повідомити мені Вашу думку з приводу про­цесу, а також, чи згодні Ви на виклик Вас як свідка.

Із цілковитою повагою, Поручик Борис Тедлі Умовна адреса для коресп. з приводу “С. П.”...»

«Берн, 17. XII. 34.

Вельмишановний Миколо Пилиповичу,

Підтверджуючи одержання Вашого люб'язного листа від 13-го цього грудня, поспішаю відповісти Вам на нього таке.

1. Ген. Нечволодов. До його співробітництва ми вдалися на підставі вказівок з усіх боків і це співробітництво вважаємо досить доречним <?>. Однак із боку лю­дей, близьких генералові, ми одержали... (нерозбірливо. — О. П.) про небажаність його виступу (особистого) внаслідок украй хворобливого стану генерала. Нам повідомили, що генерал дуже нервовий і він може отримати удар. Звичайно, ми не хочемо взяти на себе ризик зруйнувати і до того тендітне життя генерала. Тому ми вирішили, щоб генерал виклав свої показання особисто в співробітництві з М.Є.М. (М. Є. Марковим. — О. П.) і цей останній використовував їх на суді. <...>

Одночасно з Вашим листом піде лист нашому експертові з вимогою викликати Вас до Веймара або Ерфурта для обміну думок. Наскільки мені відомо, наш екс­перт працює пліч-о-пліч з Бостуничем. Мені здається, що спільно з цим останнім Ви можете досягти багато чого. Однак зазначу, що я аж ніяк не фахівець у F:.М: (франкмасонство. — О. П.) і тому мені невідома вченість Бостунича.

Імовірно, на початку 35 р. я знову приїду в Париж. Спробую зустрітися з Вами.

Процес відкладено до 15 січня. <…>

Поки побажаю Вам успіху у Ваших підготовчих роботах.

Зі щирою до Вас повагою Борис Тедлі»

Вельмишановний Миколо Пилиповичу,

Підтверджую одержання Вашого листа від 17-го і 22-го ц. м., як і попереднього, до­кладного (що його я переслав до Ерфурта).

Відповідаю за пунктами:

Про ген. Нечволодова. Барон ф. Ролль і я вважаємо його досить ученим свідком, і нас дуже тішить, що ми можемо використовувати його свідчення так, як Ви це пишете. <...>

Про Вас як про людину “неприємну” (Ваш вислів). Я, між іншим, теж людина “не­приємна”, тому що є вихованим у військовому дусі. Іншими словами, свій виклад думки в кольорові папірці загортати не звик. Кажу, що і як думаю. Так само, як вочевидь, і Ви.

Яким би Ви свідком ни були для “деяких”, але для справи, для Росії Ви найне-обхідніший свідок. Цього досить. Я офіційно доводжу до Вашого відома про те, що ми виставляємо Вас свідком захисту. <...>

З цілковитою до Вас повагою Борис Тедлі.

Р. S. Якщо у Вас є можливість, працюйте з М. Є. М. (М. Є. Марков. — О. П.) — на нього в нас теж великі надії.

Р. Р. S. Під час зустрічі не відмовте в тому, щоб доповісти Ген. Нечволодову, що ми раді його згоді виступити особисто і цінуємо його самовідданість, приймаючи до уваги його підірване здоров'я. Прошу засвідчити йому мою найглибшу повагу і щиру відданість.

<Приписка в двох місцях листа:>

Графа Ланського ми вирішили запросити також. Завжди зручніше, якщо більше свідків, які стверджують одне». <...>

«Берн, 27.ХІІ.34

Вельмишановний Миколо Пилиповичу, Лише сьогодні я одержав Вашого листа від 18-го ц. м., що його за моєї відсутності дру­жина через непорозуміння віднесла адвокатові. Листа, утім, отримано вчасно. Однак за­значені Вами матеріали:

1.     Масонство в рос. еміграції й

2.     La grande loge de France

я ще не отримав (чи не забули Ви вислати їх?). “Lа F:.М:. feminine” я маю.

Що стосується Вашого бажання дати свідчення по-французьки, то це ролі не відіграє, тим більше що тут, за рідкісним винятком, усі говорять французькою мовою.

Мені хотілося порадитися з Вами з наст. питання. Як Вам, звичайно, відомо, місцева публіка дуже мало компетентна в “російському питанні”. Наш адвокат теж не вельми компетентний. Чи не думаєте Ви, що було б корисним просити кого-небудь із дуже досвідчених і обізнаних людей — наших російських адвокатів — приїхати до розгляду справи в Берні і допомагати нашому захисникові під час допиту свідків обвинувачення? Чи не порадите Ви кого-небудь підхожого? <...>

На додаток до моїх попередніх листів повідомляю Вам, що ген. Нечволодов фігурує в списках запрошених свідків, яких ми запросили. Я особисто переглядав списки сьогодні.

Зі щирою повагою Борис Тедлі

При сьому 3 документи»

«Берн, 14.ІІ.35

Вельмишановний Миколо Пилиповичу, Ми приїжджаємо в суботу, 16-го ввечері. Просимо Вас у неділю 17-го в 10 час. ранку до Hotel Vignon (23, Vignon).

Якщо цей час Вас або не влаштовує, то повідомите, призначивши зручніший Вам за зазначеною адресою, на моє ім'я. Витрати Ваші повернемо.

Щиро відданий Борис Тедлі»

«Берн, 9.VIII.35

Вельмишановний Миколо Пилиповичу,

Одержав Вашого відкритого листа тільки сьогодні, тому що був у від'їзді.

Ви дуже помиляєтеся, якщо думаєте, що ми хочемо припинити з Вами відносини. На­ше мовчання пояснюється просто: у нас зараз затишшя. Нічого певного невідомо. Як я Вам уже писав, ми виставили Вас свідком. Що стосується Принцева й Енгельгардта, то першого було виставлено помилково і щодо якого ми задовольнимося його письмовими свідченнями.

Що стосується запропонованої Вами книги Петровського, то в Берні нею не зацікав­ляться, тому що вона написана по-французьки. В франц. кантонах у мене немає зв'язків серед книгопродавців.

Є й прохання до Вас, утім, це лише питання. У №-рі від 20 липня “Pariser Tageblatt” поміщена стаття проф. Тамбурцева! Чи не жид він? Чи мешкає в Парижі, чи, може, в СРСР? Якщо Вам випадково відомо, повідомте. Не серджуся на мовчання.

Щиро відданий Борис Тедлі»

«Берн, 23 травня 1937 р.

Дорогий Миколо Пилиповичу,

Щиро дякую Вам за надіслані книги. Ваша робота про великий Орієнт дійсно є капітальною. Довелося Вам добре потрудитися. Зрозумілою є також і “симпатія” до Вас з боку нинішньої Франції.

Вашу статтю я переслав до Харбіна. Вона, безумовно, дуже й дуже підходить, і я про­шу Вас і надалі допомагати в роботі щодо викриттів масонства.

Також я надсилаю Вам кілька журналів по філателії, з яких Ви зможете з'ясувати потрібні Вам адреси для придбання марок.

Свого часу Ви були настільки люб'язні надіслати мені Вашу роботу про Велику ложу Франції. Чи випустили Ви другий том чи ще ні? Мене дуже цікавить.

У нас усе як і раніше. Жидки повели кампанію з дискредитування нас. На мене цілий ряд доносів з обвинуваченнями щодо шпигунства на користь Німеччини. На підставі цих доносів у мене був зроблено обшук і вилучення кореспонденції. Тепер притягають до су­ду за збирання відомостей проти євреїв і масонів.

Ніколи подібного несправедливого акту з боку швейцарської влади я не очікував. Не думалося мені, що жидки й масони і тут панують настільки. Доводиться розчаровуватися.

Утім, ми ще подивимося, хто візьме гору.

Ваш Борис Тедлі»

«Берн, 19 серпня 1937 р.

Дорогий Миколо Пилиповичу,

Підтверджую одержання Вашого доброго листа від 16-го ц. м. і 4-ї частини Вашої статті.

Не буду вдаватися в подробиці про фашизм. Я теж переконаний монархіст, але не зна­ходжу розбіжностей у фашизмі з моїми поглядами. Завжди ж і скрізь наполягав, що ми, монархісти, зобов'язані нашими переконаннями входити в організації активу з метою впливати на ці організації в напрямку нашої думки.

Фашистська партія, безумовно, є глибоко монархічною. Візьміть, приміром, №№ “На­шего Пути”, присвячені Єкатеринбурзькому злодіянню. Ці газети — блискуча пропаганда монархічних ідей.

Тому я не думаю, що скорочення Вашої статті має якийсь стосунок до Вашого мо­нархічного переконання.

Я написав у Харбін, категорично вимагаючи розміщати Ваші статті повністю або вза­галі не розміщувати. Одночасно я наголосив, що Ваші знання масонства надзвичайно не­обхідні для пропаганди антимасонства.

Що стосується моїх тутешніх неприємностей, то сталися вони винятково з вини Фл<ейшгауера>, який своєю вкрай нерозумною політикою майже остаточно занапастив усю справу.

Випуском усілякого матеріалу, прямо спрямованого вже не проти жидомасонів і судді, але й проти Швейцарії взагалі, він поставив нас у надто дурне становище. Певна річ, що все окошилося насамперед на мене, як на представника Фл. у Швейцарії. <...>

Крім мене, до відповідальності притягнуто й самого Фл.

Зрозуміло, що про якесь шпигунство взагалі не може бути й мови. Фл. — судом при­значений експерт і в цьому призначенні є начебто судовим чиновником, тому не є логічним звинувачення такого роду, але все-таки це звинувачення і, які б ні були його наслідки, потерпілою стороною є я.

Із листопада м-ця і донині ще не закінчено слідство, і суд ще буде. Цікаво, що розгляд справи доручено саме тому ж судді, який головував у справі про Протоколи. <...>

Фл. на всі заклики слідчого завітати в Берн для дачі свідчень і запевняння, що його не піддадуть арештові, з'явитися відмовився, що викликало переконання в його “гріхах”, і у такий спосіб збільшило мої “шанси” на вирок.

Звичайно, що цим процесом я остаточно прикінчений у Швейцарії, і я просив Фл. за­брати мене до Німеччини й дати можливість заробітку. Куди там! Відразу ж став мене ко­стити і всюди обмовляти. Микола Євгенович <Марков>, як мені передавали, заступився було за мене, але, побачивши марність і перебуваючи у залежності від Фл., замовк.

...Я розчарований у так званих друзях, що вічно кричать про панарійську солідарність.

Найобразливіше над усе те, що своїми ідіотськими витівками Фл. украй занапастив усю нашу справу у Швейцарії і поставив захист у надто важке становище. <…>

Зі щирим до Вас привітом і відданістю Ваш Борис Тедлі»

II

М. Є. Марков — М. П. Степанову

Видатний російський суспільний діяч, депутат Державної думи Микола Євгенович Марков, так само як і М. П. Степанов, повинен був виступати як свідок на Бернському процесі.

«Париж 5 грудня 1934 р.

Вельмишановний Миколо Пилиповичу!

Обидва Ваші листи (30 листопада і 1 груд.) я одержав і дуже дякую за люб'язну згоду по­сприяти успіхові Бернського процесу. Я цілком розумію Ваші побоювання розлучатися хоча б на короткий час з документами настільки великої важливості, але думаю, що є повна мож­ливість гарантувати схоронність останніх. По-перше, я сподіваюся, що Вас буде викликано до суду, отже, й документи будуть при Вас, а не при мені. Судові, звичайно, досить буде лише звірити фотографії з оригіналом і залишити в себе фотографії, та й їх лише на деякий час. Зараз ідеться про зняття фотографій з обраних місць. Фотографію я збираюся робити у своїй присутності, аж ніяк не залишаючи документів у фотографа. Тобто питання зводиться лише до того, чи можна довірити щорічники мені на кілька днів чи це ризиковано? Я думаю, що можна. Тільки навіщо хочете Ви пересилати поштою, та ще й рекомендованою? Видача під розписку з рук на руки є набагато певнішою. Адже на пошті дуже багато масонів. <...>

Я буду дуже вдячний Вам, якщо Ви, виходячи з наявних у Вас документів, притім таких, які Ви не побоялися б дати на показання в суді, зробили кілька точних цитат, що доводять вплив євреїв у масонстві. Додаю при цьому копію статті “Таалат и Гучков”, про яку Ви пише­те. У мене зберігається і вирізка ця з “Посл. Нов.”, але газета, папір майже... важко вже чи­тається. Пов'язані з цією статтею обставини, про які Ви пишете, досить цікаві, але я ніколи не забуваю, що наші листи, очевидно, читаємо не одні ми, і тому на цю тему не поширююся. Чи не думаєте Ви, що, буваючи в місті, Ви могли б зайти до старого соратника і побалакати про все, крім чорнила і паперу?

Вашу присутність на процесі я з самого початку вважав украй бажаною, що і висловив Вам у свій час. Якщо у Вас є й матеріал про участь російських масонів у революції 17-го року, підстроєної євреями, то тим більше треба Вам опинитися на місці судового двобою. Питання тільки в упорядкуванні справи з візою і паспортом, чим треба зайнятися тепер же. <...>

Сподіваючись незабаром побачитися з Вами, залишаюся щиро відданий М. Марков II»

«9 грудня 1935 р. № 161

Вельмишановний Миколо Пилиповичу, Напевно, Ви вже знаєте від Олександра Дмитровича <Нечволодова>, що я працюю те­пер у «Вельт-Динстві». За його дорученням звертаюся до Вас із проханням: чи не може­те Ви розпитати й з'ясувати наступну обставину: у масонських списках абата Турмантена за 1911 рік згадується серед масонів за однією з Алжирських лож якийсь Лоослі. За всіма ознаками це той самий швейцарець Лоослі, який виступав супротивником нашим як ек­сперт у Бернському суді. Бажано мати точну виписку того місця, де йдеться про цього Ло­ослі. Чи немає у Вас взагалі інших відомостей про масонство цього пана? На суді він кате­горично заявив, що він у масонстві не перебуває. Важливо знати, яке його ім'я (під яким ім'ям він згадується в списках). <…>

Як і раніше, зі щирою до Вас повагою М. Марков»

III

М. Є. Марков — М. О. Степанову

Генерал Микола Олександрович Степанов — двоюрідний брат М. П. Степанова і відповідно племінник першого публікатора Сіонських протоколів — перебував у дружніх відносинах з М. Є. Марковим і, так само як і він, брав участь (як негласного експерта) у Бернському процесі

«54, rue Fondary

Paris (15-е) 10 січня 1935 року

Вельмишановний Миколо Олександровичу, <...> По приїзді сюди Поттера з Ерфурта я переконався, що в “центрі” цьому дуже неблагополучно і ніякої системи нам не складуть. І серйозні свідки будуть лише з російської групи. У російській групі, як Ви знаєте, усі діють не тільки нарізно, але ще намагаються приховати одне від одного свої “козирі”. І сміх, і горе! Тільки хитрістю вдається проникати в ці “схованки”. Хоча теоретично ми зроби­ли поділ судового подання, і Нечволодов, і Спіридович не обмежилися розроб­кою своєї області питань... Особливо А. Д. Він сфабрикував цілий збірник на 150 сторінок, з яких жодного рядка не дав ще до Берна, як я не благав його надсила­ти частинами. Найкраще про цю справу з М. П. Степановим: він заборонив мені торкатися питання про іудомасонство, у якому компетентний лише він один, і віддається творчості на самоті. <...>

Процес знову відкладено й не відбудеться раніше кінця лютого. Підозрюю, що противна сторона пронюхала про нашу підготовку і, зокрема, затягує процес, щоб підготуватися до нових ударів. Поведінка п. Поттера є дуже підозрілою. Ця людина, чи не жид з походження, усе робить, щоби заплутати становище і пере­сварити відп. наших. Починаю думати, що він є таємним агентом темної сторо­ни і що М. П. Степанов щодо цього не помиляється. У всякому разі такий плута­ник і брехун не має керувати процесом. Експерта Флейшгауера я знавав 10 років тому, коли він здавався добрим німцем-антисемітом і чесною людиною. Поттер, напевне, обожнює його. Добре було б з'ясувати обстановку Ерфурта.

Зі щирою повагою до Вас М. Марков ІІ»