Поле битви — інформаційний простір(продовження)

У сучасних умовах, унаслідок по­дальшого розвитку інформаційних технологій, повалення будь-якого режиму уряду, стає, твердять фахів­ці, проблемою теж значною мірою технологічною, легковирішуваною. Г. Почепцов пише: «Немає необхід­ності ані у військових діях, ані в кро­вопролитті. Так було в Албанії, було в Болгарії, було в Індонезії… В усіх цих випадках “роздмухування” хвиль в одній із соціальних груп суспільс­тва (наприклад, студенти, вкладники трастів) у результаті перевертало весь човен. Цей меха­нізм резонансної технології, що є ключовим для інфор­маційної війни, дозволяє за конкретну суму і за наяв­ності відповідних фахівців змінити уряд будь-якої ма­лої або середньої країни. При цьому країна навіть не відчуває, що вона зазнає такого впливу зовні» [10]. Зов­нішнє управління при цьому може мати достатньо від­далений характер, створюючи певні системні умови для впливу.

Прикладом ефекту резонансу є студентське голоду­вання початку 90-х років минулого століття, коли внас­лідок інформаційного поширення протистояння, а від­так залучення до цього все більшої кількості людей, у відставку змушений був піти український уряд В. Масола. Ефект «резонансу» намагалися використати й під час президентських виборів в Україні 2004 р., коли ката­лізатором загальних дій мав стати конфлікт навколо об'єднання ВНЗ у Сумах. Однак влада завдяки швид­ким поступкам зуміла загасити вогонь протистояння.

Дослідники твердять, що інформаційні війни найус­пішніші для «агресора» там, де економічну нестабільність можна використати для політичної дестабілізації. Саме цей сценарій, говорить Г. Почепцов, застосували для моделі перебудови, коли свідомо провокували й пі­дігрівали стресові ситуації. Унаслідок цього було розір­вано схеми спілкування та управління і водночас наки­нуто нову сітку керування процесами. Такий механізм впливу дістав назву «контрольованого хаосу».

Інформаційна агресія, вплив ґрунтуються на викорис­танні в основному трьох «китів»: ЗМІ, культури, сус­пільних наук. Форми ж і канали поширення інформації можуть бути найрізноманітніші — історичні, культуро­логічні розвідки, музика, іграшки, технічні пристрої, ЗМІ тощо — залежно від завдань і цільових соціальних груп. Заразом інформаційна війна передбачає комплек­сне використання комунікативних засобів і дій, кориго­ваних відповідно до конкретного інформаційного прос­тору.

Визначають низку факторів, урахування яких дає змогу збільшити інформаційний вплив.

Один із них — ефект асиметрії, коли опонент унаслі­док інформаційної дії не може відповісти адекватно одразу. Стосується це, скажімо, поширення чуток, анекдотів, інформації через публікації та програми непідконтрольних ЗМІ.

Важливе місце посідають тут і неформальні канали спілкування, де найбільше циркулю­ють чутки, перекази, анекдоти, міфи, які дій­сність не може спростовувати. Здатність таких форм інформації до самостійного існування та поширення використовують для вкорінення певних образів, характеристик, ревізії офіцій­них оцінок подій. Часто саме неформальні ко­мунікаційні канали є найефективнішими у впливові, вони найорганічніше заповнюють інформаційні ніші, недосяжні для офіційного трактування. Прикладом може бути звістка про нібито смерть Президента України Леоні­да Кучми, який перебував на лікуванні в Баден-Бадені. Влада із запізненням змушена бу­ла спростовувати чутки офіційно. Тут спрацю­вало правило: немає проблеми — немає умов для чуток, мало достовірної інформації — є ґрунт для чутки. Показово, що спецслужби США для збирання чуток і анекдотів іракців створили у Багдаді групу «Комар», куди ввій­шли як військові, так і місцеві жителі. Завдан­ня групи — аналізувати зібрану інформацію, оскільки, переконані американці, у ній точна реакція на події в країні [6].

Доктор політичних наук Д. Ольшанський, який працював радником найвищого керів­ництва Афганістану, наводить приклади тех­нології використання чуток на чужій території в умовах збройного протистояння. «Розпов­сюджувалися різноманітні правдоподібні чут­ки. У деяких випадках їх підробляли під пові­домлення ВВС, оскільки цей канал вважався найпопулярнішим серед воюючих племен… Було визначено місця, де спілкування має найінтенсивніший характер і тому розповсюд­ження чутки найвиправданіше: спілкування на базарі, у чайхані, розмови з випадковим попут­ником у машині, що рухається в контрольова­ний опозицією район. Оскільки разового впли­ву було недостатньо, готували цілі блоки чу­ток. За часом функціонування чутки визначи­ли цифру в 12–15 днів, після яких чутка “вити­рається” чи витісняється. Але сформована нею позиція все одно продовжує діяти. Блок чуток складався з різнонаправлених повідомлень: прославляючі, дискредитуючі, співчутливі, за­хисні. Дію деяких чуток відстежили від почат­ку і до кінця. Наприклад, враховуючи те, що певна частина афганців йде на порушення за­борон, якщо знає, що вони не перші, запустили чутки, ніби доставили понад сто мільйонів аф­гані винагороди за здані американські ракети “Стінгер” і що вже понад 20 осіб поміняли свої “Стінгери” на мільйон афгані. Через тиждень з'явилися охочі продати ракети» [9].

Cлід зазначити, що, як стверджують інші джерела, враховуючи особливості і складнощі «чужого поля», радянські військові офіційно відмовилися від ведення психологічних опе­рацій в Афганістані. Так само вчинили ще ра­ніше у В'єтнамі.

Чутки, надто ті, що мають правдивий ґрунт, здатні каталізувати суспільні процеси. Таку роль виконали свого часу чутки про те, що ро­сійська імператриця — «німецька шпигунка», що вона «зраджує» Росію і Миколу ІІ. Чутки з часом стали міфом, і всі спростування звину­вачень набули вторинного характеру.

Подібну дискредитаційну роль виконують і анекдоти, що не завжди є «народною творчіс­тю», хоч їх і придумано для народу. Утім, анек­доти, як і чутки, використовують і з метою популяризації того чи іншого лідера. Такі інфор­маційні технології використовує штаб чільника ЛДПР В. Жириновського, в Україні постій­но видає збірки «позитивних» анекдотів про себе «співаючий ректор» М. Поплавський.

Сучасні ЗМК дають змогу легалізувати будь-яку чутку. Нині чи не основним першод­жерелом згаданої цільової інформації став Ін-тернет. Поширена через нього непідконтроль-на інформація у традиційних і масовіших ЗМІ набуває вже «офіційного» характеру, а мікро-подія стає макроподією, чим і досягається ефект комунікативного резонансу, унаслідок якого навіть недійсні «посили» можуть викли­кати масові дії, стимулювати підтримку, засуд­ження чи спротив, зміну поведінки. Комуніка­тивний резонанс було використано під час інс­пірування сербських погромів у Косово на по­чатку 2004 р., коли ситуацію каталізували, ви­користавши загибель албанських підлітків.

Ефективно використовують і ефект збіль­шення інформаційного навантаження, коли обсяг інформації відволікає, дезорганізує її от­римувача. Це дає змогу цільово переорієнтува­ти його на оціночні сприйняття, потрібні від­правнику інформації. При цьому ведеться бо­ротьба і за ініціативу в трактуванні чи замов­ленні «теми». Підмічено, що постійно в центрі уваги громадськості може одночасно перебу­вати обмежене коло тем — до п'яти. Подати їх, заволодівши у такий спосіб увагою, приверну­ти її до бажаного чи навпаки — відвернути від небажаного — завдання інформтехнологів. Контроль за інформаційним простором дає та­ку можливість.

Своєрідним вищим пілотажем інформацій­них технологій є при цьому використання ефекту напруженого очікування «цільове створення ситуації невизначеності, коли адре­сат очікує розкриття анонсованої теми чи, за­хоплений сюжетом, напружено очікує розв'яз­ки» [7]. Такий психологічний прийом передба­чає нагнітання ситуації, завищення можливої загрози, а то й залякування, після чого пропо­нують вигідне для «контролера» рішення. Йо­го застосували під час газового «протистоян­ня» російських і українських правлячо-бізне-сових еліт на початку 2006 р., коли під вигля­дом компромісного виходу зі створеної кризи Україні нав'язали «рятівні» необґрунтовано високі ціни на газ.

Контроль над ЗМІ зручний і для застосуван­ня технології замовчування. Приклад — кон­флікт, сторонами якого стали Міжрегіональна Академія управління персоналом і Міністерс­тво освіти  та науки  України.  Протестуючи проти сваволі чиновників, їхніх протизакон­них дій, на вулиці, під будівлі Секретаріату Президента, Кабінету Міністрів України, між­народних представництв вийшли тисячі сту­дентів та викладачів найбільшого недержавно­го ВНЗ. Усі дні протестів — аж до судового за­доволення основних вимог протестувальни-ків — жодне (!) із всеукраїнських друкованих видань, електронних ЗМІ, координованих із президентської прес-служби, не розповіло про протестні акції, що охопили всю Україну. Зі шпальт видань, керуючись «думкою» Банко­вої, знімали навіть підготовані матеріали про страйк [3]. У цей же час видання категорично відмовлялися оприлюднювати будь-яку пози­тивну інформацію про Академію, її заходи, не пов'язані з конфліктом, таку заборону було поширено навіть на рекламну інформаційну діяльність.

Проводячи інформаційні операції, слід зау­важити, широко застосовують не лише справ­жні, а й неправдиві факти та міркування, ло­гічні конструкції, що дають змогу (незалежно від того, на які факти — справжні чи вигадані вони опираються) підвести до запрограмова­них висновків.

Такі технології дезінформації, дифамації, створення образу зловмисника широко зас­тосовували й проти МАУП, науковці якої по­рушили табуйовану впродовж тривалого часу тему відповідальності сіоністських організа­цій за більшовицький терор і визиск українців вже за нового часу. У кампанії дискредитації Академії задіяли всі контрольовані сіоністами ЗМІ (а це більшість центральних медій), під­контрольні організації та установи, народних депутатів [4]. Вершиною безглуздя та цинізму стало поширюване обвинувачення Академії в санкціях США проти України, призупинені відміни дискримінаційної поправки Джексона-Веніка. Спростування цих звинувачень, що її здійснили навіть самі американці, жодне з видань, які дезінформували українців, не оп­рилюднило…

Під час розроблення та ведення інформацій­них операцій ураховують й інші чинники, здатні впливати на людей. Різні мовні конс­трукції, семантичний ряд, тексти по-різному діють на аудиторію (поети, приміром, завжди були на вістрі революцій). Слово здатне цільо­во не лише інформувати, а й програмувати, ко­дувати поведінку, що також використовують. Семантичний, мовний терор — одна з ознак ве­дення інформаційної операції. Об'єкт впливу ставлять в умови дискомфорту, а він, шукаючи рівноваги, просувається у визначеному «агре-сором» напрямі. Як «доважок» такого терору може бути використано цільовий витік інфор­мації, поширення інформації або чуток, що нагнітають ситуацію. Такими були повідом­лення про порушення кримінальних справ, не­минучі допити, арешти високопосадовців куч-мівського режиму Кравченка, Кирпи, Щерба­ня, Боделана, Бакая та інших, що призвело до самогубства одних та втечі за межі країни ін­ших. Не виключено, що саме це, а не розсліду­вання і притягнення винних до відповідаль­ності, і мали на меті замовники витоку інфор­мації. Щоб впливати на свідомість, застосову­ють і візуальні (образотворче мистецтво, кі­но), звукові (музика), інші прийоми.

Особливе місце у тактиці інформаційних во­єн займає «проблема лідера». Вивчення кому­нікаційних зв'язків, уподобань «тих, хто ухва­лює рішення», непомітне нав'язування їм ка­налів отримання інформації — з арсеналу ін­формаційної війни. Свого часу багато розмов спричинила інформація радянського КДБ про існування у вищих ешелонах влади СРСР «агентів впливу», завданням яких і була реалі­зація плану «перебудови». З іншого боку, знання залаштункового життя лідерів против­ника дає зброю і для прямої дискредитації вла­ди, адже втрата поваги до зверхників — втрата, твердять психологи, власних внутрішніх цін­ностей, а відтак пошук нових. Спецслужби всіх провідних країн збирають і аналізують будь-яку інформацію про помітних людей ре­ального чи потенційного супротивника, навіть союзників, яку можна використати для впливу на них чи їх дискредитації. Відомо, скажімо, що британська розвідка Інтеллідженс сервіс, як і розвідки союзників, накопичила чималі досьє на Адольфа Гітлера, що стосувалися йо­го приватного, інтимного життя. Однак цю ін­формацію проти фюрера за його життя так і не було використано [8].

Нерідко інформаційну війну ведуть і на по­зитивному ґрунті. Стосується це, скажімо, нав'язування альтернативних уявлень, пропа­ганди взірців, кращих за наявні, створення об­разів людей, здатних поліпшити життя. Часто такий «позитив» для системи є не менш руй­нівний, аніж пряма компрометація режиму.

Інформаційні війни можуть мати і локаль­ний характер. Скажімо, влада — опозиція, вла­да — олігархи, олігархи — олігархи й ін. Вкла­даючи гроші в мас-медіа та контролюючи ін­формаційний ринок, власники ЗМІ здобува­ють додаткові і потужні важелі обстоювати свої інтереси, нав'язувати своє бачення тих чи інших подій та процесів, власне — руйнувати «вороже» середовище. Інтереси ж можуть бу­ти різними — від ідеологічних, навіть етніч­них, до приземлено економічних. Прикладом українського «глобалізаційного» використан­ня ЗМІ для формування громадської думки, впливу на владу стало задіяння одразу трьох загальнодержавних телеканалів, що фактично належать єврейському олігарху Вікторові Пінчуку, під час конфлікту щодо приватизації од­ного з підприємств. «Війна за феросплави-2005» засвідчила, що в умовах приватномоно-полізованого національного інформаційного простору навіть держава не здатна інформа­ційно адекватно реагувати на зазіхання комер­ційно-політичних кланів. Інформаційні техно­логії не новина і в кримінальних протистоян­нях.

У 1995 р. в Донецьку на стадіоні «Шахтар» під час футбольного матчу внаслідок потужно­го вибуху загинув президент місцевого клубу Ахаті Брагін — він же кримінальний авторитет Алік Грек, а з ним ще кілька осіб. Убивство ста­ло фіналом більшого протистояння за переділ зон впливу у регіоні. Як розповідав на судово­му процесі один із членів банди, яка здійснила вбивство Брагіна, Вадим Болотських, ще до початку «бойових дій» проти конкурентів по­вели інформаційну війну. По Донецьку поши­рювали чутки, що з Аліком Греком вести спра­ви ненадійно, що скоро йому настане кінець, а «дружити» потрібно з іншими, угрупованням Рябіна-Кушніра, яке може вирішувати «будь-які проблеми» (саме вони й конкурували з Брагіним). І коли «громадську думку», здава­лось, було підготовлено, тоді й прогримів ви­бух на стадіоні.

Розробки в інформаційній галузі поглина­ють величезні ресурси, лише США витрача­ють на створення нових інформтехнологій до двох мільярдів доларів на рік. Дослідники го­ворять про фактично нову еру гонки озбро­єнь — в інформаційній сфері. Новітні дослід­ження і винаходи видаються вигадкою фан­тастів і свідчать про небезпеку жорсткого кон­тролю за свідомістю людини, а отже — сус­пільством.

Російський дослідник Г. Рогозін перекона­ний, що для маніпулювання поведінкою, нас­троями вже нині активно застосовують пси­хотронний вплив на людей. Зокрема, ствер­джує він, саме під час конфліктів перебудови активізувалися так звані НЛО, які бачили в різних куточках СРСР. Таким чином, не вик­лючено, людей вводили в транс, в стані якого легше нав'язувати потрібні рішення. Багато хто свідчив і про появу НЛО в ті часи над Києвом. Г. Рогозін припускає у зв'язку з цим можливість застосування відповідної техноло­гічної апаратури для дистанційного впливу.

Про спроби подібного впливу свідчить і ко­лишній співробітник КДБ, радник Федераль­ної служби охорони при президенті Росії Бо­рисі Єльцині Юрій Малин. Він говорить, що з метою зменшення можливого психофізичного впливу на російського лідера було створено навіть спеціалізований підрозділ, який зай­мався нетрадиційними технологіями управ­ління свідомістю. Сталося це після того як у кабінеті Єльцина виявили направлену антену, через яку хтось, за оцінками фахівців, намагав­ся впливати на президента. Ю. Малин гово­рить, що небезпека була досить серйозною, бо вже на початок 1990-х рр. над створенням при­ладів для пси-впливу лише в СРСР працюва­ло понад 20 інститутів, роботу яких координу­вав Центр нетрадиційних технологій при ДКНТ СРСР. А ще до того — 1987 р. — прем'єр-міністр М. Рижков схвалив програму з використання пси-технологій, де йшлося зокрема і про засоби управління людьми і впливу на механізм ухвалення рішень. Кури­рував програму, стверджує газета «Комсо­мольская правда», відставний генерал-лейте­нант Головного розвідуправління Фір'яз Ханцеверов, працювали ж над нею вчені АН СРСР та АН України. Ю. Малин стверджує, що в ре­зультаті науковці створили «біоенергогенера-тори», які можна було використовувати як для лікування, так і для негативного впливу на здоров'я і поведінку людей. Зокрема, апарат «Радіогіпноз» із допомогою НВЧ-випромінювання дозволяв присипляти людей на відстані до 50 кілометрів. Його винахідник Іван Качалін у звіті про успішне випробовування апара­ту у військовій частині 71592 під Новосибір­ськом стверджував, що за допомогою облад­нання можна не лише викликати сонливість, а й впливати на організм людини на клітинному рівні. Дослідження не припиняли в Росії і пізніше. За часів Бориса Єльцина існувала навіть програма «Забезпечення дистанційного впли­ву на механізм ухвалення рішень», на яку ви­ділили 500 млн рублів. Нині такі дослідження засекречено. За даними Юрія Маліна, активно проводяться вони у США. Є свідчення, що американці вже створили радіовипромінювачі спеціально модульованих сигналів, які здатні контролювати поведінку людей на відстані ти­сяч кілометрів. Не виключено, говорить уче­ний, що такі технології вже використовували­ся, у тому числі і під час виборів у Росії та Ук­раїні.

Про подібні можливості говорять й інші екс­перти, зокрема доктор технічних наук, гене­рал-майор В. Ашуганов [5].

Проблема технологічного впливу була темою обговорення і комітетів з оборони та націо­нальної безпеки Держдуми Росії, 90 росій­ських депутатів надіслали президенту Росії В. Путіну листа із стурбованістю щодо розро­бок психотронних видів зброї у США. Безпосе­редньою причиною обговорення стала інфор­мація про американські дослідження за так званою програмою HAARP (ХАРП). Офіційно стосується вона вивчення північного сяйва. Однак, як з'ясувалося з витоку інформації, ре­зультати досліджень цілком можуть викорис­товуватися для створення принципово нових видів зброї — геофізичної, кліматичної, пси­хотронної. Ще наприкінці 70-х років СРСР на­магався домовитися із США про припинення таких досліджень з воєнною метою. Однак аме­риканці відмовилися від підписання відповід­них угод, а всі роботи з програми засекретили.

За свідченням російського експерта В. Ба­ранця, ефект зброї ХАРП полягає у впливі че­рез потужне опромінення на іоносферу Землі, коли певні її ділянки можна перетворювати на своєрідні величезні дзеркала, що здатні відби­вати радіохвилі. Це цілком можна застосову­вати для поліпшення і посилення зв'язку. Про­те такі «дзеркала» за певних умов можуть і вбирати радіохвилі, порушувати зв'язок у то­му чи іншому районі, навіть на цілих конти­нентах. А це вже, зауважує В. Баранець, можна застосовувати з воєнною метою, коли в потріб­ному місці вийде з ладу все електронне облад­нання. Знову ж таки за певних режимів «нака­чування» іоносфери можна впливати на психі­ку людей. Результат — «армія противника перетворюється на натовп ідіотів, населенням ці­лих країн маніпулюють як завгодно, приво­дять і скидають уряди…» [1].

Слід сказати, що будь-які спроби росіян ви­нести проблему ХАРП для обговорення на міжнародному офіційному рівні США досі блокували.

Зауважимо, що попри всі спроби проблему не вдається замовчати. Так, визначаючи основні тенденції, що впливають на криміналізацію людського співтовариства ООН як принципово загрозливі виокремила можливість ідеологічно­го диктату і насильства над людиною через вплив засобів масової інформації, можливість використання інформаційної та психотропної зброї для впливу і зомбування людей [2].

Розвиток інформаційних технологій дає під­стави говорити і про якісно новий рівень власне прямого воєнного протистояння. Виникла реальна можливість відповідати на збройну аг­ресію, використовуючи інформаційний вплив для нейтралізації комунікацій нападника на його території, дезорієнтування його економі­ки, ринків. Дослідники звертають увагу на аси­метричний характер інформаційної зброї, заг­рози, що приховані в технологічній перевазі розвинених країн. Г. Почепцов пише: «Постін-дустріальні країни мають досить потужну інф­раструктуру, що водночас робить їх сильніши­ми у галузі інформаційного впливу. Водночас ці країни стають більш вразливими для інфор­маційної зброї. Країни аграрного ступеня роз­витку не мають такої інфраструктури, тому є менш вразливими. Але вони можуть планувати і впроваджувати власні дії для інформаційного впливу на постіндустріальні країни» [11].