«В Україні має бути українська влада, а господарем — титульна нація» (Доповідь на V (позачерговому) з'їзді УКП)

Георгій ЩОКІН

Дорогі однопартійці, співвітчизники, брати і сестри!

Сьогодні ми проводимо свій останній з'їзд перед реєстрацією в ЦВК. Попереду на нас чекає не просто велика робота, а щоденна, щогодинна важка боротьба за Українську Україну, за її національне сьогодення та омріяне майбутнє. Кінцевий результат цієї боротьби залежатиме від кожного з нас, і кожний з нас повинен бу­ти гідним високого гасла нашої партії — «Бог і Україна — понад усе!»

Наші можливі союзники і вже відомі супротивники

Ми йдемо на вибори са­мостійно, але, сподіваємо­ся, не без ідеологічних со­юзників. Такими вважаємо більшу частину УНА Ю. Шухевича, ВО «Свобо­да» О. Тягнибока, КУНу «Соборовців», які вийшли разом з Л. Лук'яненком із партії Матвієнка, Народ­ного Руху та всі інші національно-патріотичні сили і Заходу, і Сходу. Чу­жими для нас є ідеологічні (або псевдоідеологічні) по­будови,  що  їх  сповідують комуністи, соціалісти та інші більшовицькі реваншисти, а також блоки Януковича, Кравчука, Литвина, Тимошенко та сіонізо-ваний НСНУ Безсмертного. У виборах бра­тимуть технічну участь і різні партії-клони, які, не маючи жодної ідеології, покликані відпрацьовувати надані їм гроші. Потрібно керуватися такою ознакою: хто найчастіше з'являється на нинішніх просіоністських каналах, той, найімовірніше, — клон або представник чужинських олігархічних кланів. Наш народ мудрий, він здатний зро­бити правильний вибір.

Проте не можна сидіти склавши руки. Треба активно розповсюджувати наші ви­дання (їхній наклад постійно збільшувати­мемо), листівки, організовувати масові акції, доносити до людей нашу основну ме­ту — розбудову Української України. Нині в країні така ситуація: серед політичних партій українські патріоти становлять помітну меншість, а серед населення — таку ж помітну більшість. Тому люди обирати­муть тих, хто прагне звільнити Україну від чужинського засилля, повернути народу вкрадені в нього національні багатства, очистити телеефір від інформаційної отру­ти. Тобто за нас з вами!

Останні провокації

Це розуміють і нинішні сіоно-соціалістичні можновладці, які знають, що за зраду національних інтересів нашої Батьківщини доведеться відповідати. Тому вони вдаватимуться до найбрудніших про­вокацій. Останній приклад: недавно всі провладні ЗМІ — від рабиновичівських рептильок до «помаранчевих» газет і теле­каналів — поширили відверту брехню про причетність МАУП до «поправки Джексона-Веніка». Мовляв, саме через МАУП Конгрес США відмовив у скасуванні цієї проєврейської «поправки» щодо України. Насправді ж питання про розгляд подаль­шої долі цієї горезвісної «поправки» не пла­нувалося на нинішній сесії американського Конгресу. Навіть виконавчий директор Національної єврейської конференції США М. Лєвін змушений був констатува­ти, що «серйозна стурбованість амери­канських конгресменів ситуацією в Україні загалом і антисемітизмом зокрема — це міф, у який важко повірити нормальній людині» (http//www.mignews.org.ua/accent — 19.12.05). Ось і виходить, що президентською прес-службою, всіма просіоністськими телеканалами, газетами та інтернет-виданнями в Україні, які свідомо і наполегливо брехали про МАУП, керують ненормальні люди. Про це необхідно завжди пам'ятати, дивлячись телебачення, слухаючи радіо, читаючи газети, більшість яких не нале­жать українцям.

Друга розробка нинішньої сіоно-соціалістичної влади: Щокін — росіянин, тому від нього можна очікувати провокацій. Щось схоже на це вже випустив у повітря головний сіоніст України Й. Зісельс, який вчасно перебіг від Медведчука до Ющенка.

Що тут сказати? Передусім я українець — українець російського походження вже в третьому поколінні. Мої діди і бабусі, мої батько і мати, мої старші сестра і брат жи­ли, працювали і вмерли на українській землі. На ній я виховую свого сина і, дасть Бог, виховуватиму й онуків. Я зріс на за­порізькій землі, серед українського люду, в самому серці козацького краю, керувати яким нинішня влада поставила відвертого українофоба-юдея Червоненка. Мені це болить, як болить і все інше, що відбу­вається в нинішній Україні. Так жити, на моє переконання, не можна! І якби в ук­раїнському парламенті замість 45 від­сотків євреїв було 45 відсотків росіян, я так само протестував би проти чужинсько­го засилля. В Україні має бути українська влада, а господарем — титульна нація! У такій Українській Державі буде добре і росіянам, і євреям, і татарам, і всім іншим, хто живе на українській землі. Я це знаю точно, бо виріс тут, в Україні, серед ук­раїнців, які здебільшого є добрими, працьо­витими і чесними людьми!

Тому хай що завгодно брешуть наші воро­ги — ми впевнено, спокійно і мужньо тору­ватимемо свій шлях до української національної перемоги. У нас немає іншого вибору, як тільки збудувати Українську Ук­раїну. Врятуємо Україну — і Україна врятує кожного з нас!

Ворожість влади

Ці провокації свідчать, що нині в Україні діє не українська державна влада, а щось на кшталт чужинської колоніальної адміні­страції, байдужої до корінного народу. Суд­жу про це, зокрема, з подій навколо МАУП, коли тисячі українських студентів щоден­но на морозі пікетують Кабмін, а в провладних ЗМІ немає жодного повідомлення. Це свідчить про повернення злочинної прак­тики «темників», відповідальні за які — керівник президентського Секретаріату Рибачук і керівники президентської прес-служби Геращенко і Мудрак (остання, як відомо, є спільницею сумнозвісного Раби­новича). Сплановано ці операції проти МАУП і УКП в Ізраїлі, що документально підтверджено і що є свідченням втручання іноземної держави у внутрішні справи Ук­раїни. Метою цих операцій є знищення осередків українського національного спротиву і встановлення, як це було зроб­лено 1917 року, чужинської тоталітарної диктатури.

Нині, на мою думку, ні Президент, ні уряд, ні парламент не захищають національних українських інтересів, а навпаки — потура­ють забаганкам своїх закордонних менторів та їхніх місцевих представників. Напри­клад, Антинаклепницька Ліга України оп­рилюднила вимоги керівників сіоністських, хабадських та інших єврейських ор­ганізацій (Дов Блайха, Левітаса, Зісельса) про повернення (реституцію) Україною ко­лишньої єврейської власності — вони її оцінили у 12-15 тисяч будинків і кількасот єврейських кладовищ, — яку начебто було втрачено під час та після революційного за­колоту 1917 року. Це вже, знаєте, край цинізму. По-перше, нині достеменно відо­мо: головними організаторами і керманича­ми зловісного більшовизму були переваж­но євреї, а по-друге, українська титульна нація втратила під час цього єврейсько-більшовицького режиму не тільки власність, а й життя 10-12 мільйонів своїх співвітчизників через організовані гено­цидні голодомори. До того ж уже немає більшості старих кладовищ. Отже, йдеться про загарбання єврейськими зверхниками споконвічної української землі! Однак нинішній Президент, уряд і парламент жод­ного протесту з цього доленосного для Ук­раїни питання досі не зробили, навпаки — провадять з ними якісь втаємничені перего­вори.

Понад те, нинішній владний режим, по­слуговуючись демократичними гаслами, поступово набирає рис тоталітарної систе­ми, яку було повалено півтора десятиліття тому. Наприклад, на сайті Кабміну з’явило­ся (а потім швидко зникло) повідомлення про обговорення Указу Президента Ук­раїни про нове запровадження посад держ-секретарів міністерств і відомств. Згідно з цим проектом, пропонується розмежувати політичні посади міністрів, яких з наступ­ного року затверджуватиме парламент, і чи­новницьких посад держсекретарів, яких призначатиме Президент на п'ять років. Тобто призначені В. Ющенком держсекретарі залишаються і по закінченні його пре­зидентського терміну, а новий Кабмін пере­твориться на своєрідний політичний клуб без реальних важелів влади. Це дає змогу нинішній сіоно-соціалістичній владі ще тривалий час утримуватися на плаву і ре­алізовувати різні проекти на кшталт уже згадуваної єврейської реституції. Така правда українського сьогодення! Гадаю, всі усвідомлюють, що ми не виступаємо проти євреїв як таких — ми виступаємо проти іде­ології єврейської зверхності й расизму, яка не помічає інших людей, крім своїх. Ось і український єврей Е. Ходос стверджує, «що нині немає більшої загрози, ніж єврейський фашизм».

З вірою в перемогу українства

Національно-патріотичні сили повинні зробити все, що від них залежить, аби змінити політичну ситуацію в український бік. Для цього кожен з нас має донести правду до людей, дістати їхню підтримку і привести до парламенту-2006 якомога більше українських патріотів. Це нічого, що нам бракує грошей і українських ЗМІ — «народна пошта» набагато ефективніша за всі чужинські телеканали, радіохвилі й га­зети. Необхідно щиро вірити в нашу пере­могу, чесно й віддано задля неї працювати. Як сказав Христос, якщо віра наша буде розміром хоча б з гірчичне зернятко, то і тоді можна гори звернути. Тож з Божою вірою і чистими серцями продовжимо свою національно-визвольну боротьбу. Перемога обов'язково буде за нами!

Не треба лякатися провокацій, яких ще буде безліч. Звісно, ефектно використову­ватимуть осіб, які традиційно пов'язували себе з національно-патріотичним рухом. Згадаймо хоча б, як відомий С. Хмара «перекочовував» останніми роками від Мороза до Ющенка, а потім до Тимошенко і далі «по колу». Або як Шкіль з обличчям а-ля Дзержинський, який полюбляє носити ук­раїнські вишиванки, роздає інтерв'ю українофобським виданням Рабиновича і вірно служить партії Тимошенко,