Прискорення й оптимізація адаптації до управлінської діяльності активними груповими методами
ст. викладач Українського гуманітарного інституту, смт. Буча Київської обл.
Методи психологічної корекції різноманітних умінь і навичок, які використовують у малих групах, нині дуже ефективні. За деякими даними, їх результативність становить 70–90 %. У нашому формуючому експерименті ми також скористалися активними груповими методами, описаними в цій статті.
Головна мета дослідження — уточнення ефективності основних і допоміжних методів групової психокорекції, аналіз впливу вербального і невербального компонентів діяльності психолога, який веде групу, на учасників корекційного процесу.
Процедурні аспекти психокорекційного процесу нині — предмет досліджень багатьох вітчизняних і іноземних психологів. Значний внесок у дослідження різних форм тренінго-вих занять внесли В. Ю. Большаков, І. В. Вач-ков, О. О. Вербицький, Т. Високінська-Гонсер, Г. О. Ковальов, О. В. Коротаєва, Х. Міккін, Л. А. Петровська, Т. С. Яценко та інші [2, с. 215]. За кордоном ці ж проблеми досліджували Ф. Перлз, І. Ялом, К. Рудестам, К. Роджерс, А. Маслоу, Д. Кіппер [2, с. 216].
У працях згаданих психологів проаналізовані найрізноманітніші аспекти психокорекційного процесу, проте не вдалося віднайти дослідження про те, як впливає психокорекцій-ний тренінг на прискорення та оптимізацію адаптації керівників-початківців до управлінської діяльності.
Для прискорення і оптимізації процесу адаптації до управлінської діяльності ми також використали активні групові методи, зокрема групову дискусію, розігрування рольових ситуацій, психогімнастику і проективний малюнок.
Групова дискусія — провідний метод, що виконує основну психокорекційну функцію. Розігрування рольових ситуацій, психогімнасти-ка і проективний малюнок — допоміжні техніки для реалізації функції особистісної діагностики, хоча елементи цих технік ми використовували також у процесі групової дискусії, особливо у розігруванні рольових ситуацій і психогімнастиці.
Ми трактуємо спонтанну групову дискусію як провідну форму групової психокорекції [10, с. 69], оскільки саме тут реалізовуються основні завдання прискорення й оптимізації адаптаційного процесу керівників-початків-ців. Традиційно групову дискусію вважають вербальним методом, оскільки тут основним засобом взаємодії є вербальна комунікація, а в центрі аналізу — вербальний матеріал.
Врахування і аналіз невербальної поведінки, невербальної взаємодії в процесі групової дискусії, безумовно, дає змогу повніше розкрити зміст тієї чи іншої комунікації. Останнім часом дедалі більше посилюється тенденція до використання різних невербальних прийомів у груповій дискусії, що істотно збагачує методичний арсенал групової психокорекції, розширює і поліпшує якість зворотного зв'язку завдяки включенню невербального матеріалу. Усе це певною мірою виводить групову дискусію за межі вербального «розмовного» методу. З іншого боку, використання невербальних прийомів не виключає необхідності вербальної взаємодії, наприклад, опис невербального матеріалу, емоційних станів, обмін думками.
Очевидно, розмежування вербальних і не-вербальних методів групової психокорекції є значною мірою умовним і має право на існування лише з погляду переважного типу вихідних комунікацій. Що ж стосується зіставлення «раціонального» й «емоційного», то воно визначається насамперед теоретичною орієнтацією. Основні завдання групової корекції полягають насамперед у перебудові системи відносин керівників-початківців, корекції їх неадекватних поведінкових і емоційних стереотипів. Очевидно, вирішення цих проблем передбачає залучення когнітивних і афективних процесів, здійснення як пізнавальної, так і емоційної корекції. Тому, на наш погляд, вербальний метод спрямований не тільки на усвідомлення, так само як невербальний — лише на безпосереднє емоційне переживання [7, с. 217].
В експерименті ми використали три основні орієнтації групової дискусії: біографічну, тематичну та інтеракційну, хоча найбільш результативною виявилась інтеракційна. Саме інтерак-ційна спрямованість і визначає специфіку групової психокорекції, забезпечуючи реалізацію одного з найважливіших факторів корекційної дії в межах цього методу — зворотного зв'язку, хоча ігнорування біографічної орієнтації значною мірою обмежує корекційний потенціал групової взаємодії. Зміст зворотного зв'язку стає для учасника тренінгової групи достовірнішим, якщо є можливість порівняти цю інформацію з минулим життєвим досвідом (у нашому випадку — це досвід управлінської діяльності).
При цьому процес усвідомлення ефективніший, якщо безпосереднє емоційне переживання і нову інформацію може доповнити аналіз власних переживань, власної поведінки, характерних установок і стосунків у реальному житті. Наш досвід переконує, що спонтанне звернення до біографічного матеріалу на основі аналізу групової взаємодії було найбільш ефективним.
У процесі експерименту ми навмисне заздалегідь не планували зміст групової дискусії.
Він визначався насамперед актуальною ситуацією в групі. Проте вважаємо за доцільне виділити опорні пункти групової дискусії, пов'язані переважно з фазами розвитку групи. Основні змістовні моменти групової дискусії такі:
1) знайомство членів групи;
2) обговорення сподівань учасників психо-корекційного процесу;
3) переживання й обговорення групової напруги, пов'язаної з неузгодженістю сподівань учасників і реальністю;
4) розкриття проблем, пов'язаних із самостійністю, відповідальністю й активністю;
5) формування адекватного ставлення до
прорахунків у своїй управлінській діяльності;
6) домінування інтеракційної проблематики, аналіз групової динаміки з переходом до проблем членів групи — власне «робоча» фаза групової психокорекції, коли вирішується її основне завдання: корекція відносин, неадекватних емоційних реакцій і форм поведінки, закріплення і генералізація досягнень;
7) обговорення підсумків психокорекційно-го процесу.
Безумовно, це лише умовна схема, що не відображає всієї складності групового процесу. Аналіз групової взаємодії, розкриття переживань учасників групи дуже важливі від самого початку роботи тренінгової групи.
Засоби впливу, використовувані ведучим групи — психологом, можна поділити на вербальні і невербальні. Перші — це структуру-вання перебігу занять; збір інформації; інтерпретація; переконання і його корекція; надання інформації; постановка визначених завдань.
Існує думка, що основне завдання психолога, який веде тренінговий процес — пояснення й інтерпретація, що він повинен їх здійснювати сам, оскільки бачить і розуміє те, що відбувається краще і глибше, ніж члени групи. Вважаємо, що така інтерпретація ролі психолога виправдана лише в надзвичайно обмежених ситуаціях, найчастіше у роботі із групою професіоналів.
Спільно вироблене рішення має значно більшу цінність для групи в цілому і для кожного конкретного індивіда тому, що крім змістовного аспекту, тут важливе підвищення згуртованості і самостійності групи. У її учасників виникає переконання, що вони самі здатні багато зрозуміти. Задоволення приносить також відчуття можливості допомогти один одному. Усе це сприяє підвищенню самовпевненості, самооцінки й емоційного самосприйняття.
Невербальні засоби впливу психолога — це міміка і жестикуляція. Відомо, що людина загалом не дуже вдало контролює «мову тіла». Це також стосується психолога. Він повинен вміти контролювати свою невербальну поведінку, оскільки далеко не завжди її можна використовувати свідомо і цілеспрямовано.
Застосування допоміжних технік у процесі тренінгу можна розглядати у двох аспектах:
1) використання групової дискусії разом із іншими факторами групової психокорекції, поєднання вербальних і невербальних занять, залежно від фази розвитку групи й актуальної ситуації в ній (наприклад, розігрування рольових ситуацій, психогімнастика, проективний малюнок);
2) використання різноманітних допоміжних технік і прийомів у процесі групової дискусії.
На початковому етапі з-поміж вправ підготовчої частини можуть бути використані вправи, спрямовані на розвиток уваги (гімнастика з «запізнюванням», «передача ритму по колу», «передача руху по колу», «дзеркало» та ін.); вправи, спрямовані на зняття напруги, створені з найпростіших рухових завдань (рухливі ігри тощо); вправи, спрямовані на зменшення емоційної дистанції між учасниками групи, які посилюють безпосередній контакт і парну взаємодію («зустріч на вузькому мосту»; завдання сісти на стілець, зайнятий іншою людиною; заспокоїти скривдженого; виразити дотиком почуття до іншого, своє ставлення до нього; «передача почуття по колу» та ін.); вправи, пов'язані з тренуванням розуміння невербаль-ної поведінки інших і тренуванням здатності виражати свої почуття за допомогою невер-бальної поведінки («розмова через скло», зображення і розпізнавання різних емоційних станів, «жива скульптура» тощо) [10, с. 222].
Звичайно, усі зазначені вправи мають також інше навантаження, складніший інформативний план, демонструючи визначені установки і способи поведінки, властиві як конкретному індивіду, так і групі в цілому.
Необхідно пам'ятати, що використання на початку роботи групи великої кількості допоміжних прийомів може мати і негативні наслідки. Ми помітили, що незбалансоване, надмірне захоплення допоміжними прийомами в цей період може дещо послабити групову динаміку, неконструктивно зняти, а точніше, пригнітити групову напругу, пов'язану з характерними для цього періоду груповими процесами, успішне подолання яких часто визначає подальшу «долю» групи. При застосуванні допоміжних технік передбачено, що початкову ініціативу бере на себе психолог, формулюючи відповідну інструкцію, яка може справдити очікування учасників групи щодо активності психолога і його одноосібної відповідальності за все, що відбувається. Тому, незважаючи на безсумнівну цінність допоміжних прийомів, вони не повинні пригнічувати спонтанну активність учасників групи і призводити до домінування тематичної орієнтації над інтерак-ційною.
Практично, в будь-якій ситуації, коли учасникам важко говорити про свої почуття і переживання, може бути використаний прийом невербального вираження почуттів за допомогою дотику чи пантоміми. Можна запропонувати учасникам групи виразити свої почуття до якогось одного члена групи або комусь одному виразити свої почуття до всіх інших.
Використання різних допоміжних технік дає змогу звернути увагу групи та окремих її учасників на характерні риси і способи поведінки, розкрити існуючі в групі відносини і зробити їх більш наочними, пожвавити процес інтерак-ції (наприклад, за допомогою завдання, що вимагає спільної узгодженої діяльності), дати додатковий матеріал для аналізу проблем групи в цілому і кожного її учасника зокрема.
Підсумуємо. Найефективнішими методами прискорення та оптимізації адаптації керівни-ка-початківця до управлінської діяльності є активні групові методи, насамперед спонтанна групова дискусія та розігрування проблемних ситуацій.
Література
1. Бодалев А. А. Восприятие и понимание человека человеком. — М.: Наука, 1982.
2. Вачков И. В. Основы технологии группового тренинга. — Психотехники. — М.: Ось, 2000.
3. Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений. — К.: Лыбидь, 1990.
4. Петровская Л. А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг. — М.: Изд-во МГУ, 1989.
5. Психогимнастика в тренинге / Под ред. Н. Ю. Хрящевой. — СПб.: Речь, 2002.
6. Радугин А. А. Основы менеджмента. — М.: Центр, 1997.
7. Рудестам К. Групповая психотерапия. — СПб.: Изд. дом «Питер», 2001.
8. Сидоренко Е. В. Психодраматический и недирективный подход в групповой работе с людьми. Методические рекомендации. — СПб, 1992.
9. Тарасов В. К. Персонал-технология: отбор и подготовка менеджеров. — Л., 1989.
10. Яценко Т. С. Психологічні основи групової психокорекції. — К.: Либідь, 1996.