Каталог законів

I. Загальні соціальні закони

1.1. Закон тотожності різнорівневих структур світо­будови: психологічна, соціологічна і космогонічна струк­тури схожі і підпорядковані спільним закономірностям розвитку.

1.2. Закон єдності й різноманіття світу: принципово неможливе встановлення світового панування на трива­лий час якоїсь однієї великої держави, групи держав або однієї цивілізації, оскільки існуючу єдність світу забез­печує його розмаїття.

1.3. Закон єдності й боротьби протилежностей: у світі все системно, завжди ієрархічно і водночас самокерова-но, що випливає з основного протиріччя соціального роз­витку — між зовнішньою, об'єктивною зумовленістю ді­яльності людини і бажанням її суб'єктивної волі.

1.4. Закон циклічності соціальних процесів: невід'єм­ними якостями динаміки соціальних систем є хаотична аритмія й упорядкована циклічність, у якій розрізняють дві пари соціальних циклів: «маятник» і «коло» — як два послідовних ЗАСОБИ стабільного функціонування і від­творення соціального цілого, а також «спіраль» і «хви­лю» — як два таких самих послідовних способів зміни елементів соціального цілого і його розвитку.

1.5. Закон організації соціального життя на основі ба­зових цінностей: найвищими орієнтирами і регуляторами людської діяльності є базові цінності Істини, Краси, Доб­ра і Справедливості, періодична і закономірна зміна яких призводить до появи нових релігій і ідеологій, відповід­них історичних часів і народів, а також до домінування в суспільстві найбільш відповідних сфер соціологічної і психологічної структур.

II. Закони життєдіяльності етносів, культур і цивілізацій

2.6. Закон розвитку культури і поділу суспільної праці: культура в цілому відповідає колективній свідомості і її структурі, яка (свідомість) протистоїть несвідомому, що набуває форми антикультури, а поділ суспільної праці (соціологічна структура) відповідає психологічній струк­турі, де підсистеми культури (духовна, політична, госпо­дарська) відповідають процесуальним, тобто динамічним властивостям (пізнавальній, вольовій і емоційно-сенсор­ній сферам), а стани, відповідно, — потенційним, тобто статичним властивостям (типи темпераментів).

2.7. Закон виникнення, розвитку й загибелі етносів: етносоціальні організми, як і всі інші живі організми, за­роджуються, досягають зрілості, старіють і вмирають, од­нак деякі з цих організмів встигають продовжити свій родовід в етносах, які виникли від них — «дітях», а інші залишаються «марними», розчиняючись безслідно в но­вих етносоціальних організмах.

2.8.  Закон виникнення суперетносів і цивілізацій: формування суперетносів як об'єднання споріднених етносів, збігається з появою цивілізації — ця фаза властива для усіх народів, які не загинули до її досягнення. Суперетноси, як і багато в чому тотожні до них цивілізації, є стосовно інших суперетносів цілісністю, однак усере­дині містять поляризацію різноспрямованих підсистем, що обумовлює постійну внутріцивілізаційну боротьбу. «Схрещуватися» і давати творчий синтез різні цивіліза­ції не можуть, вони обов'язково вступають у боротьбу, в якій «вищу» цивілізацію завжди перемагає «нижча».

2.9. Закон взаємодії культури і цивілізації: епоха циві­лізації характеризується процесами «омасовлення», ур­банізації, глобалізації культури і концентровано виявля­ється у світових війнах, мета яких — глобальне пануван­ня над світом наддержави — є найвищим сенсом існуван­ня цивілізації і диктатора, який її уособлює.

2.10.  Закон скорочення історичного часу: тривалість історичних періодів у процесі соціального розвитку неу­хильно скорочується у чітко визначених пропорціях.

2.11.  Закон всесвітньо-історичної спільності: культу­ри, етноси і цивілізації підпорядковані історичним циклам життєдіяльності, яка має свій початок і своє завер­шення, а всесвітньо-історичною спільністю стає той на­род або суперетнос, який щонайбільше відповідає велін­ню історичного часу (пануючій системі цінностей) і має для цього необхідну волю (національну енергію).

III. Закони світової історії і соціальної динаміки

3.12. Закон зміни релігійно-етичних парадигм: соці­альна історія є циклічною зміною релігійно-етичних сис­тем, які відображають таку ж циклічну зміну базових цінностей і їхніх основних носіїв (соціальних верств, етносів, культур, цивілізацій), що співвідноситься з ритма­ми космічних впливів.

3.13. Закон соціокультурних циклів: соціокультурні типи (цивілізації), засновані на відповідних базових цін­ностях, тривають сторіччями і періодично, закономірно змінюють один одного.

3.14. Закон зміни форм державного правління: трьом психічним сферам відповідають три соціальні сфери, а їм разом — три основні стани, які закономірно зміню­ються в управлінні державою, синхронізуючись зі змі­ною базових цінностей. Відповідно до існуючого круго­обігу державних форм правління, ці форми циклічно змінюються, переходять одна в одну і знову повертають­ся. Оптимальним шляхом вирішення об'єктивно існую­чого конфлікту між суспільством і державою в сучасних умовах є змішана форма правління у вигляді конститу­ційної монархії або президентської республіки, оскільки за таких форм правління можна досягти потрібного співзв'язку між прагненням суспільства до обмеження державної влади (парламентське начало) і прагненням держави до одноосібної влади над суспільством (монарх або президент).

3.15. Закон повноти й ієрархії різних видів державної влади: кожна державна влада завжди і неминуче включає п'ять складових частин (світоглядну, ідеологічну, законо­давчу, виконавчу і судову), які перебувають в ієрархічно­му взаємозв'язку, де основою і джерелом є концептуаль­но-світоглядна влада. Відсутність у конституції держави означення концептуальної й ідеологічної влади вказує, як правило, на її зовнішнє латентне управління.

3.16. Закон функціонування ідеологічних типів: єди­ною природно-традиційною моделлю сучасного суспільс­тва, яке переходить у постіндустріальну, постекономічну, постмодерну епоху, стає консерватизм (від лат. — зберіга­ти, охороняти), який орієнтується на розвиток традицій­них цінностей і з ахист морально-правових основ соціаль­ного життя, що відображається в ідеалах релігії, нації, ро­дини і власності.

3.17. Закон динаміки форм народовладдя і ціннісних орієнтацій: демократія може виявлятися в одній зі своїх основних форм (конституційній, авторитарній, лібераль­ній або плебісцитній), тому будь-яка державна влада в умовах демократії повинна базуватися на переважаючих у суспільстві базових цінностях і прагнути до збережен­ня духовних орієнтирів свого народу, основним носієм яких є справжня національна еліта.

3.18. Закон взаємозв'язку типів суспільства, форм ви­робництва і типів соціального характеру: виявлений вза­ємозв'язок типів суспільства, форм суспільного виробни­цтва, типів соціального характеру і демократичних проце­сів дає змогу соціальному управлінню усвідомлено впли­вати на формування соціуму, оскільки, змінюючи в пот­рібному напрямку певний системоутворюючий параметр суспільного розвитку, можна досягти необхідної зміни взаємозалежних з ним факторів.

IV. Закони соціальної структури, мобільності й стратифікації

4.19. Закон функціонування механізмів соціальної мобільності, тестування і відбору: родина, церква, школа, армія, а також політичні, економічні і професійні організації є основними суспільними інститутами селекції і розподілу членів суспільства. При цьому навіть найбільш демокра­тична система освіти є діючим механізмом «аристократи-зації» і стратифікації суспільства, а не його зрівнювання і «демократизації».

4.20.  Закон соціальної стратифікації: у будь-якому суспільстві й у будь-які часи відбувається боротьба між силами стратифікації («аристократизації») і силами ви­рівнювання («демократизації»). Перші «працюють» пос­тійно і неухильно, а другі — стихійно й імпульсивно, ви­користовуючи насильницькі методи. Зазначеними спо­собами соціальний організм прагне до стану рівноваги тоді, коли форма соціальної піраміди або дуже плоска, або дуже випукла.

4.21.  Закон класово-професійної структури: сучасна соціально-професійна стратифікація є по суті новою формою професійного феодалізму, який реально виявля­ється в різниці заробітної плати і соціального становища, що підтверджує незмінність за всіх часів і в усіх сус­пільствах «залізного закону» соціальної нерівності, який виникає з нерівності людських здібностей.

4.22.  Закон формування й функціонування еліт: ко­жен соціальний реформатор, який береться перебудову­вати суспільство, повинен звертати особливу увагу на проблему правильної реорганізації тестуючих, селекціо­нуючих, соціальних, розподіляючих інститутів (насам­перед освітніх). Якщо вони дефектні в плані формування і функціонування елітних груп, то ніяке соціальне поліп­шення не принесе тривалої і глибокої зміни, оскільки зрештою історію творять люди.

4.23.  Закон співвідношення соціальної структури й структури здібностей: структура психологічних здібнос­тей відповідає структурі соціальної стратифікації і струк­турі управління, тому ефективне рішення проблем соці­ального управління формується в оптимізації цих струк­тур у напрямку їхнього реального «накладення».

4.24.  Закон повноти етносоціальної структури: успіш­ність етносоціального розвитку і всієї життєдіяльності етносу безпосередньо залежать від повноти етносоціаль-ної структури, у якій усі рівні (насамперед верхні) мають бути зайняті абсолютною більшістю представників ти­тульної, державотворчої нації.

V. Загальні закони соціального управління

5.25.  Закон основного корелята влади: основним ко­релятом влади є повага, тому національну цінність влада має лише тоді, коли вона спроможна скеровувати народ, який її поважає так, що він починає створювати більшу кількість духовних і матеріальних благ, не зазнаючи без­посередньо впливу з боку влади.

5.26.  Закон демонізму влади: владі завжди властиве щось демонічне, і хто має владу, той неминуче одержимий нею, тому влада завжди має потребу у своєму виправдан­ні й у постійному ефективному суспільному контролі.

5.27.  Закон відповідності організаційної й національ­ної культури: розходження національних культур поля­гають насамперед у розходженнях між базовими ціннос­тями, тому модель соціального управління й організації, прийнятна для однієї країни або регіону, може виявити­ся недієздатною для інших саме через розходження у на­ціональних культурах. Звідси випливає, що ефективна кадрова політика й ефективна організація завжди і скрізь в основі є національними.

5.28.  Закон відповідності соціальних ролей і соціаль­них функцій: соціальні ролі (насамперед державні поса­ди) повинні відповідати своїм найменуванням і функці­ям, оскільки порушення прийнятих соціальних ролей призводить до порушення встановлених соціальних фун­кцій, а далі — до неминучого краху соціальної системи.

5.29.  Закон доцільності відбору й періодичної «про­полки» елітних груп: формування, функціонування й ефективний розвиток елітних груп різного рівня і нап­рямків діяльності передбачає систематичне і неухильне залучення кращих керівників замість такого ж система­тичного і неухильного вибування гірших.

5.30.  Закон ціннісно-ситуативного управління: успіш­ний розвиток етносу передбачає чітке усвідомлення і пос­тановку цілей і завдань його життєдіяльності, які виплива­ють зі світоглядної й ідеологічної концепції державної вла­ди. При цьому не існує «найкращого» стилю соціального управління, оскільки кожен основний управлінський стиль залежно від конкретної ситуації може бути ефектив­ним або неефективним. Визначальне значення мають його базові цінності, оскільки етнос не може бути зруйнований доти, поки функціонують його базові цінності. При цьому найвищою категорією етносу є Істина, і якщо ця цінність через якісь причини слабшає, може початися процес розк­ладу етносу.

VI. Закони системи управління

6.31. Закон єдності системи соціального управління: для системи соціального управління органічно властива єдність, яка визначає основні процеси її функціонуван­ня, характер формування і розвитку, що виявляється в нерозривному ланцюзі відносин управління від вищих органів до нижчих ланок, а також у єдності цілей, фун­кцій і методів менеджменту.

6.32. Закон необхідної пропорційності керованої й керуючої підсистем: складність або однорідність керова­ної підсистеми повинні відповідати такій самій склад­ності або однорідності підсистеми керуючої.

6.33. Закон змінного домінування різних складових і систем соціального управління: соціальне управління завжди системне, з ієрархічною взаємозалежністю, що виявляється в єдності його різних складових і підсис­тем, кожна з яких на певних етапах соціального розвит­ку об'єктивно домінує над іншими, обумовлюючи цик­лічність суспільної потреби в підготовці кадрів відповід­ного профілю.

6.34. Закон оптимального співвідношення централіза-ції і децентралізації управління: еволюція форм соціаль­ного управління має системно-циклічний характер — від виразного децентралізованого на основі одноланкової форми управління, до такого ж виразного централізова­ного на основі чотириступеневої форми з центром рівно­ваги на рівні центрально-ієрархічної, двоступеневої фор­ми управління. Послідовне проходження етапів одно-, двох-, трьох-, чотирьохступеневості і знову одноланко-вості в системі соціального управління вказує на завер­шення глобального управлінського циклу в межах пев­ного соціально-історичного періоду і зародження нового, якісно іншого циклу, а також нового типу організації сус­пільства.

6.35. Закон участі населення в соціальному упралінні, підвищенні його ефективності і відповідальності: ос­кільки виробництво матеріальних і духовних благ у сус­пільстві підпорядковане задоволенню потреб населення, то участь останнього в соціальному управлінні є необхід­ною умовою підвищення його ефективності і відпові­дальності.

VII. Закони організації

7.36. Закон єдності універсальних характеристик ор­ганізації: процес досягнення мети організації (перша уні­версальна характеристика) за допомогою зусиль персо­налу (друга характеристика) призводить до встановлен­ня ієрархії внутрішньофірмової влади (третя характе­ристика), яка, спираючись на організаційну культуру і використовуючи матеріальні ресурси (четверта і п'ята характеристики), забезпечує розвиток організації в обра­ному напрямку.

7.37. Закон менеджменту людських ресурсів: кожен директор — це директор з кадрів, кожен керуючий — це керуючий персоналом, кожен організатор — це організа­тор людських ресурсів.

7.38. Закон оптимального співвідношення цілей і сти-лів керівництва: унікальність роботи керівника обумов­лює різноманіття поєднань цілей організації і стилів ке­рівництва, що завжди передбачає певну ситуативність і комбінованість стилю управління відповідно до цілей організації.

7.39. Закон співвідношення рівнів управління з ціля­ми й персоналом організації: при визначенні ієрархії ці­лей організа-ції необхідно прагнути до її оптимізації, ос­кільки від цього залежать ієрархічність структури і вели­чина норми управління. При цьому для досягнення пос­тавлених цілей потрібно тим менше керуючих, чим вищі норми управління, а норми управління тим вищі, чим ви­ща кваліфікація персоналу організації.

7.40.  Закон виживання організацій: виживання й ефективність діяльності організацій залежать від періодичної, прогнозованої і перманентної зміни цілей, кадро­вого складу і керівництва організації.