Звіт про відкриття
провідний фахівець Центру з вивчення історії та сучасних форм тоталітаризму Інституту культурологічних та етнополітичних досліджень МАУП
Це тема ІІІ Міжнародної наукової конференції, яка відбулася 10 грудня 2004 року в Міжрегіональній Академії управління персоналом. Після молебню, проведеного біля пам'ятника жертвам Голодомору священиками УПЦ, засідання відкрив привітальним словом президент МАУП Г. В. Щокін.
Дорогі співвітчизники!
Українська помаранчева революція, яка триває і сьогодні, внесла певні зміни у план проведення наших щорічних конференцій з українських голодоморів, але, зрозуміло, не могла їх відмінити зовсім, оскільки сьогодення завжди закладається минулим, а шлях у майбутнє завжди торується сьогоденням.
МАУП, як ви знаєте, з ранку 22 листопада ц.р. одностайно і рішуче підтримала загальнонаціональний страйк і перейшла під керівництво народного Президента України Віктора Ющенка. Наші співробітники, викладачі, студенти брали і ще беруть безпосередню участь у довготривалій акції громадянської непокори. На базі Академії був розгорнутий постійно діючий штаб Всеукраїнського козацького війська, поставлені намети на столичному Хрещатику, організовано безкоштовне харчування та відпочинок учасників помаранчевої революції у корпусах Академії. Крім цього, надавалась значна фінансова допомога, здійснювалась інформаційна підтримка, зокрема, багатотисячний друк листівок, а також придбання необхідних речей.
Сьогоднішнє помаранчеве повстання українського народу перегукується і з нашою конференцією, головна тема якої: «Терор голодом і повстанська боротьба проти геноциду українців у 1921–1933 роках». Символічним є і те, що саме 10 грудня 1948 року ООН прийняла Декларацію прав людини, якою фактично визнала право на повстання проти тиранії та гноблення.
Щиро вітаючи учасників сьогоднішнього зібрання, хочу зазначити, що щорічні «маупівські» конференції з проблем вивчення українських геноцидів-голодоморів стають вже традиційними і збирають дедалі більшу кількість представників українського суспільства.
Сьогодні ми відкриваємо вже III Міжнародну конференцію, а матеріали двох попередніх видані МАУП та широко розповсюджені. Крім того, кожній такій міжнародній конференції передує проведення конференцій регіональних у всіх куточках України, де розташовані наші академічні підрозділи. Ці науково-освітні заходи є нашим постійним внеском у вивчення найболючішої трагедії українського народу, свідомо підготовленої та по-звірячому проведеної більшовицькими послідовниками Ульянова-Бланка та Троцького-Бронштейна. Таким чином ми намагаємось разом з усіма людьми доброї волі засвідчити свою жалобу та віддати шану мільйонам безвинно загиблих українців.
Серед матеріалів сьогоднішньої конференції пропонується проект навчально-методичної розробки із вивчення в українських закладах освіти окремою темою голодоморів-геноцидів. Ми виступаємо за те, щоб українські школярі та студенти знали про трагедії всіх народів, але насамперед про свої. Якщо ця розробка буде рекомендована нашою конференцією, то ми звернемось до Міністерства освіти і науки України з проханням включити її у навчальні плани всіх українських шкіл вже з наступного навчального року. Плануємо також провести на базі наших філій за участю Асоціації дослідників Голодоморів в Україні регіональні семінари з викладачами української історії для впровадження названої розробки.
В цілому ми всі повинні робити все від нас залежне, щоб ніколи в народній пам'яті не стерлися жахливі роки геноцидних голодоморів, оскільки кожен з нас в неоплатному боргу перед мільйонами наших загиблих та безмовних співвітчизників. Вічна їм пам'ять!
Конференція засвідчила поглиблення і розширення тематики та проблематики дослідження українських голодоморів у ХХ столітті Голова Асоціації дослідників Голодоморів в Україні, народний депутат України Левко Лук'яненко висвітлив тему голодоморів і влади в незалежній Україні. Він розповів про проблеми в діяльності очолюваної ним асоціації, яка від грудня 1998 року клопочеться перед Генеральною прокуратурою України про порушення кримінальних справ за фактами примусової голодної смерті у 1932–1933 рр. до 10 млн українських громадян. Зокрема йдеться про 14 приміських сіл із зазначенням кількості померлих у кожному з них, а також із підтвердженням факту голодної смерті конкретної людини. Наразі відповідь — це відписки, нібито «кримінальним законодавством України не передбачено кримінальної відповідальності» за ці події. Така політика замовчування голодоморів, започаткована ще радянською владою за тоталітарного режиму. Нині потребують оприлюднення 15 томів записів свідчень, понад 200 аудіокасет і три томи друкованих творів, переданих 1993 року Американською конгресовою комісією Голові Верховної Ради України І. Плющу та віце-прем'єр-міністру з гуманітарних питань М. Жулинському. Питання вимагає незагайного розв'язання.
Професор Харківського Національного технічного університету, доктор економічних наук Іван Белебеха виголосив доповідь на тему: «Українці в пеклі голодоморів», зауваживши, що «рештки тієї злочинної системи... сьогодні перебувають при владі в Україні і не звертають жодної уваги на наші плачі та скарги», і зажадавши «від світової громадськості дати справедливу оцінку цього ганебного явища (голодоморів. — О. Н.), засудити винних (не лише фізичних, а й юридичних осіб), примусити їх відшкодувати матеріальні та моральні втрати» з метою запобігти повторенню їх. Учений охарактеризував так званий «російський фактор» як довготермінову політику протиставляння Північної Русі Південній від часу погрому Києва Андрієм Боголюбським (1169 р.). Згадав про виховання великодержавного російського шовінізму і кваліфікував Сталіна, Молотова і Кагановича як «масонську комуністичну трійцю», котра була «айсбергом тих етнічно-політичних сил, які ненавиділи Україну, докладаючи максимум зусиль для знищення українства». Ці кадри й розробили потаємний план заміни українського етносу. Апологетику та сучасних апологетів голодоморної політики промовець проаналізував на прикладі виступу науковця С. Гримблата «Уроки голодомору» на конференції МАУП 2003 року, який закинув українському народові таке: «Провина жертви полягає лише в тому, що вона допустила ситуацію, за якої постала в ролі жертви. А коли це сталося, навіть не намагалася опиратися».
Таку саму тезу, нібито українці не чинили опору організації голодоморів, виголосив і політик О. Тур-чинов у газеті «Вечірні вісті», № 141, 19–25 вересня 2003 року («чисельність купки катів і зовсім не зіставити з кількістю їхніх жертв, що здихали по-тваринному, тупо і мовчки, навіть не пробуючи захистити себе і своїх дітей, в судомах помираючи від голоду»). Так до робочого столу наукової конференції фактично підійшла та сама, але по-іншому завуальована політика, яка на сучасному етапі в особі демонстративно незалежних і начебто неза-ангажованих функціонерів зробила спробу доду-шити кривдою людську пам'ять про свої жертви. І засвідчила: з порядку денного поточної і майбутньої української історії питання голодоморів не знімається! Професор витлумачив національну ідею як «систему позитивного розвитку народу з метою досягнення найкращих результатів у духовному вдосконаленні та матеріальному розквіті» й запропонував МАУП підготувати і провести Всеукраїнську наукову конференцію на тему: «Національна ідея в системі матеріально-духовних цінностей України», а також створити Інститут Президентства (Школу президентів) у своїй структурі.
Темі опору українського народу більшовицькій голодоморній політиці присвятив доповідь директор Центру з вивчення історії та сучасних форм тоталітаризму МАУП, професор Володимир Уля-нич — автор дослідження «Терор голодом і повстанська боротьба проти геноциду українців» (К.: МАУП, 2004. — С. 84 ). У виступі він нагадав, як оцінив бойові якості українців єврей Л.Троцький: «Комуну, надзвичайку, продовольчі загони, комісарів-євреїв зненавидів український селянин до глибини душі. В ньому прокинувся вільний дух запорозького козацтва і гайдамаків... Це страшний дух, який кипить, як сам грізний Дніпро на своїх порогах, і змушує українців творити чудеса хоробрості». Цей дух підіймав українців на повстання проти всіх більшовицьких голодоморів, і це добре знають усі ті, хто звинувачує їх у «непротивенстві злу насильства». Дубина народної війни проти державного терору підійнялася від запровадження так званої радянської влади і не припинялася до завершення колективізації та знищення стану селянства. Замовчуючи сам факт організованих голодоморів, політичний режим та його «правонаступники» до сьогодні намагаються очорнити всенародний спротив тоталітаризму й затуманити воднораз визначальне в голодоморній політиці, яка є методом боротьби злочинної духовно-політичної системи з опором суспільства.
Відтак, з огляду на «перманентність» кримінальної революції 1917 року й назрілі проблеми у незалежній країні, директор Центру риторики «Златоуст» Інституту культурологічних та етнополітич-них досліджень МАУП, професор, доктор педагогічних наук Галина Сагач свій виступ присвятила темі «Духовно-моральної безпеки постто-талітарного суспільства України ХХІ ст.» й наголосила на історичній необхідності оздоровлення духовного життя та моралі, підтятих за тоталітаризму. А провідний фахівець Центру з вивчення історії та сучасних форм тоталітаризму, який діє при цьому інституті, Олександр Неживий виступив з розвідкою: «Першоджерела політики голодоморів: левитсько-фарисейські основи більшовизму і сучасність». У змістовності, взаємопов'язаності та логічній послідовності розгляду цих тем та проблем і виявилися виважена концепція цьогорічної конференції з голодоморів та науково обґрунтований системний підхід дослідників.
Українські голодомори ХХ століття спричинила священицько-левитська фарисейська духовно-політична традиція з часів її утвердження в І тисячолітті до н. е. у Стародавній Юдеї, спершу тероризуючи юдейський народ, а згодом інші народи світу. Першоджерела політики голодоморів подибуємо в піднесенні зла до статусу вищої духовної сутності та персоніфікації нетерпимості в образі вигаданого Єгови (Ягве), від чийого імені священики та жерці-левити порядкували долями стародавніх юдеїв, погрожуючи людоїдством. Ця політика тривалий час розвивалася у прихованих формах діяльності світових латентних структур, а повною мірою виявилася одразу із Жовтневим переворотом 1917 року в Росії та початком реалізації програмних установок РСДРП (б), яка припинила живий рух товарів, запровадила хлібну монополію і спричинила голод у Росії, перш ніж душити голодоморами Україну. Вона (політика) стала можливою з встановленням новітнього тоталітаризму, який у загальних рисах відтворив тоталітаризм Давньої Юдеї. На словах не ставилися завдання виморити голодом українських селян, а віддавалися накази і нав'язувалися плани щодо хлібозаготівлі у голодуючій місцевості (для постачання міського населення, на експорт чи промислову переробку), класової боротьби з «дрібнобуржуазною стихією», допомоги голодуючим у Поволжі, темпів колективізації, конфіскації усіх хлібних ресурсів, занесення на «чорну дошку» невиконавців партійно-державної програми, цілковитого припинення постачання продовольства тощо. Це було методологічною основою більшовицького геноциду проти українського народу.
Під час дискусії археолог Юрій Шилов, поклика-ючись на спогади своєї тітки, наголосив на методологічній важливості саме першого голодомору 1921–1923 рр. для розуміння суті голодоморної політики.
До уваги конференції запропоновано 37 наукових тем. Виступили, зокрема, народний депутат України Валентина Семенюк, заслужений діяч мистецтв Микола Сядристий, ігуменя Серафима, доктор технічних наук, професор Юрій Кочер-жинський («Голодомор 1932–1933 рр. — прояв московського тоталітаризму»), доктор філософських наук Микола Роженко («Голод в Україні 1932-1933 рр. за архівно-слідчими справами ГПУ НКВС»), кандидат історичних наук, доцент Петро Соболь («Голодомори як специфічний інструмент комунототалітаризму»), кандидат історичних наук Лариса Чиговська («Голод 1932–1933 рр. на Фастівщині»), кандидат політичних наук Жанна Деркач («Об'єктивні і суб'єктивні чинники громадянського абсентеїзму українців у роки голодомору»), професор Олег Огірко («Осуд українською греко-католицькою церквою штучного голодомору 1932–1933 рр. в Україні»), доцент Микола Закревський («Ніко-польщина в роки колективізації і Голодомору 1930–1933 рр.»), директор Тальнівського музею історії хліборобства Вадим Мицик («Голод на Уманщині та суміжних землях») та інші.
Конференція розглянула, доповнила і затвердила проект навчальної програми «Голодомори в Україні у ХХ столітті», підготовлений Центром з вивчення історії та сучасних форм тоталітаризму Інституту культурологічних та етнополітичних досліджень МАУП (автор — О. Неживий), і рекомендувала Міністерству освіти і науки України включити її у навчальні плани всіх українських шкіл уже наступного року.
Редакція публікує деякі найцікавіші,
на її погляд, доповіді. Всі доповіді, виступи
та матеріали конференції
будуть видані окремим виданням.