Сучасний політичний стан в Україні та перспективи парламентських перегонів (Доповідь Г. В. Щокіна на з'їзді Української Консервативної партії)

Шановні пані та панове!
Дорогі брати та сестри!

Дозвольте привітати вас із світлим святом Покрови Пресвятої Богородиці та Днем Українського Козацтва, під час яких ми проводимо з'їзд Української Консервативної партії!

Ми живемо з вами у важкі, але доленосні роки, коли діяльність кожного з нас може стати вирішальною для майбутнього України. Згідно з соціальними законами, у бурхливі часи суспільної нестабільності, які ми переживаємо нині, цілеспрямовані дії навіть однієї людини можуть суттєво впливати на хід глобальних процесів. Коли ж люди об'єднуються в єдину політичну силу, акумулюючи в ній свою волю та прагнення, і коли ця сила адекватно відповідає «викликам» історії, тоді і спільне майбутнє формується відповідним чином. Сьогодні в Українській Консервативній партії, яка з'явилася всього сім місяців тому, нараховується 7453 члени, з яких етнічні українці становлять абсолютну більшість, що відповідає сучасному положенню титуль­ної нації в Україні.

Серед українських консерваторів 47% жінок і 53% чоловіків, які представляють усі регіони нашої Держави: Центральний (19%), Східний (26%), Західний (23%), Північний (18%) та Південний (14%). Середню осві­ту мають 17% членів УКП, вищу 83%, наукові ступені 39%, що свідчить про високий інтелектуальний потен­ціал українського консерватизму. 23% членів партії — робітники, 16% — селяни, 21% — підприємці, 40% — представники інтелігенції. Треба активніше вести роз'яснювальну роботу на селі, позаяк село завжди було основою українського етносу і зберігачем національ­них традицій, що і становить сутність національного консерватизму.

НЕОГОЛОШЕНА ВІЙНА

Нині проти українства ведеться неоголошена, планова, підступна війна. Якщо на початок ХХ століття нараховувалося близько 80 млн етнічних українців, то на початок нашої державної неза­лежності ця кількість зменшилася до 52 мільйо­нів. За 14 років новітньої України наші щорічні людські втрати становлять близько 400 тис. насе­лення, що призвело до п'ятимільйонного скоро­чення українства. «Експерти» ООН запланували для нас на 2050 рік загальну кількість у 23 млн осіб, тобто темпи нищення Української титульної нації повинні становити понад 500 тис. наших співвітчизників на рік. Ці втрати співвідносні з втратами українців у часи Другої світової війни.

Хто веде цю неоголошену і невидиму війну, яка до 2070 року, що випливає з наведених роз­рахунків, може призвести до повного знищення українства — однієї з найдавніших націй світу?

Позаяк війна є неоголошеною, то відповідь мо­жуть дати тільки ті, хто виграє сьогодні від зубо­жіння українців. Зараз вже достеменно відомі прізвища найбагатших людей України, серед яких називають Коломойського і Дубілета, Суркіса і Медведчука, Пінчука і Порошенка, Табачника і Ахметова, Фельдмана і Гіршфельда, Рабиновича і Червоненка, Жванію та інших неукраїнських олі­гархів, які мають переважно єврейське походжен­ня. Чи сталося їх казкове збагачення завдяки та­лантові і наполегливій праці? Гадаю, що ні, ос­кільки серед новоявлених єврейських скороба­гатьків відомі таксисти, барахольники, злочинці і просто психічно хворі люди. Для того, щоби зни­щити виробництво, сільське господарство, науку і культуру та зосередити в руках маргінальних і на­віть асоціальних елементів величезні багатства, необхідний був план і організація. Про це багато років пише єврейський публіцист із Харкова Е. Ходос у своїх книгах «Єврейський синдром», «Єв­рейська рулетка», «Єврейський удар» та інших.

У результаті цієї планової, жорсткої, таємної війни природні ресурси, промислові підприємс­тва, фінансові структури, засоби масової інфор­мації, високі державні посади опинилися пере­важно в руках єврейських скоробагатьків, які де­далі більше намагаються контролювати всі гілки влади в Україні. Особливо агресивно використо­вується ними інформаційний ресурс, передусім телебачення, яке стало власністю суркісів, роднянських, пінчуків, порошенків, рабиновичів та подібних до них. Щоденно з телеекранів ллється брудним потоком пропаганда космополітичної антикультури, розпусти, насильства, педерастії та інших сексуальних збочень. Упроваджуються різ­номанітні інформаційні «лохотрони», що їх ве­дуть борсюки, піховшики, кисильови, шустери та інші єврейські телеведучі, і мета яких — форму­вання громадської думки у відповідному напрямі. Це стає особливо помітним і особливо загрозли­вим напередодні парламентських перегонів, у яких організоване єврейство прагне не тільки збе­регти, а й значно посилити свій вплив на держав­ну владу (на сьогодні, як відомо, 45% депутатів Верховної Ради України мають єврейське поход­ження).

НИНІШНЯ СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОГО СПЕКТРА

Що ж відбувається зараз у політично-партійно­му спектрі? Які світоглядно-концептуальні систе­ми відстоюються політичними партіями та блока­ми? Що несуть вони для майбутнього України? Серед основних ідеологічних концепцій, як відо­мо, вирізняються три: комуно-соціалізм, юдо-лібералізм та націонал-консерватизм. Дві перші мають єдине походження, позаяк відомо, що предте­чею єврейсько-більшовицького марксизму-лені-нізму був Мойсей Гес, з яким пов'язують поход­ження як сіонізму, так і «наукового» соціалізму. Аналіз суспільно-історичних тенденцій свідчить про те, що часи комуно-соціалізму та юдо-лібера-лізму відходять у минуле, на згарище історії, а в світі набуває сили національний консерватизм — єдина природна ідеологія кожної нації. Про це свідчать і результати останніх парламентських виборів у європейських країнах. Майбутнє, на думку багатьох сучасних дослідників, саме за на­ціональною ідеологією, тобто за консерватизмом.

Однак, що ж відбувається напередодні парла­ментських перегонів в Україні? Одне слово, від­бувається блокування, тобто створення різнома­нітних блоків, при цьому не обов'язково за ідео­логічними ознаками. Блокуються переважно для спільного полювання за електоратом для отри­мання більшого шматка влади. У класичній «ліво-правій» схемі політичний спектр виглядає нині ось як.

Лівий фланг вміщує в себе різних комуністів, соціалістів, соціал-демократів та «регіоналів», тобто партії і блоки Симоненка, Мороза, Мед-ведчука, Кравчука, Януковича, Вітренко та ін­ших «вічно вчорашніх». Усі вони можуть блокува­тися одне з одним або йти самостійно, проте їхня ідеологічна сутність від цього не змінюється — це носії тоталітарної єврейсько-більшовицької ідео­логії, відомої своїми масштабними злочинами проти людства. 70 років панування єврейсько-ро­сійських соціал-демократів та комуно-соціалістів не залишають жодного сумніву щодо їхньої справжньої шовіністично-тоталітарної спрямова­ності. До цієї політичної компанії належить і На­родна партія Литвина — колишнього співробіт­ника ЦК злочинної КПУ, вірного до затятості кучміста, який гнобив разом із Кучмою Україну на посаді глави його адміністрації. Він же створив і штучний блок «За Єду» на попередніх парла­ментських виборах, який, використовуючи зло­чинний адмінресурс, привів Литвина та інших кучмівських подільників до Верховної Ради, дав­но вже прозвану українством «Верховною зра­дою». Не випадково саме в партії Литвина опи­нився Гіршфельд та інші єврейські олігархи, по-заяк вони вважають його своїм, рідним (Литвин, як відомо, породичався, як свого часу і Кучма, з єврейською родиною багатіїв з Дніпропетров­ська).

Так званий центр політичного спектра займа­ють юдо-ліберальні утворення на кшталт «На­родного союзу «Наша Україна» та Блок Юлії Тимошенко, яка останнім часом відверто «заграє» як з «блакитними» регіоналами, так і з «помаранчевим» електоратом. «Наша Україна» на чолі з аг­ресивно-затятим кучмістом Безсмертним вважа­ється партією чинного Президента Ющенка, який давно вже і надійно оточений олігархами

Порошенком, Червоненком, Жванією, Рабино­вичем, а також політичними перебіжчиками Зваричем, Ключківським, Безпалим, Черновецьким, які мають переважно єврейське походження. Сама назва цього «народного» союзу «Наша Ук­раїна», з огляду на національний склад його ке­рівництва, стає, щонайменше, двозначною.

Блок Юлії Тимошенко, зокрема її партія «Бать­ківщина» (чия?), фінансується, як стало відомо останнім часом з повідомлень ЗМІ, єврейськими олігархами Коломойським-Дубілетом, яких пов'язують із діяльністю сумно відомої хабад-ської секти, що, за визначенням Ходоса, є юдо-нацистською структурою. Біля Юлії Володимирів­ни, яку єврей Червоненко видає за свою однопле­мінницю, опинився й інший хабадник Фельдман — голова Єврейського фонду, колишній таксист, барахольник і давній поплічник Рабиновича. Радником Ю. Тимошенко відразу після призна­чення її прем'єр-міністром став М. Бродський, якого давно вже українські ЗМІ звинувачують у відмиванні разом із Суркісом кримінальних гро­шей. Інакше кажучи, блок Юлії Тимошенко і блок Віктора Ющенка — це майже ідеологічні близню­ки, що керуються політичними та бізнесовими ділками переважно єврейського походження.

НАШ ПРАВИЙ ФЛАНГ

Правий фланг, куди традиційно входили Кон­грес українських націоналістів (КУН), Народний рух України (НРУ), Українська народна партія (УНР), Республіканська партія «Собор», ВО «Свобода», опинився сьогодні оголеним. Так ста­лося, що НРУ під проводом Б. Тарасюка — ни­нішнього міністра закордонних справ України та УНР Ю. Костенка, з ім'ям якого пов'язують дав­ній розкол НРУ, пішли у блок Ющенка-Безсмер-тного «Наша Україна», тобто під юдо-ліберальні прапори разом із відомими поневолювачами України. Партія «Собор», яку очолює колишній «перший комсомолець» А. Матвієнко, розрива­ється сьогодні між блоком Ю. Тимошенко (БЮТ) та НС «Наша Україна». До БЮТ планує приєдна­тися з новоствореною Партією патріотичних сил України (ППСУ) інший комуно-комсомольський діяч та «есдепеушник» О. Зінченко, який давно вже сприймається в українському суспільстві не як державний муж, а як звичайна політична повія. Разом із Зінченком прийде до БЮТ, найімовірні­ше, і його явний «подільник» В. Каськів з части­ною «Пори» — тією частиною, яка фінансувалася, за повідомленнями ЗМІ, сіоно-американськими структурами. Саме цього Каськіва прийняв у Празі американський президент Буш — відомий всесвітній агресор, і саме Каськіва починають ни­ні звинувачувати незалежні ЗМІ у розкраданні великих коштів під час «помаранчевих» подій.

Отож сьогодні на правому фланзі залишаються ВО «Свобода» О. Тягнибока та наша Українська Консервативна партія (УКП), якщо, звісно, не рахувати такі підозрілі угруповання, як «Народ­ний рух за єдність» Б. Бойка, що, на думку бага­тьох українців, займався під час останніх прези­дентських перегонів провокаційною діяльністю на користь Януковича-Медведчука. Ось такий нині об'єктивний розподіл політичних сил напе­редодні парламентських виборів. Прямо скажу — не дуже втішний, але що є, то є. Зрозуміло, укра­їнське суспільство очікувало від провідників на­ціональних політичних сил — КУН, НРУ, УНР, «Собору», «Свободи», УКП — могутнього об'єднання, у результаті якого український парла­мент вже 2006 року став би по-справжньому укра­їнським і національно-орієнтованим, після чого обов'язково відбулася б націоналізація вкрадено­го державного майна, покарання організованих злочинців та природна українізація влади. Та ста­лося все навпаки — законна реприватизація при­пиняється, телеканали залишаються в руках єв­рейської олігархії, влада в країні стає все більше неукраїнською.

НАЙБЛИЖЧІ СЦЕНАРІЇ

До чого це може призвести? З часів Платона та Аристотеля відомо, що форми політичного прав­ління циклічно змінюють одна одну, але такі змі­ни в наш з вами час відбуваються дуже швидко: олігархія перетікає в демократію, яка тяжіє до охлократії, а остання завжди породжує тиранію. Наприклад, радянська партійно-номенклатурна олігархія була підточена бурхливими демокра­тичними процесами, які знову очолили єврейські олігархи і які згодом встановили тиранічний куч-мівський режим. Останній був скинутий демокра­тичним шляхом, що потім набув певних охлокра­тичних форм, чим знову-таки скористалися єв­рейські олігархи, які ведуть Україну до нової ти­ранії. Ось як виглядає механізм встановлення диктатури: проведення так званої конституційної реформи, в результаті якої повноваження всена­родно обраного Президента будуть замінені приз­наченим парламентом прем'єр-міністром, який перетвориться на диктатора, непідзвітного наро­ду. В особах це може бути представлено так: у 2006 році обраний в парламент Блок Юлії Тимо­шенко, блокуючись з іншими комуно-олігархічними силами, обирає її прем'єр-міністром, а Пре­зидента Ющенка через імпічмент відправляє у відставку або просто ізолює від влади. Таким чи­ном, 2007 рік може стати роком встановлення в Україні диктатури на чолі з неукраїнським прем'єр-міністром.

Однак, згідно з тими ж соціальними законами, тиранія неминуче буде скинута і після цього знову з'явиться шанс розбудови національної Держави на традиційних, консервативних засадах. При цьо­му демократія теж буває різна: або комуно-авторитарна, або юдо-ліберальна, або націонал-консервативна. Зрозуміло, що природною є тільки остання, яка базується на самоорганізації нації. Нинішня так звана демократична система виборів є юдо-ліберальною за своєю сутністю, позаяк головний її інструмент — гроші та ЗМІ. І ті, й інші знаходять­ся переважно в руках організованого єврейства, що і визначає у кінцевому рахунку результати пре­зидентських та парламентських перегонів. Нап­риклад, згідно з чинним законодавством, тільки грошова застава від партій на участь у парламент­ських виборах становить понад 650 тис. гривень. Окрім того, треба проплатити неадекватно доро­гий телеефір, вихід на радіохвилі та шпальти газет. Хіба це під силу національним українським парті­ям, члени яких, на відміну від багатьох єврейських олігархів, працюють чесно і прозоро?

Легше всього сьогодні опустити українським патріотам руки і прийняти свою поразку. Бо все проти нас: чужинські ЗМІ, чужинські гроші, чу­жинський закордонний вплив. Однак, повторю, дії навіть однієї людини в такі перехідні, неста­більні часи, якщо вони співпадають з тенденція­ми, що тільки-тільки зароджуються, можуть призвести до глобальних, всесвітніх змін. Май­бутнє, як показує об'єктивний науковий аналіз, за націоналізмом, за правом кожної нації жити за своїми національними законами і традиціями. Та­кий світовий порядок закладений самим Богом, який створив нас різними і дав кожному свій шлях до Нього. Ми хочемо торувати свій націо­нальний шлях і всі, хто хоче пройти його з нами до національної перемоги, хай приєднується. І не біда, що нас може опинитися на цьому шляху спо­чатку небагато: з невеличких джерел починають­ся могутні ріки, які потім впадають у великі моря.

ШЛЯХ ПЕРЕМОГИ

Яким шляхом ми можемо йти до своєї націо­нальної перемоги? По-перше, необхідно працю­вати на самоорганізацію Української титульної нації:

• створювати Українські територіальні громади на базі осередків нашої УКП та регіональних під­розділів МАУП;
• при Українських громадах відкривати куль­турно-просвітницькі центри, українські бібліотеки, народні університети, осередки національного кооперативного руху;
• формувати козацькі об'єднання з охорони правопорядку та українських кордонів, які ста­нуть природною основою місцевого самовряду­вання організованого українства.

По-друге, треба активно протидіяти викорис­танню чужинського інформаційного ресурсу шляхом добровільної відмови всіх без винятку національно-свідомих українців від огляду теле­передач з 1 грудня 2005 р. до 26 березня 2006 р., тобто на весь період парламентських перегонів. Нам треба урівняти національні та чужинські впливи — якщо телеканали не в українських ру­ках, то українці повинні взагалі від них відмови­тися! Це могло б стати нищівним українським ударом по антиукраїнській пропаганді.

Свідома відмова від чужинського впливу теле­візійних та інших ЗМІ повинна супроводжувати­ся масовим розповсюдженням української пре­си як місцевого, так і загальнодержавного мас­штабу, зокрема газет і журналів «Федерації патрі­отичних видань України». Тут необхідно впровад­ження гасла воєнних років: «Прочитав — передай іншому». Природна людська пошта може вияви­тися набагато ефективнішою за всі штучні телеві­зійні «лохотрони» та інформаційне кілерство.

Наскільки взагалі реальна перемога Україн­ської Консервативної партії на парламентських виборах-2006 року? Оскільки наша партія зовсім молода, а ідеологія національного консерватизму не встигла значно поширитися серед українства, вважаю, що нам не слід розраховувати на якісь ва­гомі результати в наступному році. Наші вибори — це вибори 2011 року, коли Український консер­ватизм буде, я переконаний, впливовою політич­ною силою, здатною розбудувати українську Ук­раїну. Проте не можна сидіти, склавши руки, ко­ли щорічно українство зменшується на півміль-йона осіб. Тому на вибори треба йти, і якщо навіть українські консерватори не отримають місць у парламенті, вони можуть пройти в міські, районні й обласні ради, що вже буде помітним успіхом. Справжні партії не створюються під якісь чергові вибори, вони створюються назавжди, і тому УКП як партія національного консерватизму обов'яз­ково переможе в майбутньому, позаяк майбутнє саме за націоналізмом.

Сьогодні ми відмічаємо ще одне свято — день створення Української Повстанської Армії, що показала всім українцям шлях до перемоги та не­залежності. Будьмо ж гідними своїх попередників і перемога обов'язково буде за нами!

Георгій ЩОКІН