Контури нового світоустрою XХI століття (цивілізаційний підхід)

Леонід ШЕРШНЬОВ,
президент Фонду національної і міжнародної безпеки (НІМБ), головний редактор журналу «Безопасность», генерал-майор запасу (м. Москва)

Цивілізаційний фактор світоустрою

У працях російського науковця Миколи Данилевського, який ввів поняття цивілізаційного підходу у розвиток історії, англійського філософа Арнольда Тойнбі та інших дослідників історія людства визначається як історія розвитку цивілізацій, кожна з яких є єдиною у своїй духовно-моральній сут­ності. Данилевський уважав, що цивілізація (культурно-історичний тип) є найвищою історичною оди­ницею, що це «своєрідний план релігійного, соціального, побутово­го, промислового, наукового, ху­дожнього, одним словом, історич­ного розвитку» спільності людей і людства в цілому. Цивілізаційна ідентичність — це найвища форма соціальної ідентичності, тому що вона базується на усвідомленні культурно-історичної спільності народу або групи близьких народів. Це релігійні, ціннісні, етнічні, лінгвістичні й інші системоутворю­ючі ознаки, які дають змогу людині, народу, державі ідентифікувати се­бе в політичних реаліях сучасного світу за принципом «друг–ворог», «свій–чужий» і відповідно поводи­тися в цивілізаційних відносинах.

Цивілізацію багато науковців трактує як окрему, відносно авто­номну, здатну до самоорганізації й саморозвитку поліетнічну, соціо-культурну систему, що має про­сторово-тимчасові виміри, базові духовно-культурні основи, а та­кож стійкі, довгострокові форми буття й характер поведінки. Су­купність цих властивостей і за­собів дає змогу цивілізаціям вижи­вати й розвиватися в найнесприятливіших умовах існування, постійного протиборства на міжнародній арені. Збе­регти себе народи здатні тільки в ци­вілізаціях, а це означає, що вони повинні або створити свою власну цивілізацію, або влитися в якесь цивілізаційне співтовари­ство людей.

А. Тойнбі в багатотомному «Осягненні історії» (1934–1961), налічує 21 цивіліза­цію.

У С. Хантінгтона, у праці «Зіткнення цивілізацій» (1993 рік), згадано про 7–8 великих цивілізацій, що існують нині.

Сучасний російський учений С. Г. Кисе-льов, який узагальнив досвід російських і закордонних досліджень XIX–XX ст. з пи­тання цивілізацій у своїй книзі «Основний інстинкт цивілізацій» (2002 рік), до куль­турно-історичних типів, що існують нині, зараховує: західну; ісламську; православ­ну; конфуціансько-буддійську; індуїст­ську; латиноамериканську; російську; японську й африканську локальні циві­лізації, тобто усього 9 цивілізацій.

Ус і цивілізації перебувають у постійній взаємодії між собою в діапазоні від взаємовигідного співробітництва й пози­тивного взаємовпливу до гострого супер­ництва й силового протиборства. Не випадково А. Тойнбі охарактеризував сучас­ну світову політику як «змагання цивілізацій: політичне, економічне, ідео­логічне». Американський політолог С. Хан-тінгтон уважає, що «суперництво між наддержавами змінилося на зіткнення цивілізацій». Він припускає можливість світової війни між цивілізаціями. Про це говорить і російський академік М. Моі-сеєв: «Протистояння, які можуть поруши­ти планетарну стабільність і мати катаст­рофічні наслідки, мають цивілізаційний характер; і саме таким, мабуть, буде май­бутній розвиток протистоянь, здатних пе­рекроїти карту світу».

І справді, ми є свідками загострення міжцивілізаційних протиріч, зростання кількості зіткнень держав — представників різних цивілізацій. Досить як приклад на­звати Югославію, де в 90-х роках у жор­стокій сутичці зійшлися серби — право­славні, боснійці — мусульмани, хорвати — католики, які є слов'янами. У війні в Іраку зіштовхнулися англосаксонська й ісламсь­ко-арабська цивілізації. Характерно також, що практично всі «гарячі точки» на всіх континентах розташовані на лініях цивілізаційних розламів. Ситуація усклад­нюється кризою західної цивілізації й по­родженою нею світовою системою міжна­родних відносин, вихід з якої в США, на Заході вбачають у війні. Хантінгтон у зв'язку із цим стверджує, що «Ера Заходу» закінчилася й почався «бунт проти Захо­ду», проти сконструйованого ним світово­го порядку, «західного культурного пану­вання над іншими суспільствами й не­обхідності для цих суспільств імітувати західні зразки й інститути». За своєю сут­тю, розв'язана Заходом Четверта світова війна, що триває з 1991 року, є цивіліза-ційною війною, оскільки в ній зіштовхну­лися західна й незахідна цивілізації.

Криза сучасного світоустрою

Світ нині перебуває в стані невизначе­ності — загине чи не загине; а також в очікуванні швидких подій (5–10 років), здатних змінити всю історію людства. Зро­зуміло, що пропонована США модель світоустрою, що забезпечує виживання ли­ше «золотого мільярда», більшість країн і народів не влаштовує. Що ж навзамін?

Ми гадаємо, що прийшов час, не послаб­ляючи теоретичних пошуків кращого світоустрою, скерувати енергію мас, дер­жавних структур на практичну реалізацію вже наявних напрацювань у цьому плані, здійснених співтовариствами вчених, фахівців, подвижників у багатьох країнах. Нині багато пишуть про недоліки «консти­туційних засад» у світовій політиці, про кризу Організації Об'єднаних Націй, що почалась із розпаду СРСР і кардинальної зміни у світовому балансі сил на користь США. ООН — це головний і єдиний закон­ний універсальний міжнародний орган, уповноважений регулювати в планетарно­му масштабі міждержавні відносини. Після зникнення СРСР США перестали боятися, принаймні нині, кого б то не було й уже відверто ігнорують цю організацію, керую­чись власними інтересами й вигодами. Так, обійшовши ООН, сфальсифікувавши привід, вони розпочали війну проти Іраку. Водночас не можна не помічати, що «кон­ституційні засади» міжнародних відносин, закладені 1945 року, дали збій і вже не відповідають потребам часу. Одна із при­чин цього збою полягає в тому, що в основі сучасного світоустрою закладені західні уявлення, Римське право й Кодекс Напо­леона, які не відповідають природі східних суспільств. До речі, цю невідповідність помітив, наприклад, лідер лівійської рево­люції Муаммар Каддафі в його «Зеленій книзі», де представлено теоретичні поло­ження, альтернативні до третього шляху розвитку людських цивілізацій, а також оригінальна модель соціально-політично­го устрою держави.

Зростає рівень розуміння того, що суспільне буття не може будуватися на віджилих засадах і не враховувати доле­носні зміни, що відбуваються. Необхідно зазначити, що такий перегляд принципів світоустрою є закономірним. Світова гло­бальна цивілізація, представлена ООН, ЮНЕСКО та іншими Міжнародними інститутами, надто тісно пов'язана із західною цивілізацією й дуже мало містить цінностей інших цивілізацій. До того ж, уся система міжнародних інститутів відповідальності, прийняття рішень, взаємодії й національного регулювання ба­зується на застарілих підходах і ме­ханізмах, неприйнятних у нових умовах світового розвитку.

З іншого боку, не можна не помічати, як держави втрачають свої функції, міняється їхня роль. Глобалізація знижує їхню спро­можність самостійно визначати свою політику як внутрішню, так і зовнішню. Держава значною мірою втратила мож­ливість ефективно використовувати тра­диційні важелі регулювання. Транс­національні корпорації не підкоряються, і держави впоратися з ними не в змозі. Потрібен інший міжнародний механізм приборкання цих монстрів, для яких голо­вне — прибуток. Поки немає сили, здатної приструнити ТНК, які є провідною силою глобалізації.

Життя підтверджує, що історія розвива­лася й розвиватиметься через різноманіття локальних цивілізацій, що органічно ста­новлять всесвітнє людство. Кожна з них має своє призначення. Тому обмеження, приниження, а тим більше злочинне ство­рення умов для зникнення тієї чи іншої цивілізації з історичної арени негативно відображається на долі людства в цілому. Перед загрозою глобалізації, що означає безмежне панування США, сіоно-англо-саксонської цивілізації на нашій планеті й уніфікацію світу на ліберальних цінностях, суспільні уявлення дедалі більше схиля­ються до необхідності рішучого захисту духовних основ буття, культурної іден­тичності, збереження всього різноманіття цивілізацій, а не тільки держав. Ці уяв­лення будуються на тому, що люди залиша­тимуться єдиними в духовному плані, не­зважаючи на національні, релігійні, культурні й інші відмінності, якщо в них є совість, порядність, розумність, справед­ливість, оскільки ці якості є базовими для загальних уявлень про життя й смерть, до­бро й зло, щастя й нещастя, праведність й неправедність, про благополуччя й безпеку для себе й інших членів конкретного суспільства й світового співтовариства. Відображенням нових настроїв у світовій суспільній думці на користь цивілізаційно-го підходу до світоустрою стало проведен­ня за рішенням ООН Року Діалогу цивілізацій (2001 рік). Тим самим ООН підтримала ініціативу Президента Іслам­ської Республіки Іран Мохаммада Хатамі із цього питання.

Рада Об'єднаних Цивілізацій

Людство підійшло до розуміння того, що необхідно створити нові системи взаємин людей, держав і цивілізацій, віднайти нові способи взаємодії із природою, включити нові механізми й соціальні технології, щоб побудувати справедливий світоустрій, що гарантує виживання всіх землян, їхнє бла­гополуччя й безпеку. Безсумнівно, ідея об'єднання всіх народів і держав, усіх цивілізацій на єдиних засадах, під однією владою й з єдиною для всіх справед­ливістю уявляється досить привабливою, але за умови, що це не буде одно­манітністю, нав'язаною пануванням однієї цивілізації над усіма іншими.

Ми бачимо досить нескладну схему здійснення цивілізаційного принципу у світовій політиці. ООН слід зберегти й зміцнити як базовий інститут міжнарод­них відносин. Нинішня Рада Безпеки ООН, до складу якої входять п'ять «вели­ких держав», перетвориться в Раду Об'єднаних Цивілізацій (РОЦ). Тим са­мим використається системний підхід до світоустрою, головними елементами якого є природні цивілізаційні утворення, що ре­алізують себе через держави-нації, які вхо­дять до них, а Рада Об'єднаних Цивілізацій виступає як представництво цивілізаційних співтовариств, тобто ре­алізується фактичний стан людства в ор­ганізаційній формі світоустрою. ООН і РОЦ, власне кажучи, утворять двопалат­ний представницький орган на планеті Земля. Держави-нації добровільно делегу­ють їм частину свого суверенітету, який у звичному вигляді втрачає зміст. Певною мірою це пов'язано з тим, що глобалізація приховує у собі небезпеку, з якою в межах окремої держави годі впоратися, особливо, якщо йдеться про відносини із ТНК, з над­національними «тіньовими» інститутами влади. Діяльність ООН і РОЦ будувати­меться на підвалинах справедливості й правових норм, вироблених раніше й бага­то в чому вже застосовуваних у діяльності сучасних міжнародних інститутів, а також нових нормативних взірців, що відповіда­ють новим умовам світового розвитку. Се­ред перших документів, які варто було б прийняти ООН і РОЦ, — Декларація відповідальності й прав людини.

І нарешті, створення Ради Об'єднаних Цивілізацій ініціює появу нових континен­тальних і регіональних цивілізаційних ут­ворень, запровадить механізми інтеграції складних соціальних систем цивілізацій-ного рівня. Внаслідок цього підвищаться можливості міжнародного регулювання світових процесів, коректного несилового управління світовою політикою.

Про проект Союзу цивілізацій Росія–Індія–Китай–Іран (РІКІ)

Проект РІКІ запропоновано Міжнарод­ним суспільним Фондом національної й міжнародної безпеки. Сама ідея створення Союзу цивілізацій Росія–Індія–Ки-тай–Іран виникла в 2000 році, у Міленіум, як результат осмислення Саміту тисячоріч, який так і не зумів дати відповідей на гло­бальні виклики історії. Важливим стиму­лом для її розвитку став міжнародний Рік (2001) Діалогу цивілізацій. Ще акту­альнішою ідею РІКІ робить вторгнення американо-натовських військ до Цент­ральної Азії, Афганістану, Іраку, які нині, як Дамоклів меч нависли над Росією, Ки­таєм, Іраном, Індією та іншими країнами регіону. З'явилася переконаність, що тільки спільними зусиллями названої гру­пи близьких народів, держав і цивілізацій можна протистояти претензіям кого б то не було на світове панування, спробам нав'язати єдину західну модель світоуст-рою. Лише Союз цивілізацій Росії — Індії — Китаю — Ірану здатен відновити гло­бальну й регіональну рівновагу у світі, га­рантувати право держав і цивілізацій на своє власне й спільне майбутнє.

Союз цивілізацій — це принципово но­вий міжнародний інститут цивілізаційного типу, заснований на культурному й духов­ному фундаменті життєдіяльності народів і держав, на їх багатовіковій політичній етиці. Це новий вид союзного утворення епохи глобалізації, відмінний від попе­редніх й існуючих блоків, альянсів й інших конструкцій міжнародних об'єднань. Це не військовий, не політичний, не еко­номічний, а саме цивілізаційний союз, по­будований на принципах рівноправності, співробітництва, діалогу, інтеграції цивілізацій, культур, релігій, інтересів, те­риторіального простору. Його основне призначення — у спільному розвитку цивілізаційного потенціалу держав, що до нього входять, забезпеченні їхньої цивілізаційної безпеки, формуванні гар­монічних міжцивілізаційних відносин, участі в створенні справедливого світово­го порядку.

Союз цивілізацій РІКІ міг би виконати особливу цивілізаційну місію каталізатора, локомотива сучасної історії розвитку, що вивозить людство із глобальної кризи в гідне й безпечне майбутнє. Принципи міжцивілізаційної єдності й збереження ядра спільних цінностей, що виправдали себе в РІКІ, могли б лягти в основу міжцивілізаційної єдності й формування ядра спільних цінностей землян. РІКІ має стати оплотом цивілізацій.

Союз РІКІ має найсприятливіші переду­мови, щоб відбутися. Країни, що входять до нього, це країни-сусіди, вони дуже вда­ло й органічно себе доповнюють: мають близьку соціально-філософську світогляд­ну основу общинного життя народів, ко­лективістського способу виживання в екс­тремальних ситуаціях, збереження істо­ричних традицій і цінностей. Уже створена солідна міжнародно-правова база для по­будови Союзу цивілізацій: між країнами РІКІ досягнуто важливі доленосні домо­вленості про дружбу й взаємну допомогу, про стратегічне партнерство. Врешті, до якнайшвидшого об'єднання Росії, Індії, Китаю й Ірану спонукає спільна для них пряма загроза з боку Заходу, що дома­гається встановлення контролю над Євразією. Як передбачав С. Хантінгтон, «центральною віссю світової політики майбутнього, напевне, буде конфлікт між Заходом й іншим світом». Лише об'єднана міць РІКІ здатна зупинити тотальний цивілізаційний наступ Заходу й перевести цей конфлікт у площину компромісів й урахування взаємних цивілізаційних інте­ресів.

Здається, що питання цивілізаційного світоустрою, створення Ради Об'єднаних Цивілізацій і формування Союзу цивілізацій РІКІ могли б вирішуватися па­ралельно. Просування на будь-якому цивілізаційному напрямку зміцнювало б спільну позицію цивілізаційного підходу до міжнародних справ, допомагало б установленню справедливого нового світового порядку. Нині завданням першочергової важливості є доведення Ідеї справедливого цивілізаційного світопорядку у свідомість громадськості, у державні структури. Для цього потрібні глибокі наукові напрацю-вання; широкий інтелектуальний пошук найоптимальніших форм і змісту все­людського співжиття, дієвих механізмів регуляції міжцивілізаційних відносин; потужна інформаційна підтримка.

Механізм реалізації суспільної ініціативи нового світоустрою

Обмін думками, що відбувся із приводу Проекту з офіційними особами низки країн, переконав нас у тому, що на держав­ну підтримку в його реалізації поки розра­ховувати не доводиться. Одна із причин цього полягає в тому, що, практично, влада усе ще не сприймає громадські неурядові організації як рівноправних партнерів. То­му не раз доводилось чути, що якби з настільки цікавою ініціативою виступила якась офіційна особа високого рангу, то, безсумнівно, вона відразу ж знайшла б відгук у багатьох країнах світу. На жаль, кругозір чиновника обмежений вузько-егоїстичними державними інтересами, які дуже часто не збігаються із суспільними. Він не вільний у своєму мисленні, у прий­нятті рішень, неадекватно сприймає навко­лишній світ. Будь-яке потрібне для суспільства рішення від нього доводиться «пробивати» силою громадської думки, хабарем, організацією тиску «зверху» тощо.

Звідси — наша переконаність: реалізацію Проекту «Новий світоустрій — ХХI століття» потрібно починати з консолідації суспільних об'єднань, соціально відпо­відальних громадян у Росії й за кордоном навколо цієї ідеї. Важливо, щоб вона опа­нувала масами, а потім уже під тиском і під впливом прискорюваних глобальних про­цесів за її здійснення змушені будуть узя­тися й владні структури. Головне тут — фактор часу, не спізнитися б із перебудо­вою світу, з огляду на зростаючий вал вик­ликів і загроз.

Ми дуже розраховуємо знайти зацікавле­них осіб в апараті ООН, у якому, досить імовірно, якийсь підрозділ займається схо­жою проблемою. Напевно, напрацювання на тему нового світового порядку є в бага­тьох неурядових дослідницьких центрах світу, у великої групи вчених, творчих людей. Своє завдання ми вбачаємо у збиранні й узагальненні напрацьованих ідей в озна­ченій галузі, у підготовці первинних доку­ментів, які стосуються нової організації світового співтовариства, у налагодженні навколо них широкого діалогу й утворенні мережі підтримки Проекту.

Ефективним засобом просування Про­екту могло б стати повсюдне проведення конференцій, круглих столів, семінарів, слухань, бесід на тему «Проблеми станов­лення нового світового порядку: циві-лізаційний підхід», Фонд НІМБ уже го­тує таку міжнародну конференцію в Москві. До її початку заплановане прове­дення декількох круглих столів для обго­ворення найскладніших питань. Підтрим­ку контактів з учасниками дискусії здійснює Центр «Світоустрій» Фонду НІМБ.

Нам дуже хотілося б, тісно взаємодіючи з неформальними структурами, зробити Проект предметом світових дискусій, роз­палити до нього інтерес засобів масової інформації, викликати дебати в парламен­тах. Прилучення якомога більшої кількості землян до обговорення й реалізації Проек­ту дало б змогу усім нам глибше усвідоми­ти свою відповідальність за все, що відбу­вається на нашій планеті, відчути себе по­вноправними учасниками нового світоуст-рою, що гарантує право держав і цивілізацій на своє майбутнє. Пора, на­решті, позбавити «великі держави» моно­полії на переділ світу. Новий світовий по­рядок — це прямий інтерес кожного жите­ля Землі. У світі, який глобалізується, суспільні об'єднання повинні виступити самостійним фактором на світовій арені, що чинить серйозний вплив на процес прийняття стратегічних глобальних рішень, важливих для всіх землян. І багато тут залежатиме від їх участі у просуванні Проекту «Новий світовий порядок — XXI століття».

---

*Kurier («Курьер»). — Нью-Йорк. — 2005. — 24 июня.