Оцінка вербальних властивостей людини за допомогою методу семантичного диференціалу

Можливості діагностики вербальних властивостей людини за особливостями її голосу і мовлення трива­лий час успішно обговорювались у спеціальній літера­турі, зокрема психологічній. Брались до уваги психоакустичні властивості голосу (висота, гучність, тембр), способи організації тривалого висловлювання (темпоритмічні характеристики, частота та тривалість пауз), паралінгвістичні складові (жестикуляція, міміка) і власне змістовні характеристики повідомлення (ін­формативність, новизна, логічність, лаконічність, точність вибору слів). Крім загальнопсихологічної заці­кавленості, такі дослідження мають важливе приклад­не значення, насамперед у системах автоматизованого розпізнавання та синтезу мови, при проведенні судо­во-криміналістичних експертиз, при формуванні імід­жу в бажаному напрямку, при діагностиці різних мов­них та психічних патологій, в галузі мистецтва, нап­риклад, у сценічній діяльності.

Існує велика кількість матеріалів спостережень за властивостями мовлення і голосу та співставлення з різними особистісними й індивідуально-психологіч­ними особливостями. Ще давні греки помітили, як­що хтось говорить тихим, слабким голосом, то він боязкий, як ягня, якщо ж голос гучний та різкий, то він дурний, як коза. Свої спостереження вони уза­гальнили в легенді про давнього старця, який сфор­мулював цю думку в афоризмі «Заговори, щоб я тебе побачив». На основі спостережень побудовані різні класифікації людей, які говорять: красномовні—відсталі, говірливі—мовчазні, діяльні—базікаючі, безбарвні—яскраві, байдужі—душевні тощо. Існує та­кож багато літератури психоакустичного напрямку, яка дає змогу робити обґрунтовані висновки на базі точних акустичних замірів. Наприклад, встановлено, що чоловіки говорять у межах 85–200 Гц, жінки — у межах 160–340 Гц. Зміни за частотою в бік підви­щення або зниження свідчать про емоційний стан: голос збентежений, наляканий, радісний, торжеству­ючий, тужливий, убитий, глухий. За гучністю діапа­зон голосу: від 20 Дб — шепіт, 25 Дб — слабкий, 40–60 Дб — середній, 60–70 Дб — гучний голос, 80–85 Дб — крик. Підсилення гучності свідчить про зміни в емоційній сфері, як і у випадку з показника­ми висоти: гнівні, агресивні голоси звучать дуже гуч­но, а сумні, тьмяні голоси — дуже тихо.

Змістовні характеристики мови зазвичай визнача­ються за допомогою методів контент-аналізу й інтент-аналізу висловлювань (англ. content — «зміст» та intent — «намір»). Із цією метою весь матеріал, який аналізу­ється, пропускається через набір «контент» або «ін-тент-категорій», які є одиницями аналізу. Їх суть поля­гає у підрахунку слів або груп слів, які відповідають виділеним категоріям. Наприклад, агресивність мови визначається за частотою вияву відповідних вербаль­них позначень, а профашистські настрої — за частотою відповідних намірів.

Семантичний дифференціал, запропонований ще в 50-ті роки Чарльзом Осгудом, дає змогу інтегрального опису людини, яка говорить, за комплексом її голосо­вих та мовних ознак. Суть методу полягає у підготовці оціночних шкал із 7 поділками на кожній, які дослід­жувані індексують згідно зі своїми уподобаннями. На основі експериментального досвіду встановлено, що шкали працюють за принципом однорідного групування, яке дає змогу пізніше розглядати суб'єктивний семантичний простір ознак-факторів. У навчальних умовах можливе зменшення кількості шкал до 15, щоб пізніше розглянути їх ґрунтовніше.