головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 1/2005 
Персонал № 1/2005
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







«Ще рано оглядатися назад...»

Ростислав ЩОКІН

Народився 25 листопада 1980 року в місті Ки­єві, із золотою медаллю закінчив 125-у серед­ню школу, після чого вступив на факультет бан­ківської справи Київського національного тор­говельно-економічного університету. Згодом перевівся до Міжрегіональної Академії управ­ління персоналом, де закінчив магістратуру за спеціальністю «Фінансовий менеджмент». Нині — перший віце-президент з соціально-економіч­ного розвитку МАУП. Навчається в аспіранту­рі. Майстер спорту з пауерліфтингу, володар чорного поясу першого дану з рукопашного бою.

—  Ростиславе Георгійовичу, як Академія з'явилась у Вашому житті і що значить вона для Вас тепер, коли Ви стали однією з ключо­вих її постатей?

—  З'явилась, я б сказав, дуже природним шля­хом, оскільки Академія — це те, що вимріяв і зав­дяки повсякденній, часом виснажливій, але вдяч­ній праці явив людям мій батько — президент Міжрегіональної Академії управління персона­лом Георгій Васильович Щокін.

Звісно, в дитинстві та юнацькі роки мене не могла не цікавити його професійна діяльність. До того ж численні наукові й публіцистичні пра­ці, книги, брошури, статті він завжди пише вдома — вечорами, у вихідні, під час відпусток, і перши­ми слухачами написаного, його «опонентами» були я та мама. Левова частка робочого часу батька йшла на адміністративні питання розбу­дови такого складного організму, як Академія — першого в країні приватного, а нині взагалі най­більшого і за багатьма показниками кращого зак­ладу освіти. Тому, звичайно, я не міг залишатися осторонь питань, пов'язаних із МАУП. І коли настав час визначати свої професійні зацікавлен­ня, я пов'язав їх з Академією, уже досить чітко уявляючи, що для цього треба. Зараз Міжрегіо­нальна Академія управління персоналом — дуже важлива частина мого життя, з якою пов'язані основні інтереси, цілі; вона спонукає мене розви­ватися професійно й духовно, надає сенс і моти­вацію кожному дню.

—  Цікаво, які люди й обставини сприяли ста­новленню Вашої особистості?

—  Мені дуже пощастило з батьками, вони зав­жди були й залишаються прикладом для мене; ма­ма — того, як будувати родинні стосунки, як ста­витися до рідних і близьких людей. Вона для ме­не — взірець турботливості, чуйності, вміння знаходити взаєморозуміння в різних життєвих ситуа­ціях. Взагалі — приклад того, якою має бути справжня Жінка й Мати. Батько для мене — безза­перечний взірець чолові­чих чеснот, насамперед — відповідального ставлен­ня до життя: до роботи, самоосвіти й духовного зростання, до майбутньо­го; у нього вчуся совісно­го ставлення до кожного свого кроку в житті.

—  Якими якостями, на Ваш погляд, необхідно володіти, щоб стати успішною людиною, і як ці якості Ви розвиваєте в собі?

—  Насамперед необхідно визначитися, що вва­жати успіхом. Я, наприклад, вважав би успіхом розуміння й виконання тих життєвих завдань, для здійснення яких кожен із нас прийшов у цей світ. А вони, ці завдання, — у кожного свої, тому за­гального рецепту «успі­ху» не існує. Через те не беруся давати поради, ос­кільки це — принаймні, поки що — питання і для мене самого. Намагаюся працювати і вдома у ви­хідні, маючи перед собою приклад батька. Незрідка саме там, спершу в уяві, народжуються ідеї, які затим обговорюю з колега­ми по роботі, втілюємо в ті чи інші проекти. Для мене важливо, щоб людина була впевнена у своїх професійних якостях; тоді вона сама ніби випро­мінює успіх.

—  Як долалися сумніви, якщо вони виникали?

—  Переконаний: сумніви долаються, якщо людина ставить перед собою чітку мету, якщо її наміри чис­ті, якщо справа її спрямована на добро. Дуже важли­ва, на мій погляд, також м ність в досягненні мети.

—  З Вас, Ростиславе Георгійовичу, з керованої Вами служби розпочи­налось чимало важли­вих проектів, уже здій­снених Академією. Тож, бодай стисло, будь лас­ка, — про те, які з них і чим саме особливо доро­гі для Вас?

Особливо дорогі для мене майбутні проекти, оскільки вони знову подарують відчуття ра­дості від створення чо­гось нового, важливого, корисного людям. До то­го ж, гадаю, я не в тому ві­ці, коли орієнтуєшся на досягнуте. Мені ще рано озиратися назад, бо для цього треба зупинитись. А це неприпустимо.

—  Пане Ростиславе, хотілось би довідатися яка література ціка­вить Вас, про інші Ваші захоплення. Взагалі: що, на Ваш погляд, робить змістовним і ціка­вим життя сучасної молодої людини?

—  Ще зі школи я читаю переважно лише духов­ну та професійну літературу, люблю перечитувати
Євангеліє та твори отців православ'я. Це допома­гає відновити й утвердити духовні орієнтири жит­тя, які повсякденність часто намагається замінити чимось більш прагматич­ним та матеріальним.

А цікавим життя, як на мене, робить змістовність внутрішнього світу люди­ни, наявність цілей і ба­чення шляхів їх досяг­нення. Щодо захоплень, то, крім оволодіння нови­ми професійними навич­ками і знаннями, це — спорт. Мені подобаються чоловічі, індивідуальні силові види та бойові єди­ноборства.

—  Розпочинається 2005-й рік, з якими надія­ми й сподіваннями Ви його зустрічаєте? Що
хотіли б побажати собі, своїм рідним, друзям, колегам, партнерам?

   Безумовно, в новому році нас чекають нові випробування, нові, ще складніші завдання. Тому
собі, своїм рідним, друзям, колегам, партнерам ба­жаю здійснити омріяне, задумане, збагатитися по­
зитивним досвідом, щоб наш спільний набуток був якомога вагоміший, щоб щасливим почувався
кожен у нашій спільній Вітчизні — Україні.

Щастя й удачі всім!

Розмову вів
Олександр КАВУНЕНКО



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту